Постанова

Іменем України

11 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 275/55/16-ц

провадження № 61-19341св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , Новоозерянська сільська рада Брусилівського району Житомирської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року у складі судді Лівочки Л. І. та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук А. М., Кочетова Л. Г., Талько О. Б.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 08 лютого 2016 року звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , Новоозерянської сільської ради Брусилівського району Житомирської області (далі - Новоозернянська сільська рада) про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка з 09 вересня 2009 року до дня смерті проживала разом з нею у АДРЕСА_1 . Вона постійно здійснювала догляд за матір`ю, так як мати сильно хворіла і потребувала постійного стороннього догляду, а останнім часом була паралізованою та майже не вставала з ліжка.

Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, позивач дізналась, що є заповіт на її брата ОСОБА_2 , який складений Новоозерянською сільською радою та нібито підписаний її матір`ю 12 квітня 2011 року. Вважала, що ОСОБА_3 фізично не могла підписати заповіт, так як 12 квітня 2011 року не знаходилась у с. Нові Озеряни Брусилівського району Житомирської області. Також зазначила, що у заповідача була сліпота обох очей, а внаслідок повторного інсульту вона не могла навіть сидіти. Підпис, який міститься у заповіті від імені ОСОБА_3 , не належить її матері. Крім того, свідками у заповіті зазначені близькі родичі відповідача, а саме батько та рідна сестра його дружини, що є порушенням закону. Просила визнати заповіт недійсним.

Стислий виклад заперечень сторони відповідачів

ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та просив у задоволені позовних вимог відмовити. Вважав, що підстави для визнання заповіту недійсним відсутні.

Новоозерянська сільська ради позов не визнала.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2017 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним заповіт, складений від імені ОСОБА_3 , 12 квітня 2011 року та посвідчений секретарем Новоозерянської сільської ради Тушинською Оксаною Василівною за реєстровим № 196, щодо спадкування ОСОБА_2 всього майна, яке належало на день смерті заповідачу. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовувалось тим, що оспорюваний заповіт не відповідав волевиявленню заповідача ОСОБА_3 , оскільки вона його не підписувала.

Апеляційний суд додатково зазначив, що оскільки рішення по суті спору ухвалюється судом першої інстанції, а на стадії апеляційного провадження здійснюється лише перевірка законності й обґрунтованості рішення суду, то заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції. Про застосування позовної давності відповідач та його представник у суді першої інстанції не заявляли ні усно, ні письмово. Окрім того, позовна давність застосовується тоді, коли позов є обґрунтованим та його вимоги доведено, пропуск позовної давності є самостійною підставою для відмови у позові. Отже, заявляючи у апеляційній скарзі про застосування позовної давності, відповідач фактично погоджується з тим, що позов обґрунтований по суті.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у березні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Заявник вважає, що судами необґрунтовано відхилене його клопотання про проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи. Наявний у матеріалах справи висновок експерта, на переконання заявника, є неповним, необ`єктивним та неясним, оскільки експертиза проведена з порушенням Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, положень Закону України

«Про судову експертизу», ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року). Також ОСОБА_2 просить застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 просила відхилити касаційну скаргу ОСОБА_2 , а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначила, що заявник не надав доказів на спростування вимог позову. Вважає, що позовна давність нею не пропущена, а також не може бути застосована з тих підстав, що про її застосування не заявляв ОСОБА_2 у суді першої інстанції.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у квітні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України 2004 року, відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір`ю ОСОБА_1

Відповідно до заповіту від 12 квітня 2011 року, складеного у с. Нові Озеряни Брусилівського району Житомирської області, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителька с. Нові Озеряни, все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, у тому числі житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯД № 562735 , виданий Брусилівською районною державною адміністрацією від 16 листопада 2009 року, та державний акт на право власності на земельну ділянку, серії ЯД № 151859 , виданий Брусилівською районною державною адміністрацією від 16 листопада 2009 року, і взагалі все те, що вона за законом на день смерті матиме право, заповідає своєму сину ОСОБА_2 Заповіт записаний зі слів заповідача та посвідчений секретарем Новоозерянської сільської ради Тушинською О. В. У заповіті зазначено, що заповіт вголос прочитаний заповідачем до його підписання в присутності запрошених ним свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Заповідач на день смерті була зареєстрована у с. Нові Озеряни Брусилівського району Житомирської області, але фактично проживала у дочки ОСОБА_1 у м. Малин Житомирської області.

Відповідно до спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_3 , із заявами про прийняття спадщини до приватних нотаріусів звернулися діти спадкодавця, а саме 01 листопада 2015 року дочка ОСОБА_1 та 02 лютого 2016 року син ОСОБА_2 . Інших спадкоємців, які б прийняли спадщину, не встановлено.

Відповідно до довідки депутата Малинської міської ради від 06 жовтня 2015 року ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , дійсно здійснювала постійний догляд за хворою (лежачою) матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у період з 09 вересня 2009 року до дня смерті, тобто ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно із записом у медичній картці ОСОБА_3 , яка проживала у АДРЕСА_1 , у вересні 2009 року їй встановлений діагноз сліпота обох очей, порушення кровообігу по ішемічному типу, а відповідно до запису від 03 січня 2011 року ОСОБА_3 оглянута лікарем за місцем проживання та встановлено, що вона вступає в контакт, але мова тягуча, не сидить, падає наліво, такий стан розвився 31 грудня 2010 року, встановлено діагноз: повторний ішемічний інсульт.

Відповідно до висновку експерта від 06 жовтня 2016 року

№ 438/16-25/662/16-25 підпис від імені ОСОБА_3 в рядку «підпис» під основним текстом заповіту від 12 квітня 2011 року від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , який посвідчений секретарем Новоозерянської сільської ради Тушинською О . В. та зареєстрований в реєстрі за № 196, виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою. Будь-які діагностичні ознаки, що свідчили б про нанесення підпису від імені ОСОБА_3 у незвичайному стані (до яких, зокрема, відноситься похилий (літній) чи старечий вік виконавця, його хворобливий стан, обмеження зорового контролю) у цьому підписі відсутні.

Судами відхилені покази свідків щодо намірів ОСОБА_3 складення заповіту на користь ОСОБА_2 , оскільки вони спростовані письмовими доказами у справі.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно з частиною другою статті 1267 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Необхідно враховувати, що як заінтересовані особи, повноважні пред`являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України, можуть розглядатися виключно особи, суб`єктивні спадкові права яких, що виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів), порушені у зв`язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.

За правилами статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу (стаття 1258 ЦК України).

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до вимог статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтею 1247 ЦК України, згідно з якою загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині 3 статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Відповідно до змісту наведених норм дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.

Враховуючи положення статті 1 Закону України «Про нотаріат», до системи нотаріату України входять посадові особи органів місцевого самоврядування, які вчиняють визначене законодавством коло нотаріальних дій у пунктах, де немає нотаріусів.

Предметна компетенція органів місцевого самоврядування на вчинення нотаріальних дій визначена Законом України «Про нотаріат». Відповідно до статті 37 цього закону (у редакції, чинній на час посвідчення оспорюваного заповіту), органи місцевого самоврядування уповноважені вчиняти у тому числі таку нотаріальну дію, як посвідчення заповіту (крім секретних).

Як встановлено судами, висновком експерта від 06 жовтня 2016 року

№ 438/16-25/662/16-25 підпис від імені ОСОБА_3 в рядку «підпис» під основним текстом заповіту від 12 квітня 2011 року від імені ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 , який посвідчений секретарем Новоозерянської сільської ради Тушинською О. В. та зареєстрований в реєстрі за № 196 виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою, будь-які діагностичні ознаки, що свідчили б про вчинення підпису від імені ОСОБА_3 у незвичайному стані (до яких, зокрема, відноситься похилий (літній) чи старечий вік виконавця, його хворобливий стан, обмеження зорового контролю) у цьому підписі відсутні.

Враховуючи встановлення судами першої та апеляційної інстанцій, що заповіт підписано не ОСОБА_3 , а іншою особою, висновки судів про відсутність волі заповідача, а отже недійсність заповіту, є правильними.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтованість відмови у призначенні повторної судової почеркознавчої експертизи.

Судами першої та апеляційної інстанцій постановлено обґрунтовані ухвали від 26 грудня 2016 року та від 22 лютого 2017 року відповідно, в яких викладено підстави відмови у задоволенні клопотання відповідача про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи.

Заявник не надав доказів на підтвердження обставин справи, які могли б бути використані для експертизи, а також належних і допустимих доказів на спростування висновків експерта чи його необґрунтованості.

Додатково Верховний Суд врахував, що відповідно до медичної картки ОСОБА_3 у вересні 2009 року їй встановлений діагноз сліпота обох очей, що свідчить про спеціальні умови посвідчення заповіту.

За змістом частини четвертої статті 207 ЦК України якщо фізична особа у зв`язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Аналогічні положення закріплено в пункті 13 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 25 серпня 1994 року № 22/5 (діяла на момент посвідчення заповіту), за змістом якого, якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з інших поважних причин не може власноручно підписати заповіт, довіреність, заяву чи інший документ, за його довіреністю і в його присутності та в присутності посадової особи виконавчого комітету, яка вчиняє нотаріальні дії, заповіт, довіреність, заяву чи інший документ може підписати інший громадянин. Якщо громадянин, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, неписьменний або сліпий, посадова особа виконавчого комітету, крім того, зобов`язана прочитати йому текст документа і зробити про це на документі відмітку.

Відповідно до положень частини другої статті 1248 ЦК України нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).

За частинами другою-п`ятою статті 1253 ЦК України у випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов`язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: 1) нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; 2) спадкоємці за заповітом; 3) члени сім`ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; 4) особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Верховний Суд, врахувавши наведені норми, зробив висновок, що під час посвідчення заповіту порушено порядок його посвідчення, оскільки, як встановлено судами, ОСОБА_3 була сліпою, а отже мала вади зору, а у заповіті зазначено, що він прочитаний заповідачем особисто, що суперечить вимогам закону. При цьому, свідками посвідчення заповіту були саме батько та рідна сестра дружини спадкоємця, які є заінтересованими особами.

Щодо доводів про застосування позовної давності до спірних правовідносин, то Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 у суді першої інстанції не заявляв про застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Враховуючи, що ОСОБА_2 брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, не заявив про застосування позовної давності до ухвалення рішення у справі, доводи про помилкове незастосування судами першої та апеляційної інстанцій позовної давності у справі, що переглядається, відхилені Верховним Судом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Дослідивши докази у справі, надавши їм належну правову оцінку, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про те, що позовні вимоги гуртуються на законі і зібраних у справі доказах, а тому наявні підстави для визнання заповіту, складеного 12 квітня 2011 року, недійсним.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, на виконання вимог статей 303, 307 ЦПК України 2004 року, дослідив всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, визначив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, залишив без змін рішення суду першої інстанції про задоволення позову.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а фактично зводяться до переоцінки доказів, що на стадії перегляду справи у касаційному порядку нормами чинного ЦПК України не передбачено.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 21 квітня 2017 року зупинене виконання рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2017 року,до закінчення касаційного провадження у справі.

Зробивши висновок про залишення без змін рішень судів першої та апеляційної інстанцій, постановлених у справі, Верховний Суд, керуючись частиною третьою статті 436 ЦПК України, поновлює виконання рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 22 лютого 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Брусилівського районного суду Житомирської області від 26 грудня 2016 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко