15.11.19

22-ц/812/1641/19

Справа №488/4145/18

Провадження № 22-ц/812/1641/19

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

12 листопада 2019 року                                                                             м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Гавор В.Б.,

без участі осіб, повідомлених про дату, час та місце розгляду справи належним чином,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

представника позивача ОСОБА_1 - адвоката

Степанової Ольги Сергіївни

на рішення Корабельного районного суду м.Миколаєва від 04 липня 2019 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Селіщевою Л.І., дата складання повного тексту не зазначена, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «УкрСиббанк» (далі -АТ «УкрСиббанк»), ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів,-

В С Т А Н О В И В

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ПАТ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», ОСОБА_2 про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного та іпотечного договорів.

В обґрунтування позову вказувала, що 07 лютого 2007 року на прохання співвідповідача ОСОБА_2 вона уклала з АКІБ «УкрСиббанк» кредитний договір № 11114973000, за умовами якого банк зобов`язався в той же день надати в строк до 08 лютого 2021 року кредит у розмірі 33 000 швейцарських франків, що в еквіваленті складає 134 096,33 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 8,990% річних. Однак, ні зміст цього договору, ні його істотні умови були їй незрозумілими. Крім цього, між ними був підписаний додаток № 1 до вказаного кредитного договору «Графік погашення кредиту», проте графік, як і умови кредитного договору не містять таких обов`язкових даних як дата внесення місячного платежу, розмір місячного платежу, сума процентів за певну кількість днів помісячно, тіло кредиту, комісії, штрафні санкції, сукупну вартість кредиту тощо.

Також зазначає, що в той же день між АКІБ «УкрСиббанк» з однієї сторони, нею та ОСОБА_2 з другої сторони був укладений договір іпотеки, за яким останні передали в іпотеку банку належну їм квартиру за АДРЕСА_1 .

Позивачка посилається на те, що в узгоджений сторонами кредитного договору строк, 07 лютого 2007 року, кредит не був виданий з технічних причин, а наступного дня відповідач ОСОБА_2 повідомив їй, що потреба в укладенні кредитного договору відпала, і вона виїхала до Російської Федерації на постійне проживання, з впевненістю, що договір не набув юридичної сили.

У жовтні 2015 року вона дізналася про наявність судового рішення про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором та можливість звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позивач вважає, що кредитний договір був укладений з порушенням чинного законодавства, зокрема, шляхом введення її в оману, з використанням нечесної підприємницької практики та містить умови, що є несправедливими та створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків і погіршують становище споживача чим порушує її права та законні інтереси. Крім того, посилається на ненадання банком повної та достовірної інформації про сукупну вартість кредиту, реальну відсоткову ставку та інші істотні умови кредитного договору. Також, позивачка вказала, що наслідком визнання кредитного договору недійсним є також визнання недійсним іпотечного договору, який був укладений на його забезпечення.

Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним кредитний договір № 11114973000 від 07 лютого 2007 р., який був укладений між нею та АКІБ «УкрСиббанк» та застосувати наслідки недійсності правочину; визнати недійсним договір іпотеки від 07 лютого 2007 р., який був укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з однієї сторони та АКІБ «УкрСиббанк» з другої сторони, та був посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. за реєстр. № 210.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції позивач подала на нього апеляційну скаргу.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказала, що оскаржуване рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу АТ «УкрСиббанк» вказує на законність рішення суду першої інстанції та необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

Відповідач ОСОБА_2 правом на подачу відзиву не скористався.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга  не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення суду вказаним положенням закону відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 07 лютого 2007 року між ОСОБА_1 та АКІБ «УкрСиббанк», правонаступником якого є АТ «УкрСиббанк», укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11114973000, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у розмірі 33 000 швейцарських франків, що в еквіваленті становить 134 096,33 грн

Відповідно до п. 1.2.1. Кредитного договору, надання кредиту здійснюється у наступний термін: 07 лютого 2007 року.

За пунктом 1.2.2. Кредитного договору, Позичальник зобов`язаний повернути кредит у повному обсязі в терміни та розмірах, що встановлені графіком погашення кредиту згідно Додатку № 1 до Договору (якщо Сторонами визначено такий графік погашення та укладено Додаток № 1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 06 лютого 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту відповідно до умов цього Договору та/або згідно умов відповідної угоди Сторін.

Позичальник зобов`язується повернути суму кредиту та сплатити проценти, комісії, штраф та інші платежу згідно умов Договору на рахунок НОМЕР_1 в АКІБ «УкрСиббанк». Кредит вважається повернутим у разі зарахування грошових коштів, спрямованих на погашення кредиту в повному обсязі на рахунок Банку, зазначений у цьому пункті Договору.

За користування кредитними коштами протягом перших 30 (тридцяти) календарних днів, рахуючи з дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється у розмірі 8.990 % річних ( п.1.3.1 Договору).

Після закінчення цього строку та кожного наступного місяця кредитування процентна ставка підлягає перегляду відповідно до умов Договору.

Відповідно до п.1.3.4. Кредитного договору, строк сплати процентів: з 01 по 10 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти.

Згідно з п.1.4. Кредитного договору, цільове призначення (мета) кредиту - кредит надається Позичальнику для його особистих потреб, а саме: на поточні потреби.

Відповідно до п.1.5. Кредитного договору, Банк надає Позичальнику кредит шляхом зарахування кредитних коштів на поточний рахунок Позичальника № НОМЕР_2 , у Банку для подальшого використання за цільовим призначенням. (а.с. 10-21).

Погашення кредиту мало відбуватися відповідно до графіка, який є невід`ємною частиною договору (Додаток №1). Даним графіком платежів погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено щомісячними платежами. Ці дані давали позивачу можливість шляхом виконання нескладних математичних дій визначити, як орієнтовний розмір своїх витрат на виконання своїх зобов`язань за договором, так і щомісячний платіж 275 швейцарських франків. І саме з такого розміру щомісячного платежу виходив позичальник, сплачуючи кошти на погашення заборгованості, що підтверджується витягом з особового рахунку та довідкою-розрахунком заборгованості за цим договором ( а.с.59-68).

А тому посилання особи, яка подала апеляційну скаргу, на невизначеність умовами договору розміру щомісячного платежу є безпідставними та спростовується вищевказаним документом.

Розділом 7 цього Договору передбачено відповідальність сторін, а саме: пеня за порушення позичальником термінів погашення будь-яких грошових зобов`язань, передбачених цим Договором, зокрема, термінів повернення кредиту ( всієї суми або його частини) та / або терміні сплати процентів за кредитом та/або комісії, в розмірах визначених у п.7.1 Договору та штраф, розмір якого та підстави визначено у п.7.2,7.6 Договору.

Нарахування комісії та її розмір умовами договору не визначений.

Для забезпечення належного виконання зобов`язань за кредитним договором, 07 лютого 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» і ОСОБА_1 , ОСОБА_2 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Горбуровим К.Є. за реєстр. № 210, за умовами якого іпотекодавці передали в іпотеку банку належну їм чотирикімнатну квартиру, загальною площею 80,60 кв.м., житловою площею 49,90 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 22-25).

Цього ж дня, між Банком та ОСОБА_2 було укладено договір поруки №94581, за умовим якого останній зобов`язався перед кредитором за невиконання позивачем зобов`язань за кредитним договором та договором застави майна, у повному обсязі як існуючих в теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому ( а.с.124-125).

Факт надання кредиту позичальнику у сумі 33000 швейцарських франків підтверджується випискою про рух коштів по рахунку за період з 07 лютого 2007 року по 21 червня 2019 року, відповідно до якого кредитні кошти було перераховано на рахунок № НОМЕР_2 (а.с.156-173). Отже, банк виконав зобов`язання за цим договором.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно ч.1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно із ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За приписами ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України  підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. 1-3,5 та 6 ст.203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За правилами ч.1 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання спірних договорів, перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: 1) особу та місцезнаходження кредитодавця; 2) кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування. У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23цього Закону.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання спірного договору, яка регулює визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (окремих положень, а не договору в цілому).

Відповідно до ч.5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції на час укладання кредитного договору, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За приписами ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ( у редакції чинній на час укладання договору), фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб`єктами підприємницької діяльності на підставі договору.

Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:

1) назву документа;2) назву, адресу та реквізити суб`єкта підприємницької діяльності;

3) прізвище, ім`я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу;

4) найменування, місцезнаходження юридичної особи;5) найменування фінансової операції;6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;7) строк дії договору;8) порядок зміни і припинення дії договору;9) права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;10) інші умови за згодою сторін;11) підписи сторін.

За змістом ст.1054 ЦК України та ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» істотними умовами кредитного договору є сума кредиту, умови його надання, обов`язки сторін, умови повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними коштами.

Аналізуючи зміст укладеного між сторонами кредитного договору, колегія суддів приходить до висновку, що останній містить всі істотні умови, які необхідні для його виконання, зокрема розмір кредиту та процентної ставки, принцип нарахування процентів , щомісячну суму сплати позичальником кредиту та процентів в розмірі 275 швейцарських франків, день сплати ануітетних платежів –до 10 числа кожного календарного місяця строку кредитування, умови забезпечення виконання зобов`язання та порядок дострокового повернення кредиту.

Підписанням цього договору (п.8.2 розділ 8) позичальник підтвердила, що здатна виконувати його умови; Договір не суперечить будь-яким договірним обмеженням, що є обов`язковим для позичальника; вона володіє всіма необхідними документами для оформлення цього Договору; надані позичальнику у Банку документи для розгляду питання про кредитування та інші документи, пов`язані з обслуговуванням кредиту, не містять будь-яких недостовірних відомостей, складені та/або отримані в порядку, передбаченому чинним законодавством України; Позичальник повністю розуміє всі умови цього Договору, свої права та обов`язки за цим Договором і погоджується з ними, та інше.

Пунктом 9.13. розділу 9 договору про надання споживчого кредиту передбачено, що підписання даного договору позичальником свідчить про те, що: всі умови цього договору йому цілком зрозумілі і він вважає їх справедливими по відношенню до нього; перед підписанням цього договору позичальником отримано інформаційний лист відповідно до вимог чинного законодавства України, зокрема,п.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Також позивачем не доведено, що під час укладення кредитного договору їй не була надана повна інформація щодо кредиту, та Банком приховано сукупну вартість кредиту у зв`язку із чим вона не змогла оцінити доцільність отримання кредиту на таких умовах.

Зважаючи на те, що при підписанні кредитного договору, позивач ознайомилася та погодилася з його умовами, їй була надана повна інформація щодо умов кредитування та сукупну вартість кредиту; вказаним договором встановлено порядок повернення кредиту, який містить розпис сум повернення кредитних коштів та їхній порядок сплати,  договір передбачає строк сплати ануітетних платежів -до 10 числа кожного календарного місяця строку кредитування; протягом тривалого часу позичальник  ОСОБА_1  виконувала свої зобов`язання по сплаті щомісячних платежів, розмір яких визначено інуїтетною схемою погашення, згідно якої щомісячні виплати протягом всього строку дії договору є рівними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про недоведеність умов для визнання кредитного договору недійсним.

Частиною 1 статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, при розгляді справи в суді апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги про порушення відповідачем вимог Законів України «Про захист прав споживачів», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», які б сулугували підставою для визнання кредитного договору недійсним.

За змістом ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених ст.230 ЦК України та ст.ст. 11, 18, 19 Закону України «Про захист прав споживачів», ОСОБА_1 з урахуванням принципу змагальності сторін зобов`язана була довести наявність правових та фактичних підстав для задоволення вимог, натомість належних і допустимих доказів на спростування презумпції правомірності правочину не надала.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач був введений банком в оману щодо обставин, які мають істотне значення, і уклав оспорюваний ним договір під дією омани.

Судом апеляційної інстанції не установлено про наявність між сторонами дисбалансу у правах та обов`язках за договором та скаржник не конкретизує їх конкретно.

Суд дійшов правильного висновку, що укладаючи оспорюваний кредитний договір сторони на власний розсуд спільно визначили його умови.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухвалені рішення про відмову в позові були належним чином оцінені подані сторонами докази, встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги про не видачу позивачеві та не тримання нею кредитних коштів не заслуговують на увагу та спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до п.1.5 кредитного договору, надання кредиту здійснюється шляхом переказу (зарахування) банком коштів на поточний рахунок позичальника. Умови відкриття, ведення та закриття поточного рахунку, тарифи та всі суми коштів, які позичальник має сплатити за договором банківського рахунку у зв`язку з отриманням кредиту, його обслуговуванням і погашенням визначаються договором банківського рахунку, укладеним між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є позивач, та позичальником, за умовами якого останньому було відкрито поточний рахунок 2620009757400.

Кредитор зобов`язаний надати позичальнику кредит шляхом здійснення переказу суми кредиту. Після зарахування суми кредиту на поточний рахунок позичальника та сплати позичальником всіх комісій кредитору, останній має право самостійно розпоряджатися коштами, що є на його рахунку, у тому числі дати доручення кредитору на видачу готівки або на безготівковий переказ коштів кредиту.

Як вбачається із матеріалів цієї справи, заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 28 травня 2014 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 25 квітня 2016 року та постановою Верховного Суду від 11 липня 2018 року ( справа №488/1286/14-ц), в зв`язку з неналежним виконанням позичальником та поручителем кредитних зобов`язань, з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 203 402 грн. 75 коп., що еквівалентно 20 490 швейцарських франків 79 сантимів з яких: - 16 224 швейцарських франків 32 сантими, що еквівалентно 161 051 грн. 44 коп. - заборгованість за кредитом; - 3 359 швейцарських франків 57 сантимів, що еквівалентно 33 348 грн. 92 коп. - заборгованість по процентам; - 602 швейцарських франків 37 сантимів, що еквівалентно 5 979 грн.  45 коп. - пеня за прострочення сплати кредиту; -304 швейцарських франків 53 сантима, що еквівалентно 3 022 грн. 94 коп. - пеня за прострочення сплати процентів.

На підтвердження обґрунтованості своїх вимог представником Банку надано до суду, зокрема, заяву ОСОБА_1 на отримання кредиту, за якою кредитним комітетом банку 22 січня 2007 року було прийняте рішення - надати останній споживчий кредит у розмірі 33 000 швейцарських франків строком на 120 місяців під 8.99% річних (протокол засідання кредитного комітету Відділення №702 Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» за №121 від 22 січня 2007 року), договір банківського рахунку№ 975754 від 06 лютого 2007 року за яким позичальнику відкрито поточний рахунок 2620009757400, на який і було  перераховано кредитні кошти, що підтверджується розпорядженням на видачу кредиту від 07 лютого 2007 року, підписаним начальником Відділення №702 Акціонерного комерційного інноваційного банку «УкрСиббанк» та випискою по вказаному рахунку за 07 лютого 2007 року.

Окрім того, твердження ОСОБА_1 про те, що кредитні кошти нею не отримувались спростовуються також випискою з особового рахунку позичальника, що є в матеріалах даної цивільної справи (а.с.156-172).

Твердження апеляційної скарги щодо порушення судом вимог ст.103 ЦПК України є необґрунтованими.

Так, позивачем у суді першої інстанції було заявлено клопотання про призначення по справі судово-економічної експертизи для визначення документально обґрунтованого розміру щомісячного платежу відповідно до умов кредитного договору та правильності документального оформлення видачі кредитних коштів. При цьому обґрунтовувала необхідність проведення такої експертизи тим, що кошти було отримано ОСОБА_2 , а не нею.

Ухвалою суду від 04 березня 2019 року у задоволені цього клопотання відмовлено за необґрунтованістю.

Зважаючи на те, що за загальним правилом експертиза призначається коли необхідність експертного висновку випливає з обставин справи та поданих доказів, при цьому особа, яка заявляє клопотання про призначення експертизи, повинна обґрунтувати та довести необхідність її призначення, чого позивачем зроблено не було.

Щодо доводів визнання позову відповідачем у даній справі колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ст. 78 ч. 2 ЦПК України обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Отже, зважаючи на зміст вищевказаної процесуальної норми права, визнання позову відповідачем не передбачає обов`язкового порядку ухвалення рішення про задоволення позову. Це питання має вирішити суд з огляду на певні умови, в тому числі – відповідність визнання позову умовам закону.

В даному випадку визнання відповідачем ОСОБА_2 позову в частині того, що він з попередньою домовленістю з відповідачем Банком без відома та дозволу позичальника отримав кошти в національній валюті під кредитний договір, витратив кошти на свої особисті потреби, сплачував щомісячно і в рахунок погашення кредиту в розмірі погодженому з відповідачем Банком, не може слугувати підставою для задоволення позовних вимог, оскільки такі вимоги суперечать вимогам вищезазначеного чинного законодавства і такі обставини повинні бути підтверджені певними засобами доказування ( вироком чи іншим судовим рішенням), а не заявою.

Більш того, визнання позову, який заявлено до кількох відповідачів, одним із відповідачів, ні є безумовною підставою для задоволення позову в розумінні ст. 206 ЦПК України.

В порушення положень вказаної норми суд першої інстанції, отримавши заяву відповідача ОСОБА_2 про визнання відповідного позову, продовжив розгляд справи, не постановивши відповідної ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідного позову.

Враховуючи те, що визнання відповідачем ОСОБА_2 позову не відповідає вимогам закону, що регулює спірні правовідносини, то суд вірно не взяв до уваги таке визнання позову.

Оскільки невиконання судом в повному обсязі вимог ч.4 ст.206 ЦПК України не впливає на висновок суду про відмову у задоволенні позову, таке порушення не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

За змістом ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, одним з прав учасників судового розгляду є право подавати докази, що передбачено ч. 1 п. 2 ст. 43 ЦПК України.

Зі змісту зазначених норм закону слідує, що саме позивач повинен довести ті обставини, на які він посилається на підставу своїх вимог, а, відтак, саме позивач має право надати суду докази, необхідні та достатні в тій мірі, в якій він визнає за необхідне для доведеності переконливості перед судом його аргументів.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2019 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування у відповідача АТ «УкрСиббанк» оригінали банківських квитанцій щодо видачі грошових коштів за кредитним договором, оригінали платіжних доручень, оригінал довідки-розрахунку заборгованості за кредитним договором в строк до 01 квітня 2019 року. ( а.с.127-128)

У матеріалах справи є 2 супровідних листа від 04 березня 2019 року та (а.с.129) та від 29 травня 2019 року( а.с.148) про направлення цієї ухвали судом на адресу Банку.

Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, яке повернулося до суду 24 червня 2019 року, ця хвала була отримана Банком 18 червня 2019 року.

На виконання приписів суду Товариством направлено заяву щодо надання документів на вимогу суду та виписку руху коштів за кредитним договором, яка надійшла до суду 10 липня 2019 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення суду.

Представник АТ "УкрСиббанк" обґрунтував неподання ним оригіналу заяви на видачу готівки, оригіналу договору банківського рахунку, заяву про відкриття рахунку.

Так, представник банку вказав суду, що подання банківських квитанцій щодо видачі грошових коштів за кредитним договором не складалася, оскільки відповідно до п.1.5 умов договору кредит було надано позичальникові шляхом перерахування банком коштів на поточний рахунок позичальника. На підтвердження дій Банку про видачі позичальникові кредитних коштів надано виписку руху коштів за кредитним договором.

Оригінали платіжних квитанцій про виконання позичальником грошових зобов`язань за договором знаходяться у володінні позивача, копії яких долучено до позовної заяви.

Оригінал довідки - розрахунку заборгованості за кредитним договором перебуває в матеріалах цивільної справи 488/1286/14-ц.

Більш того, копія такої довідки знаходиться в матеріалах даної цивільної справи.(а.с.59-68). Отже, ухвала суду першої інстанції частково виконана відповідачем.

Разом з тим, апеляційна скарга позивача не містить доводів про те, яким чином ненадання вказаних в ухвалі суду оригіналів письмових доказів (копії яких знаходяться в матеріалах даної справи) може вплинути на вирішення даного спору по суті.

При цьому, суд звертає уваги на те, що у відповідності до вимог ч. 3 ст. 13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивач надав суду докази, які на його думку, є достатніми для розгляду справи по суті, а, відтак, у суду не було перешкод у розгляді справи на підставі поданих сторонами доказів, що передбачено ч. 10 ст. 84 ЦПК України.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги щодо не застосування судом першої інстанції штрафних санкцій до банку за ухилення від вчинення дій, покладених судом є необґрунтованими.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що сторонами у момент укладення договору дотримано вимоги Закону України «Про захист прав споживачів» щодо укладення кредитного договору в письмовій формі та зазначення у ньому передбачених законом обов`язкових умов і кредитний договір не суперечить нормам цивільного законодавства, відповідає вільному волевиявленню та внутрішній волі учасників правочину, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору, та як наслідок - визнання недійсними договору іпотеки.

Доводи апеляційної скарги не містять обґрунтованих посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, що у відповідності до ст.376 ЦПК Укрїни могло б бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Керуючись ст. ст. 367,368, 374,375,381, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Степанової Ольги Сергіївни залишити без задоволення, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 04 липня 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий                                                                Ж.М. Яворська

Судді                                                                        Т.М. Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено15 листопада 2019 року.