Справа № 456/106/15-ц                                Головуючий у 1 інстанції: Гула Л.В.

Провадження № 22-ц/811/1013/19                        Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2019 року Львівський апеляційний суд у складі судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

головуючого судді – Мікуш Ю.Р.

суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

секретар Фейір К.О.

з участю: відповідача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , позивача ОСОБА_3 та її представника ОСОБА_4 , представника третьої особи Моршинської міської ради -Гульчій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу  ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третіх осіб: ОСОБА_5 , Моршинської міської ради Львівської області про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,-

в с т а н о в и в:  

Позивачка ОСОБА_3 просить зобов`язати відповідача ОСОБА_1 усунути перешкоди в користуванні належною їй на праві власності земельною ділянкою площею 0,0292 га, розташованою по АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу огорожі, що знаходиться на цій земельній ділянці.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 30.03.2009 між нею та ОСОБА_6 укладено договір дарування, відповідно до якого вона прийняла в дар 21/100 ідеальну частину житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 . Відповідно до Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 350242 вона є власником земельної ділянки площею 0,0292 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд по АДРЕСА_1 . Згідно з планом встановлених меж вищевказана земельна ділянка межує із землями ОСОБА_7 та ОСОБА_5 Відповідач ОСОБА_1 чинить їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, самовільно встановив бетонні стовпці та натягнув металеву сітку. 10.02.2012 на підставі її заяви відповідно до акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 комісією проведено огляд меж земельної ділянки та виявлено, що існуюча огорожа зі сторони ділянки громадянина ОСОБА_1 та межа відповідно до акта встановлення та узгодження меж не відповідають схемі судового розподілу земельної ділянки між попередніми власниками цих земельних ділянок відповідно до рішення Стрийського районного суду Львівської області від 10.07.1998. ОСОБА_1 рекомендовано встановити огорожу відповідно до схеми судового розподілу земельної ділянки. На її неодноразові прохання перенести огорожу на встановлену межу відповідач реагує агресивно та погрожує їй. У зв`язку з порушенням її права володіння, користування та розпорядження майном змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ( АДРЕСА_2 ; паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Стрийським МРВ УМВС України у Львівській області 03.10.2001; РНОКПП НОМЕР_2 ) усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0292 га по АДРЕСА_1 шляхом демонтажу огорожі, що знаходиться на цій земельній ділянці.

Рішення оскаржив ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі зазначає, що ухвалюючи рішення, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи , а висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи. Стверджує, що жодних перешкод у користуванні земельною ділянкою він не чинить. Звертає увагу, що під час ухвалення судового рішення на яке посилається позивач він не був залучений до участі у справі та про таке йому стало відомо лише в 2015 році. На час ухвалення цього рішення між співвласниками будинку склався певний порядок користування та його частина земельної ділянки була відгороджена від частини земельної ділянки попереднього власника металевою сіткою, яка не змінювалась більше 50 років. Ця огорожа існувала на час розгляду справи Стрийським судом у 1998 році та на час передачі ОСОБА_3 у власність земельної ділянки та за ці всі роки ніким не оспорювалась в тому числі Моршинською міською радою. Звертає увагу, що рішенням Моршинської міської ради від 26.06.2014 року йому надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною пл..0,0508 та вразі знесення огорожі така значно зменшиться, що не буде відповідати його частці у будинковолодінні. Зазначає, що в судовому засіданні було встановлено факт,якого не заперечила позивач , що її межу порушено ОСОБА_5 , однак до неї претензій позивач не висловлює. Стверджує, що в разі демонтажу огорожі його права будуть порушені, оскільки земельна ділянка позивачки збільшиться за рахунок площі його земельної ділянки. Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

       Заслухавши суддю -доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, дослідивши матеріали справи та з`ясувавши обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Згідно з ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

       Статтею 16 Цивільного кодексу України (далів ЦК) передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту  цивільних прав та інтересів може бути припинення дії, яка порушує право.

Стаття 391 ЦК встановлює, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом встановлено, що відповідачу ОСОБА_1 належить 54/100 частин домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 24.03.1966, позивачці ОСОБА_3 належить 21/100 частина домоволодіння на підставі договору дарування від 30.03.2009, ОСОБА_5 є власником 25/100 частин домоволодіння.

Рішенням № 24 виконавчого комітету Моршинської міської ради від 27.02.1997 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність» відповідачу ОСОБА_1 передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,05 га.

Рішенням Моршинської міської ради 17 сесії 6 скликання № 349 від 26.04.2012 ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0292 га, розташовану в АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення 27.11.2012 позивачці ОСОБА_3 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ № 350242 площею 0,0292 га /а.с. 5/.

Згідно з рішенням Моршинської міської ради Львівської області № 914 від 26.06.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовно площею 0,0508 га, яка передана для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованих в АДРЕСА_1 /а.с. 86/.

Рішенням Стрийського районного суду Львівської області від 10.07.1998 у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про розподіл земельної ділянки, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 10.07.2015, розподілено земельну ділянку, належну до будинку АДРЕСА_1 . Зокрема, ОСОБА_8 виділено згідно з таблицею № 1 висновку експертизи № 2 земельні ділянки площами 94,5 кв.м та 154,3 кв.м, які разом з площею забудови належної йому частини будинку становлять 292 кв.м, і зобов`язано ОСОБА_8 обладнати вхід на земельну ділянку площею 154,3 кв.м. зі сторони об`їзної дороги. ОСОБА_9 виділено земельну ділянку площею 347,7 кв.м. з урахуванням площі забудови належної їй частини будинку та зобов`язано її обладнати вхід – в`їзд на цю ділянку зі сторони об`їзної дороги /а.с. 6, 40-41/.

Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України від 23.11.2016 в справі №456/464/98 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про розподіл земельної ділянки за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка набрала законної сили, встановлено наступне: «Судами встановлено, що згідно правовстановлюючих документів ОСОБА_8 належать земельні ділянки площами 94,5 кв.м та 154,3 кв.м, які разом з площею забудови належної йому частини будинку становлять 292 кв.м, та що відповідачці ОСОБА_9 належить земельна ділянка площею 347,7 кв.м з врахуванням площі забудови належної їй частини будинку.

Правонаступником ОСОБА_8 є ОСОБА_3 , а правонаступником ОСОБА_9 є ОСОБА_5 , які користуються вказаними земельними ділянками.

Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 10.08.2017, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05.06.2018 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Моршинської міської ради Львівської області, третіх осіб: ОСОБА_5 , Управління Держземагентства у Стрийському районі Львівської області про визнання частково нечинним рішення Моршинської міської ради № 349 від 26.04.2012 (в частині передачі у власність ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,0292 га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в АДРЕСА_1 ) та визнання недійсним виданного 27.11.2012 ОСОБА_3 Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №350242 площею 0,0292 га, розташованої в АДРЕСА_1 /а.с. 74-83/.

Відповідач ОСОБА_10 самовільно на земельній ділянці, яка належить позивачу встановив огорожу, внаслідок чого позивач не може належним чином користуватись своєю земельною ділянкою та має перешкоди щодо доступу до свого будинку. Самовільне встановлення огорожі стверджується актами складеними Комісією Моршинської міської ради від 10.02.2012 року від 02.11.2017 року та від 13.02.2019 року. (а.с.8,84,192).

Зокрема в акті обстеження земельної ділянки складеного комісією по вирішенні земельних спорів Моршинської міської ради 13 лютого 2019 року зазначено, що самовільно встановлена ОСОБА_10 огорожа не відповідає схемі судового розподілу земельної ділянки. ОСОБА_10 не виконав рекомендації надані комісією щодо перенесення огорожі та станом на день складення акту створює ОСОБА_3 перешкоди у користуванні її земельною ділянкою .

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_3 у повній мірі довела перед судом факт порушення відповідачем її права користування земельною ділянкою .

Апеляційний суд в повній мірі погоджується з висновком суду першої інстанції.

Посилання в апеляційній скарзі на рішення Моршинської міської ради №914 від 26.06.2014 року не приймається до уваги, оскільки це рішення не про передачу у власність земельної ділянки, а лише про дозвіл на розробку проекту землеустрою та не визначає площі земельної ділянки, а лише вказує на орієнтовну площу земельної ділянки. Крім цього, в ньому вказано, що земельна ділянка має відводитись за рахунок земель житлової та громадської забудови про що вказано в самому рішенні, а не за рахунок земельної ділянки позивача. Крім цього, оцінка цьому рішенню дана у справі №456/1243/15 за позовом ОСОБА_10 про визнання недійсним рішення Моршинської міської ради про передачу ОСОБА_3 у власність земельної ділянки та державного акту на право власності на земельну ділянку площею 292 м.кв. , що був виданий ОСОБА_3 .

Згідно з ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Європейський суд з прав людини в пунктах 33, 34 рішення від 19.02.2009 в справі «Христов проти України» зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до остаточного рішення суду.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що розподіл між сторонами спірної присадибної земельної ділянки, проведений рішенням суду, яке набрало законної сили та є обов`язковим до виконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.  Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, які були наведені у відзиві на позовну заяву, яким суд першої інстанції дав належну та обґрунтовану оцінку та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. (справа «Серявін та інші проти України», ( CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE ), рішення від 10 лютого 2010 року).

Судом належно встановлені обставини справи, дано об`єктивну оцінку зібраним доказам. Рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 14 лютого 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови склаений 15 жовтня 2019 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк