07.11.19

22-ц/812/1841/19

Провадження №22-ц/812/1841/19

Категорія 52

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 листопада 2019 року м. Миколаїв

справа № 473/2633/19

Миколаївський апеляційний суд у складі:

головуючого Коломієць В.В.

суддів Данилової О.О., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування виконавчого комітету Вознесенської міської ради, про позбавлення батьківських прав, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області, ухвалене 18 вересня 2019 року під головуванням судді Старжинської О.Є. у приміщенні цього суду, дата складання повного тексту рішення не зазначена,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав.

Позивачка зазначала, що з 27 червня 2009 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 грудня 2010 року їх шлюб розірвано. Рішенням цього ж суду від 25 листопада 2010 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання доньки в розмірі ј частки від його доходу.

Як вказувала позивачка, дитина проживає з нею, відповідач з дитиною не спілкується, добровільно допомогу на утримання, лікування та відпочинок не надавав і взагалі не цікавився життям доньки. Аліменти сплачує нерегулярно та не в повному обсязі, через що станом на 01 квітня 2019 року існує заборгованість в сумі 37 562 грн. 25 коп. Своє байдуже ставлення до життя та розвитку дитини відповідач також підтвердив тим, що на комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вознесенської міської ради 23 травня 2019 року повідомив про згоду на позбавлення його батьківських прав, про що написав відповідну заяву.

Посилаючись на ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав щодо його неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що у 2015 році захворів на небезпечну хворобу і з приводу її лікування з 30.11.2018 року по 16.04.2019 року перебував на стаціонарному лікуванні в Миколаївському обласному протитуберкульозному диспансері, зараз перебуває на амбулаторному лікуванні. Разом з тим за період виникнення заборгованості по аліментам ним було сплачено 17848 грн. і він має намір в подальшому погашати заборгованість по аліментам. Заява про згоду на позбавлення батьківських прав була написана без розуміння правових наслідків, які приведуть до унеможливлення спілкування з дочкою, яке він бажає налагодити. Висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення його батьківських прав вважає необ`єктивним.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 вересня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. На думку апелянта, висновок суду про те, що невиконання батьківського обов`язку відбувалося поза волею відповідача та без його вини - не відповідає дійсності та жодним доказом не підтверджено. Відповідач протягом всього життя дитини ніколи до неї не приходив, жодного разу не зателефонував, лікування в стаціонарі, яким він пояснює неможливість виконання батьківських обов`язків тривало біля п`яти місяців, тоді як дитина була позбавлена батьківського піклування майже десять років.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_2 не надходив.

В судовому засіданні у суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 підтримала доводи і вимоги апеляційної скарги.

ОСОБА_2 та представник третьої особи в судове засідання не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи сповіщені належним чином. Від органу опіки і піклування надійшла заява про розгляд справи у їх відсутність, в якій вони також просили постановити рішення в інтересах дитини. Відповідач про причину неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що сторони з 27 червня 2009 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 08 грудня 2010 року було розірвано. Від данного шлюбу мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 Дитина проживає разом з матір`ю, яка її матеріально утримує і займається її вихованням, відповідач з дитиною не спілкується, не піклується про її фізичний і духовний розвиток. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 25 листопада 2010 року з відповідача на користь позивачки стягнуто аліменти на утримання доньки ОСОБА_3 в розмірі ј частки від його доходу.

Згідно складеному державним виконавцем розрахунку за період 2010 рік - по березень 2012 року заборгованість по аліментам у відповідача відсутня, з вересня 2013 року по серпень 2019 року ним сплачено аліментів на загальну суму 17848грн.05коп., станом на 01.04.2019 року залишок заборгованості ОСОБА_2 за аліментами на дитину становить 37 562грн. 25 коп.

Відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного хворого Миколаївського обласного протитуберкульозного диспансеру ОСОБА_2 з 30.11.2018 року по 16.04.2019 року перебував на стаціонарному лікуванні у даному медичному закладі, після чого його переведено на амбулаторне лікування.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що на теперішній час відсутні достатні підстави для застосування до відповідача крайнього заходу впливу, яким є позбавлення батьківських прав, враховуючи стан здоров`я ОСОБА_2 , часткове погашення ним заборгованості із аліментів та наявність у нього бажання спілкуватися з дитиною, яке він не може реалізувати в зв`язку із категоричним запереченням доньки щодо цього.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на нижчевикладене.

Так, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року зазначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими (параграф 100).

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Так, положеннями ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення батьківських прав, покладено на позивача.

Проте, суду не надано достатніх та переконливих доказів стосовно винної поведінки та свідомого нехтування відповідачем батьківськими обов`язками. Зокрема, у матеріалах справи відсутні відомості про таку поведінку відповідача, яка негативно впливала б на дитину, або свідчили б про те, що наявність батьківських прав у ОСОБА_2 дійсно суперечить інтересам дитини та зумовлюють застосування до нього такої виключної міри як позбавлення батьківських прав.

Не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утриманню дитини факт стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача. До того ж часткова сплата аліментів відповідачем, з урахуванням стану його здоров`я, не свідчить про умисне ухилення ОСОБА_2 від їх сплати, а відтак і ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що на час розгляду справи відсутня виняткова ситуація, яка б дозволила дійти висновку про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав.

У висновку органу опіки та піклування Вознесенської міської ради від 30 травня 2019 року про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача (а.с. 15-16) також не наведено достатньо фактичних даних щодо свідомої винної поведінки ОСОБА_2

Так, в цьому висновку не наведено аргументів, які б вказували на доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не вказано про встановлені фактичні обставини умисного ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дитини.

Тобто, такий висновок не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

При цьому, як вбачається зі змісту висновку органу опіки та піклування, доцільність позбавлення відповідача батьківських прав аргументована його згодою на це на засіданні комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Вознесенської міськради від 23 травня 2019 року. Між тим, в своїй заяви від 22 травня 2019 року ОСОБА_2 висловлював протилежну думку - про незгоду із позбавленням його батьківських прав (а.с. 13), таку ж позицію він висловлював під час проведеної з ним в цей день профілактичної бесіди службою захисту дітей.

Крім того, про факти застосовування до відповідача до цього часу заходів попередження щодо необхідності змінити ставлення до виховання доньки, у висновку не зазначено.

За такого, суд першої інстанції відповідно до положень ч.6 ст.19 СК України дав правильну оцінку вищезазначеному висновку органу опіки та піклування, оскільки він є недостатньо обґрунтованим.

За вказаних обставин, а також приймаючи до уваги висловлене відповідачем у суді першої інстанції бажання змінити свою поведінку та відносини з донькою у бік їх покращення та врахувавши, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, районний суд дійшов вірного висновку про недоведеність позивачкою достатніх підстав для застосування до ОСОБА_2 крайнього заходу впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, що є способом захисту прав та інтересів дитини, якою є позбавлення батьківських прав.

Виходячи з викладеного, районний суд правильно ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої доньки ОСОБА_3 .

Такий висновок суду відповідає вимогам матеріального і процесуального права. Фактичні обставини встановлені судом повно та обєктивно, їм надано належний правовий аналіз, що обґрунтовано відображено в мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги про неналежну оцінку судом наданих позивачкою доказів, не спростовують вищевикладених висновків суду, зроблених відповідно до норм матеріального права та фактичних обставин справи, встановлених судом на підставі повно та всебічно досліджених доказів.

Також не можна вважати обґрунтованими аргументи апеляційної скарги про те, що суд безпідставно не взяв до уваги думку дитини, її неприязне ставлення до батька, оскільки у даному випадку, ураховуючи наявність конфлікту між батьками, постійне проживання дитини з матір`ю, а також інші встановлені судом обставини, думка дитини щодо позбавлення батьківських прав її батька не має вирішального значення для правильного вирішення спору.

Так, положеннями статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Проте, суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

З пояснень позивачки вбачається, що її колишній чоловік від другого шлюбу, з яким незважаючи на розірвання шлюбу у 2016 році (а.с. 6), вона продовжує проживати однією сім`єю, бажає ініціювати процедуру усиновлення малолітньої ОСОБА_3 , а тому, на думку ОСОБА_1 , позбавлення відповідача батьківських прав відповідає інтересам дитини.

Оцінюючи такі доводи позивачки, суд першої інстанції вірно виходив з того, що батьківські права засновані на спорідненості батьків з дитиною, тому виникнення між дитиною і батьком конфлікту чи погіршення їх особистих стосунків, що може мати тимчасовий характер, не є підставою для позбавлення цих прав. При визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати, що інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною.

Судом не було встановлено фактів негативного впливу ОСОБА_2 на доньку ОСОБА_3 , або обставин, які свідчили б про те, що наявність у відповідача батьківських прав дійсно суперечить інтересам дитини.

За такого, суд першої інстанції правильно вважав, що саме по собі небажання дитини спілкуватися із батьком та висловлена нею думка про необхідність позбавлення його батьківських прав, з огляду на конкретні встановлені обставини даної справи, не може бути підставою для задоволення позову, оскільки це не відповідає найкращим інтересам дитини.

Посилання апеляційної скарги на те, що судом не врахована тривалість нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками та небажання виправлятися, не можуть бути достатніми та беззаперечними підставами для позбавлення відповідача батьківських прав щодо його доньки, оскільки, з огляду на конкретні обставини справи, самі по собі наявність у відповідача заборгованості з аліментів на утримання дитини та відсутність спілкування між батьком та донькою не можуть бути розцінені як умисне ухилення відповідача від своїх батьківських обов`язків.

Надані позивачкою до суду апеляційної інстанції складені Вознесенським міським центром соціальних служб для сім`ї і молоді за зверненням у 2014 році ОСОБА_1 акт соціального інспектування її сім`ї та картка про отримання позивачкою консультаційних послуг стосовно позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав - не містять відомостей про попередження відповідача щодо необхідності змінити ставлення до виховання доньки, а тому не є доказами свідомого ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги про необхідність позбавлення відповідача батьківських прав є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Разом із тим, з метою захисту інтересів малолітньої ОСОБА_3 колегія суддів вважає за необхідне попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 вересня 2019 року - залишити без змін.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання доньки ОСОБА_3 , поклавши на орган опіки та піклування - Вознесенську міську раду контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.

Головуючий: В.В. Коломієць

Суддя: О.О. Данилова

Суддя: Н.О. Шаманська

Повний текст постанови складено 12 листопада 2019 року