Справа №705/4936/18

2/705/878/19

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 листопада 2019 року м. Умань

Уманський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Мазуренко Ю.В.

при секретарі Щербаковій Л.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Умань цивільну справу за позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2018 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В позові позивач вказує, що відповідно до договору № б/н від 23.03.2012 року, відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В позові зазначено, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між ним та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом відповідача на заяві. У порушення норм закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконав. Також, в позові вказано, що у зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 26.09.2018 року має заборгованість в сумі - 22689,04 грн., яка складається з наступного: 18,71 грн. - заборгованість за кредитом; 10551,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 10562,44 грн. - заборгованість за пенею; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1056,62 грн. - штраф (процентна складова). Оскільки відповідач добровільно не виконує взяті на себе зобов`язання, позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість в розмірі 22689,04 грн. за кредитним договором № б/н від 23.03.2012 року в примусовому порядку та покласти на відповідача витрати по оплаті судового збору.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, однак на адресу суду подав клопотання, в якому просив справу слухати без участі представника банку, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 будучи повідомлений про дату, час і місце проведення судового засідання належним чином через розміщення оголошення на веб-сайті суду, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив ( при цьому, на адресу суду повернулися рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали суду про відкриття провадження та судової повістки) з відміткою «вручено особисто»). У справі достатньо матеріалів про правовідносини сторін, за таких обставин суд вважає, що справу можливо розглядати без участі відповідача. Представник позивача не заперечує проти заочного розгляду справи.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює судове рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Вивчивши і дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст.2ЦПК України).

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) праві та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів закріплений в ст.16 ЦК України.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст.5 ЦПК України).

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

23.03.2012 року відповідачем було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згідний з тим, що дана заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг і тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування, розміщеними у рекламному буклеті, складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг.

Разом з тим, дана заява не містить відомостей про те, що відповідач не лише ознайомився з її змістом, а й отримав ці умови та правила, з якими він погодився, про що має бути зазначено в документі.

Анкета-заява, копія якої додана позивачем до позовної заяви, не містить посилань на розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплати відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов Договору.

За відсутності у сторони цих стандартних умов та правил банку, які є невідємною частиною договору, оскільки містять його істотні умови, які в заяві-анкеті не викладені, сторона не має можливості свідомо здійснити своє волевиявлення при укладенні договору та дотримуватися його умов, тобто визначити свою поведінку за цими правилами, що є необхідною умовою для вільного волевиявлення особи при укладенні правочину, передбаченого ч. 3 ст. 203 ЦК України.

Крім того, у бланку анкети-заяви, в порушення вимог її заповнення та оформлення, не вказано кредитного ліміту, що унеможливлює встановлення обставини дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів, які позивач вказав у позовній заяві.

Одночасно, позивачем у позові вказано, що ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8100 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

До позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку.

При цьому, до позовної заяви не додані документи, які підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви 23.03.2012 року відповідач був ознайомлений і саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та тими Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви.

Також, в приведеній анкеті-заяві відсутня графа про те, що клієнт отримав карту «Універсальну» та ПІН-код до неї, яка крім того має бути скріплена підписом позичальника. Також відсутні данні й про отримання ОСОБА_1 картки, як і підстав на яких вона видавалась позичальнику, та, відповідно, умов на яких остання повинна була діяти і обслуговуватись.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обовязків, передбачених законом.

При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас кожна сторона несе ризик настання наслідків, повязаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно розрахунку заборгованості, що надана банком, станом на 26.09.2018 року, загальна заборгованість по кредитному договору № б/н від 23.03.2012 року складає 22689,04 грн., яка складається з наступного:

18,71 грн. - заборгованість за кредитом;

10551,27 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом;

10562,44 грн. - заборгованість за пенею;

500 грн. - штраф (фіксована частина); 1056,62 грн. - штраф (процентна складова). Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).

Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.

Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одночасно, позивачем було надано в якості доказів до суду «…Розрахунок заборгованості за договором б/н від 23.03.2012 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 31-05-2015…» та «…Розрахунок заборгованості за договором б/н від 23.03.2012 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом - ОСОБА_1 , станом на 26.09.2018…»

Дані розрахунки є аналітичними документами банку, складеними в односторонньому порядку, що не були погоджені з відповідачем, тому не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та розміру боргу.

В розумінні ст. 9 Закону України від № «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити, а саме назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні вимоги до первинних документів визначені також в Положенні про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, чинному на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків, а також в Положенні про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України від 07.07.2018, чинного на час звернення до суду з позовом.

Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі (пункт 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, в редакції, чинній на момент вчинення відповідних правочинів або виникнення відповідних прав та обов`язків).

Первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку (п. 51 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, чинного на час звернення до суду з позовом).

Враховуючи викладене, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, не є первинним документом, оскільки не відповідає наведеним вимогам.

Виходячи зі змісту ст. 22 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», документами, які можуть підтвердити факт проведення розрахункових операцій, є такі види розрахункових документів, платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.

Згідно п. 17.1 ст. 17 ЗУ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» обов`язкові реквізити електронних та паперових документів на переказ, особливості їх оформлення, оброблення та захисту встановлюються нормативно-правовими актами НБУ. Постановою Національного банку № 22 від 21 січня 2004 року встановлені вимоги до оформлення вищезазначених розрахункових документів.

ПАТ КБ «Приватбанк», під час розгляду справи в суді, не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу згідно заяви б/н від 23.03.2012 року та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кредитні кошти.

Посилання позивача на те, що підписання заяви-анкети позичальником є приєднання до запропонованих банком Умов та правил надання банківських послуг, оскільки заява є невідємною частиною кредитного договору та визнання відповідачем факту підписання заяви і отримання кредитної картки, є безпідставними, оскільки із підписаної анкети-заяви не вбачається, який кредитний ліміт за платіжною карткою установлений позичальнику, що унеможливлює встановлення обставин дійсних намірів відповідача щодо отримання відповідної визначеної суми коштів.

Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1050 ЦК України з урахуванням ст. ст. 526, 527, 530 ЦК України, банк повинен довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та, відповідно, на умовах встановлених договором.

Однак банком це зроблено не було, внаслідок чого суд прийшов до висновку, що в матеріалах справи відсутні докази укладання кредитного договору, саме на тих умовах які заявлені позивачем.

Сторони в цивільному процесі мають протилежні матеріально-правові та процесуальні інтереси. Незважаючи на зацікавленість сторін у справі, законом зазначається, що вони зобов`язані добросовісно здійснювати свої права і виконувати процесуальні обов`язки. Принцип змагальності, в свою чергу, надає особам, які беруть участь у справі, рівних можливостей в процесі доказування, а особливо сторонам в позовному провадженні. Цей основоположний принцип закріплений і у Конституції України.

Стосовно доказової діяльності (подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості) сторони, треті особи та їх представники наділені рівними правами, чого не можна сказати про сукупність наданих їм обов`язків. Брати участь у доказовій діяльності можуть всі особи, які беруть участь у справі, однак доказування кожної обставини, що має значення для ухвалення рішення у справі, в силу закону стає обов`язком певного суб`єкта.

В цьому випадку доказування наявності між сторонами у справі кредитних правовідносин, умови таких правовідносин, факт їх порушення позичальником, а також розмір, складові заборгованості, період їх існування і нарахування, тощо (підстави і предмет позову), є обов`язком саме позивача у справі.

У частині 2 ст. 13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обовязків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з обєктивних причин, учасники справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив питання в судовому засіданні про їх витребування.

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.

Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, які оцінені за вимогами ЦПК України, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 19, 141, 76-81, 258-259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмов ити.

Копію рішення направити сторонам.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Уманський міськрайонний суд Черкаської області на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя Ю.В. Мазуренко