Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 757/30496/15-ц

провадження № 61-25255св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,

Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: держава Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року у складі судді Новак А. В., та на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Лапчевської О. Ф., Кравець В. А.,

Мазурик О. Ф.,

Встановив:

ІСТОРІЯ СПРАВИ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями.

Позов мотивовано тим, що судами, які є відповідачами у справі, було здійснено формальне правосуддя, позивачі не отримали відповідного правосудного рішення, у зв`язку з чим їм було завдано моральну шкоду.

Посилаючись на положення статті 56 Конституції України, статей 23, 1173-1174, частину шосту статті 1176 ЦК України, просили суд задовольнити позовні вимоги та стягнути з держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області грошові кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі по 17 000,00 грн на користь кожного із позивачів.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, в частині позовних вимог ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених частиною третьою статті 169, пунктом 3 частини першої

статті 207 ЦПК України.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, закрито.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 29 березня 2016 року ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог ОСОБА_1 скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета

спору, - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 205 ЦПК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено наявності факту встановлення незаконності дій відповідачів та не надано належних і допустимих доказів на підтвердження неправомірності, протиправності судових рішень, а тому відсутні правові підстави для задоволення позову.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відхилено.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції на предмет доведеності та обґрунтованості є правильними, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.

Апеляційний суд вважав, що позивачі у порушення вимог статті

60 ЦПК України не надали суду належних і правомірних доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, не довели причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою та протиправними діяннями відповідачів, зокрема, в частині ухвалення судових рішень.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги в частині закриття провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 10 червня 2016 року провадження у справі вже закривалося, однак ОСОБА_2 , не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, оскаржував його в апеляційному порядку, що свідчить про те, що доводи позивачів протирічать їх попереднім діям.

Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі

20 квітня 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які не є учасниками справи, але щодо яких ухвалено судове рішення апеляційним судом, подали до Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, з урахуванням уточнень до касаційної скарги, просять скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2017 рокуі ухвалити нове судове рішення. При цьому посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій протягом 2015-2017 років, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди державою, завданої ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 неправомірними діями судової системи, у порушення вимог законодавства, зокрема, положень статей 8, 19, 41, 55, 56, 124 Конституції України, статей 23, 1173-1175, частини шостої статті 1176 ЦК України, ухвалили незаконні рішення.

Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми пункту

1 частини першої статті 205 ЦПК України та не закрили провадження у справі щодо відповідачів - судів.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Справу № 757/30496/15-ц передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши всі аргументи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак оскаржувані судові рішення частково не відповідають зазначеним вимогам закону.

Зміст встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи

Судами встановлено, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 червня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про визначення підсудності відмовлено та в цей же день постановлено ухвалу, якою позивачам поновлено строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 лютого 2015 року та ухвали Апеляційного суду міста Києва від 25 березня 2015 року і відмовлено у відкритті касаційного провадження.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 липня 2015 року ОСОБА_2 , який діяв в інтересах ОСОБА_4 , у відкритті касаційного провадження на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 травня 2015 року та ухвали Апеляційного суду Кіровоградської області від 02 липня 2015 року відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 травня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 квітня

2015 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2015 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визначення підсудності було відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на ухвалу Солом`янського районного суду міста Києва від 01 грудня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Київської області від 08 квітня

2015 року визнано неподаною та повернуто заявникам.

Позивачі звернулися до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, та вказували, що такими процесуальними рішеннями було порушено їх права та завдано моральну шкоду.

Висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду за результатом розгляду касаційної скарги та застосовані норми права

Відповідно до статті 3 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 23 ЦК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду

м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, в частині позовних вимог ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав, передбачених частиною третьою статті 169, пунктом 3 частини першої статті 207 ЦПК України.

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року провадження у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, закрито.

Ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року про закриття провадження у справі сторонами не оскаржувалася та набрала законної сили.

В апеляційному порядку оскарженню підлягала лише ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 23 грудня 2015 року, якою залишено без розгляду позовну заяву в частині позовних вимог ОСОБА_1 , та була скасована ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 06 вересня 2016 року.

Разом із тим, переглядаючи рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року, яким відмовлено в задоволенні позову

ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції не визначився із колом позивачів та вирішив питання щодо позовних вимог ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та

ОСОБА_4 , незважаючи на те, що в частині їх позовних вимог закрито провадження в справі ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва

від 23 грудня 2015 року, яка не була оскаржена та набрала законної сили, що в свою чергу унеможливлює подачу ними апеляційної скарги як осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі

№ 523/9076/16-ц).

У справі, що переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до держави Україна в особі Кабінету Міністрів України, Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Печерського районного суду м. Києва, Апеляційного суду Київської області, Апеляційного суду Кіровоградської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Президент України.

Згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави. ЇЇ в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктом 1 пункту 3 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 року № 215, реалізацію державної політики у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів здійснює Державна казначейська служба України.

Відповідно до покладених завдань саме Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції не встановили, чи є Кабінет Міністрів України належним відповідачем у справі, не сприяли повному та всебічному розгляду справу, не роз`яснили позивачу його процесуальне право, зокрема, щодо клопотання про залучення до участі у справі відповідний орган Державної казначейської служби в якості співвідповідача.

Колегія суддів частково приймає доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не застосували норми пункту

1 частини першої статті 205 ЦПК України та не закрили провадження у справі щодо відповідачів - судів,з огляду на наступне.

Відповідно до положень статей 126, 129 Конституції України, судді при здійсненні правосуддя незалежні й підкоряються лише закону, вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється, крім того, однією із основних засад судочинства є забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Рішення суду і відповідно дії або бездіяльність суддів у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних із підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, можуть оскаржуватися у порядку, передбаченому процесуальним законодавством, а не шляхом оскарження їх дій (чи відшкодування моральної чи матеріальної шкоди одночасно з оскарженням таких дій) до іншого суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом, а отже і вирішення питання про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті скасованих у встановленому порядку судових рішень, суперечить закону.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня

2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Аналіз зазначених норм свідчить, що спір про законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не пов`язаний із захистом прав, свобод чи інтересів від порушень із боку органів державної влади у публічно-правових відносинах, оскільки оскаржувані позивачами дії вчинені при здійсненні правосуддя із застосуванням норм процесуального закону.

Суди першої та апеляційної інстанцій на зазначене правової уваги не звернули та не вирішили питання щодо підсудності справи судам загальної юрисдикції.

З урахуванням встановлених обставин, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. При новому розгляді справи суду необхідно об`єктивно дослідити вказані у даній постанові висновки в сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку як доказам в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 411 судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи не встановлені, встановлено порушення норм процесуального права, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400, 411, 416, 417 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 03 квітня 2017 рокускасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. М. Сімоненко

Судді:

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

С. П. Штелик