№ 2- 635/10                                                                                          

                                  Р І Ш Е Н Н Я

                                                     ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

25  лютого 2010  року    

                                          Тернопільський  міськрайонний суд Тернопільської області в складі:

                                          головуючої                           Тихої І.М.

                                          при секретарі                       Жулківській О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовною заявою  Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості по кредитному договору та  зустрічною  позовною заявою  ОСОБА_1  до  ПАТ КБ “ПриватБанк” про  визнання  кредитного  договору  недійсним ,-

          в с т а н о в и в :

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення 3566,42 доларів США заборгованості по кредитному договору, посилаючись на те, що відповідач, порушуючи умови  укладеного договору,  не проводив  своєчасне  погашення заборгованості  основної суми кредиту  та   нарахованих   відсотків.

В свою чергу ОСОБА_1  звернувся до суду з зустрічним  позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про   визнання  кредитного  договору  недійсним, посилаючись на те, що кредитні  кошти він  отримав  у  іноземній  валюті -доларах США, що не відповідає вимогам ст. ст.192, 524, 533 ЦК України, оскільки грошові зобов”язання на території України повинне бути виражене в національній валюті та  при підписанні   кредитного  договору у відповідності до вимог ст.11 ЗУ “Про захист прав споживачів” та п.п.2.1, 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”, затверджених Постановою Правління НБУ України від 10.05.2007 року № 168, зареєстрованих в Мінюсті України 25.05.2007 року за № 541/13808 не довів до позичальника у письмовій формі відомостей про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування, про наявні ризики від знецінення національної валюти, внаслідок чого останній не володів  спеціальними знаннями щодо  надаваних банком кредитних послуг.  Також всупереч вимогам ст.18 ЗУ “Про захист прав споживачів” відповідач включив в договір умови, які на його думку є несправедливими, зокрема, щодо сплати позичальником непропорційно великої суми компенсації (понад 50 відсотків вартості продукції) за невиконання ним умов договору (пункти 3.2, 5.1, 5.5), а тому вважає, що зміст договору не відповідає актам чинного законодавства (ч.1 ст.203 ЦК України), що є підставою у відповідності до ст.215 К України для визнання кредитного договору недійсним.

У судовому  засіданні представник позивача позов підтримав повністю, зіславшись на мотиви,  викладені в заяві просить його задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову заперечив та пояснив, що кредитний договір з відповідачем укладено у відповідності до вимог чинного законодавства та підстав для визнання його недійсним немає.

         Представники  відповідача  у судовому  засіданні позов  до  ОСОБА_1  не  визнали, зустрічний підтримали повністю  та дали суду пояснення, аналогічні викладеним у їх заяві.

Судом встановлено наступні факти:

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, що встановлені договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

14.02.2008  року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір  №208270-сrеd, за яким  відповідач  отримав кредит у розмірі 6000 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту із сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення до 12.02.2010 року.  

         Відповідно до п.3.3. Договору погашення заборгованості повинно було здійснюватись у    щомісячними платежами у розмірах та в строки, визначені у Графіком погашення кредиту  та процентів, наведеним у Додатку №1 до кредитного договору, який є невід’ємною його частиною.

          Банк свої зобов’язання за договором виконав, надавши кредитні кошти позичальнику, чого не заперечили представники ОСОБА_1 у судовому засіданні.

Проте, ОСОБА_1  в обумовлені договором строки кредит разом із нарахованими відсотками не повернув.

Статтею 526 частиною 1 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов’язання, а саме зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 612 частиною 1 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором.

              Станом на 23.07.2009 року  ОСОБА_1 заборгував  банку 3565,15 долларів США,  що  за  курсом 7,99  відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/76  від 25 лютого 2010 р.  складає  28485,55  грн.,  що  складається з наступного: 3360,37 долларів США – 26849,32 грн. заборгованість за кредитом, 5,22 долларів США – 41,69 грн.- заборгованість по процентах за користування кредитом, а також штрафи відповідно до пункту 5.10  кредитного  договору – 31,28  долларів  США , що еквівалентно 250 грн. (фіксована частина), 168, 28 долларів  США , що еквівалентно 1344,54 грн.(процентна складова).  

    Аналізуючи обставини, викладені ОСОБА_1 у зустрічних позовних вимогах до ПАТ КБ “Приватбанк” про визнання недійсним кредитного договору та досліджуючи докази, які він наводить на їх підтвердження, суд виходив з наступного:

    Відповідач-позивач просить суд на підставі ч.1 ст.215 ЦК України визнати недійсним кредитний договір через його невідповідність ч.1 ст.203 ЦК України, згідно вимог якої зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

    Суперечність вимогам законодавства ОСОБА_1 вбачає у невиконанні банком п.2 ст.11 ЗУ “Про захист прав споживачів” та п.п.2.1, 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту”, затверджених Постановою Правління НБУ України від 10.05.2007 року № 168, зареєстрованих в Мінюсті України 25.05.2007 року за № 541/13808, у відповідності до яких банк не повідомив йому у письмовій формі інформації про суттєві обставини щодо надання кредиту, оскільки відповідно до п.9 ст.15 ЗУ “Про захист прав споживачів” споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває. Такими обставинами є ненадання інформації про переваги та недоліки запропонованих схем кредитування та  ризики , які він буде нести у разі знецінення національної валюти. Крім того, вважає, що банк не мав права надавати кредит та встановлювати сплату відсотків за користування ним у доларах США, оскільки на законодавчому рівні заборонено здійснення оплати за товари (роботи, послуги) у валюті між суб”єктами-резидентами України на території України.

      ОСОБА_1 також  вбачає у діях банку порушення вимог ст.18 ЗУ “Про захист прав споживачів”, зокрема,  включення у договір несправедливих умов - 3.3, 5.1, 5.5 та Графіку повернення кредиту та відсотків за користування ним, згідно яких у разі невиконання умов договору він, як споживач послуг, сплачує банку непропорційно велику суму компенсації ( понад 50 відсотків вартості продукції), які тягнуть за собою зміну інших положень договору та визнання його недійсним вцілому.

    Суд вважає вимогу ОСОБА_1 щодо визнання недійсним договору з підстав надання кредиту та встановлення сплати відсотків за користування ним у іноземній валюті безпідставною виходячи з наступного:

Згідно з п.1 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" на підставі банківської ліцензії та дозволів НБУ банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.

 Дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 ч.2 та ч. 4 статті 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ ПРИВАТБАНК за номером 22-3 від 21.09.2009 року (до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04.12.2001р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року).  У додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція  в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта.

Частиною 3 статті 533 Цивільного кодексу України встановлено, що використання іноземної валюти  при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

         З огляду на викладене, кредитний договір в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства. Відповідно, і виконання зобов’язань за кредитним договором повинно здійснюватися згідно з умовами договору.

    Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов”язковим до виконання.

            Судом встановлено, що сторони  підписали кредитний договір, а тому повинні виконувати його умови. Посилання представників ОСОБА_3 на несправедливість його умов щодо встановлення у разі порушення договору непропорційно великої компенсації, яка складає більше ніж 50 відсотків продукції(послуг), є безпідставним, оскільки позичальник отримав кредит у розмірі 6000 доларів США, а сума відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, нарахованих за його невиконання, становить 204,78 долара США. Крім того, встановлення відсотків, пені та штрафів у договірних зобов”язаннях відповідає вимогам чинного законодавства, вони мають різну правову природу  та окремо взяті не перевищують 50 відсотків вартості наданого кредиту. Вимога щодо визнання договору недійсним з підстави неповідомлення позичальника про покладення на нього ризиків від знецінення національної валюти не підлягає до задоволення, оскільки  в даному випадку валютний ризик несли обидві сторони, які не могли на майбутнє передбачити зміцніє чи знеціниться гривня.

Факт визнання ОСОБА_1 умов кредитного договору  підтверджується  також здійсненням ним  повернення кредитних  коштів та відсотків за користування ними за  період  з лютого  по  грудень 2008 року.

Таким чином, у даному випадку мають місце порушення з вини ОСОБА_1 майнових прав банку, які підлягають захисту шляхом задоволення позовних вимог щодо стягнення з нього на користь ПАТ КБ “Приватбанк”  28485,55 грн., що еквівалентно 3565,15   доларам США заборгованості за кредитним договором та  404,85 грн. в повернення сплачених судових витрат. В задоволенні зустрічного  позову  ОСОБА_1  до  ПАТ КБ “ПриватБанк” про  визнання  кредитного  договору  недійсним слід відмовити.

             Керуючись ст.ст.10, 60, 213, 215 ЦПК України, ст.ст.  203, 215, 526 ч.1, 530,  533, 611, 629, 1054  ЦК України, п.1 ч.2 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", ЗУ “Про захист прав споживачів”, суд, -

              в и р і ш и в:

       Позов ПАТ  КБ  «ПриватБанк» до  ОСОБА_1  про стягнення боргу задовольнити.

       Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 28485,55  грн., що  за  курсом 7,99  відповідно до службового розпорядження НБУ № 417/76  від 25 лютого 2010 р.  складає 3565,15 доларів США  заборгованості за кредитним договором, що  складається з: 3360,37 долларів США – 26849,32 грн. заборгованість за кредитом, 5,22 долларів США – 41,69 грн.- заборгованість по процентам за користування кредитом, а також 31,28  долларів  США  , що еквівалентно 250 грн. штрафу (фіксована частина), 168, 28 долларів  США, що еквівалентно 1344,54 грн. Штрафу (процентна складова) та 404,85 грн. в повернення сплачених судових витрат.

            У  задоволені  позову  ОСОБА_1 до  ПАТ КБ  “ПриватБанк”  про визнання кредитного договору недійсним  відмовити.

       Рішення  суду  набирає законної  сили після  закінчення  строку  подання заяви про  апеляційне  оскарження  або  апеляційної  скарги.

             Заява  про апеляційне оскарження  або  апеляційна скарга  може бути  подана  протягом 10 днів з дня  проголошення  рішення, а  апеляційна  скарга  протягом 20 днів після  подання заяви  про  апеляційне  оскарження  до  апеляційного  суду  Тернопільської  області   через Тернопільськийт  міськрайонний  суд.  

    Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Головуюча                                                          І.М.Тиха