22-ц/804/2143/19

222/1569/18

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2019 року м. Маріуполь

Єдиний унікальний номер 222/1569/18

Номер провадження 22-ц/804/2143/19

Донецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Ткаченко Т.Б. (суддя-доповідач), Кочегарової Л.М., Пономарьової О.М.

секретар - Герасимова Г.Є.

сторони:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп»,

відповідач - ОСОБА_1

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» в особі представника - Конюшко Дениса Борисовича,

на рішення Володарського районного суду Донецької області від 21 травня 2019 року, у складі судді Подліпенця Є.О., повне рішення складено 31 травня 2019 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп»

до ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В с т а н о в и в:

У вересні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (далі ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № R52120162469В від 23 грудня 2011 року у розмірі 80 235,55 грн.

В мотивування позову зазначило, що 23 грудня 2011 року між публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (далі ПАТ «ВТБ Банк» або Банк) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № R52120162469В, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 79272 грн., строком користування до 23 грудня 2016 року. За умовами п.3.3.1 кредитного договору розмір процентної ставки за користування кредитом становить 18 %. Відповідно до п.3.3.2 - у випадку невиконання зобов`язань, передбачених п.5.3.11 та п.5.3.12 договору, розмір процентної ставки автоматично підвищується на 5 % річних через 3 робочих дня після невиконання умов договору. В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, 23 грудня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 укладено договір застави № R52120162469B, згідно якого предметом застави є автомобіль марки ВАЗ, модель 217030-124-01, тип - легковий седан, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

22 січня 2018 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв, відповідно до якого ПАТ «ВТБ Банк» відступило ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» права вимоги за кредитним договором № R52120162469В. Всі права вимоги, які існували у ПАТ «ВТБ Банк» в рамках кредитного договору № R52120162469В від 23 грудня 2011 року та договору застави належать ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», і виконання зобов`язань має виконуватись на користь нового кредитора. 12 лютого 2018 року відповідачу ОСОБА_1 направлялось Банком повідомлення № б/н від 22 січня 2018 року про відступлення прав вимог за кредитним договором, в якому повідомлялась сума заборгованості та банківські реквізити для її погашення, але відповідачем оплату не здійснено. Станом на дату відступлення - 22 січня 2018 року, відповідач має заборгованість в сумі 80 235,55 грн., яка складається з: 44128,73 грн. - суми простроченого основного боргу за кредитом; 816,08 грн. - суми нарахованих процентів у валюті кредиту; 35290,74 грн. - суми прострочених процентів у валюті кредиту.

Рішенням Володарського районного суду Донецької області від 21 травня 2019 року в задоволенні позову ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено у повному обсязі.

Судом вирішено, що не підлягають відшкодуванню судові витрати у виді судового збору в сумі 1762 грн. на користь позивача ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» відповідачем ОСОБА_1 та судові витрати у виді витрат, пов`язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу в сумі 10225 грн. на користь відповідача ОСОБА_1 позивачем ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп».

Не погоджуючись з даним рішенням, позивач ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Зокрема зазначив, що в ході судового розгляду не досліджувались деталізовано пункти договору про відступлення права вимоги № 220118нв від 22.01.2018 року. Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки предметом розгляду справи є стягнення заборгованості за кредитним договором, а не визнання не набуття права вимоги згідно до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань.

Вказує, що позивачем до матеріалів справи не долучено докази сплати ціни договору про відступлення права вимоги, оскільки в судових засіданнях при дослідженні доказів не ставилось на обговорення та не піддавалось сумніву, що даний договір не оплачений. Відповідач у відзиві також не вказував на не визнання дійсності договору відступлення внаслідок несплати ціни договору новим кредитором на користь первісного кредитора.

Вважає, що суд прийшов до невірного висновку, що не повідомлення відповідача про відступлення права вимоги новому кредитору перед зверненням з позовом до суду є підставою для відмови у позовних вимогах.

Також зазначив, що відповідачем не надано суду доказів про виконання свого зобов`язання перед первісним кредитором. При зверненні до суду позивача, як нового кредитора, з позовом про стягнення кредитної заборгованості до відповідача, останній дізнався про зміну кредитора у зобов`язанні за кредитним договором, тому несприятливими наслідками для позивача в даному випадку могли бути виконання ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором перед первісним кредитором - ПАТ «ВТБ Банк».

Судом зроблено помилковий висновок щодо нотаріального посвідчення договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань.

Відповідно до положень ст.360 ЦПК України відповідачем ОСОБА_1 на адресу суду апеляційної інстанції відзиву не подано.

Відповідно до положень ст.372 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу за відсутності відповідача, який в судове засідання апеляційного суду не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином (т.2 а.с. 97, 98).

Від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи 01 листопада 2019 року без її участі (т.2 а.с.59).

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» - Славського М.Г., який просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, заперечення представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні апеляційного суду 09 жовтня 2019 року, яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню повністю з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову, з таких підстав.

Відповідно до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак вказаним вимогам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Судом першої інстанції встановлено, що 23 грудня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № R52120162469B, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 79272,00 грн., з кінцевим строком повернення 23 грудня 2016 року.

23 грудня 2011 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № R52120162469B від 23 грудня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір застави № R52120162469В, посвідчений державним нотаріусом Володарської держнотконтори та зареєстрований в реєстрі за № 1745, згідно якого предметом застави є автомобіль марки ВАЗ, модель 217030-124-01, тип - легковий седан, 2011 року випуску, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , що належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР смт. Володарське при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 10 грудня 2011 року.

Також судом встановлено, що згідно наданого стороною позивача договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв від 22 січня 2018 року первісний кредитор ПАТ «ВТБ Банк» передає (відступає) новому кредитору ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді даної справи, підлягає перевірці та має суттєве значення факт переходу прав вимоги від первісного кредитора ПАТ «ВТБ Банк» до нового кредитора ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» за борговими зобов`язаннями відповідача. Позивачем на підтвердження зарахування коштів у розмірі ціни договору 1150000 грн. на рахунок первісного кредитора суду не надано.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що стороною позивача не надано належних доказів з приводу передачі йому боргових зобов`язань відповідача перед ПАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором № R52120162469B від 23.12.2011 року та договором застави № R52120162469В від 23.12.2011 року, оскільки надані позивачем з цього приводу Реєстр прав вимог №1 та Акт приймання - передачі документації не відповідають формі, що чітко визначена у п.п.5.1, 5.2 (Додатку 1 та Додатку 2) договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв від 22.01.2018 року, тому у позивача не виникло право вимоги.

Суд першої інстанції також прийшов до висновку, що відповідача у встановленому порядку не було повідомлено про відступлення права вимоги, оскільки з наданого суду повідомлення про відступлення прав вимог, заповнене за формою згідно з Додатком 3 до Договору на ім`я ОСОБА_1 , не вбачається, що воно було направлено адресату. З наданих суду позивачем копії поштового конверту, з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання» теж не вбачається, що його було адресовано саме відповідачу ОСОБА_1 , а з наданої копії фіскального чеку ПАТ УКРПОШТА від 01.06.2018 року не можливо зрозуміти, яка саме кореспонденція була надіслана адресату ОСОБА_1 .

З таким висновком апеляційний суд не може погодитись повністю, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до положень частини 1 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що позивачем не було повідомлено його про відступлення Банком права вимоги за кредитним договором від 22 січня 2018 року № б/н; з наданих до матеріалів справи договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118 його пустими додатками, не вбачається, що у позивача виникло право вимоги саме за його кредитним договором; зазначений договір про відступлення права вимоги укладений в неналежній формі, оскільки відступлення права вимоги за договором забезпечення, що засвідчені нотаріально здійснюються шляхом укладення нотаріально засвідчених договорів про відступлення права вимоги за такими договорами; зазначений позивачем розмір заборгованості відповідача у сумі 80 235,55 грн. суперечить п. 2.2. договору № 220118нв, в якому зазначено загальний розмір заборгованості 23 121 936,60 грн. та в ньому не відображена заборгованість за кредитом 44 128,73, яку заявляє позивач та відсутній розрахунок процентів.

Отже, під час розгляду справи судом відповідач не заперечував проти позову з тих підстав, що позивач не набув права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв від 22 січня 2018 року, посилаючись на те, що останнім не сплачена ціна договору, та не піддавав сумніву, що вказаний договір не оплачений.

Відповідно до частини 2 статті 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Однак матеріали справи не містять доказів про те, що боржник звертався до нового кредитора з вимогою надати докази переходу прав у зобов`язанні, й останній відмовив боржнику у наданні таких документів.

На підтвердження сплати ціни договору та підтвердження отримання документації від первісного кредитора позивачем до апеляційної скарги надано копію платіжного доручення № 402 від 22 січня 2018 року, що підтверджує сплату ціни договору у розмірі 1 150 000 грн. та копію листа Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «ВТБ БАНК» щодо підтвердження зарахування коштів на рахунок ПАТ «ВТБ БАНК» у розмірі 1 150 000 грн. (т.1 а.с. 180, т.2 а.с. 50 зворот, 51, 74).

Крім того, на підтвердження отримання документації від первісного кредитора та передачі останнім позивачу боргових зобов`язань відповідача перед ПАТ «ВТБ Банк» за кредитним договором № R52120162469B від 23 грудня 2011 року до позовної заяви наданий витяг з Реєстру прав вимог 1 додаток 1 до Договору про відступлення права вимоги № 220118нв від 22 січня 2018 року та Акт приймання - передачі документації, в яких зазначено укладений між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 кредитний договір під порядковим номером 85, а також зазначено розмір заборгованості за цим договором (т.1 а.с.31 - 34, 81 - 84, 181 -188).

При цьому апеляційний суд не може погодитися з висновком суду першої інстанції, що стороною позивача не надано належних доказів з приводу передачі йому боргових зобов`язань відповідача перед ПАТ «ВТБ БАНК» за кредитним договором та договором застави, з посиланням на те, що надані позивачем з цього приводу Реєстр прав вимог № 1 та Акт приймання - передачі документації не відповідають формі, яка зазначена у пунктах 5.1, 5.2 (Додатку 1 та Додатку 2) договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами, а тому у позивача не виникло право вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, до Договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв від 22 січня 2018 року додані форми реєстру прав вимоги № (додаток 1), додатком 2 - є форма акту приймання- передачі Документації (т.1 а.с.28, 29, 78, 79).

З доданого до матеріалів справи реєстру прав вимоги № 1, який є додатком 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв від 22 січня 2018 року вбачається, що він відрізняється від вищевказаної форми лише відсутністю граф дати видачі кредиту та сум гривневого еквівалента заборгованості за кредитом та процентів, а також в ньому наведені паспортні дані боржника, які за формою вказуються в акті приймання-передачі Документації (т.1 а.с. 31 - 35, 81 - 84, 181 -188).

Але відсутність в реєстрі прав вимоги № 1 граф з визначенням гривневого еквівалента заборгованості за кредитом та процентами та зазначення паспортних даних боржника не в акті приймання-передачі Документації, не свідчить про те, що у позивача не виникло право вимоги, оскільки за кредитним договором ОСОБА_1 передавалось 79272 грн., а не іноземна валюта.

За таких обставин, суд безпідставно відмовив у задоволенні позову з тих підстав, що позивач не надав доказів переходу до нього права вимоги за кредитною заборгованістю ОСОБА_1 за кредитним договором№ R52120162469B від 23 грудня 2011 року.

Необгрунтовано суд послався у рішенні на те, що відповідача у встановленому порядку не було повідомлено про відступлення права вимоги, що є однією з підстав для відмови у позові.

Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, є зокрема, договори та інші правочини (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Статтею 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, якщо боржник не був повідомлений про заміну кредитора, то це не тягне за собою відмову у позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у випадку проведення виконання попередньому або ж свідчити про прострочення кредитора. Тобто факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги новому кредитору за умови невиконання боржником грошового зобов`язання у повному обсязі не є підставою для звільнення боржника від виконання зобов`язання взагалі.

Вищевикладене відповідає правовму висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-979цс15.

Згідно частини 2 статті 518 ЦК України, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, він має право висунути проти вимоги нового кредитора заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент пред`явлення йому вимоги новим кредитором або, якщо боржник виконав свій обов`язок до пред`явлення йому вимоги новим кредитором, - на момент його виконання.

В апеляційному суді представник відповідача не заперечувала той факт, що ОСОБА_1 , після укладення між ПАТ «ВТБ БАНК» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами від 22 січня 2018 року, не виконував свої зобов`язання за кредитним договором від 23 грудня 2011 року, пояснив, що вносити кошти на повернення кредитних коштів відповідач перестав у 2015 році.

Більш того, матеріали справи свідчать про те, що відповідач повідомлявся первісним кредитором про відступлення права вимоги заборгованості за кредитним договором ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп», про що свідчить направлення ОСОБА_1 за адресою, зазначеною к кредитному договорі повідомлення про відступлення прав вимог від 22 січня 2018 року (т.1 а.с.7, 74, т. 2 а.с.21 - 26).

Суд першої інстанції вказаних норм права не врахував, а також залишив поза увагою, що відповідачем не надано доказів, що він сплачував заборгованість за кредитним договором первісному чи новому кредитору, тому дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки неповідомлення боржника про заміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі, а матеріалами справи підтверджено право вимоги позивача за кредитним договором, укладеним між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 23 грудня 2011 року.

Відповідно до положень ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано закон, судове рішення відповідно до положення пункту 2 частини статті 374 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову, враховуючи наступне.

Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першої статі 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

23 грудня 2011 року між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № R52120162469B, за умовами якого останній отримав кредит в сумі 79272,00 грн., з кінцевим строком повернення 23 грудня 2016 року (т.1 а.с.18 - 22, 65 - 73).

Відповідно до п.1.1 кредитного договору банк зобов`язується надати позичальникові грошові кошти в порядку та на умовах, зазначених в договорі, а позичальник зобов`язується прийняти кредит, виконати його за цільовим призначенням, повернути банку кредит, а також сплатити проценти за користування кредитом, комісійну винагороду та інші платежі в порядку, на умовах та у строки, що встановлені цим договором.

Згідно п.3.3 кредитного договору позичальник зобов`язується своєчасно здійснювати повернення кредиту та сплачувати нараховані проценти.

Відповідно до п.3.3.1 кредитного договору розмір процентної ставки становить 18 % річних з урахуванням можливості її збільшення.

Згідно п.3.3.2 кредитного договору у випадку невиконання зобов`язань, передбачених п.5.3.11 та 5.3.12 цього договору, розмір процентів, згідно п.3.3.1 автоматично підвищується на 5% річних через 3 робочих дня після невиконання.

Відповідно до п. 3.9 кредитного договору кредит надається шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позичальника, вказаний у письмовій заяви позичальника.

Згідно п.5.3.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний повернути банку отриманий кредит та сплатити нараховані проценти за користування кредитом, виконувати інші зобов`язання в порядку та в строки, встановлені цим договором.

Факт виконання Банком своїх зобов`язань за кредитним договором та надання відповідачу кредитних коштів в сумі 79272 грн. останнім не оспорювався.

23 грудня 2011 року в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № R52120162469B від 23 грудня 2011 року між ПАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_1 був укладений договір застави № R52120162469В, посвідчений державним нотаріусом Володарської держнотконтори та зареєстрований в реєстрі за № 1745, згідно якого предметом застави є автомобіль марки ВАЗ, модель 217030-124-01, тип - легковий седан, 2011 року випуску, колір сірий, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_2 , що належить заставодавцю на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ВРЕР смт. Володарське при УДАІ ГУМВС України в Донецькій області 10 грудня 2011 року (т.1 а.с. 16, 17, 70 -72).

22 січня 2018 року між ПАТ «ВТБ БАНК» та ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв, відповідно до умов якого первісний кредитор ПАТ «ВТБ «БАНК» передає (відступає) новому кредитору ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та договорами забезпечення та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором (т.1 а.с. 25 - 27).

Відповідно до реєстру прав вимог № 1, який є додатком 1 до договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за фінансовими кредитами № 220118нв від 22 січня 2018 року загальна сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором становить 80235,55 грн., яка складається з суми простроченого основного боргу за кредитом 44128,73 грн., нарахованих процентів 816,08 грн. та прострочених процентів 35290,74 грн. (т.1 а.с.31, 32, 81 -84, 181 -188).

З наданого до матеріалів справи розрахунку заборгованості за кредитним договором № R52120162469В боржника ОСОБА_1 , який здійснено станом на 22 січня 2018 року, вбачається, що на час закінчення 23 грудня 2016 року дії кредитного договору, заборгованість за вказаним кредитним договором становила 44128,73 грн., право вимоги якої було відступлено Банком позивачу (т.2 а.с. 76-79).

З наведеного вище розрахунку вбачається, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 здійснено 10 лютого 2015 року, після чого він перестав виконувати свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів, у період з 29 січня 2015 року по 28 лютого 2015 року виникла заборгованість за кредитом у сумі 1528,17 грн., за процентами - 1570,58 грн.

Наданими представником відповідача до матеріалів справи копіями квитанцій підтверджується, що останній платіж на погашення заборгованості за кредитним договором ОСОБА_1 здійснено 10 лютого 2015 року (т.2 а.с.60).

Апеляційним судом перевірено розрахунок заборгованості за кредитом в сумі 44128,73 грн, право вимоги якої було відступлене Банком позивачу, та підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп».

Разом з тим, погоджуючись із визначеною сумою заборгованості за кредитом, апеляційний суд не може погодитися з розміром заборгованості за процентами з наступних підстав.

Відповідно до пунктів 3.2., 3,3. Кредитного договору R52120162469В від 23 грудня 2011 року (далі - кредитний договір) позичальнику ОСОБА_1 надався кредит за процентною ставкою за користування кредитом у розмірі 18 процентів річних зі строком повернення 23 грудня 2016 року.

Підпунктом 3.3.1. кредитного договору сторони встановили, що розмір визначеної процентної ставки може змінюватися шляхом укладення договору про внесення змін до цього договору, у випадку і в порядку, встановленому п.5.2.7. цього договору.

Відповідно до підпункту пункту 3.3.2. кредитного договору у випадку невиконання зобов`язань, передбачених п.5.3.11 та 5.3.12 цього договору, розмір процентів, згідно п.3.3.1 автоматично підвищується на 5% річних через 3 робочих дня після: - не укладення позичальником нового договору страхування у випадку закінчення строку дії попереднього договору страхування у строк та на умовах, визначених п.5.3.11 та 5.3.12 цього договору; - не надання Банку копій договорів страхування та документів, що підтверджують сплату страхового платежу, укладених (складених) оформлених на умовах та в строк, визначених п.5.3.11 та 5.3.12 цього договору.

Про збільшення розміру процентної ставки банк повідомляє позичальника шляхом направлення листа та нового Графіка повернення кредиту і сплати процентів та розрахунку вартості сукупних послуг.

За користування кредитом позичальник сплачує банку проценти у розмірі, зазначеному в п.3.3. цього договору або в розмірі, який змінено відповідно до п.3.3. та п.5.2.7. цього договору. Проценти за користування кредитом за поточний місяць нараховуються двічі на місяць: 27 числа та в останній робочий день кожного місяця. Період, за який сплачуються проценти - з 28 числа (включно) попереднього місяця по 27 число (включно) поточного місяця. При розрахунку процентів кількість днів у році приймається фактична кількість днів у календарному році (365/366) (пункти 4.1., 4.2, 4.4. кредитного договору)

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 виконував свої зобов`язання щодо укладення договорів страхування до 25 грудня 2013 року (т.2 а.с. 62 зворот, 65 зворот).

Банк, листом від 24 листопада 2014 року, повідомив ОСОБА_1 про закінчення 26 грудня 2014 року строку дії страхового захисту за договором страхування № 06/6756689/0507/13 від 25 грудня 2013 року, запропонував продовжити дію договору страхування та нагадав, що згідно з умовами кредитного договору у разі невиконання зобов`язань щодо страхування предмету застави, банк має право підвищити відсоткову ставку за користування кредитом на 5% (т.2 а.с.93).

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 27 березня 2012 року між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін № 1 до кредитного договору R52120162469В від 23 грудня 2011 року, відповідно до якого процентна ставка за кредитом визначена у розмірі 17% річних (т.2 а.с.89).

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 не виконав умови п.5.3.11., 5.3.12. кредитного договору не продовжив дію договору страхування після 26 грудня 2014 року та не надав копію договору страхування, банк мав право підвищити процентну ставку на 5% та визначити її у розмірі 22 % річних (17% + 5%).

Разом з тим, як вбачається з розрахунку заборгованості, розпорядження № 2 по відділенню «Ленінградське» ПАТ «ВТБ БАНК» від 06 січня 2015 року банк з 05 січня 2015 року визначив розмір процентної ставки за кредитним договором R52120162469В від 23 грудня 2011 року у розмірі 27% річних, що не відповідає умовам вказаного кредитного договору.

Як пояснив в апеляційному суді представник позивача, банк підвищив процентну ставку за вказаним кредитним договором до 27 % річних, виходячи також з того, що ОСОБА_1 перестав виконувати свої зобов`язання щодо повернення кредиту, останньому був наданий новий графік повернення кредиту і сплати процентів та розрахунок орієнтованої сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки, в якому процентна ставка за користування кредитом визначена у розмірі 27 % річних.

Апеляційний суд вважає, що банком підвищена процентна ставка до 27% річних та проведено розрахунок заборгованості за процентами виходячи з 27% річних не у відповідності з умовами кредитного договору, оскільки відповідно до п.5.2.7. цього договору про необхідність перегляду та зміну розміру процентної ставки Банк повідомляє позичальника шляхом направлення проекту договору про внесення до цього договору та відповідного листа з повідомленням про вручення або шляхом доставки особисто позичальнику на адресу останнього. Позичальник зобов`язаний протягом 30 календарних днів з дати відправлення, або вручення відповідного листа з проектом договору про внесення змін до цього договору підписати наданий банком договір про внесення змін до цього договору та надати його в банк.

Відповідно до пояснень представника позивача в апеляційному суді, додаткових угод про збільшення процентної ставки до 27% річних між ПАТ «ВТБ БАНК» та ОСОБА_1 не укладалось.

За таких обставин, розмір заборгованості за процентами необхідно проводити виходячи з 22 % річних.

Крім того, як вбачається з розрахунку заборгованості за кредитним договором, заборгованість за процентами у розмірі 36 106,82 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача, здійснено станом на 22 січня 2018 року.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За змістом статті 526, частини 1 статті 530, статті 610 та частини 1 статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини 1 статті 1048 та частини 1 статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини 2 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначений висновок про застосування норм матеріального права містить постанова Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

З огляду на положення зазначених норм закону та висновок Великої Палати Верховного Суду, апеляційний суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягаю стягненню проценти за користування кредитом до дня повернення кредиту, тобто до 23 грудня 2016 року, оскільки після спливу визначеного договором строку кредитування право банку нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припинилося.

Враховуючи розмір процентної ставки за користування кредитом, яка становить 22 % річних та строк кредитування до 23 грудня 2016 року, розмір заборгованості за процентами, який підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь позивача становить 18459,69 грн.(44128,73 х 22: 100: 365 х 337 днів = 8963,57 грн. (з 29 січня 2015 рік) та (44128,73 х 22 : 100 : 366 х 358 днів= 9496,12 грн.), що загалом становить: 8963,57 грн. + 9496,12 грн. = 18459,69 грн.

Враховуючи, що судом першої інстанції неправильно встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, викладені у рішенні висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення не може вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням нового рішення про задоволення позову ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом та про часткове задоволення позову про стягнення заборгованості за процентами.

Відповідно до положень частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні з позовом ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» сплачено судовий збір у сумі 1762 грн (т.1 а.с. 6,43). Звертаючись з апеляційною скаргою позивачем сплачено судовий збір у сумі 2643 грн. (т.1 а.с. 217, 225).

Враховуючи, що позов ТОВ «ФК «Укрфінанс Груп» задоволено на 78% (62588,42 грн. (44128,73 грн. + 18459,69 грн. = 62588,42 грн.) х 100 : 80235,55 грн.), з відповідача підлягає стягненню на користь позивача у відшкодування судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції та судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції 3436 грн. (1762 грн. х 78%) +( 2643 грн. х 78%).

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» задовольнити частково.

Рішення Володарського районного суду Донецької області від 21 травня 2019 року скасувати повністю.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (вулиця Звіринецька, будинок 63, м. Київ, 01014; код ЄДРПОУ 40326297) заборгованість за кредитним договором R52120162469В від 23 грудня 2011 року станом на 22 січня 2018 року, яка складається із: заборгованості за кредитом 44128 (сорок чотири тисячі сто двадцять вісім) гривень 73 копійки, заборгованості за процентами 18459 (вісімнадцять тисяч чотириста п`ятдесят дев`ять) гривень 69 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; місце проживання АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінанс Груп» (вулиця Звіринецька, будинок 63, м. Київ, 01014; код ЄДРПОУ 40326297) судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції 3436 гривень (три тисячі чотириста тридцять шість) гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 04 листопада 2019 року.

Судді: Т.Б.Ткаченко

Л.М.Кочегарова

О.М.Пономарьова