Справа № 710/784/19

Провадження № 2/710/375/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06.11.2019 м. Шпола

Шполянський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді - Побережної Н.П.,

за участі секретаря судових засідань - Бараненко А.В.,

представника позивача - Ганчука П.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина.

Короткий зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

24.06.2019 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшла дана позовна заява, в якій позивач просить стягнути з Російської Федерації на його користь у відшкодування моральної шкоди 1054200,00 грн., що є еквівалентом 35000,00 євро за офіційним курсом Національного Банку України на день підписання цього позову.

Позивач мотивує свій позов тим, що в квітні 2014 року після незаконної анексії Російською Федерацією Автономної Республіки Крим та на момент початку другої фази збройної агресії Російської Федерації проти України на території Луганської та Донецької областей України він був зареєстрований та проживав за адресою: АДРЕСА_1 . Негативні наслідки збройної агресії Російської Федерації проти України, тимчасова окупація, та повсюдні прояви насильства на тимчасово окупованій території України, порушення прав людини, призвели до неможливості проживання на тимчасово окупованій Російською Федерацією території міста Амвросіївка Донецької області та його вимушеного переселення у грудні 2014 року до підконтрольної Україною території - с. Лип`янка Шполянського району Черкаської області. Збройною агресією Російської Федерації проти України та окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України позивачу завдано істотної моральної шкоди. У вересні 2014 року на дім позивача було здійснено напад російськими бойовиками. Погрожуючи зброєю та фізичним насильством, його пограбували. В нього викрали великі суми грошових коштів, які ним були зароблені, золоті та срібні вироби. Фактичне проживання в умовах війни, постійні обстріли, давали підстави реально сприймати загрозу бути вбитим від рук російських бойовиків, а тому позивач постійно почував себе у небезпеці, переживав за родину, друзів, близьких знайомих. В результаті пережитого його здоров`я суттєво погіршилося, так, в нього загострились професійні хвороби, які були отримані під час роботи на вугільній шахті. Крім цього, позивач відчував себе морально виснаженим, і тому прийняв нелегке рішення переїхати з окупованої території. 12.12.2014 позивач переїхав в місто Черкаси. Перший час він не мав ні житла, ні притулку тільки згодом у Черкаській обласній раді позивачу запропонували в`їхати в будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Будинком цю споруду назвати важко, оскільки вона знаходиться в аварійному стані, немає ні шпалер, газу, ні водопроводу, ні печі, яка б могла зігрівати в холодну пору року. Вищезазначені військові події, що відбулися внаслідок російської агресії та змусили переїхати переїхати з рідного Донбасу, негативно позначились на його нервовій та психічні системі. Він, інвалід III групи, був змушений прилаштовуватись до нових життєвих умов та шукати роботу, залишився фактично один без родини і друзів. За таких обставин, на думку позивача, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України і окупацією Російською Федерацією частини території Донецької області України були порушені права позивача. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Відзиву від відповідача до суду не надходило.

У судове засідання представник позивача та позивач з`явилися, надали пояснення, аналогічні тим, що в позовній заяви.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час, дату та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської 10.07.2019 відкрито провадження по справі.

Ухвалою Шполянського районного суду Черкаської 12.08.2019 закрито провадження по справі та призначено справу до розгляду по суті.

Ухвалою судді Шполянського районного суду Черкаської від 28.10.2019 було задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про участь учасника цивільного процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації в особі Посольства Російської Федерації в Україні про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

2. Мотивувальна частина:

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, розглянувши справу в межах заявлених вимог, приходить до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до довідки від 15.12.2014 №7125000252, виданої Управлінням соціального захисту населення Шполянської районної Державної адміністрації Черкаської області, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , взято на облік як внутрішньо переміщену особу. Фактичне місце проживання/перебування зазначене в даному документі зафіксоване: АДРЕСА_2 . (а.с.7).

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 13.07.2018 було встановлено юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України (а.с. 8-11).

За даними довідки до акта огляду медико -соціальною експертною комісією серія 12ААА №530284 від 28.09.2016, виданою Спеціалізованою радіологічною МСЕК м. Черкаси, ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності. (а.с.12).

Докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення.

Посилання позивача на рішення районних, міських та міськрайонних судів в аналогічних справах суд не бере до уваги, оскільки відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод встановлює, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність.

Згідно із ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п. 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів, з-поміж іншого, може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог «Правила суду - компенсація шкоди», які використовуються Європейським судом з прав людини при розгляді справ із компенсації шкоди, зокрема, п. п. 15 п. 3 цих Правил, встановлено, що заявники, які бажають отримати компенсацію за нематеріальну шкоду, мають право вказати суму, яка на їхню думку, була б справедливою. Заявник, який вважає себе жертвою більш одного порушення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, може вимагати або одну одноразову суму, яка покриває всі передбачувані порушення, або окрему суму щодо кожного передбаченого Європейською конвенцією порушення.

В ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, при вирішенні вимог позивача про компенсацію моральної шкоди суд застосовує практику Європейського суду з прав людини, зокрема рішення Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), відповідно до якого Турецька Республіка зобов`язана сплатити позивачу компенсацію, зокрема, й за моральні страждання через незаконну окупацію північної частини Кіпру, де народилась та проживала позивач, турецькими Збройними Силами.

В рішенні Європейського суду з прав людини зазначено, що внаслідок окупації північної частини території Кіпру позивач зазнала моральних страждань, які полягали в психологічному стражданні через неможливість проживати на території, де вона народилась та законно мешкала, відчутті страху та безпорадності. Крім того, суд також врахував моральні страждання позивача через змушене переселення із північної території Кіпру, де вона народилась та законно мешкала до моменту окупації цієї частини Кіпру турецьким Збройними Силами.

Тобто, виходячи з норм, закріплених у Європейській Конвенції, можна зробити висновок, що Європейський суд з прав людини, затвердивши «Правила суду - компенсація шкоди», виходив із того, що збитки, нанесені особі через порушення прав та законних інтересів, встановлених в Європейській Конвенції, можуть мати не тільки матеріальний, а й моральний характер, а також мати характер множинності.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 13.07.2018 було встановлено юридичний факт, що вимушене переселення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у грудні 2014 року з окупованої території Донецької області України відбулося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України

Слід також зазначити, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та відповідно окупувавши частину території України, а саме Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

Зокрема, п. 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов`язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.

Відповідно до п. 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов`язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.

Згідно з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції ООН про юрисдикційні імунітети держав та їх власності від 02.12.2004 і ст. 11 Європейської конвенції про імунітет держави ЕTS №074 від 16.05.1972, якщо відповідні держави не домовились про інше, держава не може посилатися на імунітет від юрисдикції при розгляді в суді іншої держави, який зазвичай володіє компетенцією розглядати справи, що стосуються грошового відшкодування у випадку смерті або спричинення тілесного ушкодження якій-небудь особі або нанесення шкоди майну або його втрати в результаті дії або бездіяльності, яка імовірно може бути присвоєна державі, якщо така дія або бездіяльність мали місце повністю або частково на території цієї іншої держави і якщо автор дії або бездіяльності знаходиться на цій території в момент цієї дії або бездіяльності.

Виходячи з викладеного, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.

Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975, Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому, на думку суду є державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.

Статтею 22 ЦК України встановлено право особи, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, на їх відшкодування. При цьому зазначається, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 передбачено, що відшкодування майнової та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Відповідальність Російської Федерації, відповідно до принципів і норм міжнародного права, за майнову чи немайнову шкоду, завдану Україні внаслідок збройної агресії Російської Федерації також встановлена ч. 4 ст. 2 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018.

За змістом ч. 3 ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ратифікований Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 19.10.1973 N2148-VIII, кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов`язується: а) забезпечити всякій особі, права і свободи якої, визнані в цьому Пакті, порушено, ефективний засіб правового захисту, навіть коли це порушення було вчинене особами, що діяли як особи офіційні; в) забезпечити, щоб право на правовий захист для будь-якої особи, яка потребує такого захисту, встановлювалось компетентними судовими, адміністративними чи законодавчими властями або будь-яким іншим компетентним органом, передбаченим правовою системою держави, і розвивати можливості судового захисту; с) забезпечити застосування компетентними властями засобів правового захисту, коли вони надаються.

Окрім цього, зі змісту ст. 4, 5, 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» випливає, що ціллю державної політики - є захист прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, шляхом вжиття заходів органами державної влади та їх посадовими особами, що діють на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією та законами України; основним напрямком захисту прав і свобод цивільного населення є - захист основоположних політичних і громадянських прав і свобод людини.

Отже, враховуючи множинний та триваючий характер порушень прав та законних інтересів позивача, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, суд вважає законним обраний позивачем спосіб стягнення компенсації за завдану моральну шкоду у виді одноразової суми, яка покриває всі передбачувані порушення, що були допущені Російською Федерацією відносно позивача.

Таким чином, наявні усі правові підстави для стягнення з Російської Федерації, як з учасника цивільних правовідносин, на користь позивачів грошового еквіваленту справедливої компенсації завданої Російською Федерацією моральної шкоди.

Вирішуючи питання щодо розміру компенсації за спричинену позивачам моральну шкоду, суд виходить із розміру задоволених вимог заявників по аналогічним спорам, що розглядалися Європейським судом з прав людини. Зокрема, згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі Луізідоу проти Турецької Республіки (CASE OF LOIZIDOU v. TURKEY (Article 50), (40/1993/435/514), 28 July 1998), Турецька Республіка має сплатити позивачу компенсацію у розмірі 20 000 кіпрських фунтів (станом на 01.01.1998 Європейський Союз при підготовці до запровадження єдиної валюти ЄС - євро, виходив із співвідношення 0,585274 кіпрських фунтів за 1 євро, і таке відношення було актуальним на момент розгляду спору в Європейському суді з прав людини).

Згідно з п.3 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до п.9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, ураховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Так, позивач вказує, що військові події, що відбулися внаслідок російської агресії та змусили його переїхати з рідного Донбасу, негативно позначились на його нервовій та психічні системі, його здоров`я погіршилося, загострились професійні хвороби, що були отримані під час роботи на вугільній шахті. Він, інвалід III групи, був змушений прилаштовуватись до нових життєвих умов та шукати роботу, залишився фактично один без родини і друзів.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Так, позивач надав до суду довідку до акта огляду медико -соціальною експертною комісією серії 10ААБ №382520 від 06.08.2014, згідно з якою ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності, встановлену на строк до 01.09.2015 та довідку до акта огляду медико - соціальною експертною комісією серії 12ААА №530284 від 28.09.2016, згідно з якою ОСОБА_1 має ІІІ групу інвалідності.

До того ж позивач зазначає, що на його дім було здійснено напад, викрадено значну суму коштів, золоті та срібні вироби, він залишився без засобів для існування.

Так, суд зазначає, що доказами, що підтверджували б вищевказані обставини, серед іншого, могли б слугувати документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно, технічний стан нерухомого майна, фото/відео матеріали, що підтверджують наявність власності позивача, показання свідків на підтвердження здійснених нападів і таке інше. В матеріалах даної справи не міститься жодного доказу, який свідчив би про шкоду, завдану нерухомому майну позивача, що ймовірно, як наслідок, могла стати передумовою душевних страждань позивача.

За таких обставин, суд не піддає сумніву те, що вимушене переселення позивача з окупованої території Донецької області України відбулося саме внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України та окупації Російською Федерацією частини території Донецької області України. Однак, до суду не надано жодних доказів, що б підтверджували те, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації, позивач зазнав обмежень у здійсненні прав власності на нерухоме майно, або ж що суттєво погіршилося його здоров`я, як зазначено про це в заяві, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах.

Таким чином, враховуючи характер та обсяг завданих позивачу моральних страждань, які були доведені належними та достовірними доказами, істотних порушень його конституційних прав, умисного характеру дій Російської Федерації, суд вважає достатнім розмір компенсації за заподіяну позивачеві моральну шкоду у сумі 500000,00 грн., яка на день пред`явлення позовної вимоги до суду за офіційним курсом НБУ (29,7) є еквівалентом в 16835,00 Євро.

Отже, вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Заходи забезпечення позову судом не застосовувалися.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 22 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», а позов частково підлягає задоволенню, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір з урахуванням положень ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», ст. ст. 2, 4, 5, 6 Закону України 6 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст.ст. 2, 16, 22, 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76 81, 89, 141, 211, 263-265, ч.1 ст. 354 ЦПК України, суд

ВИРIШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Російської Федерації на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Амвросіївка, Донецької області, жителя АДРЕСА_2 , паспорт серії НОМЕР_2 , виданий Амвросіївським РВ УМВС України в Донецькій області 02.07.1997, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , інші дані про особу суду невідомі, моральну шкоду у розмірі 500000,00 грн. (п`ятсот тисяч гривень), що є еквівалентом 16835,00 Євро (шістнадцять тисяч вісімсот тридцять п`ять євро) за офіційним курсом Національного Банку України.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Російської Федерації судовий збір в сумі 9605,00 грн. (десять тисяч п`ятсот сорок дві гривні) на користь держави за такими реквізитами (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача 899998, бюджетний рахунок UA НОМЕР_4 , код класифікації доходів бюджету 22030106).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Рішення може бути оскаржене сторонами в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подання до Шполянського районного суду Черкаської області (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення в повному обсязі складене 15.11.2019

Суддя Шполянського

районного суду Н.П. Побережна