Харківський окружний адміністративний суд

61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

     Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 13 листопада 2019 р.                                                                                 № 645/3025/19  

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонька А.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального Управління юстиції у Харківській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення шкоди -

ВСТАНОВИВ:

          Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального Управління юстиції у Харківській області, в якому просить суд:

- визнати бездіяльність державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова щодо тривалого невиконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі 645/3067/13-ц;

- стягнути з Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова (61007, м. Харків, вул. Біблика, 18, ЄДРПОУ 41430641) на користь ОСОБА_1 завданою шкоду невиконанням рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі №645/3067/13-ц, у розмірі 300000,00 (триста тисяч гривень 00 копійок).

          В обґрунтування  позовних вимог зазначила, що 14.11.2017 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області було Казенною Оленою Костянтиновою винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 55145299. Починаючи з дати відкриття виконавчого провадження та по теперішній час рішення суду не виконано. Неодноразові звернення до державного виконавця, а також зі скаргами на бездіяльність державного виконавця до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та до керівника органу державної виконавчої служби вищого рівня - результатів не дало. Відповідних дій  по виконанню рішення суду не робилося.

          Позивач також вважає, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі 645/3067/13-ц Міжрайонним відділом державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області, їй було завдано матеріальної та моральної шкоди, яку оцінює у розмірі  300000,00 грн.

          Ухвалою суду від 07.10.2019 року відкрито спрощене позовне провадження по справі.

          Відповідач у  наданому  відзиві на позов проти вимог поданого позов заперечував. В обґрунтування заперечень зазначивши, що 14.11.2017          року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55145299, копія якої була направлена боржнику рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням за вих. №40425/14.1-36, але 02.01.2018          року конверт з постановою про відкриття виконавчого провадження повернувся до відділу за закінченням терміну зберігання. Зазначає, що державним виконавцем  тривалий час вживались заходи щодо виконання рішення суду  по справі 645/3067/13-ц. Крім того, чинним законодавством, що регулює відносини у сфері примусового виконання судових рішень, наразі не встановлено граничних строків, в рамках яких необхідно провести дії немайнового характеру. Просив суд у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1  відмовити.

             Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду зазначеного адміністративного позову – відмовлено.

          У судове засідання, призначене на 13.11.2019 року позивач  не прибула, про день, час та місце судового засідання була  повідомлена  своєчасно та належним чином.

          Представник відповідача у судове засідання не прибув, про день, час та місце судового засідання  повідомлявся  своєчасно та належним чином. Через канцелярію суду 11.11.2019 року надав клопотання про долучення до матеріалів справи належним чином посвідчених копій постанов.

Згідно з ч.1 ст. 268 КАС України у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Частиною 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Беручи до уваги, що сторони у судове засідання не прибули, а також ту обставину, що у судових засіданнях, які відбувались 23.10.2019, 31.10.2019 та 07.11.2019 позивачем та представником відповідача надавались пояснення та  надавались  докази по справі, які містяться в матеріалах справи,  суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за наявними в ній доказами у порядку письмового провадження.

          Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

          Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Фрунзенського районного суду м.Харкова від 12.01.2016р. по справі 645/3067/13-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені  частково. Поновлено порушене право ОСОБА_1 на користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення межі, яка поділяє земельні ділянки за адресами: АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 відповідно до даних земельно-кадастрової документації, доданої до Державного акту на право власності на земельну ділянку  серії ЯЛ № 114556, виданого ОСОБА_1 30 грудня 2010 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 АДРЕСА_4 . В іншій частині у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 та   ОСОБА_2 користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження, 28 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на оплату судового збору.

На виконання рішення Фрунзенського районного суду було видано чотири виконавчих листи, якими:

- зобов`язано ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 АДРЕСА_4 ;

- стягнуто з ОСОБА_3 користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження, 28 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на оплату судового збору.

- стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження, 28 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на оплату судового збору.

Як встановлено за матеріалами справи, постановою державного виконавця Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 12.02.2018 року ВП №55758390 відкрито виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження, 28 грн. 68 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на оплату судового збору. (т. 2 а.с. 127)

15.02.2018 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області прийнято постанову за ВП №55758390 про закінчення виконавчого провадження, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3728,68 грн. (т. 2 а.с. 128)

Також, судом встановлено, що постановою державного виконавця  Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області  від 07.09.2017 року ВП №54553478    відкрито виконавче провадження за виконавчим листом про стягнення з   ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3700 грн.00 коп. в рахунок відшкодування понесених судових витрат на проведення експертного дослідження. (т.2 а.с. 123-124).

19.10.2017 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області прийнято постанову за ВП №54553478    про закінчення виконавчого провадження, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3700,00 грн. (а.с. 125-126).

Судом встановлено, що 14.11.2017 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області Казенною Оленою Костянтиновою винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №55145299 за виконавчим листом, яким зобов`язано ОСОБА_3 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 і АДРЕСА_3 (т. 1 а.с. 177).

Судом під час розгляду справи встановлено, що 13.02.2019 року, згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Яновою О. Є., Мельничук ОСОБА_4 О ОСОБА_5 передала у власність Арзуманяну ОСОБА_6 земельну ділянку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Фрунзенським районним судом м. Харкова 21.05.2019 року винесено ухвалу по справі № 645/3067/13-ц, згідно якої замінено сторону первісного стягувача по цивільній справі №645/3067/2013 з ОСОБА_1 на ОСОБА_7 (т. 2 а.с. 143-145).

25.07.2019 року державним виконавцем Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області  винесено постанову № 55145299 про заміну сторони виконавчого провадження, а саме стягувача з ОСОБА_1 на ОСОБА_7 (т.2 а.с. 172).

Також 25.07.2019 року державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувану на підставі п. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (т.2 а.с. 177).

Проте, під час розгляду справи судом з`ясовано, що, починаючи з дати відкриття виконавчого провадження та станом на час заміни сторони виконавчого провадження ВП №55145299  рішення суду в частині  зобов`язання ОСОБА_3 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 АДРЕСА_4  - не було виконано, що зумовило ОСОБА_1 звернутись із даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає, що згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках - на приватних виконавців.

Частиною 1 статті 13 Закону №1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 1 статті 26 цього Закону передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною першою, другою статті 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Судом встановлено, що 14.11.2017 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 55145299, копія якої була направлена боржнику рекомендованим листом зі зворотнім повідомленням за вих. № 40425/14.1-36 (т.1 а.с. 177).

З повідомлених стороною відповідача обставин вбачається, що державним виконавцем вживались заходи стосовно примусового виконання виконавчого листа за ВП №55145299.

Так, з причин невиконанням судового рішення, державним виконавцем винесена постанова про накладення штрафу на боржника ОСОБА_3 у розмірі 1700,00 грн. (т. 1 а.с. 188)

05.02.2018 року у зв`язку з невиконанням боржником судового рішення, державним виконавцем винесено постанову про накладення штрафу у подвійному розмірі (т.1 а.с. 191), а також вживались інші заходи, передбачені законодавством.

Проте, вжиті відповідачем заходи щодо примусового виконання рішення суду від 12.01.2016 року по справі № 645/3067/13-ц, не призвели до виконання цього рішення у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно  ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Крім того, відповідач не навів доказів стосовно спростування тверджень позивача про тривале невиконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі 645/3067/13-ц, а вжиті відповідачем заходи не призвели до виконання рішення суду у повному обсязі.

          З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно тверджень позивача, що державним виконавцем неправомірно двічі виконавчі листи не приймались на виконання, суд зазначає наступне.

Як встановлено під час розгляду справи, 29.03.2016 року до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції надійшла заява ОСОБА_8 про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом №2/645/6/16 виданим 29.03.2016 року Фрунзенським районним судом м. Харкова про зобов`язання ОСОБА_3 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 АДРЕСА_4 .

Також 29.03.2016 року державним виконавцем Фрунзенського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з ненаданням представником стягувана належним чином посвідченої копії довіреності (т.2 а.с. 121).

З огляду на зазначені обставини, суд вважає, що державний виконавець діяв правомірно, оскільки відповідно до розділу III п. 3.4.1. Інструкції з примусового виконання рішень (далі за текстом - Інструкція), що діяла на момент пред`явлення виконавчого документа, до заяви про відкриття виконавчого провадження, яка подається представником стягувана, додається документ, що підтверджує його повноваження.

Згідно п. 2.11 Інструкції, повноваження представників сторін, які беруть участь у виконавчому провадженні, мають бути посвідчені такими документами: а) довіреністю фізичної особи; б) довіреністю юридичної особи або документами, що посвідчують право представництва юридичної особи (документом про призначення керівником юридичної особи тощо); в) рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи управителем спадкового майна.

Документи, що посвідчують повноваження представників, повинні бути оформлені відповідно до вимог чинного законодавства.

Оригінали документів, зазначених у пункті 2.11 цього розділу, або належним чином засвідчені їх копії приєднуються до матеріалів виконавчого провадження.

До заяви про прийняття виконавчого документа до виконання була додана копія довіреності на представника, в порушення вимог п. 2.11.2. Інструкції, що не була посвідчена належним чином, що призвело винесення постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 8 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

З матеріалів справи судом також встановлено, що 01.02.2017 року до Фрунзенського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області надійшла заява ОСОБА_1 від 01.02.2016 року про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2/645/6/16, виданим 29.03.2016 року Фрунзенським районним судом м. Харкова про зобов`язання ОСОБА_3 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 АДРЕСА_4 . До заяви було додано оригінал зазначеного вище виконавчого листа.

03.02.2017          року державним виконавцем Фрунзенського відділу державної виконавчої служби м. Харкова Головного територіального управління юстиції у Харківській області винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання на підставі п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з несплатою стягувачем авансового внеску (т.2 а.с. 122).

Відповідно до п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувану органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим.

До заяви про прийняття виконавчого документа до виконання від 01.02.2017 року документи, що б свідчили про сплату авансового внеску не додавались, у наслідок чого 03.02.2017 винесено повідомлення про повернення виконавчого документа стягувану без прийняття до виконання на підставі п. 8 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».

З огляду на зазначені обставини, суд приходить до висновку, що і в цій частині позовні вимоги є необґрунтованими, оскільки державний виконавець діяв у відповідності до вимог діючого законодавства, а позивачем постанови державного виконавця від 29.03.2016 року та повідомлення від 03.02.2017 року про повернення виконавчого документа стягувачу позивачем у  встановленому законодавством порядку не оскаржувались.

Щодо позовних вимог, що діями відповідача ОСОБА_1 було завдано моральної та матеріальної шкоди, які на її думку, мають бути оцінені в 300 000 гривень, суд виходить з наступного.

Стосовно відшкодування моральної та матеріально шкоди суд зазначає, що відповідно до п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (далі, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб) вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з ч. 2 п. 5 Постанови, доведенню підлягають:

1) наявність моральної шкоди;

2) протиправність діяння її заподіювача;

3) наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача;

4) наявність вини останнього в заподіянні шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Проте позивачем в обґрунтування існування таких страждань не конкретизовано, яка саме моральна шкода була заподіяна позивачу, та не наведено обґрунтувань причинно-наслідкового зв`язку виникнення зазначеної шкоди та дії (бездіяльність) відповідача, що є обов`язковою умовою для встановлення судом обґрунтованості заявленої моральної шкоди.

Жодних доказів, які б підтверджували ступінь такої шкоди або моральних страждань та причинно-наслідковий зв`язок позивачем до суду не надано.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, а відтак зазначена вимога задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 Цивільного кодексу України необхідна наявність складу правопорушення, а саме:

- Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо заподіювач шкоди не був уповноважений на такі дії.

- Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом статті, що коментується, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

- Причинний зв`язок між протиправною поведінкою а шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди.

- Вина заподіювана шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної виконавчої влади (у даному випадку органу державної виконавчої служби) до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього державного органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Причому, неправомірність рішення, дій або бездіяльності органу державної виконавчої влади має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування шкоди.

Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної виконавчої служби та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

За приписами ст. 1173 Цивільного кодексу України, відшкодуванню підлягає шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади. У разі наявності лише незаконної бездіяльності державного органу без настання наслідків у вигляді шкоди, відсутні правові підстави для ЇЇ відшкодування.

Згідно зі ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З аналізу приписів діючого законодавства вбачається, що незаконними діяннями державних органів є діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції вищезазначених органів. Незаконність рішення, дії чи бездіяльності завданої шкоди повинна бути доведена.

Проте, позивачем не надано відповідних доказів на підтвердження понесення ним матеріальної та моральної шкоди, у зв`язку із чим суд приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищевикладене, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Ухвалою суду від 07.10.2019 року позивача є звільненим від сплати судового збору відповідно до Закону України "Про судовий збір", а тому розподіл судових витрат згідно ст. 139 КАС України не здійснюється.

На підставі викладеного, керуючись ст. 241-247, 255, 268, 287, 294-295 КАС України, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ; АДРЕСА_5 )  до Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова Головного територіального Управління юстиції у Харківській області (ЄДРПОУ 41430641, м. Харків 61022, м-н Свободи 5, 1 під., 6 пов.) про визнання протиправною бездіяльності  та стягнення шкоди про визнання дій незаконними - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міжрайонного відділу державної виконавчої служби по Індустріальному та Немишлянському районах міста Харкова щодо тривалого невиконання рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова по справі 645/3067/13-ц за ВП №55145299  в частині зобов`язання ОСОБА_3 перенести бетонну огорожу, яку встановлено між суміжними земельними ділянками за адресами: АДРЕСА_1 АДРЕСА_4 .

У задоволенні адміністративного позову в іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 13 листопада 2019 року.

          Суддя                                                                            Бідонько А.В.