Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 214/1302/17

провадження № 61-10748 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (у ході розгляду справи змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»);

відповідач - ОСОБА_1 ;

представник відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року у складі судді Хомініч С. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у складі колегії суддів: Зубакової В. П., Барильської А. П., Бандар Я. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення суми кредитної заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 27 вересня 2011 року ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 18 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.рrivatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, про що свідчить підпис відповідача у заяві. Банк свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, натомість відповідач свої обов`язки належним чином не виконує, у зв`язку із чим станом на 14 листопада 2016 року виникла заборгованість по кредитному договору у сумі 38 707,86 грн, з яких: 14 643,51 грн - тіло кредиту, 7 226,54 грн - проценти за користування кредитом; 14 518,39 грн - нарахована пеня, також штрафи, відповідно до пункту 2.1.1.7.6.Умов та правил надання банківських послуг: 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 819,42 грн - штраф (процентна складова).

Ураховуючи викладене, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 27 вересня 2011року на загальну суму 38 707,86 грн, а також понесені судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 27 вересня 2011 року станом на 14 листопада 2016 року в загальному розмірі 34 686,60 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 14 643,51 грн, по процентам за користуванням кредитом - 7 226,54 грн, пені - 12 816,58 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позичальник умови кредитного договору належним чином не виконувала, унаслідок чого утворилась заборгованість, розмір якої визначено відповідно до вимог закону та умов договору. Розглядаючи питання позовної давності, про застосування наслідків спливу якої заявлено відповідачем, суд першої інстанції виходив з того, що трирічний строк на звернення до суду з позовом АТ КБ «ПриватБанк» не пропущено, оскільки відповідач здійснювала періодичні платежі на погашення заборгованості, якими визнавала свій борг та переривала строк позовної давності; останній платіж здійснено ОСОБА_1 16 листопада 2015 року, що підтверджується наданою позивачем випискою по картковому рахунку. Тому заборгованість за тілом кредиту та відсотками підлягає стягненню в повному обсязі. Разом з тим, суд не вбачав підстав для задоволення вимог у частині стягнення штрафів у розмірі у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1 819,42 грн (процентна складова), посилаючись на те, що Умовами та правилами надання банківських послуг передбачено стягнення штрафу з позичальника при порушенні останнім строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, а також пені за несвоєчасну оплату послуг, передбачених договором (пункти 1.1.5.25., 2.1.1.7.6. Умов та правил). Разом з тим, відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, відтак їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, не відповідає положенням, передбаченим у статті 61 Конституції України. Також суд вважав, що розмір пені за користування кредитними коштами має бути визначено у розмірі 12 816,58 грн, виходячи із розрахунку позивача за період з 14 листопада 2016 року по 14 січня 2017 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року в частині розміру пені, стягнутої з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», змінено, зменшено цей розмір з 12 816,58 грн до 11 443,26 грн. Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року в частині загального розміру заборгованості за кредитом, стягнутої з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк», змінено, зменшено цей розмір з 34 686,60 грн до 33 313,31 грн. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь банку заборгованості за кредитом та відсотків за користування кредитом, розмір яких відповідає вимогам закону та умовам договору.Разом з тим, суд апеляційної інстанції вважав помилковими висновки суду першої інстанції щодо періоду нарахованої пені. Посилаючись на вимоги частини другої статті 258, статті 266 ЦК України, суд зазначив, що банк має право на стягнення пені за останні 12 місяців перед зверненням до суду, тобто з 01 березня 2016 року по 01 березня 2017 року (враховуючи дію картки по березень 2017 року). Оскільки банком заявлені позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором станом на 14 листопада 2016 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зменшення розміру пені з 12 816,58 грн до 11 443,26 грн за період з 01 березня 2016 року по 14 листопада 2016 року, тобто в межах заявлених позовних вимог, згідно наданого банком розрахунку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 11 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 214/1302/17 із Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2019 року зупинено виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували, що доводи та надані банком докази не підтверджують факту надання відповідачу кредитних коштів у розмірі, зазначеному в позові. Банком не надано первинної бухгалтерської документації на підтвердження розміру заборгованості, а також підтвердження погодження зміни процентної ставки з позичальником. В наданій позивачем анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг вочевидь стоїть підпис не ОСОБА_1 , відсутні дані про отримання нею кредитної картки та з наданих документів неможливо встановити строк дії картки і визначитися з тим, чи не закінчився строк позовної давності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від АТ КБ «ПриватБанк», у якому зазначено, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, у зв`язку з тим, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами попередніх інстанцій вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 27 вересня 2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір б/н, відповідно до якого остання отримала кредит в розмірі 18 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,3 % на місяць з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

У заяві зазначено, що відповідачка згодна з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилась та погодилась з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 14 листопада 2016 року становить 38 707,86 грн, з яких: 14 643,51 грн - тіло кредиту, 7 226,54 грн - проценти за користування кредитом; 14 518,39 грн - нарахована пеня, також 500 грн - штраф (фіксована частина), 1 819,42 грн - штраф (процентна складова).

ОСОБА_1 просила застосувати строк позовної давності (а. с. 68).

Судом першої інстанції встановлено, що останній платіж позичальником здійснено 16 листопада 2015 року, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, виписками банку (а.с. 5-9, 123-128, 178-182). Отже, звернувшись до суду з позовом 01 березня 2017 року, банк не пропустив строк позовної давності.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення відповідають не в повній мірі.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Інститут позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починаєтьсяз дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що останній платіж позичальником здійснено 16 листопада 2015 року, що підтверджується наданим позивачем розрахунком заборгованості, виписками банку (а.с. 5-9, 123-128, 178-182). Позивач звернувся з цим позовом 01 березня 2017 року (а.с. 1-4).

При вирішенні питання щодо строку позовної давності суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно виходив з того, що трирічний строк на звернення до суду з позовом банком не пропущено.

Колегія суддів погоджується з висновками судів в цій частині, які відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві-анкеті ОСОБА_1 від 27 вересня 2011 року розмір процентів за користування кредитними коштами не зазначений.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27 вересня 2011 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяг з Тарифів та витяг з Умоврозумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27 вересня 2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (01 березня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви довідку про умови кредитування та витяг з Умов та правил у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів та витяг з Умов та правил не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27 вересня 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Відмовляючи у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» у частині стягнення з відповідача на користь позивача штрафів у розмірі 500 грн (фіксована частина) та 1 819,42 грн - штраф (процентна складова), суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності і їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором не відповідає положенням, передбаченим у статті 61 Конституції України.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно встановлені обставини через відсутність передбаченого обов`язку відповідача у анкеті-заяві від 27 вересня 2011 року по сплаті позивачу процентів за користування кредитом, пені та штрафів, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг, розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, і витяг з Тарифів не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Таким чином, посилання судів на положення статті 61 Конституції України є необґрунтованим.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року «Про захист прав споживачів» (далі - Закон).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою

статті 11 Закону, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі

№ 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Також касаційний суд зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 27 вересня 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Відповідно до частин першої та четвертої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, судові рішення з підстав, передбачених статтею 412 ЦПК України, необхідно скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь банку відсотків за користування кредитом, нарахованої пені, а також в частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафів, відмовивши в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення у примусовому порядку з ОСОБА_1 на користь банку суми заборгованості по тілу кредиту у розмірі 14 643,51 грн.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що банком не надано первинної бухгалтерської документації на підтвердження розміру заборгованості, а також доказів про отримання нею кредитної картки, є безпідставними і не впливають на правильність рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення позовних вимог банку про стягнення заборгованості за кредитом, зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Щодо судових витрат

Згідно із частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що колегія суддів залишає судові рішення судів попередніх інстанцій у частині позовних вимог банку у розмірі 14 643,51 грн, тобто 37,83 % ціни позову, то з відповідача на користь банку має бути сплачено 605,28 грн судового збору, що є 37,83 % ставки, яка була сплачена позивачем при зверненні до суду з позовом. Тому, рішення суду першої інстанції у частині розподілу судових витрат має бути залишене без змін лише у вказаній сумі.

Згідно з підпунктом «б» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 було сплачено 3 200 грн, тому пропорційно до задоволення касаційної скарги (56,04 %) з банку на її користь підлягає стягненню 1 793,28 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 412, 416, 419, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» нарахованих відсотків за користуванням кредитом, пені, штрафів, а також судового збору у розмірі 834,72 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором від 27 вересня 2011 року за тілом кредиту у розмірі 14 643,51 грн, а також судового збору у розмірі 605,28 грн залишити без змін.

Стягнути із акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (код ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 ) судові витрати за сплату судового збору за подання касаційної скарги у розмірі 1 793,28 (одна тисяча сімсот дев`яносто три) гривні 28 копійок.

Поновити виконання рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 грудня 2018 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 квітня 2019 року у нескасованій за результатами касаційного перегляду частині.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович