справа № 361/3462/17 головуючий у суді І інстанції Сердинський В.С.

провадження № 22-ц/824/11354/2019 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

06 листопада 2019 року м. Київ

Київський апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,

за участю секретаря Гасюк В.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійсними, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила визнати недійсними з моменту підписання: кредитний договір від 27 вересня 2006 року № k2u4GL00260010, підписаний між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк»; договір іпотеки б/н від 27 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк», посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Авраменко Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 11346, 11347; договір поруки від 27 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк»; договір поруки від 27 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк»; договір поруки від 27 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_4 та ПАТ КБ «Приватбанк» та договір поруки від 27 вересня 2006 року, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ КБ «Приватбанк».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 вересня 2006 року між нею та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір, який підписано сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої банком для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. Згідно умов кредитного договору позивачу повинні були бути надані кредитні кошти у розмірі 38 850 доларів США строком погашення до 27 вересня 2021 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитними коштами. Також з позивачем було укладено договір іпотеки б/н від 27 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Авраменко Н.А. Вказаний кредитний договір позивач вважає недійсним, оскільки кредитних грошових коштів у розмірі 38 850 доларів США вона не отримувала ні з каси банку, ні на свій поточний рахунок, якого також відкрито не було. Іншого способу надання кредиту в іноземній валюті фізичній особі на території України не існує. Пунктами 1.2 та 2.1.2. кредитного договору передбачено, що для виконання цього договору банк відкриває позичальникові рахунки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , які позивачу не відкривалися, про що свідчить відсутність укладання договорів про відкриття вищевказаних рахунків позичальнику. Кредитний договір було підписано позивачем під впливом обману з боку банку. Крім того, сторонами не узгоджено всіх істотних умов договору, оскільки узгоджені у договорі розміри відсоткової ставки за кредитом не відповідають фактично встановленим у договорі розмірам. Всупереч п. 2. ст. 11, п.2 ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не повідомив позивачу найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати продукція - кредит (саме як і договір, що є його невід`ємною частиною). Банк також не виконав інших норм законодавства, не надавши перед укладенням договору всієї інформації згідно п. 2. ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг». Відповідно до висновку незалежного аудитора від 29 жовтня 2015 року ефективна процентна ставка за кредитом складає 13,243 %, у той час як в договорі зазначено проценти у розмірі 12 %. Під час укладення договору позивач не міг знати ні ефективну процентну ставку, ні абсолютне значення подорожчання кредиту. Таким чином, волевиявлення учасників спірного кредитного договору не відповідає реальній їх волі, зокрема, волі позивача, на умовах сплати ефективної відсоткової ставки, що у дійсності складає 13,243 %. За таких обставин, недійсність основного зобов`язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому є підстави визнати недійсним і договір іпотеки, посвідчений нотаріусом, та договори поруки. Договір іпотеки є недійсним з огляду на те, що згідно розділу 12 договору купівлі-продажу квартири від 27 вересня 2006 року та вимог чинного законодавства право власності на майно у покупця виникає з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу у відповідних державних органах. Позивач зареєструвала квартиру та отримала право власності на неї лише 29 вересня 2006 року. На дату укладання договору іпотеки від 27 вересня 2006 року позивач ще не отримала права власності на квартиру та не могла нею розпоряджатися, тобто, передавати в іпотеку.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» просить скасувати рішення суду першої інстанції через недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції проігнорував його клопотання про застосування строків позовної давності. Під час укладення оспорюваних договорів сторони в порядку ст. 638 ЦК України узгодили всі істотні умови даного правочину та погодилися з ними. Позивач погодилася на отримання кредиту та була ознайомлена з умовами, що запропоновані банком. Сторони не висловлювали застережень по договору, підписи позивача в договорі свідчать про її згоду на укладення договору саме на тих умовах, які в ньому зазначені, що спростовує доводи про ненадання їй інформації, як споживачу послуг, про умови кредитування і сукупну вартість кредиту. Банк надав позичальнику документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі, й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки, у додатках до договору споживчого кредиту міститься повна інформація стосовно умов кредитування. Отримавши кредит, позивач виконувала протягом багатьох років його умови. Позивач не довела, які конкретно дії або бездіяльність кредитора були неправдивими і ввели в оману позичальника щодо істотних умов договору, яку інформацію до нього не довели або неправдиво довели перед укладенням кредиту, що могло вплинути на його рішення щодо отримання кредиту. У свою чергу банк надав позичальнику графік повернення кредиту, у якому встановлені суми платежів, дати здійснення платежів від початку кредитування до його закінчення. Крім того, судовим рішенням від 17 червня 2016 року, яке набрало законної сили 14 грудня 2016 року, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 645, 70 доларів США. Під час розгляду даної справи встановлено факт укладення кредитного договору, договору іпотеки та поруки, а також наявність заборгованості. Матеріали справи не містять доказів на спростування презумпції правомірності правочину в цілому. Зокрема, не спростовано, що під час укладення кредитного договору позивач діяла свідомо та вільно, враховуючи власні інтереси, добровільно погодилася з його умовами, визначивши при цьому характер правочину і всі його істотні умови. Суд першої інстанції проігнорував судову практику Верховного Суду за аналогічними справами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що 27 вересня 2006 року між ПАТ КБ «Приват Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №k2u4GL00260010, відповідно до якого фінансова установа зобов`язалася надати позичальникові кредитні кошти шляхом надання готівкою через касу на строк з 27 вересня 2006 року по 27 вересня 2021 року включно у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в розмірі 38 850,00 доларів США на придбання однокімнатної квартири, а також у розмірі 2732,20 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та згідно порядку, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,00 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 497,64 доларів США для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії. (а.с.10-13, Т.1).

В забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 27 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області Авраменко Н.А., зареєстрований в реєстрі за № 11346, предметом якого є однокімнатна квартира загальною площею 29,50 кв.м., житловою площею 17,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14-19, Т.1).

Також, в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором № k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 були укладені договори поруки від 27 вересня 2006 року за №№ k2u4GL00260010/3, k2u4GL00260010/3, k2u4GL00260010/1, k2u4GL00260010/2 (а.с.23-27, Т.1).

У висновку судового експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 2541 від 21 червня 2018 року зазначено, що відповідно постанови Правління НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» видатковий касовий ордер призначений для видачі готівки працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями та за своєю сутністю не передбачає надання готівки іноземної валюти фізичним особам. У зв`язку відсутністю в наявних матеріалах справи первинних документів (в т.ч. заяви на видачу готівки), передбачених вимогами Постанови Правління НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», не видається за можливе підтвердити операцію надання кредитних коштів у розмірі 38 850,00 доларів США за кредитним договором №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року.

У результаті дослідження наявної в матеріалах справи виписки по рахунку № НОМЕР_2 за період з 27 вересня 2006 року по 22 січня 2018 року (а.с.6-10, том ІІ) встановлено відображення 27 вересня 2006 року операції перерахування коштів у сумі 38 850,00 доларів США з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок каси банку № НОМЕР_4 з призначенням платежу «ВЫДАЧА КРЕД.СРЕДСТВ СОГЛ. КРЕД. ДОГ. K2U4GL00260010 ОТ 27.09.2006 Г.». В зв`язку з відсутністю в наявних матеріалах справи первинних документів (в т.ч. заяви на видачу готівки), передбачених вимогами Постанови Правління НБУ №337 від 14 серпня 2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», не видається за можливе підтвердити операцію надання кредитних коштів у розмірі 38 850,00 доларів США за кредитним договором №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року (а.с.10-13, Т.1), відображену у виписці по рахунку № НОМЕР_2 за період з 27 вересня 2006 року по 22 січня 2018 року.

В результаті проведеного дослідження в частині арифметичних розрахунків, виходячи з наданих на експертизу документів та керуючись умовами на момент укладення кредитного договору №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року (а.с.10-13, Т.1), встановлена сукупна вартість кредиту (у процентному значені та у грошовому виразі) складає: - сукупна вартість кредиту у процентному значенні на момент укладення кредитного договору №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року - 14,94 %; - сукупна вартість кредиту у грошовому виразі на момент укладення кредитного договору №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року - 51 313,02 доларів США.

В результаті дослідження наявної в матеріалах справи виписки по рахунку № НОМЕР_2 за період з 27 вересня 2006 року по 22 січня 2018 року (а.с.6-10, том ІІ) встановлено відображення 27 вересня 2006 року операції перерахування коштів у сумі 38 850,00 доларів США з рахунку № НОМЕР_2 на рахунок каси банку № НОМЕР_4 з призначенням платежу «ВЫДАЧА КРЕД.СРЕДСТВ СОГЛ. КРЕД. ДОГ. K2U4GL00260010 ОТ 27.09.2006 Г.». В зв`язку з відсутністю в наявних матеріалах справи первинних документів (в т.ч. заяви на видачу готівки), передбачених вимогами Постанови Правління НБУ №337 від 14 серпня 2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», не видається за можливе підтвердити операцію надання кредитних коштів у розмірі 38850,00 доларів США за кредитним договором №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року (а.с.10-13 том І), відображену у виписці по рахунку № НОМЕР_2 за період з 27 вересня 2006 року по 22 січня 2018 року.

В результаті проведеного дослідження в частині арифметичних розрахунків, виходячи з наданих на експертизу документів та керуючись умовами на момент укладення кредитного договору №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року (а.с.10-13 том І), встановлена сукупна вартість кредиту (у процентному значені та у грошовому виразі) складає: - сукупна вартість кредиту у процентному значенні на момент укладення кредитного договору №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року - 14,94 %; - сукупна вартість кредиту у грошовому виразі на момент укладення кредитного договору №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року - 51 313,02 доларів США.

За результатами проведеного дослідження в частині арифметичних розрахунків, враховуючи умови кредитування, викладені на момент укладення кредитного договору №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року, при сплаті ануїтетних платежів у розмірі 497,64 доларів США щомісячно, заборгованість за кредитним договором станом на травень 2021 року буде погашена в повному обсязі.

Враховуючи зазначене, при розрахунку з дотриманням умов кредитування, викладених на момент укладення кредитного договору №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року, сума щомісячного (ануїтетного) платежу 497,64 доларів США (визначеного п.1.1. кредитного договору), арифметично не узгоджується з терміном повернення кредиту 27 вересня 2021 р. (згідно п.1.1. кредитного договору). Таким чином, розрахований та зазначений банком у кредитному договорі №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року розмір щомісячного платежу, арифметично необґрунтований та не узгоджується з кінцевим строком погашення заборгованості за кредитом.

Експертом було встановлено, що згідно вимог п.3 гл.2 розд.3 Постанови Правління НБУ №337 від 14 серпня 2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України» приймання готівки іноземної валюти від клієнтів здійснюється на підставі заяв на переказ готівки та документів, установлених відповідною платіжною системою (квитанцій та ін. документів).

В зв`язку з відсутністю в матеріалах справи первинних документів (квитанцій, заяв на переказ готівки та ін. документів), на підставі яких сформовано виписку по рахунку № НОМЕР_1 за період з 27 вересня 2006 року по 24 лютого 2016 року (а.с.80-87 том І), в межах наявних матеріалів не видається за можливе документально підтвердити операції внесення готівки позичальником на рахунок № НОМЕР_1 для погашення заборгованості за кредитним договором №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року.

Згідно норм п. 4 гл. 3 розд. ІІІ Постанови Правління НБУ № 337 від 14 серпня 2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», видача фізичним особам готівки іноземної валюти здійснюється за заявою на видачу готівки.

Згідно п.1.8 розд. І Постанови Правління НБУ №492 від 12 листопада 2003 року «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній валютах», наведено визначення поточного рахунку.

В зв`язку з відсутністю в наявних матеріалах справи первинних документів (в т.ч. заяви на видачу готівки), передбачених вимогами Постанови Правління НБУ №337 від 14 серпня 2003 року «Про затвердження Інструкції про касові операції в банках України», не видається за можливе підтвердити операцію надання кредитних коштів за кредитним договором №k2u4GL00260010 від 27 вересня 2006 року, відображену у виписці по рахунку № НОМЕР_2 за період з 27 вересня 2006 року по 22 січня 2018 року (а.с.104-127, Т.2).

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції прийшов до висновку про здійснення нечесної підприємницької діяльності АТ КБ «Приватбанк» та керувався Законом України «Про захист прав споживачів», ст. 203, 215, 229, 230, 236, 638, 1054 ЦК України.

Однак, апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно вимог ст. 215-235 ЦК України особа, яка вважає, що її речові права порушені, має право звернутися до суду з позовом про визнання відповідної угоди недійсною.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Предметом спору, зокрема, є визнання недійсним кредитного договору з підстав, передбачених ст. 230 ЦК України. Позивач також вважає, що кредитний договір є недійсним, так як сторонами не узгоджено всіх істотних умов договору. Всупереч вимог ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не повідомив позивачу найменування нормативних документів, вимогам яких повинна відповідати продукція - кредит. Банк не надав позичальнику перед укладенням договору всієї інформації згідно ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг».

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

У пунктах 19, 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року роз`яснено судам, що відповідно до статей 229-233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним кредитного договору, ОСОБА_1 не звернула увагу на те, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2016 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року та постановою Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року, позов ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 645 доларів США 70 центів, що в еквіваленті до курсу НБУ на дату розрахунку складає 597 423 грн. 58 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 645 доларів США 70 центів, що в еквіваленті до курсу НБУ на дату розрахунку складає 597 423 грн. 58 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 645 доларів США 70 центів, що в еквіваленті до курсу НБУ на дату розрахунку складає 597 423 грн. 58 коп. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_5 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 27 645 доларів США 70 центів, що в еквіваленті до курсу НБУ на дату розрахунку складає 597 423 грн. 58 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/63553673, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/77455902).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судовими рішеннями, які набрали законної сили 14 грудня 2016 року, які мають преюдиційне значення, та згідно з яких було стягнуто на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість з позивача та поручителів, які у даній справі виступають третіми особами, встановлено правомірність оспорюваного в цій справі кредитного договору.

З огляду на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 17 червня 2016 року, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 14 грудня 2016 року, постанову Верховного Суду від 25 жовтня 2018 року,які набрали законної сили, фактично було підтверджено дійсність оспорюваного договору.

За наявності зазначених судових рішень, які відповідно до ч. 4 ст. 81 ЦПК України мають преюдиційне значення для суду при вирішенні справи, суд не вправі їх змінювати, зокрема, шляхом визнання цього самого кредитного договору недійсним.

Відповідні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 369/1495/16-ц (провадження № 61-19654св18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У той же час, позивач не була позбавлена права доводити недійсність оспорюваного кредитного договору під час розгляду справи про стягнення з неї заборгованості за ним.

У позовній заяві ОСОБА_1 просила визнати недійсним договір іпотеки з тих підстав, що він є похідним від кредитного договору, а також з підстав, що на момент укладення іпотечного договору право власності на предмет іпотеки не було зареєстровано за іпотекодавцем.

Оскільки підстави для визнання недійсним кредитного договору відсутні, а тому немає підстав визнавати недійсним іпотечний договір.

Щодо іншої підстави для визнання договору іпотеки недійсним апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ст. 575 ЦК України іпотека є окремим видом застави нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Правила про іпотеку землі та інші окремі види застав встановлюються законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з вимогами ст. 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі: припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Згідно оспорюваного договору іпотеки предметом цього договору є надання іпотекодавцем в іпотеку нерухомого майна, зазначеного в п. 7 цього договору, в забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 перед іпотекодержателем. В забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме однокімнатну квартиру загальною площею 29,50 кв.м., житлова площа 17 кв.м., що знаходиться по АДРЕСА_1 . Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого Авраменко Н.А. приватним нотаріусом Броварського міського нотаріального округу Київської області 27 вересня 2006 року за реєстровим № 11340, який зареєстрований в Державному реєстрі правочинів 27 вересня 2006 року за реєстраційним № 1599714 та який буде зареєстрований в Броварському міжміському бюро технічної інвентаризації у встановлений законом термін.

ОСОБА_1 вказує на те, що згідно розділу 12 договору купівлі-продажу квартири від 27 вересня 2006 року та вимог чинного законодавства право власності на майно у покупця виникає з моменту державної реєстрації договору купівлі-продажу у відповідних державних органах. Позивач зареєструвала квартиру та отримала право власності на неї лише 29 вересня 2006 року. На дату укладання договору іпотеки від 27 вересня 2006 року позивач ще не отримала права власності на квартиру та не могла нею розпоряджатися, тобто, передавати в іпотеку.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 331 ЦК України якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, державна реєстрація не є способом набуття права власності. Вона виступає лише засобом підтвердження фактів набуття чи припинення права власності на нерухоме майно або інших речових прав.

Отже, на момент передачі квартири в іпотеку вона належала позивачу на підставі договору купівлі-продажу та він являвся її власником. Крім того, у самому договорі іпотеки було зазначено про подальшу державну реєстрацію права власності у БТІ за іпотекодавцем.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 також просила визнати недійсними договори поруки.

Згідно вимог ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі.

За загальним правилом, відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією з сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Зі змісту оспорюваних договорів поруки вбачається, що вони укладені між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 . Позивач не є стороною договорів поруки і нею не доведено ту обставину, що вказаними договорами на момент їх укладення було порушено права чи інтереси ОСОБА_1

Крім того, як було зазначено вище, існує судове рішення, яке набрало законної сили, про стягнення з поручителів заборгованості за кредитним договором. Зазначеним рішенням встановлено правомірність оспорюваних правочинів.

Розглядаючи справу по суті, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, невірно застосував норми матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови по суті позовних вимог.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Під час розгляду справи АТ КБ «Приватбанк» сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 5 760 грн. Оскільки апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги сплачений відповідачем судовий збір підлягає стягненню на його користь з позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити.

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 15 травня 2019 року скасувати та прийняти постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про захист прав споживачів, визнання кредитного договору, договору іпотеки та договорів поруки недійснимивідмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 , проживаючої по АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_5 , на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», місце знаходження - вул. Грушевського, 1-Д, м. Київ, ідентифікаційний код 14360570, судовий збір у розмірі 5 760 (п`ять тисяч сімсот шістдесят) гривень.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 07 листопада 2019 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Кашперська Т.Ц.

Яворський М.А.