Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 697/1782/15-ц

провадження № 61-18711св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Орган опіки та піклування Канівської міської ради Черкаської області,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2016 року у складі судді Русакова Г. С. та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про виділ у натурі частки майна, що є спільною частковою власністю, посилаючись на те, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 червня 2015 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1-1679, йому та відповідачу належить на праві власності по 1/2 частині житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Між ним та відповідачем виникають спори про порядок користування і володіння будинком, домовленості про його поділ не досягнуто. Враховуючи викладене, після проведення у справі судової будівельно-технічної експертизи він уточнив позовні вимоги і остаточно просив суд:

- здійснити поділ житлового будинку з надвірними спорудами за варіантом № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи від 20 січня 2016 року № 15-15, складеного судовим експертом ОСОБА_4;

- виділити йому частину домоволодіння в натурі, яка складається з: приміщення № 1-6(1) - кухня площею 8,5 кв. м (після демонтажу частини перегородки) вартістю 46 532 грн; приміщення № 1-6(2) - коридор площею 3,6 кв. м (після утворення перегородки з дверним прорізом) вартістю 19 708 грн; кімната № 1-7 площею 18,0 кв. м вартістю 98 539 грн; гараж «Ж» вартістю 54 978 грн; сарай «Б» вартістю 39 090 грн; сарай «б» вартістю 11 973 грн; огорожа № 2 вартістю 15 799 грн; 1/2 частина огорожі № 1 вартістю 4 897,50 грн; 1/2 частина вбиральні «Г» вартістю 4 162,50 грн, а всього загальною площею 30,1 кв. м вартістю 295 679 грн, що складає 501/1000 домоволодіння;

- виділити ОСОБА_2 частину домоволодіння в натурі, яка складається з: приміщення № 1-3 - кімната площею 15,7 кв. м вартістю 85 948 грн; приміщення № 1-4 - кухня площею 8,1 кв. м вартістю 44 343 грн; приміщення № 1-5(1) - кімната площею 6,3 кв. м (після демонтажу частини перегородки) вартістю 34 488 грн; прибудова «а-1» вартістю 55 014 грн; прибудова «а-2» вартістю 18 704 грн, ґанок вартістю 1 337 грн; сарай «В» вартістю 7 926 грн; сарай «Д» вартістю 3 711 грн; 1/2 частина огорожі № 1 вартістю 4 897,50 грн; ворота № 3 вартістю 8 626 грн, погріб «п/а» вартістю 24 939 грн, 1/2 частина вбиральні «Г» вартістю 4 162,50 грн, а всього загальною площею 30,1 кв. м вартістю 294 096 грн, що складає 499/1000 домоволодіння;

- зобов`язати його замурувати існуючий дверний проріз між приміщеннями 1-3 і 1-7, демонтувати частини перегородки між приміщеннями 1-5 і 1-6, створити глуху перегородку між приміщеннями 1-5(1) і 1-6(1), створити перегородку з дверним прорізом в приміщенні 1-6, поділивши його на частини 1-6(1) площею 8,5 кв. м і 1-6(2) площею 3,6 кв. м, створити вхідний дверний проріз на місці віконного прорізу в новоутвореному приміщенні 1-6(1) з подвійним дверним блоком, створити віконний проріз в новоутвореному приміщенні 1-6(1), створити дверний проріз в перегородці між приміщеннями 1-7 і 1-6(2);

- приміщення горища розділити між співвласниками по лінії розподілу житлового будинку;

- зобов`язати сторони провести реконструкцію системи опалення, газопостачання, електропостачання, водопроводу для забезпечення їх автономності (згідно з проектом);

- стягнути з нього на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за перевищення 1/2 частини вартості домоволодіння в сумі 791,50 грн;

- розподілити ідеальні частини співвласників у праві власності на житловий будинок;

- визнати за ним право власності на 501/1000 частини домоволодіння АДРЕСА_1 замість 1/2 частини, що належала раніше;

- визнати за ОСОБА_2 право власності на 499/1000 частини домоволодіння АДРЕСА_1 замість 1/2 частини, що належала раніше;

— стягнути на його користь з ОСОБА_2 судові витрати.

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення порядку користування, розпоряджання та володіння житловим будинком, що є спільною власністю, в якому заперечила проти позову ОСОБА_1 та зазначила, що не погоджується із запропонованим ним варіантом поділу житлового будинку, оскільки вона не матиме можливості потрапити до своїх кімнат та проживати в будинку.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 27 листопада 2015 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 , об`єднано їх в одне провадження, а ухвалою цього ж суду від 13 травня 2016 року, за клопотанням ОСОБА_2 , її зустрічний позов залишено без розгляду.

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 23 травня 2016 року до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, залучено Орган опіки та піклування Канівської міської ради Черкаської області.

Рішенням Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2016 року в задоволенні позову відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 внесені на депозитний рахунок Канівського міськрайонного суду Черкаської області кошти в сумі 13 448 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 5 564,15 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що виділ частки у спільному майні є неможливим без виконання робіт з перепланування та переобладнання, які передбачають втручання в каркас спірного будинку. Переобладнання і перепланування житлового будинку можливе лише за наявності передбачених законодавством дозвільних документів, однак позивач не довів, що відповідними компетентним державними органами та службами було надано дозвіл або зроблено висновок про те, що перепланування та переобладнання не передбачає втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи житлового будинку і не потребує такого дозволу.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що роботи з переобладнання та перепланування будинку за адресою: АДРЕСА_1 передбачають втручання в несучі конструкції та інженерні системи будинку, тому для виконання таких робіт необхідний дозвіл виконкому місцевої ради. Відповідного дозволу на переобладнання і перепланування спірного будинку до суду не надано. Висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не дали належної оцінки доводам позивача, самоусунулися від розгляду справи та не вирішили спір по суті. Суди обґрунтовано зазначили, що без отримання дозвільних документів відповідних органів і служб на перепланування та переобладнання спірного будинку неможливо вирішити спір, однак ухвалити рішення, виходячи з відсутності таких документів. Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 13 жовтня 2016 року було зобов`язано виконавчий комітет Канівської міської ради прийняти рішення щодо надання дозволу на переобладнання та перепланування будинку, однак рішенням Канівської міської ради від 13 жовтня 2016 року № 397 відмовлено в розгляді зазначеного питання і апеляційний суд не вжив усіх передбачених процесуальним законом заходів для його розгляду виконавчим комітетом Канівської міської ради.

У травні 2017 року ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, в якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Канівського міськрайонного суду Черкаської області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

19 квітня 2018 року справа № 697/1782/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 червня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належить на праві власності по 1/2 частині житлового будинку з надвірними спорудами за адресою: АДРЕСА_1 .

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження майном, визначено у статті 317 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно з висновком судової будівельно-технічної експертизи від 20 січня 2016 року № 15-15, проведеної судовим експертом ОСОБА_4, запропоновано два варіанти поділу житлового будинку та надвірних споруд за адресою: АДРЕСА_1 з відступом від ідеальних часток співвласників. По кожному з варіантів розподілу експертом зазначено про необхідність виконати роботи з перепланування та переобладнання будинку, зокрема: розбирання і створення перегородок між приміщеннями, демонтаж та влаштування дверних і віконних прорізів, реконструкції системи опалення, електропостачання, газопостачання з метою забезпечення їх автономності (згідно з проектом). (т.1 а.с.86-104)

Допитаний в апеляційному суді експерт ОСОБА_4 пояснив, що перепланування спірного будинку за кожним із запропонованим ним варіантом передбачає втручання в несучі конструкції будинку та інженерні системи загального користування, тому отримання відповідних проектних документів та дозволів щодо можливості проведення цих робіт є обов`язковим.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними (частина перша статті 367 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку про те, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) житлового будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.

Враховуючи, що після виділу частки зі спільного нерухомого майна відповідно до статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, при виділі частки із спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему життєзабезпечення (водопостачання, водовідведення, опалення тощо), тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна в розумінні статті 181 ЦК України.

Статтею 152 Житлового кодексу Української РСР передбачено, що виконання власниками робіт з переобладнання та перепланування жилого будинку і жилого приміщення приватного житлового фонду, які не передбачають втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, не потребує отримання документів, що дають право на їх виконання. Після завершення зазначених робіт введення об`єкта в експлуатацію не потребується.

Перепланування (переобладнання) квартир та нежитлових приміщень повинно відповідати проектній документації, будівельним нормам і правилам, виконуватися згідно з Правилами користування приміщеннями житлових будинків та Державним будівельним нормам України «Житлові будинки. Реконструкція та капітальний ремонт».

Згідно з цими Правилами до елементів перепланування жилих приміщень належать: перенесення і розбирання перегородок, перенесення і влаштування дверних прорізів, улаштування і переустаткування тамбурів, прибудова балконів на рівні перших поверхів багатоповерхових будинків.

Переобладнання - улаштування в окремих квартирах багатоквартирних будинків індивідуального опалення та іншого інженерного обладнання, перенесення нагрівальних, сантехнічних і газових приладів; влаштування і переустаткування туалетів, ванних кімнат, вентиляційних каналів.

Водночас при поділі нерухомого майна в натурі в разі необхідності його переобладнання та перепланування до ухвалення рішення суду повинні бути надані відповідні висновки: технічний висновок про відповідність перепланування будівельним нормам і правилам, санітарно-епідеміологічним вимогам, пропонованим до будинків і приміщень, і правилам пожежної безпеки.

Залежно від обставин справи підлягають поданню висновки й інших служб, зокрема погодження для встановлення відокремленого газо-, водо- та енергопостачання.

Отже, отримання відповідних документів на переобладнання та перепланування будинку необхідне лише у випадку втручання в несучі конструкції та/або інженерні системи загального користування, в іншому випадку дозвільна документація не є необхідною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що виділ в натурі частки із спірного житлового будинку, що є у спільній частковій власності, можливий лише за умов його переобладнання та перепланування, що передбачає втручання в несучі конструкції будинку та інженерні системи загального користування, суди правильно виходили з того, що такі роботи потребують отримання документів, які дають право на їх виконання. Позивачем не надано передбачених законодавством дозвільних документів відповідних органів та служб, у зв`язку з чим суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Одним із визначальних засад цивільного судочинства є змагальність сторін.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 11, частини першої статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року, в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), які розкривають зміст зазначеного принципу судочинства та обов`язку доказування, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, процесуальний закон покладає обов`язок доказування на сторони, а суд відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України 2004 року сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи та роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, а також наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій та сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин доводи заявника про те, що суди не вжили передбачених процесуальним законом заходів для отримання дозвільних документів відповідних органів і служб на перепланування та переобладнання спірного будинку, не заслуговують на увагу, оскільки саме на позивача у справі покладено обов`язок доказування тих обставин, якими підтверджуються заявлені ним вимоги.

За змістом статті 212 ЦПК України 2004 року суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Оскаржувані судові рішення містять висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів, відповідають вимогам щодо законності й обґрунтованості.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 07 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов