Постанова

Іменем України

31 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 761/35249/15-ц

провадження № 61-29898св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

представник ОСОБА_2 -ОСОБА_3 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька Ольга Володимирівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва, у складі судді Рибака М. А., від 16 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва, у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В., від 05 липня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» (далі - ПАТ «КБ «Хрещатик», банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О. В., про визнання договору іпотеки недійсним.

Позовна заява ПАТ «КБ «Хрещатик» мотивована тим, що 27 вересня 2007 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 101/ФВ/07, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_4 кредит у розмірі 95 000, 00 доларів США на термін до 25 вересня 2010 року під 14 % річних.

На забезпечення зобов`язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку було передано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 .

У зв`язку із невиконанням ОСОБА_4 умов кредитного договору банк звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 березня 2011 року позов банку було задоволено та звернуто стягнення на вказаний предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 перед банком.

20 серпня 2010 року господарським судом Харківської області було ухвалено постанову про визнання ФОП ОСОБА_5. банкрутом, яку у подальшому постановою Вищого господарського суду України від 29 березня 2011 року було скасовано, а провадження у справі про банкрутство було припинено як безпідставно порушене.

Однак, у процесі ліквідаційної процедури на підставі рішення Київського районного суду міста Харкова від 02 листопада 2010 року з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна було вилучено записи про обтяження майна, яке перебувало в іпотеці в банку, у зв`язку із чим став можливий продаж предмету іпотеки третім особам без згоди банку. У подальшому вказане рішення суду від 02 листопада 2010 року було скасовано, а ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 29 березня 2012 року було вирішено питання про поворот виконання вказаного рішення суду.

Внаслідок незаконного вилучення записів про іпотеку на заборону відчуження квартира, яка знаходилась в іпотеці банку, була двічі продана з проміжком часу у 10 днів.

Враховуючи, що ОСОБА_2 став власником квартири і в силу положень статті 23 Закону України «Про іпотеку» набув прав та обов`язків іпотекодавця, банк звернувся до нього із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який рішенням Апеляційного суду міста Києва від 09 жовтня 2012 року був задоволений. Разом із тим, у 2014 році банку стало відомо, що ОСОБА_2 без згоди банку та у порушення вимог статей 9, 12 Закону України «Про іпотеку» передав вказаний предмет іпотеки ОСОБА_1

Посилаючись на зазначені обставини, ПАТ «КБ «Хрещатик» просило суд визнати недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 квітня 2011 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О. В. за реєстровим № 2225.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2017 року задоволено позовні вимоги ПАТ «КБ «Хрещатик». Визнано недійсним договір іпотеки квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 квітня 2011 року та посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О. В. за реєстровим № 2225. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що укладенням спірного договору іпотеки від 29 квітня 2011 року відбулась передача майна в іпотеку без згоди іпотекодержателя, яким є позивач. ОСОБА_2 набув статусу іпотекодавця, що також встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2013 року.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог банку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У липні 2017 року представником ОСОБА_2 - ОСОБА_3 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій заявник просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ «КБ «Хрещатик» у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов безпідставного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору іпотеки від 29 квітня 2011 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

16 серпня 2017 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За вимогами пункту 4 Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» у справі № 761/35249/15-ц (провадження № 61-29898св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

26 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Комарницька О. В., про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3 , на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Заперечення (відзиву) на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

27 вересня 2007 року між ПАТ «КБ «Хрещатик» та ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець, як майновий поручитель, з метою забезпечення виконання зобов`язань, що випливають із кредитного договору № 101 /ФВ/07 від 27 вересня 2007 року, згідно з яким ОСОБА_4 зобов`язаний повернути банку кошти у розмірі 95 000, 00 доларів США, відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 14 % річних, а також комісії, можливі штрафні санкції відповідно до умов кредитного договору, надав в іпотеку банку предмет іпотеки, а саме: квартиру АДРЕСА_2 .

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 01 березня 2011 року у справі № 2-6320/11 за позовом ПАТ «КБ «Хрещатик» до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4 , про звернення стягнення на заставлене майно задоволено, звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року, а саме на квартиру АДРЕСА_2 .

Постановою господарського суду Харківської області від 20 серпня 2010 року у справі № Б-39/46-10, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2010 року, ФОП ОСОБА_5 визнано банкрутом та скасовано арешти, накладені на майно боржника, та інші обмеження щодо розпорядження майном боржника.

Постановою Вищого господарського суду України від 29 березня 2011 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17 листопада 2010 року та постанову господарського суду Харківської області від 20 серпня 2010 року у справі № Б-39/46-10 скасовано, провадження у справі про банкрутство припинено.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 02 листопада 2010 року у справі № 2-7859/10/04:

- зобов`язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мартиросян І. Е. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану за № 5741221 відносно квартири АДРЕСА_2 , за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О. С. за реєстровим № 1373;

- зобов`язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мартиросян І. Е. виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна заборону щодо відчуження нерухомого майна, зареєстровану за № 8354125, відносно квартири АДРЕСА_3 , за договором іпотеки від 21 січня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. за реєстровим № 127;

- зобов`язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мартиросян І. Е. виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване за № 5741364 відносно квартири АДРЕСА_2 , за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О. С. за реєстровим № 1373;

- зобов`язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мартиросян І. Е. виключити з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстроване за № 6429105, відносно квартири АДРЕСА_3 , за договором іпотеки від 21 січня 2008 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К.В. за реєстровим № 127 та за договором від 18 грудня 2008 року про внесення змін до договору іпотеки від 21 січня 2008 pоку, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. за реєстровим № 4199, та за договором від 19 листопада 2009 року про внесення змін до договору іпотеки від 21 січня 2008 pоку, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. за реєстровим № 1907, та за договором від 15 березня 2010 року про відступлення прав за договором іпотеки, посвідченим приватним нотаріусом КМНО Морозовою С. В. за реєстровим № 2041.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 04 квітня 2011 року рішення Київського районного суду міста Харкова від 02 листопада 2010 року скасовано.

Ухвалою Київського районного суду міста Харкова від 29 березня 2012 року у справі № 2018/4444/2012 зобов`язано приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Мартиросян І. Е. поновити в реєстрах інформацію про заборону щодо відчуження та обтяження щодо квартири АДРЕСА_2 за договором іпотеки, нотаріально посвідченим 27 вересня 2007 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О. Є. за реєстровим № 1373.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2013 року (справа № 2610/7110/2012) у рахунок погашення кредитної заборгованості позичальника перед банком у сумі 1 349 003, 00 грн, яка рахується за ОСОБА_4 перед ПАТ «КБ «Хрещатик», звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , шляхом надання права ПАТ «КБ «Хрещатик» на продаж від свого імені будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу предмета іпотеки у порядку статті 38 Закону України «Про іпотеку» за початковою ціною предмета іпотеки встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеною суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, отримання дублікату правовстановлюючого документа, витягів з реєстру прав власності для відчуження та всіх необхідних документів для оформлення продажу.

У справі № 2610/7110/2012 встановлено, що 20 грудня 2010 року первісний іпотекодавець ОСОБА_5 продала квартиру, яка перебуває в іпотеці у банка ОСОБА_6 , а та, у свою чергу, продала предмет іпотеки ОСОБА_2 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Комарницькою О. В., за реєстровим № 5761 від 30 грудня 2010 року.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України.

У відповідності до частини третьої статті 61 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічні положення містить стаття 82 чинного ЦПК України.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За вимогами частин першої-третьої, п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекою визнається вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника в порядку, встановленому цим Законом.

Частиною п`ятою статті 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Частиною третьою статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Частинами першою, третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Встановивши у справі, яка переглядається, факт переходу до ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин статті 23 Закону України «Про іпотеку» та поширення її дії на відповідача з огляду на таке.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.

Правові, економічні та організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень визначені Законом України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Аналогічні положення містяться у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою взаємні права й обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Крім того, державна реєстрація іпотек на час виникнення спірних правовідносин регулювалася Тимчасовим порядком державної реєстрації іпотек, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31 березня 2004 року № 410 (втратив чинність 31 січня 2013 року).

Відповідно до частин першої, другої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» записи до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься відповідний запис.

Пунктами 74, 75 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що рішення суду щодо обтяження прав на нерухоме майно, яке набрало законної сили, є документом, що підтверджує виникнення, перехід та припинення обтяжень речових прав на нерухоме майно.

Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення.

За таких умов у разі скасування судового рішення, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису, який виключено на підставі незаконного рішення суду. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису до Державного реєстру іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Ухвалення судом рішення про зобов`язання виключення з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна заборони щодо відчуження нерухомого майна, зареєстрованої за № 5741221 щодо квартири АДРЕСА_2 , за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О. С. за реєстровим № 1373, та зобов`язання виключення з Державного реєстру іпотек обтяження, зареєстрованого за № 5741364 щодо квартири АДРЕСА_2 , за договором іпотеки від 27 вересня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Саприкіною О. С. за реєстровим № 1373, яке згодом було скасоване, не спростовує презумпції правомірності правочину, а договір іпотеки (права й обов`язки сторін) залишається чинним з моменту його первинної реєстрації в Державному реєстрі іпотек.

Відповідно до прямої вказівки закону (стаття 12 Закону України «Про іпотеку») окремі правочини щодо іпотечного нерухомого майна, вчинені без згоди іпотекодержателя, можуть бути визнані недійсними за позовом іпотекодержателя. Так, правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.

Взявши до уваги, що укладенням спірного договору іпотеки від 29 квітня 2011 року відбулась передача майна в іпотеку без згоди іпотекодержателя, яким є позивач, та врахувавши, що ОСОБА_2 набув статусу іпотекодавця, що також встановлено рішенням Апеляційного суду міста Києва від 04 липня 2013 року (справа № 2610/7110/2012), місцевий суд дійшов правильного висновку про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин положень статті 23 Закону України «Про іпотеку».

Місцевий суд виконав вимоги статті 213 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 303 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильного висновків місцевого та апеляційного суду по суті спору та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.

За правилами статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана представником ОСОБА_3, залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 січня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 05 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. С. Висоцька

СуддіА. І. Грушицький

І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська