Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 536/2319/15-ц

провадження № 61-20473св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спора - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року у складі судді Клименко С. М. та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Пилипчук Л. І., Бондаревської С. М., Кривчун Т. О.,

ВСТАНОВИВ :

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку з господарськими будівлями.

Позов мотивовано тим, що 08 липня 1978 року він зареєстрував шлюб з відповідачем. За час спільного проживання та за спільні кошти вони побудували житловий будинок з господарськими будівлями в АДРЕСА_1 .

З урахуванням уточнених позовних вимог просив поділити житловий будинок з господарськими будівлями та приватизовану земельну ділянку, розташовані по АДРЕСА_1 , відповідно до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №106-15 від 19 грудня 2015 року по варіанту №1 та виділити йому квартиру №1 в житловому будинку літ. «А» : коридор «1-1» пл. 6,1 кв. м. на суму 3824 грн, кухню «1-2» пл. 9,2 кв. м на суму 5766 грн, санвузол «1-3» пл. 5,2 кв. м на суму 3259 грн, передпокій «1-7» пл.14.1 кв. м на суму 8838 грн, всього на суму 21687 грн. По надвірним господарським будівлям та спорудам: погріб під частиною будівлі літ. «Бп» вартістю 1609 грн, сарай літ. «Б» вартістю 3992 грн, сарай літ. «б» вартістю 1180 грн, гараж літ. «В», гараж літ. «В» вартістю 7362 грн, водогін літ. «к» вартістю 690 грн, частину огорожі літ. «№2» вартістю 667 грн, а всього вартістю 15500 грн. Відповідачу виділити квартиру №2 в житловому будинку літ. «А» : кімнату «1-4» пл .8,6 кв. м, а всього вартістю 5390 грн, кімнату «1-5» пл.8,2 кв. м, а всього вартістю 5140 грн., кімнату «1-6» пл.18,0 кв.м на суму 11282 грн., а всього вартістю 21812 грн. По надвірним господарським будівлям та спорудам: сарай убиральню літ. «Г» вартістю 3749 грн, хвіртку літ. «№1» вартістю 262 грн, частину огорожі літ. «№2» вартістю 1447 грн, а всього вартістю 5458 грн Також розділити земельну ділянку та виділити йому: по будинку 45 кв. м, по земельній ділянці 755 кв. м ., всього 800 кв. м. Відповідачу: по будинку 47 кв. м, по земельній ділянці 753 кв . м., всього 800 кв. м, стягнути з відповідача понесені ним судові витрати за проведення експертизи та судовий збір.

До початку розгляду справи до суду звернулася ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частку в садибі та розподіл в натурі житлового будинку з господарськими будівлями і земельної ділянки з врахуванням цієї частки.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 її батьки, з якими вона проживала з дня народження в АДРЕСА_8 у дідуся ОСОБА_4 , який передав її батькам частину земельної ділянки, на якій вони збудували будинок згідно свідоцтва на забудову індивідуальної садиби № 146 від 13 травня 1981 року по АДРЕСА_1 , де вона зареєстрована та проживає. В березні 1999 року її батько ОСОБА_1 виїхав на постійне місце проживання в с. Пузирі Семенівського району до своїх батьків, де проживав по 2010 рік. Коли батько від`їжджав, то вони домовилися з матір`ю про порядок поділу майна, яке знаходилось у їх спільній сумісній власності подружжя, про що батько написав 30 квітня 1999 року розписку, що не має претензій на майно, зокрема, на будинок, який згідно його волі перейшов у приватну власність її та матері ОСОБА_2 . В період з 1999 року по 2010 рік, коли відповідач ОСОБА_1 не проживав з ними, за кошти її та матері ОСОБА_2 в будинку та господарських будівлях були проведені ремонтні роботи та будівництво водогону, огорожі, в зв`язку з чим збільшилася ринкова вартість житлового будинку, що є підставою для визнання за нею права власності на його 1/3 частку.

Просила визнати за нею право власності на 1/3 частку садиби за адресою: АДРЕСА_1 та поділити в натурі житловий будинок з господарськими будівлями і земельну ділянку з виділенням їй в натурі 1/3 частки.

Ухвалою суду від 23 лютого 2016 року ОСОБА_3 залучена до справи в якості третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору та її позовна заява прийнята до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки задоволено.

Поділено житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку, які знаходяться в АДРЕСА_1 згідно з висновком судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи №106-15 від 19 грудня 2015 року по варіанту № 1.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями, що становить 577/1000 його ідеальної частки, розташованого в АДРЕСА_1 та виділити в користування квартиру №1 , а саме:

приміщення в житловому будинку літ. «А »: коридор «1-1» пл.6,1 кв . м вартістю 3824 грн, кухню «1-2» пл . 9,2 кв. м вартістю 5766 грн, санвузол «1-3» пл. 5,2 кв. м вартістю 3259 грн, передпокій «1-7» пл.14.1 кв. м вартістю 8838 грн, а всього вартістю 21687 грн,

із надвірних господарських будівель і споруд: погріб під частиною будівлі літ. «Бп» вартістю 1609 грн, сарай літ. «Б» вартістю 3992 грн, сарай літ. «б» вартістю 1180 грн, гараж літ. «В» вартістю 7362 грн, водогін літ. «к» вартістю 690 грн, частину огорожі літ. «№2» вартістю 667 грн, а всього вартістю 15500 грн.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями, що становить 423/1000 ідеальної частки розташованого в АДРЕСА_1 та виділено в користування квартиру №2 , а саме:

приміщення в житловому будинку літ. «А»: кімнату «1-4» пл.8,6 кв. м вартістю 5390 грн, кімнату «1-5» пл.8,2 кв. м вартістю 5140 грн, кімнату «1-6» пл.18,0 кв. м на суму 11282 грн., а всього вартістю 21812 грн.,

із надвірних господарських будівель і споруд: сарай убиральню літ. «Г» вартістю 3749 грн, хвіртку літ. «№1» вартістю 262 грн, частину огорожі літ. «№2» вартістю 1447 грн, а всього вартістю 5458 грн.

В зв`язку з реальним поділом житлового будинку вирішено провести наступні переобладнання за власний рахунок:

ОСОБА_1 - демонтувати дверні блоки між приміщеннями «1-4» і «1-7», «1-6» і «1-7».

ОСОБА_2 - між приміщеннями «1-4» і «1-5» встановити дверний блок, в приміщенні «1-5» встановити подвійний вхідний дверний блок.

Квартири, що виділяються сторонам, кожна свою, обладнати за власний рахунок самостійними системами електрозабезпечення, а водопостачання та опалення.

Горищне приміщення житлового будинку поділити по лінії розподілу без встановлення перегородки.

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 9 800 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку земельної ділянки площею 9 800 кв. м, яка знаходиться в АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю в вартості виділених часток в сумі 9520 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

ОСОБА_3 в позові до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/3 частку в садибі та розподіл в натурі житлового будинку з господарськими будівлями і земельної ділянки з врахуванням цієї частки відмовлено.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що спірне домоволодіння є спільним майном подружжя, кожен із подружжя має право на його половину. З урахуванням висновків судової будівельно-технічної експертизи від 19 грудня 2015 року суд провів поділ спірного об`єкту нерухомості за варіантом №1, який погоджений з компетентними державними контролюючими органами та є найбільш зручним в користуванні сторонами, як окремими господарствами, з мінімальними перебудовами, переплануваннями і матеріальними затратами та є найбільш наближеним до рівності часток.

Відмовляючи у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив з того, що проведення нею та ОСОБА_2 заявлених ними ремонтних та будівельних робіт носять характер утримання домоволодіння і не є підставою для визнання за третьою особою права власності на вказану частку і відповідний розподіл будинку в натурі.

Ухвалою Кременчуцького районного суду Полтавської області від 31 травня 2017 року виправлено описку, допущену в резолютивній частині рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл в натурі житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, вказано площу земельної ділянки «800 кв. м.».

Короткий зміст вимог наведених у касаційній скарзі

У травні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, а в іншій частині судом касаційної інстанції не перевіряються.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами допущене неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, до правовідносин, що виникли, було неправомірно застосовано норми статей 22, 28, 29 КпШС України. Оскільки свідоцтво про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 було видано Піщанською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області 12 квітня 2010 року, незважаючи на те, що будинок був збудований в 1981 році, ОСОБА_1 набув у власність вищевказаний житловий будинок лише з моменту державної реєстрації. ОСОБА_1 надбав у власність надану родині у користування в 1981 році земельну ділянку, розташовану в АДРЕСА_1 . Суд першої інстанції в порушення норм закону дійшов до висновку, що водогін та огорожа є спільним майном подружжя та виділив водогін та частину огорожі позивачу. Висновок судової будівельно-технічної та земельної експертизи № 106-15 від 19 грудня 2015 року не відповідає фактичним обставинам та складений з чисельними порушеннями інструкцій, якими регламентовано проведення такого виду експертиз. Суд в порушення норм статті 150 ЦПК України безпідставно відмовив в призначенні повторної експертизи. Поділ майна порушує встановлений порядок користування домоволодінням, оскільки всі господарські споруди, які використовувались відповідачем, передані у користування позивачу.

Позиція інших учасників справи

У червні 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року залишити без змін.

У липні 2017 року ОСОБА_3 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить задовольнити касаційну скаргу відповідача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 травня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільну справу № 536/2319/15-ц із суду першої інстанції.

У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України встановлено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну цивільну справу № 536/2319/15-ц передано до Верховного Суду.

07 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами встановлено, щоОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюбі 08 липня 1978 року, який розірвано рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 жовтня 2015 року.

Від шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , яка в даній справі є третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору.

На підставі рішення виконавчого комітету Кременчуцької районної ради №146 від 13 травня 1981 року ОСОБА_1 видано свідоцтво на забудову індивідуальної садиби в АДРЕСА_1 .

12 квітня 2010 року Піщанською сільською радою Кременчуцького району Полтавської області на ім`я ОСОБА_1 видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно: житловий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 . Згідно опису об`єкта, вказаного у свідоцтві, загальна площа становить 69,4 кв. м., житлова площа 34,8 кв. м., житловий будинок «А», погріб «Бп», сарай Б, б, гараж В, сарай-вбиральня Г, огорожа №1, 2, водогін К.

Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ №655440, виданого Піщанською сільською радою 25 вересня 2009 року, ОСОБА_1 належить на праві власності земельна ділянка площею 0,16 га по АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Відповідно до пункту 1 розділу VII «Прикінцевих положень» Сімейного кодексу України (далі - СК України), зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом, тобто з 1 січня 2004 р. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 1 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

Відповідно до статті 13 КпШС України права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Отже до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України) так і норми СК України.

Частиною першою статті 22 КпШС України передбачено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Аналогічні положення закріплені у статті 60 СК України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Таким чином, суди дійшли обгрунтованого висновку про те, що житловий будинок є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між сторонами в рівних частках.

Доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції неправомірно застосував норми Кодексу про шлюб та сім`ю України, щодо неналежної оцінки висновку експерта, відмови у призначенні повторної експертизи були предметом дослідження та оцінки суду апеляційної інстанції, який за результатами апеляційного перегляду виклав свої висновки в мотивувальній частині ухваленого рішення. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Розглядаючи спір, суди в оскарженій частині правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, внаслідок чого ухвалили в цій частині законне й обґрунтоване судове рішення.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержанням норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У зв`язку із наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції в оскарженій частині без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 13 лютого 2017 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 20 квітня 2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ в натурі житлового будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук