ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний номер справи: 648/3729/15-ц Головуючий в І інстанції: Кусік І.В.

Номер провадження: 22-ц/819/1497/19 Доповідач: Майданік В.В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2019 року Херсонський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого                Майданіка В.В.

суддів:                        Кутурланової О.В.,

                               Орловської Н.В.

секретар                Пісоцька Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2015 року, у складі судді Кусік І.В., у справі за позовом ОСОБА_2 , діючого від імені публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

       12 жовтня 2015 року ОСОБА_2 , діючий від імені ПАТ КБ "Приватбанк", звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № НЕq0АЕ000098137 від 04.06.2008 року в розмірі 25385,67 доларів США, що за курсом 21,18 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31.08.2015 року складає 537668,56грн, а також судові витрати.

       Позов обґрунтований наступним.

04 червня 2008 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк", яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та відповідачем було укладено кредитно-заставний договір № НЕq0АЕ000098137, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 6811,39 доларів США зі сплатою 17,04 % річних на строк до 31 січня 2013 року та зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленому в договорі. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 31 серпня 2015 року в неї утворилася заборгованість перед банком у розмірі 25385,67 доларів США, що еквівалентно 537668,56грн, з яких: заборгованість за кредитом – 5466,97 доларів США, заборгованість за процентами – 1871,15 доларів США, заборгованість за комісією – 437,13 доларів США, заборгованість за пенею – 16390,34 доларів США, штраф (фіксована частина) – 11,80 доларів США, штраф (процентна складова) – 1208,28 доларів США. Враховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2015 року позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 25385,67 доларів США, що за курсом 21,18 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31.08.2015 року складає 537668,56грн, згідно кредитного договору № НЕq0АЕ000098137 від 04.06.2008 року. Також з відповідача на користь позивача було стягнуто судові витрати в сумі 8065,03грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просить вказане рішення суду скасувати й ухвалити нове рішення про відмову в позові, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права. Зокрема, вказала, що судом безпідставно було зроблено висновок про наявність у неї перед позивачем заборгованості за кредитним договором, оскільки 29 січня 2010 року банком було вилучено заставний автомобіль. Тому вона вважає, що заборгованості перед банком немає. Також зазначила, що поза увагою суду залишилось і те, що рішенням суду в іншій справі банк був зобов`язаний повернути їй автомобіль, однак рішення суду не виконане.

Справа в апеляційному порядку переглядається втретє.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 07 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2015 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено (а.с.119-120).

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 лютого 2017 року касаційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Рішення Апеляційного суду Херсонської області від 07 квітня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.156-158).

Судове рішення касаційного суду мотивоване тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином підстав заявленого позову та наявну суму заборгованості за кредитним договором, а лише обмежився дослідженням обставин дотримання умов договору щодо процедури повідомлення боржника, яка стосується випадків позасудового звернення стягнення на заставлене майно, і передчасності позову у зв`язку з неможливістю визначити розмір кредитної заборгованості. Крім того, суд не врахував право заставодержателя у будь-який час звернутися за захистом своїх порушених прав до суду, оскільки в судовому засіданні заставодавець має можливість заперечувати проти вимог заставодержателя.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2015 року залишено без змін (а.с.183).

Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 було задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2017 року було скасовано і справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (а.с.228-233).

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивоване наступним:

--- апеляційний суд належним чином не врахував висновків і мотивів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ щодо необхідності перевірити визначений банком розмір кредитної заборгованості, у зв`язку з чим не дотримався встановленого статтею 212 ЦПК України 2004 року принципу оцінки доказів;

--- в порушення вимог статей 212–215, 303–304 ЦПК України 2004 року суд не врахував наведених вище вимог процесуального законодавства, не дослідив належним чином наданий банком розрахунок заборгованості та не перевірив доводів відповідача про те, що переданий нею в заставу автомобіль був реалізований ПАТ КБ "Приватбанк". При цьому, задовольнивши клопотання відповідача про витребування відомостей про місцезнаходження транспортного засобу, суд не домігся виконання позивачем своєї ухвали. Встановлення зазначеної обставини впливає на визначений банком розмір кредитної заборгованості, оскільки у випадку відчуження предмета застави кошти від його реалізації повинні зараховуватися на погашення боргу;

--- суд не врахував висновок, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18). Апеляційний суд не перевірив, чи змінило строк виконання основного зобов`язання пред`явлення ПАТ КБ "Приватбанк" у 2011 році позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості, оскільки в такому випадку банк позбавлений права на нарахування процентів та пені за кредитним договором після закінчення строку кредитування, однак має право на стягнення сум, нарахованих станом на час закінчення строку кредитування;

--- таким чином, апеляційний суд не перевірив правильність встановлення місцевим судом обставин справи, достовірно не з`ясував розміру заборгованості за кредитним договором, а також не встановив періоду нарахованих ОСОБА_1 процентів за користування кредитними коштами та неустойки, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

       Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

       З матеріалів справи та встановлених судом обставин вбачається таке.

04 червня 2008 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на ПАТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № НЕq0АЕ000098137, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 6811,39 доларів США для придбання автомобіля зі сплатою 17,04 % річних на строк до 31 січня 2013 року (а.с.9-16).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором відповідач передала в заставу банку належний їй на праві власності автомобіль "VOLKSWAGEN", 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно п. 12.2.1 кредитно-заставного договору у разі настання Події Дефолту Банк надає Позичальнику письмове повідомлення про настання Події Дефолту та реєструє у Державному Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави.

Відповідно до пункту 12.2.2. позичальник зобов`язаний усунути подію дефолту негайно або передати предмет застави у володіння банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана у статті 17.13 договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному Реєстрі.

Згідно з пунктом 12.2.4, 12.2.5 при переході предмета застави у володіння банку відповідно до статей 12.2.2 та 12.2.3 договору умови договору зберігають чинність для сторін, за винятком права користування предмету застави; якщо протягом 30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт (або з моменту реєстрації у Державному Реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет застави, якщо дата такої реєстрації буде пізнішою)позичальник усуне подію дефолту, вимоги банку, зазначені у повідомленні про дефолт, втрачають чинність. При цьому Банк має право передати позичальнику предмет застави у користування, оформивши таку передачу на підставі відповідного акта, за умови, що позичальник на цей момент не має заборгованості перед банком та сплатив усі витрати пов`язані з доставкою, зберіганням та утриманням предмета застави, а також сплатив винагороду, визначену у статті 16.10 договору за передачу предмета застави у користування позичальника.

Відповідно до пункту 13.1 після настання події дефолту та спливу строку, встановленого у статті 12.2.5 договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог.

Пунктом 13.2 передбачено, що сторони прямо погоджуються, що для задоволення забезпечених вимог з вартості предмета застави після настання події дефолту банк не зобов`язаний звертатися за захистом своїх прав в судовий орган або інший орган вирішення спорів. За рішенням банку і якщо це не заборонено законодавством України, предмет застави може бути реалізований або використаний в іншій спосіб для задоволення забезпечених вимог без застосування судових процедур. При зверненні стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом його продажу, банк встановлює початкову ціну предмета застави в розмірі оціночної вартості, встановленої банком, але не нижче 50% від повної вартості згідно статтею 17.10 договору, банк має право реалізувати предмет застави за ціною, що зазначена у цій статті.

Згідно пункту 13.6 сторони погоджуються, що після звернення стягнення на предмет застави, забезпечені вимоги вважаються задоволеними і погашеними лише у розмірі сум у відповідній валюті, фактично і остаточно отриманих банком в результаті такого звернення стягнення та/або вартості предмета застави, одержаного банком у власність (у разі звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет застави), яка визначається за згодою сторін на дату звернення стягнення або, за відсутності такої згоди, незалежним експертом, призначеним банком на його власний розсуд.

В пунктах 14.1. – 14.9. договору передбачена відповідальність у вигляді пені та штрафу за порушення зобов`язань за кредитним договором. Зокрема, в пунктах 14.1. – 14.4. передбачено сплату пені за порушення зобов`язань, визначених у відповідних пунктах, а в п.14.9. передбачено сплату штрафу в розмірі 250,00грн плюс 5% від суми невиконаного зобов`язання – за порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання.

За п.14.11 договору сторони встановили строки позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, винагороди та процентів за користування кредитом, неустойки тривалістю у 5 років.

Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом першої інстанції з моменту отримання кредиту ОСОБА_1 у повному обсязі виконувала зобов`язання за договором, в червні 2009 року прострочила сплату за договором страхування, у зв`язку з чим банк самостійно сплатив належні платежі і згідно договору ця заборгованість вважається простроченою, тобто відбулася подія Дефолту.

29.01.2010 року ОСОБА_3 , з метою погашення заборгованості, приїхала на автомобілі, що є предметом застави за кредитно-заставним договором, до Херсонської філії ПАТ КБ "Приватбанк" та сплатила заборгованість, що підтверджується квитанцією № 864НЕ00933 від 29.01.2010 року. У відділенні банку до неї вийшов начальник відділу безпеки – Ковальський В.Ф., який, користуючись своїм службовим становищем, самовільно заволодів її автомобілем, чим змусив дати згоду на підписання нею договору перекредитування та підписати акт прийму автомобіля.

Коли нею була написана заява про перекредитування, у ньому було відмовлено, а автомобіль так і не повернуто. У відповідь на звернення до керівництва Херсонської філії ПАТ КБ "Приватбанк" Ковальчук Г.П. отримала відповідь, що співробітники банку діяли відповідно до вимог п.12.2.2 кредитно-заставного договору та автомобіль дійсно знаходиться на території відділення банку.

Відповідно до акту передачі автомобіля від 29.01.2010 року ОСОБА_1 у зв`язку з прострочкою сплати за кредитним договором від 04.06.2008 року передала належний їй залоговий автомобіль VOLKSWAGEN, 1994 року випуску НОМЕР_2 . номер НОМЕР_1 для погашення заборгованості у випадку невиконання зобов`язань перед ПАТ КБ "Приватбанк" (а.с.71).

Заочним рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 18 березня 2011 року у справі № 2-237/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2012 року, позов ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором залишено без розгляду, а позов ОСОБА_1 до ПАТ КБ "Приватбанк" про усунення порушень прав позичальника за кредитно-заставним договором від 04 червня 2008 року № НЕq0АЕ000098173 та відшкодування моральної шкоди – задоволено частково. Зобов`язано ПАТ КБ "Приватбанк" повернути заставний автомобіль "VOLKSWAGEN", 1994 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , власнику – ОСОБА_1 (а.с.54-55).

Вказаними заочним рішенням та ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2012 року встановлено, що банк звернувся до суду з позовом 17.01.2011 року. У своєму позові, пославшись зокрема на ч.2 ст.1050 та ст.1054 ЦК України, банк зазначив про те, що 04 червня 2008 року з відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кошти в розмірі 6811,39 доларів США, зі сплатою відсотків за користування у розмірі 17,04% на суму залишку заборгованості, з кінцевим строком повернення 03 травня 2013 року. В якості забезпечення виконання умов договору, цим же договором передбачено заставу, а саме: ОСОБА_1 надала банку рухоме майно – автомобіль марки "VOLKSWAGEN" моделі "GOLF", 1994 року випуску, д./н. НОМЕР_1 . Проте, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_1 не виконала, у зв`язку з чим станом на 20.10.2010р. утворилась заборгованість зі сплати кредиту у розмірі 6922,65 доларів США. Предмет застави в заклад банку не надала. Позивач просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернути стягнення на предмет застави – вказаний автомобіль, належний ОСОБА_1 на праві власності.

Відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження від 12.03.2012 року на виконання виконавчого листа № 2-237/2011, виданого 19.09.2011 року Білозерським районним судом Херсонської області, було відкрито виконавче провадження державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС Дніпропетровського міського управління юстиції (а.с.69).

В суді апеляційної інстанції сторони визнали, що вказане заочне рішення не виконане.

Відповідно до наданої представником банку при апеляційному розгляді справи (29.10.2019 року) довідки зазначений автомобіль "VOLKSWAGEN" моделі "GOLF", 1994 року випуску, д./н. НОМЕР_1 станом на 29.10.2019 року банком не реалізований та знаходиться на зберіганні ДП "Сетам".

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 31 серпня 2015 року заборгованість відповідача становила 25 385,67 доларів США, що еквівалентно 537 668,56грн, з яких: заборгованість за кредитом – 5 466,97 доларів США; заборгованість по процентах за користування кредитом – 1 871,15 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом – 437,13 доларів США; заборгованість за пенею – 16 390,34 доларів США; штраф (фіксована частина) – 11,80 доларів США, штраф (процентна складова) – 1 208,28 доларів США (а.с.4-7).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позов банку доведено й обґрунтовано належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання нею взятих на себе зобов`язань.

Апеляційний повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не може, оскільки до нього він дійшов при неповному з`ясуванні обставин справи та порушенні норм процесуального права й неправильному застосуванні норм матеріального права.

Так, банк первісно, а саме 17 січня 2011 року, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором. Позов було залишено без розгляду заочним рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 18 березня 2011 року у справі № 2-237/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 26 квітня 2012 року.

За цим позовом (від 12 жовтня 2015 року) у цій справі банк обрав інший спосіб захисту своїх прав, а саме просить стягнути кредитну заборгованість станом на 31 серпня 2015 року.

Частиною 1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч.1 ст.598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Відповідно до ч.ч.1 та 2 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.2 ст.1050 вказаного Кодексу якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою (ч.1 ст.546 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).

Згідно з вимогами кредитно-заставного договору за наявності прострочення виконання основного зобов`язання в обумовлений сторонами строк позивач використав право вимагати дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору, шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку за рахунок переданого в заставу майна.

Пред`явивши позов 17 січня 2011 року, банк, як кредитор, на власний розсуд змінив порядок, умови і строк дії кредитного договору, зокрема, щодо періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, провадження № 14-154цс18, зроблено висновок про те, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження № 14-318цс18).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що ПАТ КБ "Приватбанк" змінило строк виконання основного зобов`язання пред`явленням 17 січня 2011 року позову до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості.

Відтак, банк позбавлений права на нарахування процентів та пені за кредитним договором після закінчення строку кредитування, однак має право на стягнення сум, нарахованих станом на час закінчення строку кредитування.

Отже, оскільки позивач звернувся до суду із цим позовом про стягнення заборгованості за кредитно-заставним договором після пред`явлення до ОСОБА_1 вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України, вимоги банку про стягнення процентів та неустойки, заборгованість по яких нарахована за період з 17 січня 2011 року по 31 серпня 2015 року, задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд вважає, що банк мав право, одночасно з вимогою про звернення стягнення на предмет застави чи окремо, подати й позов про стягнення кредитної заборгованості. При цьому він подав такий позов 12 жовтня 2015 року, тобто через більш як 4 роки після подання попереднього позову про звернення стягнення на предмет застави. Однак, сторони у кредитно-заставному договорі встановили позовну давність за вимогами про стягнення всіх складових кредитної заборгованості в 5 років.

Тобто, позивач звернувся з цим позовом в межах установленої позовної давності.

За таких обставин вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості підлягають задоволенню у відповідному розмірі.

При цьому предметом доказування в цій справі є розмір заборгованості та питання про відчуження предмета застави, оскільки в такому випадку, як і було зазначено в постанові суду касаційної інстанції від 14.08.2019 року, кошти від його реалізації повинні зараховуватися на погашення боргу.

Що стосується розміру заборгованості, то така відповідно до розрахунку заборгованості, яка нарахована станом на 17.01.2011 року, складає 7418,00 доларів США, з яких:

--- заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 5431,81 доларів США (з них поточна заборгованість в розмірі 4235,12 доларів США та прострочена заборгованість – 1196,69 доларів США),

--- заборгованість за процентами – 865,78 доларів США,

--- заборгованість за комісією – 193,05 доларів США,

--- заборгованість за пенею – 591,03 доларів США,

--- штраф (фіксована частина) – 11,80 доларів США, штраф (процентна складова) – 5% від суми невиконаного зобов`язання, тобто 5% від 6490,64 доларів США (5431,81 + 865,78 + 193,05), а саме 324,53 доларів США. Отже, загалом сума штрафу – 336,33 доларів США (324,53 + 11,80).

На думку апеляційного суду заборгованість за пенею в розмірі 591,03 доларів США стягненню не підлягає з огляду на таке.

Вимога про стягнення пені обґрунтована тим, що відповідач не надав своєчасно грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією, а також іншими витратами відповідно до умов договору. При цьому банком у своєму розрахунку зроблено посилання на пункти 14.1. – 14.3. договору, яким передбачено сплату пені за порушення зобов`язання щодо повернення основної суми, процентів, винагороди в передбачені строки.

За положеннями ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного і того ж виду за одне і те саме порушення. Оскільки юридична відповідальність позичальника у вигляді сплати штрафу встановлена за порушення позичальником будь-якого грошового зобов`язання (п.14.9.), і таке ж саме порушення вказане по суті як підстава для стягнення пені (пункти 14.1. – 14.3.), їх одночасне застосування за одне і те саме порушення свідчить про недотримання судом положень, закріплених ст.61 Конституції України.

А тому, за недоведеності позивачем іншого, апеляційний суд вважає, що з заявлених одночасно двох вимог (стягнення пені та штрафу), не підлягає задоволенню з підстави порушення положень, закріплених ст.61 Конституції України, вимога про стягнення пені в розмірі 591,03 доларів США станом на 17.01.2011 року, як така, що є більш обтяжливою для відповідача у порівнянні з вимогою про стягнення штрафу (336,33 доларів США станом на 17.01.2011 року).

Таким чином, стягненню підлягає сума кредитної заборгованості станом на 17.01.2011 року в розмірі 6826,97 доларів США, з яких:

--- заборгованість за кредитом (тілом кредиту) – 5431,81 доларів США (з них поточна заборгованість в розмірі 4235,12 доларів США та прострочена заборгованість – 1196,69 доларів США),

--- заборгованість за процентами – 865,78 доларів США,

--- заборгованість за комісією – 193,05 доларів США,

--- штраф (фіксована частина і процентна складова) – 336,33 доларів США.

Відповідно, стягненню не підлягає решта заборгованості в 18558,70 доларів США (25385,67 – 6826,97), яка нарахована за період з 17.01.2011 року по 31.08.2015 року, тобто після пред`явлення до відповідача вимог згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України.

А тому, з урахування визначеної позивачем вартості національної валюти за курсом НБУ 1 дол. США = 21,18грн, за цим позовом, підлягає стягненню кредитна заборгованість в розмірі 6826,97 доларів США (еквівалент 144595,20грн), з яких: 5431,81 доларів США (115045,73грн) – заборгованість за кредитом; 865,78 доларів США (18337,22грн) – заборгованість за процентами; 193,05 доларів США (4088,79грн) – заборгованість за комісією; 336,33 доларів США (7123,46грн) – штраф.

Апеляційним судом встановлено і сторони не заперечують, що автомобіль, який був вилучений у відповідача, до сих пір не відчужений. Тому і відсутні підстави для зарахування відповідних коштів від його реалізації на погашення боргу.

Таким чином, рішення суду першої інстанції, відповідно до п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України слід скасувати й ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором № НЕq0АЕ000098137 від 04.06.2008 року в розмірі 6826,97 доларів США (еквівалент 144595,20грн), з яких: 5431,81 доларів США (115045,73грн) – заборгованість за кредитом; 865,78 доларів США (18337,22грн) – заборгованість по процентах за користування кредитом; 193,05 доларів США (4088,79грн) – заборгованість по комісії за користування кредитом; 336,33 доларів США (7123,46грн) – штраф. В решті позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України:

--- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.1);

--- інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову – на відповідача;

2) у разі відмови в позові – на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч.2).

У цій справі позивачем понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору: за подання позову та касаційної скарги на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 07 квітня 2016 року відповідно 8065,03грн (а.с.22) та 9678,04грн (а.с.125), тобто всього 17743,07. Відповідачем за подання цієї апеляційної скарги на оскаржуване рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2015 року судовий збір сплачено не було через відстрочення його сплати ухвалою апеляційного суду від 21.01.2016 року (а.с.95), за подання касаційної скарги на ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 17 травня 2017 року судовий збір також сплачено не було через відстрочення його сплати ухвалою суду касаційної інстанції від 12.10.2017 року (а.с.218).

Вимоги задоволено на 26,89% (144595,20грн х 100% : 537668,56грн). Як зазначено, позивач поніс судові витрати в розмірі 17743,07грн. Відтак, стягненню підлягають судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 4771,11грн (26,89% х 17743,07грн : 100%).

Керуючись ст.ст.367, п.2 ч.1 ст.374, п.п.1, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, ст.ст.526, 598, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

       Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

       Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 23 грудня 2015 рокускасувати й ухвалити нове рішення.

       Позов ОСОБА_2 , діючого від імені публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк", до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості– задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк"заборгованість за кредитним договором № НЕq0АЕ000098137 від 04.06.2008 року в розмірі 6826,97 доларів США, що за курсом 21,18 відповідно до службового розпорядження НБУ від 31.08.2015 року складає 144595,20грн, з яких: 5431,81 доларів США (115045,73грн) – заборгованість за кредитом; 865,78 доларів США (18337,22грн) – заборгованість по процентах за користування кредитом; 193,05 доларів США (4088,79грн) – заборгованість по комісії за користування кредитом; 336,33 доларів США (7123,46грн) – штраф.

В решті позовних вимог відмовити.

       Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" 4771,11грн судових витрат.

       Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови – 07 листопада 2019 року.

Головуючий                                        _ _ _ _ _ _ _ _ _ _                 В.В. Майданік

Судді:                                                _ _ _ _ _ _ _ _ _ _                 О.В. Кутурланова

                                               _ _ _ _ _ _ _ _ _ _         Н.В. Орловська