Справа № 760/154/21

Провадження № 2/362/233/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 лютого 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участі секретаря – Шмагун М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Єлизавета Володимирівна про визнання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, -

в с т а н о в и в:

05.01.2021 р. ОСОБА_1 (надалі - Позивач за первісним позовом, Відповідач за зустрічним) звернувся до суду із вимогою про стягнення з ОСОБА_2 (надалі – Відповідач за первісним позовом, Позивач за зустрічним), яка 29.12.2020 р. ухилилася від укладення основного договору, 846 000 грн. 00 коп. забезпечувального платежу, визначеного п. 7 Попереднього Договору купівлі-продажу земельної ділянки від 29.10.2020 р., укладеного між сторонами та посвідченого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Є.В., реєстраційний номер 2257 (надалі – третя особа).

22.02.2021 р. ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , в якому просила суд визнати недійсним попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений 29.10.2020 р. між ОСОБА_3 , який діяв від імені позивачки за зустрічним позовом на підставі довіреності від 02.07.2020 р., та позивачем за первісним позовом, посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Є.В., зареєстрований в реєстрі за № 2257, вказуючи на те, що такий договір було укладено під впливом обману, за зловмисної домовленості її представника з відповідачем за зустрічним, а тому не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Представник позивача за первісним позовом подав заяву до суду про розгляд справи у його відсутності, позов підтримує, а зустрічні вимоги не визнає з підстав вказаних у відзиві, а саме вважає зустрічні вимоги безпідставними та необгрунтованими через відсутність доказів неправомірності дій представника та неотримання довірителем грошової вигоди від вказаних дій останнього.

Представник відповідача за первісним подала до суду заяву, в якій первісні позовні вимоги не визнала, а заявлені – підтримала та просила суд розглянути справу у її відсутності. У відзиві, поданому до суду 08.02.2021 р. відповідач визнала факт уповноваження  ОСОБА_3  довіреністю на представлення її інтересів щодо укладення попереднього договору відчуження спірної земельної ділянки та факт отримання 29.12.2020 р. через поштове відправлення Нової пошти лист від ОСОБА_1  з пропозицією укласти основний договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки. При цьому, ОСОБА_2 заперечила отримання грошових коштів від укладення попереднього договору, свою поінформованість про укладення такого та повідомила про те, що 08.12.2020 р. відчужила спірну земельну ділянку за 100 754 грн. 00 коп.

Третя особа, будучи належним чином повідомленою про день, час та місце слухання справи, до суду не з`явилася, причини неявки не повідомила, пояснень на первісний та зустрічний позови не надіслала.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, приходить до наступних висновків.

Згідно до ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено наступне. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За правилами ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обставини справи, відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 29.10.2020 р. між ОСОБА_2  (надалі - Продавець), від імені та в інтересах якої на підставі довіреності, посвідченої 02.07.2020 р. та зареєстрованої за № 1249 приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Є.В., діяв ОСОБА_3 ,  ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1  (надалі - Покупець) укладено Попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3221455800:01:030:0132, площею 0,15 га по АДРЕСА_1 (надалі – предмет договору, спірна земельна ділянка), зареєстрований в реєстрі за № 2257 (надалі – Попередній договір).

Відповідно до п. 1 Попереднього договору, сторони зобов`язалися у строк до 29.12.2020 р. укласти договір купівлі-продажу (основний договір) земельної ділянки на умовах встановлених цим договором.

Відповідно до п. 4 Попереднього договору, Продавець з моменту укладення цього договору зобов`язується не відчужувати вказане нерухоме майно іншим особам.

Відповідно до п. 5 Попереднього договору, у забезпечення виконання своїх обов`язків, Покупець сплатив представнику Продавця забезпечувальний платіж в розмірі 432 000 грн. 00 коп., еквівалент якої 15 000 доларів США. Факт надходження суми забезпечувального платежу до Продавця Сторони підтверджують своїми підписами під цим договором.

Таким чином, позивач за первісним позовом виконав свої зобов`язання за попереднім договором, сплативши відповідачу за первісним позовом забезпечувальний платіж.

Пунктом 6 Попереднього договору засвідчено, що на виконання своїх зобов`язань, сторони в термін до 29.12.2020 р. до 17 год. 00 хв. зустрічаються в приміщенні, що є робочим місцем будь-якого приватного нотаріуса Київської області або державної нотаріальної контори Київської області.

Фактом, підтверджуючим готовність Продавця до укладення та підписання договорів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, буде наявність всіх необхідних документів для відчуження вищевказаного майна, які будуть передані відповідному нотаріусу у відповідний день визначений в п. 6.

Фактом, підтверджуючим готовність Покупця до повного розрахунку та підписання договорів купівлі-продажу, буде присутність у день визначений п. 6 у відповідного нотаріуса.

Відповідно до п. 7 Попереднього договору, сторони визнають, що у випадку, якщо невиконання умов цього договору станеться з вини Продавця, то останній зобов`язується повернути забезпечувальний платіж Покупцю у подвійному розмірі.

28.12.2020 р. ОСОБА_1 направив ОСОБА_2 пропозицію укладення 29.12.2020 р. основного договору купівлі-продажу, що отримана нею 29.12.2020 р. о 13:51:20. Даний факт ОСОБА_2 також визнала у відзиві від 08.02.2021 р.

Як вбачається із заяви від 29.12.2020 р.,  ОСОБА_1  та свідоцтва від 29.12.2020 р. виданого приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Тернюк Є.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2173, Покупець 29.12.2020 р. о 09 год. 00 хв. знаходився в приміщенні, що є робочим місцем приватного нотаріуса Київської області Тернюк Є.В.

Вказаним діями Покупець підтвердив виконання п. 6 Попереднього договору, тобто готовність до повного розрахунку та підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Судом встановлено, що, у визначений Сторонами в попередньому договорі строк, основний договір не укладено і не могло бути укладено, оскільки 08.12.2020 р. ОСОБА_2 (Продавець) уклала зі ОСОБА_4 (Покупець) договір купівлі-продажу земельної ділянки кадастровий номер 3221455800:01:030:0132, площею 0,15 га по АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Київської області Тернюк Є.В., зареєстрований в реєстрі за № 2586.

Відчуження предмету попереднього договору третій особі в період дії зобов`язання також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, інформаційна довідка № 239478547 від 30.12.2020 р.

Тобто, дія попереднього договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки припинилася 29.12.2020 р. о 17 год. 00 хв.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст.628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За положеннями ст.635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення основного договору, передбаченого попереднім договором, може бути підставою для відшкодування другій стороні збитків, завданих простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Системний аналіз ст. 635 ЦК України свідчить, що єдиним зобов`язанням сторін за попереднім договором є зобов`язання укласти основний договір у певний строк (термін), обумовлений таким попереднім договором. Ухилення від такого укладення є порушенням цього зобов`язання, однак якщо факт ухилення судами не встановлено, а сторони в обумовлений строк (термін) основний договір не уклали або одна зі сторін не направила іншій стороні пропозицію про його укладення, таке зобов`язання вважається припиненим (Постанови Верховного суду від 08 лютого 2018 року у справі №910/11491/17, від 07 листопада 2019 р. у справі № 910/9096/18).

Наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у ч. 2 ст. 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути.

І якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

Оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому, передана грошова сума є авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу.

За встановлених обставин, що основний договір купівлі-продажу, який би за своєю формою і змістом відповідав вимогам закону, між сторонами укладено не було, обґрунтованим є висновок, що передані ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 423 000 грн. є авансом, а тому підлягають поверненню.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 р. у справі № 6-82цс13 та від 13 лютого 2016 р. у справі № 6-176цс12, а також у постанові Верховного Суду від 23 липня 2018 р. у справі № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18).

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦПК України).

За змістом статті 6 ЦК України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Наслідки порушення попереднього договору однією зі сторін розкриті у частині другій статті 635 ЦК України. І вони застосовуються, якщо інше не встановлено тим самим попереднім договором або актами цивільного законодавства.

При цьому відповідно до частини другої статті 635 ЦК України сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Умовами попереднього договору сторони погодили наслідки у разі неукладення основного договору як з вини покупця, так і з вини продавця. Такі умови за своєю правовою природою є договірними санкціями за невиконання умов договору.

Верховний Суд наголошує, що свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства.

Аналіз положень статей 6, 627, 546 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, сторонами також може бути передбачена відповідальність сторін на випадок невиконання тієї або іншої його умови, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.

При цьому, відповідно до положень частини третьої статті 635 ЦК України припиняються зобов`язання сторін укласти основний договір, що унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання як правової підстави для виникнення у набувача права власності на майно. Втім, припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторони від відповідальності, зокрема передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії.

Наведене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 р. у справі № 911/1274/18.

В оцінці доводів позивача про те, що продавець у зв`язку з неукладенням основного договору з його вини зобов`язаний повернути покупцю забезпечувальний платіж у подвійному розмірі за невиконання умов попереднього договору, а не суму сплаченого забезпечувального платежу, суд врахував, що такі доводи позову зводяться до помилкового тлумачення умов договору та норм матеріального права, яка регулюють спірні правовідносини.

Визначаючи таку умову попереднього договору як повернення подвійної суми забезпечувального платежу у разі неукладення основного договору з вини продавця (пункт 7 попереднього договору), сторони цього договору погодили штрафні санкції, у цьому правилі договору відсутня умова про повернення суми забезпечувального платежу, натомість вона регулює питання лише застосування штрафних санкції внаслідок невиконання умов цього попереднього договору. У цьому правилі не передбачено умов повернення забезпечувального платежу, сплаченого за пунктом 5 попереднього договору, навпаки, зміст пункту 7 попереднього договору свідчить про покладення на продавця обов`язку додатково сплатити 100% розміру забезпечувального платежу, окрім повернення суми авансу.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення первісного позову та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суми авансу, факт надходження якого відповідачу засвідчено в абз. 2 п. 5 попереднього договору, у розмірі визначеному абз. 1 п. 5 попереднього договору, а саме 423 000 грн. 00 коп. Стосовно вимог про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 28000,00 грн., то вони задоволенню не підлягають, як такі, що не підтверджені належними та допустимими доказами.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 - то такий до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини перша та друга статті 2 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється, зокрема, відповідно до міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (згідно із частиною першою статті 3 ЦПК України).

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від статі, етнічного походження, місця проживання, мовних та інших ознак (згідно із частиною першою статті 6 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 13 ЦПК України).

 Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 76-80 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників (ч. 1 ст. 82 ЦПК України).

ОСОБА_2 , у поданих до суду відзиві та зустрічному позові, визнала факт уповноваження ОСОБА_3 на укладення попереднього договору купівлі продажу земельної ділянки кадастровий номер 3221455800:01:030:0132, площею 0,15 га по  АДРЕСА_1 , шляхом складення довіреності та посвідчення такої у третьої особи.

Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Разом з тим, суд ставить під сумнів посилання ОСОБА_2 на те, що вона чітко узгодила та визначила з ОСОБА_3 обставини використання вказаної довіреності та обов`язок попереднього узгодження укладання попередніх правочинів щодо спірної земельної ділянки, оскільки ОСОБА_2 обов`язку доведення обставин не виконала та не надала суду довіреності, посвідченої 02.07.2020 р. та зареєстрованої за № 1249 приватним нотаріусом Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Є.В., на підставі якої діяв ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і текст якої підтвердив чітко узгоджені та визначені обставини використання довіреності та закріплення обов`язку узгодження укладення попередніх договорів.

Надані ОСОБА_2 інші попередні договори, укладені від її імені ОСОБА_3 щодо того ж предмету попереднього договору, але з іншими Покупцями, спростовує посилання на неможливість відслідковування укладення її довірителем договорів та використання довіреності.

Крім того, зустрічний позов не містить доказів відкликання довіреності/припинення її дії з підстав укладення власником ОСОБА_2 08.12.2020 р. основного договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки.

30.01.2021 р., з підстав вчинення нотаріальної дії, приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Є.В. сформувала Повний витяг № 00029394109 з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть, згідно якого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер в смт. Макарів. Причина смерті – короновірусна хвороба, що спростовує посилання ОСОБА_2 на смерть за дивним збігом обставин.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229-233 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Статтею 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя, та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2018 р. у справі № 522/15095/15-ц (провадження № 61-11797св18) зроблено висновок щодо застосування статті 232 ЦК України та вказано, що "під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен утілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання. При цьому не має значення, від кого виходила ініціатива здійснити змову - від представника чи від другої сторони правочину. Головне, що характеризує цей правочин, - наявність усвідомленості і волі другої сторони правочину та представника на здійснення дій усупереч інтересам особи, яку він представляє. Кваліфікація правочину, як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості, зумовлює встановлення, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють".

Відповідно до частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом (частина третя статті 238 ЦК України).

За змістом статей 244, 245 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Виходячи з того, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, а також враховуючи презумпцію правомірності правочину (довіреності), відсутні підстави вважати, що у ОСОБА_2 було відсутнє волевиявлення на вчинення оспорюваного попереднього договору купівлі-продажу.

При цьому, відповідно до вимог статті 141 ЦПК України суд здійснює розподіл судових витрат між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 76 - 82, 95, 141, 258, 259, 264, 265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 423 000 (чотириста двадцять три тисячі) грн. 00 коп. авансового платежу.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 4230 (чотирі тисячі двісті тридцять) грн. 00 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Васильківського районного нотаріального округу Тернюк Єлизавета Володимирівна про визнання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним, – відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя                                                                                         Л.М.Кравченко