Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 521/7941/15-ц

провадження № 61-2738св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 січня 2016 року у складі судді Мазун І. А. та рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Калараша А. А., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у травні 2015 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , у подальшому уточненим, у якому просила: зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні її власним майном та земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом демонтування віконного отвору в приміщенні 2-2 під літ. «А», який самочинно прорубаний у її двір, а також металевої решітки на цьому віконному отворі; зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати їй у проведенні робіт з демонтажу віконного отвору та металевої решітки у приміщенні 2-2 під літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 ; стягнути з ОСОБА_2 на її користь судові витрати.

Позов ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 1980 року у справі

№ 2-1206 їй належить 14/25 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_1 . Співвласником інших 11/25 часток домоволодіння є ОСОБА_2 на підставі договору

купівлі-продажу від 18 січня 1980 року.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 серпня 1988 року у справі № 2-114/88, яке набрало законної сили, між сторонами визначений порядок користування житловим будинком та земельною ділянкою. У 1996 році відповідач самочинно добудував уздовж межі по лінії її в`їзду прибудову літ. «А1» (2-6), при цьому, закривши зі сторони фасаду в літ. «А» в приміщенні 2-2 два віконних отвори, а до неї у двір самочинно прорубав (відкрив) віконний отвір у глухій капітальній стіні.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року зобов`язано ОСОБА_2 вдосконалити водовідвід з даху літ. «А1» (2-6), демонтувати віконний отвір у жилому приміщенні 2-2, площею 20, 3 кв. м, будинку літ. «А», як самочинно зроблений на земельну ділянку у двір ОСОБА_1 .

На виконання зазначеного рішення апеляційного суду віконний отвір демонтовано та закладено цеглою на розчині з цементу та піску. Проте, 19 липня 2014 року відповідач, за її відсутності, без будь-яких правових підстав, незаконно увійшов до її двору та самочинно зруйнував частину глухої капітальної стіни будинку літ. «А» (2-2) та цегляну кладку із штукатуркою, облаштувавши віконний отвір. 07 листопада 2014 року встановив металеву решітку на віконному отворі в приміщенні (2-2) літ. «А», який незаконно відкрив 19 липня 2014 року. Вважала, що такі дії відповідача порушують її право власності, право користування земельною ділянкою, порушують будівельні, пожежні, санітарні норми та правила.

Стислий виклад заперечень відповідача

ОСОБА_2 заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що він дійсно відкрив віконний отвір у приміщенні, оскільки йому та його сім`ї, у тому числі і дітям, без нього неможливо проживати у зазначеній кімнаті, оскільки до кімнати не надходить сонячне світло.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 січня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Зобов`язано ОСОБА_2 усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні власністю та земельною ділянкою шляхом демонтування віконного отвору в приміщенні 2-2 під літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , який самочинно прорубаний ним у двір ОСОБА_1 , а також демонтування металевої решітки, влаштованої на зазначеному віконному отворі. Зобов`язано ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у проведенні робіт з демонтажу віконного отвору та металевої решітки в приміщенні 2-2 під літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 243, 60 грн.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю та земельною ділянкою є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Суд першої інстанції на підставі наданих сторонами і досліджених судом доказів дійшов висновку про існування між сторонами правовідносин із спільної часткової власності, захисту права власності, необхідності відновлення порушеного права позивача шляхом демонтування самочинно прорубаного віконного отвору та металевої решітки на зазначеному віконному отворі.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 січня 2017 року в частині зобов`язання ОСОБА_2 не перешкоджати ОСОБА_1 у проведенні робіт з демонтажу віконного отвору та металевої решітки в приміщенні 2-2 під літ. «А» за адресою: АДРЕСА_1 , скасовано. Ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що права позивача порушені. Позовні вимоги про усунення перешкод у користуванні власністю та земельною ділянкою шляхом демонтування вікна та металевої решітки є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Доводи заявника про те, що суд безпідставно проігнорував наявність нововиявлених обставин, зокрема народження ІНФОРМАЦІЯ_1 онуки, яка зареєстрована у його житловому будинку, житлова кімната, в якій він облаштував віконний отвір, є дитячою, нею не можна користуватися без наявності природного освітлення, безпідставно відмовлено в обстеженні кімнати службою у справах дітей, не спростовують висновків суду першої інстанції про самочинне облаштування віконного отвору. Доводи щодо наявності, на думку заявника, у рішенні описок можуть бути усунуті у передбаченому процесуальним законом порядку. Доводи про наявність підстав для звільнення від сплати судового збору є безпідставними, оскільки відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» учасники бойових дій звільнені від сплати судового збору тільки у справах, пов`язаних із порушенням їх прав. Справа, що переглядається, не стосується порушення прав учасника бойових дій. Одночасно апеляційний суд зазначив, що оскільки позивач просить зобов`язати ОСОБА_2 не перешкоджати їй в проведенні робіт з демонтажу віконного отвору та металевої решітки, тобто в проведенні робіт у майбутньому, то у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, оскільки права позивача на час розгляду справи не порушені. Вона передчасно звернулася до суду. Посилання суду першої інстанції на частину другу статті 386 ЦК України є помилковими, оскільки мова не йде про можливе порушення права власності.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у серпні 2017 року, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 січня 2016 року та рішення Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року, закрити провадження у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального права, порушили норми процесуального права. Вважає, що оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню через нез`ясовані для справи обставини, недослідження поданих заявником доказів та безпідставне відхилення заявлених ним клопотань про витребування доказів. Апеляційний суд не досліджував обставини, якими обґрунтовувалась апеляційна скарга. Також зазначає, що суди помилково не застосували до спірних правовідносин позовну давність. Одночасно стверджує, що позивач не довела, що віконним отвором порушені її права, натомість демонтаж віконного отвору призведе до порушення права власності заявника, а також членів його сім`ї, зокрема і дітей. На переконання заявника, у матеріалах справи наявні фальшиві докази. Вважає, що апеляційний розгляд справи здійснено неналежним складом суду, якому він заявляв відвід.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_1 просила касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. За твердженнями позивача, касаційна скарга містить надумані обставини.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 11 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів») заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, провадження за якими не відкрито на момент набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу. Такі заяви чи скарги не можуть бути залишені без руху, повернуті або передані за підсудністю, щодо них не може бути прийнято рішення про відмову у прийнятті чи відмову у відкритті провадження за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу, якщо вони подані з додержанням відповідних вимог процесуального закону, які діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Матеріали касаційного провадження передано до Верховного Суду у січні 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 26 січня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив висновок, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам законності та обґрунтованості, визначеним статтею 213 ЦПК України 2004 року, а отже касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09 червня 1980 року ОСОБА_1 є власником 14/25 частин домоволодіння АДРЕСА_1 .

ОСОБА_2 є власником 11/25 частин цього ж домоволодіння на підставі договору купівлі-продажу від 18 січня 1980 року.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 серпня 1988 року у справі № 2-114/88 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 встановлено порядок користування земельною ділянкою, на якій розташовано їх спільний будинок. ОСОБА_1 виділена земельна ділянка, площею 341, 72 кв. м, а ОСОБА_2 - земельна ділянка, площею 284, 28 кв. м.

У 2005 році ОСОБА_1 звернулася до суду з новим позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, про зобов`язання демонтувати віконний отвір, удосконалити водовідвід та з іншими вимогами.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області 10 листопада 2006 року у справі № 22-3589/2006 зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати віконний отвір у житловому приміщенні 2-2, площею 20, 3 кв. м, будинку літера «А», як самочинно влаштований у бік земельної ділянки у двір ОСОБА_1 .

Ухвалою Верховного Суду України від 05 січня 2007 року відмовлено ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 10 листопада 2006 року у справі № 22-3589/2006 встановлено, що внаслідок самовільної прибудови приміщень зі сторони фасаду будинку літера «А» відповідач закрив два віконні отвори у житловій кімнаті 2-2, площею 20, 3 кв. м, і самочинно прорубав віконний отвір із зазначеної кімнати, який виходить на земельну ділянку позивача.

Відповідач добровільно не виконав зазначене рішення суду, постановою державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 11 березня 2010 року

№ В-9/31 залучено до проведення виконавчих дій двох працівників органів внутрішніх справ. Рішення суду виконане лише 18 березня 2010 року, а саме віконний отвір закладено цеглою на розчині цементу та піску, про що свідчить постанова від 18 березня 2010 року № В-9/31 про закінчення виконавчого провадження державного виконавця Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.

У 2014 році, за відсутності відповідних дозвільних документів, затвердженого у встановленому порядку проекту реконструкції, відповідач повторно відкрив замурований віконний отвір, що не заперечував представник відповідача у судовому засіданні.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм Конституції України, ЦК України.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

У статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги, а й покладає певні обов`язки на власників майна. Це конституційне положення гарантує дотримання принципу забезпечення балансу між інтересами власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Власність зобов`язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, усього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власника з боку держави, фізичної чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Особи користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення й не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Проте, реалізуючи свої права, власник зобов`язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об`єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов`язків власник зобов`язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Цивільне судочинство здійснюється на підставі принципів змагальності та диспозитивності сторін.

Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, за відсутності відповідних дозвільних документів, затвердженого у встановленому порядку проекту реконструкції, відповідач відкрив замурований на виконання рішення суду віконний отвір, що не заперечував сам відповідач. Своїми діями заявник призвів до поновлення порушених прав позивача, які попередньо вже отримували захист у судовому порядку. Враховуючи, що добровільно ОСОБА_2 не демонтував віконний отвір, заперечував проти вчинення таких дій, ОСОБА_1 змушена звернутися з позовом до суду у зв`язку вчиненням заявником нових дій, які призвели до порушення прав на користування її власністю.

При цьому, Верховний Суд врахував, що відсутні підстави для закриття провадження у справі, оскільки позови, розглянутий судом у 2006 році, та у справі, що переглядається, не тотожні, ґрунтуються на різних обставинах, якими доводять позовні вимоги.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Аналіз пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України 2004 року дає підстави для висновку, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільної справи, матеріально-правовими вимогами та обставинами, якими обґрунтовується звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Щодо доводів про застосування позовної давності до спірних правовідносин, то Верховний Суд врахував, що ОСОБА_2 у суді першої інстанції не заявляв про застосування позовної давності до спірних правовідносин, а лише зазначив, що суд у 2006 році порушив вимоги статті 257 ЦК України. Натомість, рішення Апеляційного суду Одеської області 10 листопада 2006 року у справі № 22-3589/2006, яким зобов`язано ОСОБА_2 демонтувати віконний отвір у житловому приміщенні 2-2, площею 20, 3 кв. м, будинку літера «А», як самочинно відкритий на земельну ділянку у двір ОСОБА_1 та яке виконано 18 березня 2010 року, Верховним Судом не переглядається, воно набрало законної сили та виконане у примусовому порядку. У справі, що переглядається, заявник у суді першої інстанції не просив застосувати позовну давність до спірних правовідносин.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення (частина третя статті 267 ЦК України).

Враховуючи, що ОСОБА_2 брав участь у розгляді справи у суді першої інстанції, не заявив про застосування позовної давності до ухвалення рішення у справі, доводи про помилкове незастосування судами першої та апеляційної інстанцій позовної давності у справі, що переглядається, відхилені Верховним Судом.

У касаційній скарзі заявник посилається також на те, що судам надані фальшиві докази.

В оцінці наведеного доводу Верховний Суд врахував, що якщо при дослідженні письмових доказів особою, яка бере участь у справі, буде подана заява про те, що доданий до справи або поданий іншою особою для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може відповідно до частини другої статті 185 ЦПК України 2004 року просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів. При відсутності з її боку таких процесуальних дій, особа, яка подала заяву, має згідно із загальними правилами доказування (стаття 60 ЦПК України 2004 року) подати відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою невзяття його до уваги під час оцінки доказів.

Натомість ОСОБА_2 заяву про фальшивість доказу не подавав, відповідні докази, що спростовують значення відомостей оспорюваного документа і могли бути підставою невзяття його до уваги під час оцінки доказів, до суду не подав.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не заявляв клопотань про забезпечення доказів, фальшивість доказів та виключення їх з числа доказів, він не скористався правами, передбаченими статтями 27, 31 ЦПК України 2004 року, перешкод судами першої та апеляційної інстанцій у їх реалізації не встановлено, такі доводи касаційної скарги відхилені Верховним Судом.

Врахуванню не підлягають також доводи заявника про неповне встановлення фактичних обставин справи, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 400 ЦПК України. Твердження заявника, що оскаржувані рішення порушують права малолітніх дітей, які проживають у його будинку також відхилені Верховним Судом, оскільки не спростовують висновків про самочинне облаштування віконного отвору та про порушення прав позивача у справі.

Доводи касаційної скарги про апеляційний розгляд справи неналежним складом суду також відхилені Верховним Судом з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 21 ЦПК України 2004 року суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи Верховним Судом України, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про відвід колегії суддів: Заїкіну А. П., Каларашу А. А., Погорєловій С. О. відмовлено. Апеляційний суд, надавши оцінку доводам заяви, не встановив підстав, передбачених процесуальним законом для відводу колегії суддів від розгляду апеляційного скарги у справі, що переглядається. Такі підстави також не встановлені й Верховним Судом.

Враховуючи, що колегія суддів апеляційного суду раніше не брала участь у розгляді справи, що переглядається, відсутні підстави, передбачені статтею 21 ЦПК України 2004 року, вважати, що цей склад суду не мав права розглядати апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 січня 2016 року.

ОСОБА_2 під час розгляду справи апеляційним судом не скористався правом заявити відвід колегії суддів апеляційного суду з інших підстав, окрім доводів про участь суддів у розгляді інших спорів за участі цих же сторін, зокрема, з обставин, що викликають сумніви в неупередженості або об`єктивності судді. Наявність об`єктивних підстав для таких сумнівів Судом не встановлена.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Встановивши фактичні обставини, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначили правову природу цивільних відносин між сторонами. Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та ухвалу апеляційного суду без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19 січня 2016 року у незміненій та нескасованій частині тарішення Апеляційного суду Одеської області від 27 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко