Справа № 629/4731/18

Провадження № 2/629/130/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2019 року м. Лозова

Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі: головуючого судді - Мицик С.А., при секретарі судового засідання – Заводяній О.Ю., за участю позивача -  ОСОБА_1 , представника відповідача –Рябухіної С.І., представника  третьої особи- Яковенко Н.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Лозівське управління державної казначейської служби України Харківської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головне управління ДПС у Харківській області про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним,-

В С Т А Н О В И В:

       29.08.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом та просив стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України на свою користь матеріальну шкоду, завдану законом, що визнаний неконституційним, у розмірі 40686,19 грн. за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України. Позов мотивовано тим, що з 17.09.2016 року він, як суддя у відставці, перебуває на обліку в Лозівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, та отримує довічне грошове утримання у розмірі 88% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді. Відповідно до положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України зазначений орган Пенсійного фонду України, як податковий агент, щомісячно утримував з його щомісячного грошового утримання податок з доходів фізичних осіб та військовий збір. За період з вересня 2016 по серпень 2018 року загальний розмір утриманих податків(податок з доходів фізичних осіб та військовий збір) становить 40686,19 грн. Однак, положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України  Конституційний Суд України визнав неконституційними. Вважає, що внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного у зазначеній частині закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання йому було заподіяно майнову шкоду у виді утриманого податку з доходів фізичних осіб та військового збору за період з вересня 2016 року по серпень 2018 року включно у загальному розмірі 40686,19 грн.

       05.09.2018р. голова Лозівського міськрайонного суду Харківської області звернувся до Апеляційного суду Харківської області з поданням про передачу справи до суду вищої інстанції для визначення підсудності(зареєстровано в канцелярії апеляційного суду 11.09.2018).

       Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12.09.2018р. відмовлено у визначенні підсудності вищевказаної цивільної справи та 20.09.2018р. дана цивільна справа з апеляційного суду надійшла до Лозівського міськрайонного суду Харківської області.

       Ухвалою судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 09.10.2018 року у справі було відкрито провадження.

       Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 04.12.2018 року було закрито підготовче провадження та призначено вказану цивільну справу до судового розгляду по суті.

       Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 21.02.2019 року до початку розгляду справи по суті було зупинено провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду справи за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,- Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відшкодування шкоди, за касаційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24.04.2018 р. та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 02.08.2018 року(справа № 686/6775/18-ц; провадження № 61-42631сво18).

05 вересня 2019 року винесена постанова Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у справі №686/6775/18 за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору,  Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відшкодування шкоди.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.10.2019 року провадження у справі було поновлено у зв`язку із усуненням обставин, що викликали його зупинення.

Дослідивши позовну заяву з додатками, вислухавши думку учасників судового провадження, суд прийшов до наступного.

За змістом позовної заяви та згідно матеріалів, доданих до позову позивач є суддею у відставці, перебуває на обліку в Лозівському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Харківської області, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, та отримує довічне грошове утримання. З довічного грошового утримання ОСОБА_1 за період з вересня 2016 по серпень 2018 року було утримано 40686,19 грн., а саме: податок з доходів фізичних осіб та військовий збір.

Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018 року №1-р/2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України(є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати. Положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.

Згідно ч.1 ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За загальним правилом у порядку цивільного судочинства загальні суди вирішують справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, зокрема спори, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також із інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових відносин.

Частиною 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах.

Суб`єкт владних повноважень – це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України. Публічно-правовий характер спору визначається тим, що вказані суб`єкти наділені владно-управлінськими повноваженнями у сфері реалізації публічного інтересу.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади. Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

       Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Одним із критеріїв розмежування справ цивільної й адміністративної юрисдикції є суб`єктний критерій.

За змістом пункту 2 частини першої статті 19 КАС України  юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

У пункті 17 частини першої статті 4 КАС України  закріплено, що публічною службою є - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов`язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними нормативно-правовими актами.

Предметом судового розгляду у цій справі є вимога судді у відставці про стягнення з держави Україна в особі Державної казначейської служби України матеріальної шкоди у сумі 40686,19 грн., завданої позивачеві внаслідок прийняття Верховною Радою України неконституційного закону щодо оподаткування щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці; останньому завдано матеріальну шкоду у вигляді утриманого податку з доходів фізичних осіб.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що спір виник після звільнення публічного службовця з посади, однак пов`язаний з вирішенням питань, які стосуються його діяльності на публічній службі, такий спір має розглядатися за правилами адміністративного судочинства, незважаючи на те, що спірні правовідносини фактично виникли після припинення публічної служби.

Аналогічний висновок у подібних правовідносинах зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 757/70264/17-ц (провадження № 14-360цс18) та у постанові від 05 червня 2019 року у справі № 686/23445/17 (провадження № 14-162 цс19), яка також стосується стягнення збитків з держави на користь судді у відставці у зв`язку із прийняттям неконституційного акту.

Аналогічний правовий висновок зробив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі №686/6775/18 за позовом ОСОБА_2 до Держави Україна в особі управління Державної казначейської служби України у м. Хмельницькому Хмельницької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору  Головне управління Пенсійного Фонду України в Хмельницькій області про відшкодування шкоди.

Згідно з частиною 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що провадження у справі необхідно закрити, оскільки цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При цьому позивачу слід роз`яснити його право на судовий захист у порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. ст. 19, 255, 263 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Лозівське управління державної казначейської служби України Харківської області, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головне управління ДПС у Хрківській області про відшкодування державою матеріальної шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним - закрити.

Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом 15 днів з дня її проголошення.

Суддя С.А. Мицик