ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2019 р. Справа № 910/1937/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Калатай Н.Ф.

Андрієнка В.В.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"

на рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2019 р. (повне рішення складено 14.05.2019 р.)

у справі № 910/1937/19 (суддя - Бойко Р.В.)

за позовом Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація"

до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна"

про стягнення заборгованості у розмірі 185749,62 грн

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2019 року Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" звернулося з позовом до Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" про стягнення суми основного боргу за договором про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/627 від 22.06.2015 р. у розмірі 185749,62 грн за період з вересня 2015 року по серпень 2018 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на те, що Приватним акціонерним товариством "ВФ Україна" не виконано своїх грошових зобов`язань за договором про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/627 від 22.06.2015 р. із внесення щомісячної плати за користування об`єктом розміщення за період з 14.09.2015 р. по 31.08.2018 р., у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість у розмірі 185749,62 грн.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 25.02.2019 р. відкрито провадження у справі № 910/1937/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 14.05.2019 р. (повне рішення складено 14.05.2019 р.) у справі № 910/1937/19 позов Комунального підприємства "Київжитлоспецексплуатація" задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" подало апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення суду скасувати.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права, а також неправильно застосовано норми матеріального права.

Так, у поданій апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що договір № БМС-06-Б/627 від 22.06.2015 р. є недійсним у зв`язку з відсутністю предмета такого договору.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" у справі № 910/1937/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Калатай Н.Ф., Пашкіна С.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.06.2019 р. апеляційну скаргу у справі № 910/1937/19 залишено без руху на підставі ч. 3 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків апеляційної скарги не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали про залишення без руху апеляційної скарги.

До суду 25.06.2019 р. у встановлений строк від скаржника надійшла заява про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.06.2019 р. відповідачу поновлено строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі № 910/1937/19, зупинено дію оскаржуваного рішення суду, розгляд справи вирішено здійснювати без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

До суду 16.07.2019 р. позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, у якому Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" заперечує проти доводів скарги відповідача, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/4471/19 від 05.11.2019 р. у зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/1937/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 р. апеляційну скаргу у справі № 910/1937/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Калатай Н.Ф., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2019 р. справу № 910/1937/19 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених місцевим господарським судом обставин справи убачається, що 22.06.2015 р. між Комунальним підприємством "Київжитлоспецексплуатація" (підприємство) та Приватним акціонерним товариством "МТС Україна" (після перейменування - Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна") (сервітуарій) було укладено договір про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/627, предметом якого згідно з п. 1.1 є обмежене право користування сервітуарієм частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності відповідно до п. 1.2 договору, що знаходяться за адресами, зазначеними у додатку № 1 до даного договору.

Пунктом 1.2 договору встановлено, що об`єкт розміщення використовується виключно для розміщення обладнання базових станцій стільникового зв`язку, антенно-фідерних пристроїв, телекомунікаційного обладнання та мереж у визначеному сторонами місці, відповідно до запланованої схеми розміщення обладнання сервітуарія (додаток № 2 до даного договору).

Пунктами 2.1 та 2.2 договору передбачено, що встановлення сервітуту підприємством для розміщення обладнання сервітуарія в місцях, вказаних у додатку № 1 до даного договору, розпочинається з моменту укладення даного договору. Розміщення обладнання за умовами сервітуту в місцях, вказаних в додатку № 1 до даного договору, здійснюється на підставі підписаного сторонами акту розміщення обладнання на умовах сервітуту, зразок якого наведено в додатку № 3 до договору.

Також, відповідно до п. п. 3.1, 3.2 договору сервітуарій зобов`язується вносити підприємству щомісячну плату за користування об`єктом розміщення відповідно до умов договору, розрахунок якої наводиться у додатку № 1 до даного договору.

Згідно з п. 3.3 укладеного договору щомісячний розмір плати за договором сплачується у якості передоплати та визначається на підставі рахунку, який виставляється підприємством сервітуарію не пізніше 28 числа кожного місяця. Рахунок надається підприємством сервітуарію шляхом надсилання поштою та електронними засобами зв`язку відповідно до реквізитів сервітуарія, вказаних у договорі. На момент підписання договору щомісячна плата становить 3605,50 грн з ПДВ.

У пунктах 3.4 та 3.5 договору сторонами узгоджено, що плата сплачується сервітуарієм впродовж 7 банківських днів з моменту отримання рахунку підприємства. Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту.

Пунктами 9.1 та 9.2 договору (з урахуванням змін, внесених згідно додаткової угоди № 1 від 03.08.2015 р.) даний договір вважається укладеним і набирає чинності з 14.09.2015 р. і діє до 13.09.2016 р. У разі, якщо одна зі сторін не повідомить іншу за один календарний місяць до закінчення терміну дії договору, договір вважається пролонгованим на 1 (один) календарний рік на тих же умовах.

Припинення користування об`єктом розміщення на умовах сервітуту оформлюється актом закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 9.3 договору).

У додатку № 1 до договору сторонами було погоджено, що об`єкт комунальної власності, на якому встановлюється сервітут, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 32-а, та його балансоутримувачем є Комунальне підприємство "Госпкомобслуговування". Також у даному додатку погоджено формулу розрахунку щомісячної плати.

Як стверджує позивач, Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" не вносило на його рахунок плату за користування об`єктом розміщення у період з 14.09.2015 р. по 31.08.2018 р. у загальному розмірі 185749,62 грн. Наведене вище стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" 185749,62 грн боргу за невиконання умов договору про встановлення сервітуту № БМС-06-Б/627 від 22.06.2015 р.

Задовольняючи позовні вимоги у даній справі, суд першої інстанції вказав на порушення відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення повної та своєчасної оплати за право користування Приватним акціонерним товариством "ВФ Україна" частиною даху та частиною технічного приміщення даху будівель комунальної власності.

З таким висновком місцевого господарського суду погоджується і колегія суддів та вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з приписами ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (ч. 1 ст. 402 ЦК України).

Встановлення сервітуту на підставі договору означає, що сторони висловлюють свою згоду на встановлення права користування чужим майном шляхом погодження умов договору.

Як убачається з матеріалів даної справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, на виконання умов укладеного договору позивач надав відповідачу обмежене право користування частиною даху будівлі комунальної власності, розташованої за адресою: м. Київ, вул. Хрещатик, 32-а, для розміщення останнім обладнання базових станцій стільникового зв`язку.

Відповідно до рішення Київської міської ради № 378/5765 від 14.07.2011 р. "Про питання впорядкування діяльності суб`єктів господарювання в галузі зв`язку та інформаційних технологій" Комунальне підприємство "Київжитлоспецексплуатація" уповноважено здійснювати моніторинг та координацію розміщення суб`єктами господарювання телекомунікаційних мереж та обладнання у (на) об`єктах комунальної власності територіальної громади міста Києва, переданих до сфери управління районних в місті Києві державних адміністрацій та укладати договори на розміщення телекомунікаційних мереж на зазначених об`єктах.

Згідно з ч. 6 ст. 31 Закону України "Про телекомунікації" суб`єкти господарювання, які здійснюють будівництво телекомунікаційних мереж загального користування можуть установлювати в приміщеннях, що їм належать на правах найму, телекомунікаційне обладнання, використовувати дахи будинків і технічні приміщення для встановлення антен та необхідного обладнання на підставі договору з власником приміщення.

Заперечуючи стосовно задоволення позовних вимог у даній справі, відповідач вказував на відсутність предмета спірного договору, оскільки відразу після його укладення Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" відмовилося від розміщення будь-якого обладнання на об`єкті розміщення, про що неодноразово повідомляло позивача. Також відповідач вказував на те, що встановлення сервітуту розпочинається з моменту підписання акта розміщення обладнання.

Проте, апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що пунктом 2.1 договору про встановлення сервітуту право обмеженого користування об`єктом (встановлення сервітуту) розпочинається саме з моменту укладення договору сервітуту, а не з моменту підписання акта розміщення обладнання, який це передбачено у п. 2.2 договору.

При цьому, акт розміщення обладнання погоджує лише місце розташування обладнання відповідача на об`єкті, а не факт виникнення самого права користування цим об`єктом (встановлення сервітуту), визначеним нормами законодавства.

Окрім цього, матеріали справи не містять жодних доказів ні прийняття відповідачем рішення про відмову від розміщення обладнання на об`єкті, ні повідомлення позивача про таке рішення або про відмову від розміщення обладнання на об`єкті.

Натомість, у матеріалах даної справи наявні копії рахунків на оплату та акти наданих послуг за період з вересня 2015 року по серпень 2018 року, направлені на адресу відповідача, копії поштових чеків та описів вкладення, а також розписки відповідача про отримання наручно вказаних рахунків та актів наданих послуг.

Окрім цього, той факт, що Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" не відмовлялося від розміщення будь-якого обладнання, підтверджується укладенням 03.08.2015 р. додаткової угоди № 1 до договору стосовно продовження строку його дії.

У свою чергу, жодних доказів того, що відповідач у період з вересня 2015 року по серпень 2018 року, систематично одержуючи від позивача, зокрема, засобами поштового зв`язку, рахунки на оплату та акти наданих послуг за договором, звертався до позивача з листами, запереченнями, претензіями, тощо з приводу нарахованих сум та/або недійсності/припинення договору матеріали справи не містять.

Частиною 3 статті 403 ЦК України встановлено, що особа, яка користується сервітутом, зобов`язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Пунктом 3.4 укладеного між сторонами договору визначено, що плата здійснюється сервітуарієм протягом 7 банківських днів з моменту отримання рахунку підприємства.

Нарахування плати починається з дати укладення договору та припиняється з дня підписання сторонами акту закінчення розміщення обладнання на умовах сервітуту (п. 3.5 договору).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

На підставі п. 3.3 договору позивач виставляв відповідачу рахунки за договором за період з вересня 2015 по серпень 2018 року загалом на суму 185749,62 грн (а. с. 46-83, том 1), а також складав та направляв (вручав) акти надання послуг за вказаний період (а. с 160-197, том 1). При цьому, відповідач не заперечує факту отримання вказаних рахунків та актів надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна" взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної оплати вартості користування майном не виконало неналежним чином, та не сплатило позивачеві вартість за користування сервітутом за період з 14.09.2015 р. по 31.08.2018 р. у розмірі 185749,62 грн.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

У поданій апеляційній скарзі відповідач вказує на те, що договір № БМС-06-Б/627 від 22.06.2015 р. є недійсним у зв`язку з відсутністю предмета такого договору.

Проте, частиною 1 статті 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Однак, відповідачем не надано доказів визнання недійсним у судовому порядку чи оспорення договору № БМС-06-Б/627 від 22.06.2015 р.

До того ж у цьому контексті колегія суддів вважає обґрунтованим висновок Господарського суду м. Києва стосовно непослідовності поведінки відповідача. Так, відповідач через півтора місяці з дати укладення спірного договору укладає з позивачем додаткову угоду № 1 до нього, а потім впродовж трьох років одержує, в тому числі наручно, рахунки на оплату та акти наданих послуг, виставлені на підставі спірного договору. Однак, у відзиві на позовну заяву та поданій апеляційній скарзі вказує про його недійсність. Отже, така позиція скаржника з приводу недійсності спірного правочину спрямована виключно на ухилення Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" від виконання своїх зобов`язань.

Таким чином, аргументи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи та відхиляються колегією суддів як недоведені.

Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розцінюватись як вимога детально відповідати на кожний аргумент апеляційної скарги (рішення ЄСПЛ у справі Трофимчук проти України, № 4241/03, від 28.10.2010 р.).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Натомість, відповідач не надав в обгрунтування порушення судом першої інстанції норм законодавства жодних доказів та не довів, з якими обставинами він пов`язує відсутність підстав для сплати позивачу заборгованості за неналежне виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

З огляду на усе вищезазначене, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2019 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги та відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "ВФ Україна" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2019 р. у справі № 910/1937/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду м. Києва від 14.05.2019 р. у справі № 910/1937/19

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "ВФ Україна".

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст складено 06.11.2019 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Н.Ф. Калатай

В.В. Андрієнко