Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 760/10014/15-ц

провадження № 61-24139св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Міський Комерційний Банк»,

третя особа - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року у складі судді Бобровник О. В. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2017 рокуу складі колегії суддів: Усика Г. І., Невідомої Т. О., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Міський Комерційний Банк» (далі - ПАТ «Міський Комерційний Банк») про стягнення заборгованості із заробітної плати, посилаючись на те, що рішенням одноосібного акціонера ПАТ «Міський Комерційний Банк» від 19 листопада 2014 року № 53 його обрано головою наглядової ради ПАТ «Міський Комерційний Банк» з 20 листопада 2014 року, а рішенням одноосібного акціонера ПАТ «Міський Комерційний Банк» від 19 листопада 2014 року № 54 вирішено укласти з ним як головою наглядової ради ПАТ «Міський Комерційний Банк» трудовий договір строком на три роки. 19 листопада 2014 року між ним та ПАТ «Міський Комерційний Банк» укладено трудовий договір б/н, за яким він зобов`язувався виконувати обов`язки голови наглядової ради, а роботодавець - забезпечити умови праці, необхідні для виконання зазначених обов`язків, обладнати робоче місце, сплачувати заробітну плату в розмірі 300 000 грн. Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 732 ПАТ «Міський Комерційний Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 листопада 2014 року № 124 у ПАТ «Міський Комерційний Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації. Постановою Правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 187 відкликано банківську ліцензію у ПАТ «Міський Комерційний Банк». Виконуючи умови трудового договору, починаючи з 20 листопада 2014 року він кожен робочий день виходив на роботу до відділення ПАТ «Міський Комерційний Банк», однак з 21 листопада 2014 року за усною вказівкою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб охорона відповідача не допускала його до робочого місця. Трудовий договір від 19 листопада 2014 року не розривався, рішення про його відсторонення від посади відповідач не приймав, тому правові підстави для недопущення його до робочого місця відсутні. Враховуючи викладене,ОСОБА_1 просив стягнути з ПАТ «Міський Комерційний Банк» на свою користь заборгованість із заробітної плати за час вимушеного прогулу з 19 листопада 2014 року по 19 березня 2015 року в розмірі 1 200 000 грн.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 22 вересня 2015 року, внесеною до журналу судового засідання, до участі у справі як третю особу залучено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не довів наявності між ним та відповідачем належним чином оформлених трудових відносини, тому відсутні правові підстави для стягнення з ПАТ «Міський Комерційний Банк» на користь ОСОБА_1 заборгованості із заробітної плати.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2017року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У червні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подавдо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дали належної правової оцінки зібраним доказам і не звернули уваги на те, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в банку повноваження наглядової ради призупиняються лише тимчасово, працівники залишаються на займаних посадах і за ними зберігаються відповідні трудові права. Законодавством не передбачено можливості обмеження під час тимчасової адміністрації банку трудових прав посадових осіб, зокрема їх права на отримання заробітної плати. Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди дійшли помилкових висновків про відсутність між сторонами трудових відносин та не врахували, що укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Міський Комерційний Банк» трудовий договір від 19 листопада 2014 року не розривався і після його підписання банком внесено відповідний запис у трудову книжку позивача.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Солом`янського районного суду міста Києва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 травня 2018 року справу № 760/10014/15-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Судами встановлено, що рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю «Глобал Фінансіал Менеджмент Груп» (далі - ТОВ «Глобал Фінансіал Менеджмент Груп») як акціонером ПАТ «Міський Комерційний Банк» від 19 листопада 2014 року № 53 ОСОБА_1 було обрано головою наглядової ради ПАТ «Міський комерційний банк», починаючи з 20 листопада 2014 року.

Рішенням ТОВ «Глобал Фінансіал Менеджмент Груп» як акціонером ПАТ «Міський Комерційний Банк» від 19 листопада 2014 року № 54 вирішено укласти трудовий договір з головою наглядової ради банку строком на три роки та встановити розмір щомісячної заробітної плати за таким договором - голові наглядової ради ОСОБА_1 300 000 грн.

19 листопада 2014 року між ПАТ «Міський Комерційний Банк» та ОСОБА_1 було укладено трудовий договір, у пункті 1.2 якого зазначено, що ОСОБА_1 наймається на посаду голови наглядової ради.

Умовами пункту 1.4 трудового договору передбачено, що цей договір є підставою для видання наказу про прийняття ОСОБА_1 на роботу з дня укладення цього договору.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 24 КЗпП України в редакції, чинній на час укладення між ПАТ «Міський Комерційний Банк» та ОСОБА_1 трудового договору від 19 листопада 2014 року, укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказ чи розпорядження не були видані, але працівника фактично було допущено до роботи.

Постановою Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 732 ПАТ «Міський Комерційний Банк» віднесено до категорії неплатоспроможних. (т.1 а.с.123)

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 20 листопада 2014 року № 124 у ПАТ «Міський Комерційний Банк» запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу на здійснення тимчасової адміністрації строком на три місяці з 21 листопада 2014 року по 20 лютого 2015 року.

Відповідно до абзацу першого частини першої, частини другої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в редакції, чинній на час прийняття постанови Правління Національного банку України від 20 листопада 2014 року № 732, з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій особі Фонду і діють у визначених нею межах та порядку.

Постановою правління Національного банку України від 19 березня 2015 року № 187 відкликано банківську ліцензію ПАТ «Міський Комерційний Банк». (т.1 а.с.127)

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними, оскільки ОСОБА_1 не довів, що після укладення трудового договору він приступив до виконання трудових обов`язків. Також позивач не надав доказів того, що ПАТ «Міський Комерційний Банк» видавало відповідний наказ чи розпорядження про прийняття його на роботу, як це передбачено умовами пункту 1.4 трудового договору та відповідає вимогам частин третьої, четвертої статті 24 КЗпП України в редакції, чинній на час укладення трудового договору.

Відповідно до статей 10, 60 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 57, частиною першою статті 58 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання заявника на те, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації банку повноваження наглядової ради призупиняються лише тимчасово, а працівники залишаються на займаних посадах, не підтверджують наявності між сторонами трудових відносин, а тому не можуть бути підставою для стягнення з відповідача на користь позивача заробітної плати.

Доводи касаційної скарги про те, що укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Міський Комерційний Банк» трудовий договір від 19 листопада 2014 року не розривався і після його підписання він з 20 листопада 2014 року працював на посаді голови наглядової ради ПАТ «Міський Комерційний Банк», не підтверджені відповідними доказами, тому не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог.

Наявність запису у трудовій книжці ОСОБА_1 про прийняття його на роботу на посаду голови наглядової ради ПАТ «Міський Комерційний Банк» не може бути підставою для стягнення заборгованості із заробітної плати, оскільки відповідний наказ про прийняття позивача на роботу ПАТ «Міський Комерційний Банк» не видавався і ним не доведено фактичного виконання трудових обов`язків голови наглядової ради банку.

Аргументи заявника про те, що на підставі трудового договору від 19 листопада 2014 року він з 20 листопада 2014 року працював на посаді голови наглядової ради ПАТ «Міський Комерційний Банк», є неспроможними, оскільки з 21 листопада 2014 року в банку запроваджено тимчасову адміністрацію, а тому повноваження його наглядової ради були призупинені.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ)вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов