ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/1260/24 Справа № 194/1101/21 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2024 року                                                                м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:

Головуючого судді                                                 ОСОБА_2 ,

суддів                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання                                 ОСОБА_5

прокурора                 ОСОБА_6

обвинуваченого ОСОБА_7

захисника                 ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції матеріал судового провадження за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,-

В С Т А Н О В И Л А :

В провадженні Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.307 КК України (далі-КК).

Під час судового засідання ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року, зокрема, обраний обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою залишено без змін та продовжено на 60 днів, тобто до 26 квітня 2024 року включно.

Одночасно обвинуваченому ОСОБА_7 встановлено заставу у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 214 720,00 грн. Також судом визначено, що у разі внесення обвинуваченим ОСОБА_7 застави, у відповідності до ч.5 ст.194КПК України(далі-КПК), на нього будуть покладені наступні обов`язки:

- прибувати за викликом до суду;

- не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає, без письмового дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну свого місця перебування;

- не спілкуватися зі свідками у цьому кримінальному провадженні;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, а також інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Цим же рішенням суду відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю.

В апеляційній скарзі обвинувачений порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції у зв`язку з незаконністю та необґрунтованістю. В обґрунтування зазначає, що прокурором не доведено наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК та він відмовився від свідків зі сторони обвинувачення. Крім того, посилається на суттєве перевищення судом строків розгляду даної справи, оскільки вже розпочався четвертий рік.

В апеляційній скарзі захисник порушує питання про скасування рішення суду у зв`язку з незаконністю, несправедливістю та порушенням чинного законодавства.

В обґрунтування зазначає, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_7 було застосовано ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області 01.03.2021 року, а в подальшому вказаний запобіжний захід не менше 15 разів продовжувався, нібито у зв`язку з існуванням ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК.

Крім того вказує, що всупереч вимогам ст.ст.199,331 КПК та практики ЄСПЛ, сторона обвинувачення кожного разу звертається до суду з ідентичними клопотаннями про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та постійно вказує на наявність лише ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст.177 КПК. При цьому, в клопотаннях лише змінюється їх дата, а текст залишається незмінним, що, на переконання сторони захисту, свідчить про формальний підхід прокурора до порядку продовження запобіжного заходу та впевненості в тому, що суд в будь-якому випадку продовжить його дію обвинуваченому.

Разом з тим звертає увагу, що хоча ОСОБА_7 судом визначено заставу в сумі 214 720 грн, однак у зв`язку з відсутністю в нього родичів, доходів на момент затримання, він не має можливості внести визначену суму застави та опинитись на волі.

При цьому, на думку захисника, перебуваючи під вартою вже 3 роки ОСОБА_7 зробив для себе висновки щодо своєї подальшої поведінки і опинившись на свободі не буде переховуватися від суду, впливати на свідків та не вчинить нового злочину. Крім того, сторона обвинувачення відмовилась від допиту свідків, а свідок сторони захисту відбуває покарання в ДУ «П`ятихацька ВК №122» і обвинувачений не зможе впливати на нього.

На підставі викладеного захисник просить апеляційний суд скасувати ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року та постановити нову, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення обвинуваченого та його захисника на підтримку доводів поданих апеляційних скарг, які наполягали на їх задоволенні, просили скасувати ухвалу суду та постановити нову, якою обрати обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, вислухавши думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та просив залишити їх без задоволення, а ухвалу суду без змін, перевіривши матеріали контрольного кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла наступного висновку.

       Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

       Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

       За приписами ч.3 ст.331 КПК незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно ч.2 ст.331 КПК вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.

       Мотивуючи своє рішення щодо необхідності продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого  ОСОБА_7  на 60 днів,суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК є особливо тяжким злочином, а також наявність, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК ризиків того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконного впливати на свідка у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення,про існування яких свідчить тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому ОСОБА_7 у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а також те, що свідок безпосередньо судом не допитаний, а тому з метою переконання або змушення останнього надати покази у вигідному для себе аспекті, обвинувачений може здійснювати на нього вплив.

       З такими висновками місцевого суду, які стали підставою для відмови у задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_11 про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю, погоджується й суд апеляційної інстанції, а тому доводи апеляційних скарг щодо застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 інших запобіжних заходів, зокрема, у вигляді домашнього арешту, слід визнати безпідставними.

       При цьому колегія суддів враховує положення статті 28 КПК, а також те, що згідно наданої апеляційному суду довідки про рух кримінального провадження судові засідання призначені на 03.08.2022, 07.10.2022, 19.01.2023, 19.04.2023, 08.06.2023, 18.08.2023, 06.10.2023 були відкладені за клопотанням сторони захисту, а судові засідання призначені на 15.11.2023, 26.12.2023, 09.01.2024, 08.02.2024, 26.02.2024 були відкладені у зв`язку із неявкою свідків та необхідністю їх повторного виклику. Тому враховуючи, що судовий розгляд кримінального провадження по суті обвинувачення ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_7 триває, по справі ще не допитано усіх свідків, не досліджено усіх доказів, тому суд апеляційної інстанції не вбачає надмірної тривалості тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою на даному етапі кримінального провадження.

       З огляду на викладене, всупереч доводам апеляційних скарг, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції, який з дотриманням вимог ст.ст.197,199 КПК, на підставі наданих сторонами кримінального провадження доказів, оцінив в сукупності всі обставини, що враховуються при вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою, та належним чином мотивував своє рішення щодо необхідності продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 26 квітня 2024 року та альтернативою внесення застави. На переконання апеляційного суду вищенаведені обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою та відсутні підстави для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу, зокрема, у вигляді домашнього арешту, на чому наполягають апелянти, оскільки вони не забезпечать його належної процесуальної поведінки на даному етапі кримінального провадження.

       Отже доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 про відсутність ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК та відсутність підстав для продовження обвинуваченому строку тримання під вартою є безпідставними та суперечать матеріалам кримінального провадження.

       Разом з тим, колегія суддів зазначає, що практика Європейського суду з прав людини розширила дію гарантій частини 4 статті 5 Конвенції, яка зокрема згідно з доктриною Суду Конвенція вимагає періодичного перегляду тривалого тримання.

       Так, аби відповідати вимогам Конвенції, такий перегляд повинен дотримуватись як матеріальних, так і процесуальних норм національного законодавства і, більше того, здійснюватись згідно з метою статті п`ятої Конвенції, тобто для захисту особи від свавілля. Остання вимога означає не тільки, що компетентний суд повинен приймати рішення «швидко», але також, що такі рішення мають прийматися з розумними інтервалами (рішення Herczegfalvy v.Austria, 1992 р.)

       Продовження тримання під вартою може бути виправданим заходом у тій чи іншій справі лише за наявності чітких ознак того, що цього вимагає справжній інтерес суспільства, який, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважує інтереси забезпечення права на свободу (рішення у справі "Єчюс проти Литви" (Jecius v. Lithuania), N 34578/97, п.93, ECHR 2000-IX).

       Позбавлення свободи та особистої недоторканості має бути обґрунтованим. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим п. 1 ст. 5 (рішення у справі «Сташайтіс проти Литви» від 21.03.2002 р.(пп. 66-67).

       Переглядаючи оскаржувану ухвалу суду в межах поданих апеляційних скарг щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічного з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного у вигляді тримання під вартою та навів мотиви прийнятого рішення, зазначивши, що обраний стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у виді тримання під вартою на даний час відповідає особі обвинуваченого, характеру та тяжкості інкримінованого йому кримінального правопорушення, а встановлені судом ризики не відпали та продовжують існувати.

       Таке судове рішення не суперечить вимогам ст.5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

       Тому, на переконання апеляційного суду подальше продовження тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 не порушує його права на свободу та особисту недоторканність, гарантованого статтею 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також права, передбачені Конституцією України.

       Крім того, твердження захисника, що клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є ідентичним попереднім клопотанням, не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом, оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу кожного разу перевіряє наявність ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, які зазначені у клопотанні прокурора, а також чи зменшились ризики, на підставі яких був обраний запобіжний захід обвинуваченому у вигляді тримання під вартою.

Разом з тим, доводи апелянтів про перевищення судом першої інстанції строків розгляду справи та тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_7 під вартою не є підставами для застосування до нього більш м`якого запобіжного заходу або скасування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки розгляд кримінального провадження триває, на даний час встановлено наявність ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, а також під час апеляційного перегляду з`ясовано, що матеріали кримінального провадження є чисельними, досліджуються судом першої інстанції, з огляду на обсяг пред`явленого обвинувачення, та не встановлено затягування розгляду справи зі сторони суду чи прокурора.

Також, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції, дотримуючись приписів ч.4 ст.182 КПК, правильно визначив розмір застави, який відповідає обставинам кримінального правопорушення, майновому та сімейному стану обвинуваченого ОСОБА_7 , інших даних про його особу та встановлених судом ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, та є достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов`язків. Підстав для зменшення визначеного судом розміру застави на даному етапі кримінального провадження колегія суддів не вбачає.

Підсумовуючи вищенаведене колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, а ухвала Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року є законною, обґрунтованою, належним чином мотивованою та відповідає вимогам ст.370 КПК.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407 та 418, 419, 422-1 КПК, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7  та його захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2024 року, якою, зокрема, продовжено строк тримання під вартою, стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 на 60 днів, тобто до 26 квітня 2024 року включно та альтернативою внесення застави – залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду є остаточною й касаційному оскарженню не підлягає.

СУДДІ :

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4