ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2024 року

м. Київ

справа № 500/6254/18

провадження № 51-5940км23

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2021 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі - КК) раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 ККта

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2021 рокуОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 186 КК - на строк 6 років; за ч. 3 ст. 187 КК - на строк 8 років з конфіскацією всього майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 8 років з конфіскацією всього майна.

Строк покарання ОСОБА_7 у виді позбавлення волі ухвалено обчислювати з моменту його фактичного затримання та взяття під варту.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 строк його попереднього ув`язнення з 18 травня по 17 вересня 2018 року в строк покарання у виді позбавлення волі з розрахунку день за день.

Цим же вироком також засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржуються.

Вирішено питання щодо цивільних позовів, арешту майна і речових доказів у провадженні.

За вироком районного суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 05 травня 2018 року близько 04:30 умисно, за попередньою змовою з ОСОБА_8 , який діяв повторно, з метою відкритого заволодіння чужим майном, проникли на подвір`я будинку АДРЕСА_3 , де ОСОБА_7 зламав вхідні двері житлового будинку, після чого разом з ОСОБА_8 проникли до домоволодіння, де відкрито в присутності власника домоволодіння ОСОБА_9 викрали, належні потерпілому речі, зазначені у вироку, чим заподіяли йому матеріальної шкоди на загальну суму 11 183 грн.

Крім того, ОСОБА_7 13 травня 2018 рокублизько 02:30, умисно, з корисливих мотивів, з метою заволодіння чужим майном, проник через вхідні двері у житловий будинок АДРЕСА_4 , де застосував насильство небезпечне для життя і здоров`я, яке виразилося в нанесені ударів в обличчя і по різним частинам тулубу ОСОБА_10 , чим заподіяв останній тілесних ушкоджень, які відносяться до категорії легких. Застосовуючинасильство, ОСОБА_7 вимагав від потерпілої передати йому грошові кошти. Після того, як ОСОБА_10 передала йому грошові кошти у сумі 2 201 грн, ОСОБА_7 з її шиї зняв золотий ланцюжок вартістю 5 000 грн із золотим хрестом вартістю 2 500 грн, чим заподіяв їй матеріальноїшкодина загальну суму 9 701 грн.

Одеський апеляційний суд ухвалою від 06 липня 2023 року залишив без змін вирок місцевого суду.

Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги

У поданій касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 просить змінити оскаржувані судові рішення, перекваліфікувавши його дії з ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК на ст. 198 КК, та звільнити його від кримінальної відповідальності за ст. 198 КК у зв`язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і закрити кримінальне провадження щодо нього.

Свою позицію обґрунтовує істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до призначення покарання, яке не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого.

Так, засуджений вважає, що судом невірно кваліфіковано його дії за ч. 3 ст. 186 КК та загалом заперечує встановлені судом фактичні обставини, оскільки, як він зазначає, речі, викрадені в потерпілого ОСОБА_9 , купив у ОСОБА_8 , тому його дії необхідно було кваліфікувати за ст. 198 КК, а злочин, передбачений ч. 3 ст. 187 КК він не скоював, адже на місці вчинення злочину його біологічних зразків не виявлено.

Висловлює думку про те, що протокол слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 не відповідає вимогам ст. 240 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), тому є недопустимим доказом, адже під час цієї слідчої дії, як уважає засуджений, проводився звичайний допит підозрюваного ОСОБА_8 .

Додає, що інші докази, покладені в основу обвинувального вироку, не є доказами його винуватості та причетності до скоєння злочинів, що, як наслідок, призвело до притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК і призначення йому суворого покарання.

Стверджує, що поза увагою суду залишились його доводи щодо здійснення на нього фізичного та психологічного тиску.

Крім іншого зауважує, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам кримінального процесуального закону, оскільки, на його думку, у ній відсутні відповіді на доводи апеляційних скарг сторони захисту, а також, всупереч положенням ст. 404 КПК, цей суд повторно не дослідив доказів та не допитав свідків.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі його підзахисного, та просив її задовольнити, прокурорОСОБА_5 заперечив проти її задоволення, оскаржувані судові рішення просив залишити без змін.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

За приписами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Він є судом права, а не факту і під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є: істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Вирішуючи питання про наявність зазначених підстав, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.

Можливості скасування судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій через неповноту судового розгляду (ст. 410 КПК) та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження (ст. 411 КПК) чинним кримінальним процесуальним законом не передбачено.

Оспорювання засудженим ОСОБА_7 в касаційній скарзі установлених за результатами судового розгляду фактів із викладенням власної версії події, що зводиться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповноти судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Натомість зазначені обставини, на які, зокрема, посилається у своїй скарзі касатор, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції. Під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Водночас у касаційній скарзі не порушується питання про недопустимість доказів з огляду на ст. 87 КПК, а йдеться про їх неправильну оцінку, недостовірність та недостатність для висновку про наявність в діях ОСОБА_7 складу інкримінованих йому кримінальних правопорушень.

Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК, суд належним чином вмотивував дослідженими під час судового розгляду доказами, які було оцінено відповідно до закону та в їх сукупності і правильно визнано судом достатніми та взаємозв`язаними для ухвалення обвинувального вироку щодо нього.

Колегія суддів уважає надану оцінку доказам судами попередніх інстанцій правильною, зважаючи на таке.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його вчиненні.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдиною версією, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винуватою за пред`явленим обвинуваченням.

Суди попередніх інстанцій врахували вказаний стандарт та навели мотиви прийнятого рішення зі спростуванням версії сторони захисту.

Мотивуючи висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 186 КК, суд першої інстанції послався на: - послідовні показання обвинуваченого ОСОБА_8 , які відповідають даним протоколу проведення слідчого експерименту від 13 липня 2018 року за його участю, - показання потерпілого ОСОБА_9 щодо подій злочину та кількості грабіжників; а також врахував письмові докази, зокрема, заяви ОСОБА_11 і ОСОБА_12 про те, що вони купували в ОСОБА_8 речі, які згодом їх повернули працівникам поліції, дані протоколів: огляду місця події, речей, огляду домоволодіння за місцем проживання ОСОБА_7 , висновки експертиз, аналіз інформації про зв`язок вказаного мобільного терміналу з SIM-картою № НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_7 , тощо, зміст яких докладно відобразив у вироку.

Доводи засудженого про те, що він купив речі в ОСОБА_8 , які останній викрав у потерпілого ОСОБА_9 спростовуються протоколом огляду домоволодіння ОСОБА_7 від 17 травня 2018 року. Під час слідчої дії виявлено частину майна (брошку, виделку та коробку з трьома значками, які були сховані на горищі), а також фрагмент обгорілої матерії і паперова бирка (вставка під комір сорочки), які в судовому засідання впізнала свідок ОСОБА_9 як такі, що належать її батьку, тобто потерпілому.

Отже, як правильно акцентував районний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, знищення сорочок шляхом їх спалювання та приховані речі на горищі свідчать про те, що ОСОБА_7 намагався приховати викрадене майно та свою причетність до грабежу. З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Безпідставним є твердження засудженого про визнання протоколу слідчого експерименту від 13 липня 2018 року за участі ОСОБА_8 недопустимим доказом, оскільки, на його думку, під час цієї слідчої дії фактично відбувся допит підозрюваного, з огляду на таке.

Проведення слідчого експерименту у формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення підозрюваним зізнання у вчиненні кримінального правопорушення з метою його процесуального закріплення, належить розцінювати як допит, що не має в суді доказового значення з огляду на зміст ч. 4 ст. 95 КПК.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_8 на місці події детально відтворив хто з них (він і ОСОБА_7 ) яку роль виконував, уточнив які дії виконував кожен із них під час вчинення грабежу, що підтверджується протоколом слідчої дії та додатками до нього.

Отже, доводи ОСОБА_7 про недопустимість як доказу протоколу слідчого експерименту є непереконливими, оскільки ґрунтуються на його суб`єктивній оцінці та не відповідають даним, наявним у досліджених доказах. Слідчу дію проведено згідно з вимогами ст. 240 КПК, а складений за результатами її проведення протокол відповідає приписам статей 104, 105 КПК.

За таких обставин, враховуючи, що зазначені вище докази в сукупності підтверджують вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, підстав для перекваліфікації його дій на ст. 198 КК та звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі статей 49, 74 КК у колегії суддів немає.

Щодо злочину за ч. 3 ст. 187 КК в основу обвинувального вироку суд поклав показання потерпілої ОСОБА_10 ; її заяву про вчинення злочину щодо неї; протокол огляду місця події від 13 травня 2018 року; висновок судово-медичної експертизи від 06 серпня 2018 року № 159 щодо тяжкості та локалізації тілесних ушкоджень; дані відеозапису з камер вуличного спостереження, на якому зафіксовано як на АДРЕСА_1 13 травня 2018 року з 02:32 вздовж паркану з права на ліво проходить чоловік, одягнений у темні брюки та світлий верх; заяву ОСОБА_13 та довідку ПТ «Ломбард «УМКВ і Компанія», відповідно до якої 14 травня 2018 року ОСОБА_14 звертався до відділення цього ломбарду в м. Ізмаїлі та надав у заставу золотий ланцюг вагою 3,7 г 585 проби та золотий хрестик вагою 1,24 г 585 проби, які потерпіла впізнала, як такі, що в неї забрали під час розбою; показання свідка ОСОБА_14 , який повідомив суду, що за проханням ОСОБА_7 він заклав у ломбард золоті ланцюг і хрестик, які йому дав ОСОБА_7 ; дані протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 та показання останнього про те, що вони з ОСОБА_7 в інший день, перед вчиненням ОСОБА_7 нападу на потерпілу ОСОБА_10 , відвідували її будинок; інформацію про зв`язок вказаного мобільного терміналу з SIMкартою № НОМЕР_1 , яким користується ОСОБА_7 , відповідно до якої встановлено, що в ніч з 12 на 13 травня 2018 року було зафіксовано з`єднання підозрюваного ОСОБА_7 о 03:10 в зоні дії базової станції « АДРЕСА_5 », що свідчить про те, що на момент вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину він перебував у с. Комишівка.

Верховний Суд погоджується з судами попередніх інстанцій з тим, що дані протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 співпадають з показаннями потерпілої ОСОБА_10 в тій частині, що до неї двічі приходили невідомі особи. І саме у зв`язку з цим суд пов`язує показання потерпілої щодо кількості нападників, що бралиучасть при безпосередньому нападі на неї. Враховуючи, що до потерпілої двічі приходили невідомі особи та під час другого візиту їй були заподіяні тілесні ушкодження у виді черепно-лицьової травми, то вона могла переплутати кількість осіб, що до неї прийшли вдруге. В зв`язку з цим доводи касатора щодо кількості осіб вчинення розбійного нападу на потерпілу ОСОБА_10 колегія суддів оцінює критично.

Таким чином, як встановив районний суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, ОСОБА_7 , діяв за чітко сформованим планом, який полягав у вжитті ним заходів, направлених на знищення слідів його причетності до вчиненого злочину, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК, на що вказує терміновість його дій щодо реалізації золотих виробів відразу ж наступного дня після вчинення злочину, а також вжиття заходів щодо їх закладання до ломбарду іншою особою ( ОСОБА_14 ). Ці обставини у взаємозв`язку з тим, що договір застави був укладений на короткий строк, а саме на одну добу, та на значно меншу суму оціночної вартості виробів, а саме на суму 2947,93 грн при оціночній вартості 4233,84 грн, свідчать про те, що ОСОБА_7 вживав термінових заходів, направлених на термінове відчуження предметів злочину.

Даючи оцінку наведеним вище доказам, суди попередніх інстанцій визнали їх належними й допустимими, та такими, що в сукупності підтверджують, визначені ст. 91 КПК, обставини, які підлягають доказуванню, не містять суперечностей, доповнюють один одного, та дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень і правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК. З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Вирок відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Перевіривши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд надав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційних скаргах засудженого та його захисника, які є аналогічними за своїм змістом доводам у касаційній скарзі засудженого, та навів підстави прийнятого рішення.

Разом із цим, дійшовши вказаних вище висновків, апеляційний суд, врахувавши встановлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження й докази, досліджені й перевірені місцевим судом під час судового розгляду, яким місцевий суд надав відповідну правову оцінку, дійшов безспірного висновку про доведеність вчинення ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, за які його засуджено. При цьому апеляційний суд не давав іншу оцінку доказам, ніж ту, яку дав суд першої інстанції.

Колегія суддів уважає неперконливими доводи засудженого про те, що апеляційний суд під час апеляційного провадження не розглянув клопотання його захисника про повторне дослідження доказів, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 404 КПК, з огляду на таке.

Частиною 3 ст. 404 КПК визначено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Тобто обов`язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, встановлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень при їх дослідженні. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.

З ухвали апеляційного суду від 06 липня 2023 року, зокрема з мотивувальної частини судового рішення, слідує, що цей суд, розглянув клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів та, обґрунтовуючи своє рішення, вмотивовано відмовив у задоволені цього клопотання.

Разом з тим, з матеріалів провадження вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник - адвокат ОСОБА_15 в своїх апеляційних скаргах кожен окремо просили повторно дослідити докази, зазначаючи ідентичний об`єм для дослідження.

Таким чином, приймаючи рішення про відмову в повторному дослідженні доказів лише обвинуваченому ОСОБА_7 , як слідує з резолютивної частини ухвали, іншого б наслідку розгляду ідентичного клопотання захисника апеляційний суд не прийняв би, оскільки в ухвалі чітко та обґрунтовано наведені мотиви прийнятого рішення.Тому підстав стверджувати про порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК під апеляційного розгляду в колегії суддів немає.

Також не залишились поза увагою апеляційного суду доводи ОСОБА_7 щодо застосування недозволених методів слідства.

Оцінюючи вказані твердження, Верховний Суд звертає увагу на те, що ОСОБА_7 в суді першої інстанції не заявляв про застосування відносно нього недозволених методів слідства.

Твердження про застосування відносно ОСОБА_7 недозволених методів слідства були заявлені стороною захисту лише в суді апеляційної інстанції. Одеський апеляційний суд ухвалою від 22 грудня 2021 року вказану заяву відповідно до вимог кримінального процесуального закону спрямував до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, яке поширює свою діяльність на Одеську область, з вимогою провести перевірку зазначених обвинуваченим обставин щодо застосування методів фізичного та психологічного впливу.

За результатами досудового розслідування слідчим ОСОБА_16 21 серпня 2022 року винесено постанову про закриття кримінального провадження № 62022150020000060 від 28 січня 2022 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, яка є належно вмотивованою.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що посилання обвинуваченого ОСОБА_7 про застосування щодо нього та ОСОБА_8 органами досудового розслідування недозволених методів ведення досудового слідства у виді психологічного і фізичного насильства, надумані, та є засобом захисту від пред`явленого обвинувачення шляхом затягування судового розгляду з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєне, як і не визнання вини. Проявів упередження щодо обвинувачених як з боку слідчих органів, так і з боку суду першої інстанції вивченням матеріалів провадження не виявлено та під час апеляційного розгляду не встановлено.

Верховний Суд також погоджується з апеляційним судом щодо безпідставності таких заяв ОСОБА_7 та акцентує, що в касаційній скарзі засудженого, окрім загального посилання на застосування до нього недозволених методів слідства, не міститься жодних деталей цих подій, які дали підстави вважати, що ці заяви не є явно безпідставними, а висновки судів попередніх інстанцій з цього приводу є неправильними.

Разом з тим, на думку колегії суддів, призначене апеляційним судом покарання ОСОБА_7 за вчинені кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 186, ч. 3 ст. 187 КК, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.

Враховуючи наведене, на думку колегії суддів, апеляційний розгляд здійснено з дотримання вимог статей 405, 404 КПК, а постановлена ухвала щодо ОСОБА_7 відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, а тому твердження касаційної скарги засудженого про істотне порушення судом апеляційної інстанції вимог кримінального процесуального закону є безпідставним.

Доводи касаційної скарги є аналогічними доводам, що були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який ретельно перевірив та проаналізував їх, дав на них вичерпну відповідь, зазначивши в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, та не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції правильно встановити обставини вчиненого.

Верховний Суд, перевіривши доводи в касаційній скарзі та матеріали кримінального провадження, погоджується з наведеними місцевим та апеляційним судами висновками на спростування наведених вище доводів, вважає їх обґрунтованими та мотивованими.

Порушень норм матеріального чи процесуального права, які би були безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, під час перевірки матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги засудженого.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 23 червня 2023 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 06 липня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3