ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 905/2419/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Пількова К.М.

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоінвест Трейдінг"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2019 (головуючий суддя: Здоровко Л.М., судді: Лакіза В.В., Мартюхіна Н.О.) та на рішення Господарського суду Донецької області від 21.05.2019 (суддя Паляниця Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоінвест Трейдінг"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас"

про зобов`язання виконати обов`язок в натурі, стягнення збитків, інфляційних втрат та 3% річних

за участю:

позивача: 1) Горянін А.О. (адвокат), 2) Куркіна І.С. (адвокат), 3) Романюха Д.М. (адвокат)

відповідача: Козаченко І.В. (адвокат),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергоінвест Трейдінг" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шахтоуправління "Донбас" (далі - відповідач), в якій з урахуванням заяв про збільшення та, у подальшому, зменшення позовних вимог, просив суд:

1) зобов`язати відповідача виконати обов`язок в натурі та передати у власність позивача для використання у підприємницькій діяльності вугілля у кількості 15 692,418т на загальну суму 19 363 380, 26 грн, а саме: за специфікацією №1 від 10.06.2015 вугілля марки П 0-200 в кількості 12 000т; за специфікацією №2 від 10.07.2015 вугілля марки П 0-200 в кількості 1 450т; за специфікацією №3 від 10.07.2015 вугілля марки П 0-200 в кількості 536,908т; за специфікацією №4 від 31.07.2015 вугілля марки П 0-200 в кількості 318, 236т; за специфікацією №7 від 03.09.2015 вугілля марки П 0-200 в кількості 1200, 224т; за специфікацією №13Э від 01.12.2015 вугілля марки П 0-100 в кількості 187, 05т;

2) стягнути з відповідача на користь позивача 26 257 778,71 грн збитків, 8 565 269,80 грн інфляційних, 1 927 246,88 грн 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було в повному обсязі поставлено позивачу вугілля по договору №10/06-1 від 10.06.2015 (далі - Договір), а внаслідок невиконання відповідачем умов пункту 2.1 Договору (поставка на умовах DDP (залізнична станція призначення - при поставці залізничним транспортом або вугільний склад вантажоотримувача - при поставці автомобільним транспортом) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року), а саме щодо покладення витрат на перевезення товару на постачальника позивачу були завдані збитки у вигляді сплачених позивачем сум вартості перевезення (залізничний тариф та винагорода експедитора), у зв`язку із чим позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні та 3% річних.

2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.05.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2019, в позові відмовлено.

2.2 Рішення суду першої інстанції в оскарженій у касаційному порядку частині мотивоване тим, що заявлена до стягнення сума не може вважатись збитками покупця оскільки залізничний тариф та послуги експедиторів є платою за організацію та здійснення перевезення вантажів, оплата яких здійснюється у порядку та за визначеною учасниками перевезень ставкою. Тому наявність вказаних обставин виключає можливість задоволення позовних вимог у цій частині з наведених заявником позову підстав.

2.3. В апеляційному порядку переглядались вимоги позивача щодо стягнення 26 257 778,71 грн збитків, оскільки позивачем було оскаржено рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення збитків.

2.4. Щодо вказаної вимоги постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що: положення Договору не містять беззаперечного визначення обов`язків постачальника щодо оплати залізничного тарифу та послуг експедиторів, окрім посилань на базис поставки DDP міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року; зі змісту пункту 2.4 розділу "Базові умови та строки поставки" Договору вбачається, що сторони домовились про альтернативу у питанні відшкодування спірних витрат (як за рахунок постачальника, так і за рахунок покупця), отже передбачивши можливість для покупця сплачувати провізну плату, не вбачається повної складової цивільного правопорушення відповідача; у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відмову відповідача організувати перевезення і оплатити їх послуги або про його протиправну бездіяльність зі сплати залізничного тарифу і послуг експедитора.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнюючи доводи інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків в сумі 26 257 778,71 грн та постанову апеляційної інстанції і прийняти у вказаній частині нове рішення, яким задовольнити вимоги про стягнення збитків.

3.2. В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що судами не було застосовано норми матеріального права, що підлягали застосуванню, а саме ч.4 ст.265 Господарського кодексу України, п.3 ч.1 ст.3, ч.1 ст.22, ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, неправильно застосовано ст.6, ч.1 ст.627, ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України, порушено приписи ст.277 Господарського процесуального кодексу України та неповно з`ясовані всі обставини справи.

Так відповідач зазначає, що сторони в Договорі умови поставки товару визначили за Міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів (Інкотермс) в редакції 2010 року і домовились, що постановка здійснюється за умовами терміну DDP, який передбачає, що перевезення здійснюється за рахунок постачальника. Додаткових угод, можливість укладення яких передбачено умовами договору поставки, щодо відступлення від вказаних умов поставки, сторонами не укладалось.

Відповідач не здійснив поставку вугілля в зазначені в специфікаціях №1 від 10.05.2015 та №2 від 10.07.2015 строки, у зв`язку з чим позивач був змушений самостійно організувати та оплатити перевезення з метою своєчасного отримання вугільної продукції.

В специфікаціях було вказано ціну товару без зазначення залізничного тарифу, оскільки зазначені витрати повністю покладені на відповідача.

Збитки позивача підтверджуються фактом надання експедиторських послуг, відповідними актами, доданими до них звітами, реєстрами до рахунку, оплата експедиторських послуг здійснювалась на банківські рахунки експедиторів, що підтверджується долученими до позову банківськими виписками та/або платіжними дорученнями. Сплачені суми за перевезення вантажів підтверджуються висновком експерта Машиніченка О.А. №07-03-19 від 13.03.2019.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її доводів та просив залишити оскаржувані судові рішення без змін, а скаргу - без задоволення, посилаючись на необґрунтованість доводів, викладених у касаційній скарзі. Відповідач зазначив, що суди дійшли правильних висновків про те, що за умовами Договору витрати за поставку вугілля несе позивач, і останній не підтвердив належними доказами понесення таких витрат.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами

4.1. 10.06.2015 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) був укладений договір на постачання вугільної продукції №10/06-1, за змістом пунктів 1.1, 1.2 якого, постачальник зобов`язався у 2015 році поставити (передати) у власність покупця вугільну продукцію (вугілля) в строки, кількості, асортименті і з якісними характеристиками по реквізитах та ціні, погодженими сторонами в договорі та специфікаціях до нього. Покупець приймає вугілля, що поставляється, оплачує його вартість відповідно до умов договору.

4.2. За правилами пункту 2.1 Договору, вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом у відкритих напіввагонах вантажною швидкістю або автомобільним транспортом у кузові автомобіля (причепі) на умовах DDP (залізнична станція призначення - при поставці залізничним транспортом або вугільний склад вантажоотримувача - при поставці автомобільним транспортом) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року з урахуванням умов, положень та застережень, передбачених у цьому договорі, за реквізитами покупця або вантажоотримувача, вказаними у цьому договорі.

Згідно з пунктами 2.1.3, 2.1.4 Договору, мінімальна норма відвантаження - 4 напіввагони - у разі перевезення вугілля залізничним транспортом. Сторони обумовлюють, що у разі постачання вугілля залізничним транспортом під датою відвантаження розуміється дата, вказана у відбитку штампа залізничної станції відправлення "Укрзалізниці" на залізничній накладній (квитанції), що свідчить про приймання вантажу до перевезення.

4.3. Відповідно до пункту 2.2 Договору, сторони узгодили, що вантажоотримувачами за цим договором є:

1) СО ПАТ "Донбасенерго" Старобешівська ТЕС; станція вантажоодержувача (призначення для залізничних перевезень): "Новий Світ" Донецької залізниці;

2) СО ПАТ "Донбасенерго" Слов`янська ТЕС; станція вантажоодержувача (призначення для залізничних перевезень): "Електрична" Донецької залізниці.

4.4. Як визначено у пункті 2.10 Договору, вугілля вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту прибуття його на станцію призначення, про що свідчить відбиток штемпеля цієї станції на залізничній накладній. Усі ризики втрати або пошкодження вугілля (або його частини) переходять від постачальника до покупця з моменту розкредитування його на станції призначення, про що свідчать належним чином оформлені документи. Право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання та скріплення печатками обома сторонами договору відповідних актів приймання-передачі вугільної продукції. Акт приймання-передачі вугільної продукції підписується між уповноваженими представниками сторін за місцезнаходженням однієї із сторін та повинен містити наступні дані: найменування вантажоотримувача, кількість та вартість вугілля.

Постачальник повинен здійснювати відвантаження (постачання) вугілля рівномірними партіями (частинами) протягом встановленого строку постачання (пункт 2.11 Договору).

4.5. Ціна вугілля за одиницю і по позиціях вказана в специфікаціях. Ціна вугілля приймається на умовах, викладених в специфікаціях (пункт 5.1 Договору).

4.6. Строк дії договору встановлюється з дати підписання його уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків - до повного виконання зобов`язань. У зв`язку з закінченням строку дії договору між сторонами припиняються всі права та обов`язки, крім тих, що залишилися невиконаними, а також відповідальності сторін, передбаченої цим договором.

4.7. Постачання вугілля на Слов`янську ТЕС СО ПАТ "Донбасенерго" (станція призначення "Електрична" Донецької залізниці) було узгоджено сторонами за наступними специфікаціями та визначеними у них умовами: №1 від 10.06.2015, №2 від 10.07.2015, №5 від 14.08.2015, №5/1 від 19.08.2015, №6 від 25.08.2015, №8 від 15.09.2015, №9 від 30.09.2015, №11 від 30.10.2015, №13Э від 01.12.2015, №13кз від 01.12.2015, №14 від 14.12.2015, №15 від 26.01.2016, №16 від 29.01.2016, №17 від 29.02.2016, №18 від 29.03.2016.

Постачання вугілля на Старобешівську ТЕС СО ПАТ "Донбасенерго" (станція призначення "Новий світ" Донецької залізниці) було узгоджено сторонами за наступними специфікаціями та визначеними у них умовами: №3 від 10.07.2015, №4 від 31.07.2015, №7 від 03.09.2015, №10 від 30.09.2015, №12 від 01.11.2015.

У вказаних специфікаціях базис поставки визначено як DDP - залізнична станція призначення.

Будь-які інші специфікації за Договором у матеріалах справи відсутні та за поясненнями сторін не складались.

4.8. Відповідно до пункту 3.1.1 Договору, сторони узгодили, що постачальник зобов`язаний здійснити поставку вугілля у кількості, що визначена в цьому договорі та/або у відповідній специфікації до нього.

За приписами пункту 4.17 Договору, сторони узгодили, що фактична кількість вугілля, що надійшло від постачальника та прийнято покупцем, відображається в акті приймання-передачі вугільної продукції.

При цьому судами було встановлено, що фіксуючи обсяги поставленого вугілля, сторони обрали спосіб, згідно з яким у актах містяться посилання на Договір без зазначення конкретної специфікації, на виконання якої відбувається приймання-передача вугілля. Тому наявність або відсутність недопоставки по Договору судом першої інстанції визначалась загалом по Договору та всіма специфікаціями з розбивкою на Слов`янську та Старобешівську ТЕС.

Суд першої інстанції встановив, що недопоставка на Слов`янську ТЕС становила 4 244, 413тн, а на Старобешівську ТЕС - 12,792тн, проте, така недопоставка мала місце фактично за останніми специфікаціями по договору за кожним з об`єктів постачання, а саме №18 від 29.03.2016 та №12 від 01.11.2015, тому, оскільки позов було подано щодо недопоставки за іншими специфікаціями, у позові в цій частині було відмовлено.

4.9. Щодо позовних вимог про стягнення 26 257 778,71 грн збитків, судами встановлено, що у пункті 2.1 Договору сторони погодили поставку товару на базисній умові DDP (залізнична станція призначення - при поставці залізничним транспортом або вугільний склад вантажоотримувача - при поставці автомобільним транспортом) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, але з урахуванням умов, положень та застережень, передбачених у Договорі.

Термін DDP (Delivered Duty Paid - постачання з оплатою мита) означає, що продавець несе всі ризики і витрати, пов`язані з ввезенням товару, включаючи оплату податків, мита та інших зборів, які справляються при ввезенні товарів. Термін "Поставка з оплатою мита" припускає максимальні обов`язки продавця.

4.10. Суди виходили з того, що положення Договору не містять беззаперечного визначення обов`язків постачальника щодо оплати залізничного тарифу та послуг експедиторів, окрім посилань на базис поставки DDP міжнародних правил тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року.

Так, Договір містить наступні положення щодо вирішення питання витрат, пов`язаних з доставкою вантажу:

- пункт 2.1.1 розділу "Базові умови та строки поставки": "Сторони узгоджують, що у додаткових угодах до договору можуть бути узгоджені інші умови поставки вугілля. Сторони обумовлюють, що у разі узгодження сторонами по договору інших умов поставки вугілля, витрати по доставці вугілля у будь-яке узгоджене сторонами місце поставки відшкодовується постачальнику покупцем";

- пункт 2.4 розділу "Базові умови та строки поставки": "Покупець може відшкодувати постачальнику вартість провізної плати. У разі постачання товару залізничним транспортом, оплата здійснюється в розмірі залізничного тарифу для вагонів парку залізниць, який встановлений "Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги", затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 №317, а також витрат постачальника на оплату експедиційних послуг в розмірі не вище 2% від вартості перевезення вугілля";

- пункт 6.8 розділу "Відповідальність сторін": "У випадку, якщо постачальник приймає рішення про повернення/переадресацію вагонів до моменту їх прибуття на станцію призначення (ТЕС), усі витрати, пов`язані з транспортуванням вугілля на адресу ТЕС та поверненням/переадресацією, у тому числі залізничний тариф, послуги експедитора та інші, сплачуються постачальником самостійно або відшкодовуються постачальником покупцю чи будь-якій третій особі, за рахунок якої здійснювалось таке транспортування, повернення, переадресація. Зазначені витрати сплачуються постачальником покупцю/або третій особі протягом 15 днів з дня отримання рахунку. При цьому, згодою постачальника на таке відшкодування вважається зазначення ним в листі про повернення/переадресацію до прибуття вагонів на ТЕС платника залізничного тарифу".

Суди дійшли висновку, що відповідно до змісту пункту 2.4 розділу "Базові умови та строки поставки" Договору сторони домовились про альтернативу у питанні відшкодування спірних витрат (як за рахунок постачальника, так і за рахунок покупця).

4.11. Постачання вугільної продукції відбувалось у період з серпня 2015 року по квітень 2016 року. При цьому, незважаючи на узгоджений сторонами у Договорі базис поставки DDP, позивач самостійно сплачував залізничний тариф та послуги експедиторів у зв`язку з постачанням товару на підставі Договору.

Претензій відносно оплати витрат, пов`язаних з перевезенням вантажів, позивачем заявлено не було і під час розгляду справи позивач звернувся до відповідача з вимогою №20/02-1 від 20.02.2019 про виконання грошових зобов`язань щодо відшкодування збитків, які виникли у нього внаслідок сплати провізної плати замість відповідача за Договором, яка залишена відповідачем без задоволення.

Як стверджує позивач і встановлено судами, для забезпечення виконання умов Договору між ним і експедиторами були укладені договори:

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транснаціональна транспортна компанія" - договір №217/13 від 16.10.2013 (тобто, ще задовго до укладення Договору з відповідачем),

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Модальні транспортні перевезення" - договір №78/15 від 01.09.2015 (тобто, через 2, 5 місяці після підписання сторонами специфікації №1 від 10.06.2015 і через 1 місяць після отримання 31.07.2015 товару згідно акту приймання-передачі вугільної продукції),

- з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-Експедиційна Компанія "Енерготранс" - договір №Э-14/07-2015 від 14.07.2015 (тобто, в межах строку здійснення відповідачем першої поставки 31.07.2015).

Суди встановили, що у матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відмову відповідача організувати перевезення і оплатити його або про його бездіяльність зі сплати залізничного тарифу і послуг експедитора.

4.12. Згідно наданих відповідачем копій договорів, ним були укладені договори про надання експедиційних послуг від 21.04.2015 №1537 з ДП "Донецька залізниця", від 14.05.2015 №13/15 з ТОВ "Транспортна промислова логістика", від 01.09.2015 №90 з ТОВ "Транскомплектмаш".

4.13. Згідно позиції позивача вперше постачальник допустив порушення по Договору, коли не забезпечив своєчасну поставку за специфікацією №1 від 10.06.2015, відтак, як стверджує позивач, оскільки поставка за Договором мала була здійснюватися рівномірно, він з власної ініціативи взяв на себе зобов`язання з оплати залізничного тарифу та послуг експедиторів.

Договір постановки був укладений сторонами у справі 10.06.2015, специфікація №1 датована 10.06.2015.

При цьому судами встановлено, що за правилами пункту 2.1 Договору, вугілля постачається рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки на умовах DDP згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року з урахуванням умов, положень та застережень, передбачених у цьому договорі.

Згідно специфікації №1 від 10.06.2015, постачальник має надати покупцю вугілля кам`яне марки П 0-200; вантажоодержувач: Слов`янська ТЕС СО ПАТ "Донбасенерго", Донецька обл., м. Миколаївка; станція "Електрична" Донецької залізниці, строк відвантаження вугілля: червень 2015 року, строк постачання вугілля: червень-липень 2015 року.

При цьому вже 12.06.2015 позивач звернувся до ТОВ "ТНТК" із заявкою про організацію перевезення вантажу - вугілля кам`яного марки Пр 0-200 у кількості 174 вагона в червні 2015 року зі станції Нижньокринка, відправник Шахтоуправління "Донбас" на станцію "Електрична" Донецької залізниці, Слов`янська ТЕС, Донецька обл., м. Миколаївка.

Як встановлено судами, здійснюючи організацію перевезень вантажу протягом серпня 2015 року - квітня 2016 року, позивач розпорядження подати вагони під завантаження вантажу надавав експедиторам завчасно, тобто, у подані саме за заявками позивача вагони завантажувалось вугілля згідно з Договором.

4.14. Судами встановлено, що відповідно до специфікацій до договору сторони узгодили ціну вугілля кам'яного без урахування залізничного тарифу.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно частини 4 цієї статті сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Однією з засад цивільного законодавства згідно приписів статті 3 Цивільного кодексу України є свобода договору.

Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч.1 ст.6 Цивільного кодексу України).

Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами (ч.2 ст.6 Цивільного кодексу України).

Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України).

Отже сторони в договорі можуть визначити умови поставки з посиланням на Міжнародні правила щодо тлумачення термінів "Інкотермс", які являють собою міжнародні звичаї по практиці відносин сторін у договорах купівлі-продажу з офіційним визначенням термінів, що передбачають певні умови договору.

Разом з тим, сторони мають право і відступити від таких умов - термінів, виклавши свої застереження у договорі.

5.2. В спірному договорі поставки сторони визначити, що поставка має здійснюватися на умові DDP (залізнична станція призначення - при поставці залізничним транспортом або вугільний склад вантажоотримувача - при поставці автомобільним транспортом) згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року.

За змістом Інкотермс-2010, усі терміни для зручності в користуванні, що визначають умови поставки, поділяються на чотири групи: Е, F, C, D.

Термін "D" означає, що продавець відповідає за постачання товару у призначене місце - пункт на кордоні або країні імпортера. Продавець несе усі ризики та витрати з доставки до моменту передачі вантажу.

До групи D входить термін DDP (Delivered Duty Paid - постачання з оплатою мита), який означає, що продавець вважається тим, хто виконав свої обов`язки з моменту надання товару в узгодженому пункті в країні ввезення. Продавець несе всі ризики і витрати, пов`язані з ввезенням товару, включаючи оплату податків, мита та інших зборів, які справляються при ввезенні товарів.

Термін "Поставка з оплатою мита" припускає максимальні обов`язки продавця.

Термін DDP передбачає, що продавець зобов`язаний за власний рахунок укласти договір перевезення товару до названого місця призначення. Якщо конкретної точки поставки не узгоджено або не визначено практикою поставок, продавець може вибрати точку в межах названого місця призначення, яка найбільш задовольняє його цілям.

В усіх специфікаціях до договору сторони також погодили базис поставки термін DDP - залізнична станція призначення.

Отже, вказавши термін DDP в якості умов поставки, сторони домовились, що перевезення за договором має здійснюватися постачальник за власний рахунок.

5.3. Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 610 цього Кодексу, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно зі статтею 611 наведеного Кодексу, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Частиною 2 статті 22 вказаного Кодексу визначено, що збитками є, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

5.4. В пункті 2.1.1 розділу "Базові умови та строки поставки" сторони домовились, що у додаткових угодах до договору можуть бути узгоджені інші умови поставки вугілля.

Як встановлено, судами, додатковими угодами умови поставки не змінювались.

При цьому із встановлених судами обставин справи вбачається, що відповідно до умов договору, викладених в п. 2.1.1, п. 2.4, передбачено, що в деяких випадках покупець може відшкодовувати вартість провізної плати постачальнику. У п. 6.8 договору в розділі про відповідальність сторін у разі, якщо постачальник приймає рішення про повернення/переадресацію вагонів до моменту їх прибуття на станцію призначення (ТЕС), визначено, що витрати на перевезення або сплачуються постачальником, або відшкодовуються ним покупцю, якщо таке транспортування, повернення, переадресація здійснювалось не за рахунок постачальника.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до змісту вищевказаних умов Договору сторони домовились про альтернативу у питанні відшкодування спірних витрат (як за рахунок постачальника, так і за рахунок покупця).

Проте у справі не було встановлено, що мали місце описані в умовах договору обставини, що перекладають на покупця витрати по перевезенню товару.

Отже, немає підстав вважати, що витрати по перевезенню вугілля мав нести позивач, покупець товару.

5.5. Висновок судів попередніх інстанцій про те, що оскільки позивач самостійно почав сплачувати витрати, пов`язані з перевезенням вантажів за укладеним сторонами Договором, тому підстави для відшкодування цих сум за рахунок відповідача відсутні, необґрунтований і не містить посилань на умови договору чи норми закону.

Суди попередніх інстанцій звернули увагу, що, укладаючи договір поставки 10.06.2015 та оформлюючи специфікацію №1 від 10.06.2015, позивач вже 12.06.2015 звернувся до ТОВ "ТНТК" із заявкою про організацію перевезення вантажу - вугілля кам`яного марки Пр 0-200 у кількості 174 вагона в червні 2018 року зі станції Нижньокринка, відправник Шахтоуправління "Донбас" на станцію "Електрична" Донецької залізниці, Слов`янська ТЕС, Донецька обл., м. Миколаївка, тому нібито позивач сам погодився нести витрати по перевезенню за договором. При цьому не надали оцінки доводам позивача щодо того, що за умовами Договору вугілля має постачатися рівномірно добовими обсягами протягом періоду поставки залізничним транспортом, а технологічні особливості роботи кінцевого споживача продукції, теплові електричні станції (ТЕС) передбачають щодобове споживання вугільної продукції для щодобового відпуску електричної енергії споживачам.

5.6. Суди також в обґрунтовування свого висновку послались на те, що у специфікаціях, підписаних обома сторонами, сторони узгодили ціну вугілля кам`яного без урахування залізничного тарифу, а матеріалами справи не підтверджено, що позивач, здійснивши оплату залізничного тарифу і послуг експедиторів, оплатив, крім цього, у повному обсязі і поставлене відповідачем вугілля. При цьому судами зазначено, що незважаючи на те, що витрати на перевезення оплачує продавець, фактично ці витрати оплачуються покупцем, оскільки вартість перевезення, як правило, включається продавцем у загальну ціну продажу товару.

Такі доводи судів не узгоджуються із встановленими ними обставинами справи щодо умов поставки DDP згідно з міжнародними правилами тлумачення торгівельних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року, не встановлення ними зміни додатковими угодами умови поставки відповідно до п. 2.1.1. Договору, у справі не було встановлено, що мали місце описані в умовах Договору обставини, що перекладають на покупця витрати по перевезенню товару.

Отже такі доводи судів являють собою припущення на базі особистих міркувань і не можуть бути основою для вирішення спірних відносин.

5.7. В обґрунтування понесених позивачем витрат останнім також надано суду договори з експедиторами (з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транснаціональна транспортна компанія" - договір №217/13 від 16.10.2013, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Модальні транспортні перевезення" - договір №78/15 від 01.09.2015, з Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-Експедиційна Компанія "Енерготранс" - договір №Э-14/07-2015 від 14.07.2015), акти наданих експедиторами послуг, виставлені експедиторами рахунки на оплату, звіти експедиторів, платіжні доручення про сплату послуг, розрахунок загальної вартості сплачених позивачем сум за перевезення вантажу.

Та обставина, що перший договір про надання експедиторських послуг був укладений у 2013 році, сама пособі не свідчить про те, що за вказаним договором не могли надаватись послуги по перевезенню вугілля, яке купувалось позивачем за спірним договором поставки.

Суди при вирішенні спору дійшли висновку, що із наданих позивачем документів не вбачається, що ці витрати були понесені позивачем саме на виконання укладеного сторонами у справі Договору, надані позивачем докази в обґрунтування розміру збитків не містять посилання на укладений сторонами у справі Договір, і встановити, який розмір витрат із наданих позивачем документів був ним реально понесений саме на організацію перевезень за укладеним сторонами у справі Договором, не вбачається можливим. У судовому засіданні Східного апеляційного господарського суду представник апелянта не спростував, що позивач має багато контрагентів, і для виконання укладених з ними договорів він користується послугами експедиторів.

Разом з тим, позивач вказував, що розмір його збитків підтверджується фактом надання експедиторських послуг, відповідними актами, доданими до них звітами, реєстрами до рахунку, оплата експедиторських послуг здійснювалась на банківські рахунки експедиторів, що підтверджується долученими до позову банківськими виписками та/або платіжними дорученнями. Сплачені суми за перевезення вантажів підтверджуються висновком експерта Машиніченка О.А. №07-03-19 від 13.03.2019.

Однак суди не дослідили докази, на підставі яких експедитор надавав відповідні послуги, не дослідили докази, на підставі яких здійснено відвантаження відповідачем вугільної продукції на адресу осіб, визначених у Договорі, не дослідили їх у сукупності та із доказами, наданими позивачем на підтвердження розміру, заявленої до стягнення суми, у зв`язку з чим вказані висновки судів є передчасними.

5.8. Суди зазначили, що позивач не надав первинних у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні" документів, зокрема, залізничних накладних, із яких суд міг би встановити кількість відправлених вагонів, за відправлення кожного з якого позивач рахує залізничний тариф; дати, коли ці вагони були відправлені, зазначений позивачем розмір збитків є необґрунтованим і не доведеним позивачем.

Разом з тим із встановлених судами обставин справи вбачається, що позивач на підтвердження своїх вимог надав суду відповідні договорі, акти, звіти, фінансові документи. Із останніх вбачається розмір витрат понесений, як стверджує позивач, на перевезення вантажу.

Відповідно до положень статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2). Згідно статті 74 цього Кодексу докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частина 3). Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4).

Отже якщо у даному випадку суд мав сумніви у добросовісному здійсненні позивачем своїх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, суд не позбавлений був права збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

При цьому суди не перевіряли з якої станції здійснювалось відвантаження вугілля, хто був вантажовідправником та інші обставини, які також можуть свідчити про перевезення вугілля саме на виконання спірного договору.

Крім того, як встановлено судами, вугілля на виконання Договору за вирахуванням можливої недопоставки було доставлене і надійшло до кінцевого споживача, що свідчить про факт його перевезення, а доказів, що воно було здійснено постачальником судами не наведено.

5.9. Враховуючи викладене, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду України вважає, що судами не досліджено зібрані у справі докази, отже не повно було встановлено всі обставини справи, які мають значення для правильного вирішення справи, надано невірну оцінку обставинам справи, що призвело до внесення необґрунтованого, а відтак незаконного рішення.

5.10. Не можуть бути підставою для відмови у позові лише самі висновки місцевого господарського суду про те, що заявлена до стягнення сума не може вважатись збитками покупця оскільки залізничний тариф та послуги експедиторів є платою за організацію та здійснення перевезення вантажів, оплата яких здійснюється у порядку та за визначеною учасниками перевезень ставкою.

Так суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо застосування закону, який регулює спірні правовідносини.

У своїй постанові від 03.04.2019 зі справи № 686/18993/17-ц за позовом про стягнення збитків, завданих використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів, заявленим позивачем та розглянутому судами із застосуванням до правовідносин сторін приписів статті 22, глави 82 («Відшкодування шкоди») Цивільного кодексу України та глави 24 («Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам») Земельного кодексу України, тобто приписів, які регламентують деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, Верховний Суд вказав судам, що у спірних правовідносинах немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (збереження майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України)).

Подібні правові висновки містяться і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 по справі № 922/3412/17 (п.п. 63 - 65), від 23.05.2018 по справі № 629/4628/16-ц (п.п.90-94).

Із приписів стаття 237 Господарського процесуального кодексу України вбачається, шо при ухваленні рішення суд вирішує питання про те, яку правову норму належить застосувати до правовідносин сторін.

Отже посилання позивача як на підставу для задоволення своїх позовних вимог на іншу норму права, ніж та, що регулює спірні правовідносини сторін, само по собі не може бути підставою для відмови у позові, тому наведені вище висновки місцевого господарського суду неправильно покладені в основу судового рішення для відмови у позові.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції таким вимогам закону не відповідають.

6.2. Відповідно до положень статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

6.3. Статтею 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

6.4. Оскільки передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції не дають йому права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, постановлені у цій справі судові рішення в частині вирішення спору про стягнення збитків в розмірі 26 257 778,71 грн підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

6.5. Під час нового розгляду судам необхідно врахувати викладене, вирішити питання щодо наданих сторонами доказів, всебічно, повно з`ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

6.6. В іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, а тому відповідно до вимог частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції не перевіряються.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Щодо судових витрат, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що з огляду на те, що розгляд справи не завершено, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції відповідно до приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України є передчасним.

Керуючись статтями 301, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергоінвест Трейдінг" задовольнити частково.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 29.08.2019 та рішення Господарського суду Донецької області від 21.05.2019 в частині вирішення спору про стягнення збитків в розмірі 26 257 778,71 грн у справі Господарського суду Донецької області № 905/2419/18 скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді І.В. Кушнір

К.М. Пільков