Постанова

Іменем України

30 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 369/7153/15-ц

провадження № 61-24413св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),

суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Краснощокова Є. В., Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Нео Солар» (яке є правонаступником публічного акціонерного товариства «Фідобанк»),

відповідач - ОСОБА_1 ,

третя особа - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області в складі судді Усатова Д. Д. від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області в складі колегії суддів: Волохова Л. А., Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О. від 09 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року публічне акціонерне товариство «Фдобанк», правонаступником якого є товариство з обмеженою відповідальністю «Нео Солар» (далі - ТОВ «Нео Солар») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/0398/18/06046 від 29 жовтня 2007 року у сумі 124 682,05 дол. США, що еквівалентно 2 674 281,60 грн та пенею в сумі 78 988,95 грн.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що 29 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та банком було укладено кредитний договір (з відповідними додатковими угодами до нього), відповідно до умов якого позивач надав відповідачу кредит в сумі 115 000 дол. США зі строком повернення до 28 жовтня 2017 року включно зі сплатою 12,5 процентів річних. 29 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком у забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором був укладений договір іпотеки. Відповідно до умов договору іпотеки іпотекодавець передав належне йому майно, квартиру АДРЕСА_1 , належала іпотекодавцеві на праві власності. Заставна вартість предмета іпотеки сторонами на момент укладення договору іпотеки була визначена в сумі 901 208 грн. Позичальник належним чином не виконує умови кредитного договору, своєчасно не погашає кредит та не сплачує відсотки за користування кредитними коштами. Іпотекодавцеві, а також позичальникові неодноразово надсилалися вимоги-повідомлення про погашення заборгованості за кредитним договором, які не були задоволені. На підставі пункту 6.5 кредитного договору банк має право достроково вимагати погашення заборгованості за кредитним договором у випадку, серед інших, порушення пункту 5.2 кредитного договору. Позивач просив суд у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором від 29 жовтня 2007 року в сумі 124 682,05 дол. США звернути стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 ; встановити спосіб реалізації квартири шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року позов задоволено. У рахунок погашення заборгованості ОСОБА_2 за кредитним договором з фізичною особою № 014/0398/18/06046 від 29 жовтня 2007 року в сумі 124 682,05 дол. США, що еквівалентно 2 674 281,6 грн та пенею в сумі 78 988,95 грн перед ПАТ «Фідобанк», правонаступником якого є ТОВ «Нео Солар», звернуто стягнення на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 , належну ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Встановлено спосіб реалізації вищевказаної квартири шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною, визначеною в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження. Вирішено питання про судовий збір. Надано відстрочку у виконанні рішення суду до втрати чинності Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов виходив із того, що у зв`язку із тим, що позичальником належним чином не виконувались умови кредитного договору то наявні підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 09 лютого 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 січня 2016 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду зазначив про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, передбачених законом підстав для його скасування немає.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 28 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами вирішено питання про звернення стягнення на предмет іпотеки в тому числі у рахунок погашення заборгованості позичальника за споживчим кредитом, строк давності якого минув. А оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки є додатковою вимогою відносно вимоги про стягнення заборгованості, правила про застосування позовної давності відповідно до частини сьомої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» стосуються і вимоги про звернення стягнення. Про час та місце розгляду справи в суді першої інстанції відповідача належним чином повідомлено не було. Суд першої інстанції неправильно визначив характер спірних правовідносин, не застосував норму частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку», постановив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу на прилюдних торгах, при цьому не визначив і не зазначив у рішенні початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах у грошовому вираженні, а суд апеляційної інстанції на вказане уваги не звернув. При вирішенні спору про звернення стягнення на предмет іпотеки не надано оцінку співмірності суми заборгованості за кредитом із вартістю іпотечного майна. Позивач не надав жодних відомостей про наявність нерухомого майна на момент пред`явлення вимоги та достовірного розрахунку розміру суми заборгованості, у межах якої звернуто стягнення на предмет іпотеки. Судами не надано належної оцінки доказам стосовно наявності рішення суду про стягнення з позичальника ОСОБА_2 суми кредитної заборгованості, що може призвести до подвійного стягнення.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 травня2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 369/7153/15-ц з Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року зазначену справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 29 жовтня 2007 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Фідобанк» (правонаступником якого є ТОВ «Нео Солар») був укладений кредитний договір з фізичною особою № 014/0398/18/06046 (до якого у подальшому було укладено додаткові угоди).

Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору позивач зобов`язується надати позичальнику кредит в сумі 115 000 дол. США зі строком повернення до 28 жовтня 2017 року включно зі сплатою 12,5 відсотків річних. Повернення кредиту та сплата відсотків здійснюється відповідно до графіку платежів, який є додатком до кредитного договору.

Факт отримання позичальником кредитних коштів у розмірі 115 000 дол. США підтверджується заявою про видачі готівки.

Зобов`язання, передбачені кредитним договором, божник належним чином не виконує у зв`язку із чим заборгованість за кредитним договором за період з 29 жовтня 2007 року по 16 червня 2015 року становить: 97 293,29 дол. США - прострочена заборгованість за кредитом; 27 388,76 дол. США - прострочена заборгованість за відсотками, разом 124 682,05 дол. США, що еквівалентно 2 674 281,6 грн, крім того: пеня за кредитом - 43 991,21 грн, пеня за відсотками - 34 997,74 грн, разом - 78 988,95 грн.

29 жовтня 2007 року між ОСОБА_1 та банком у забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором був укладений договір іпотеки.

Відповідно до умов договору іпотеки іпотекодавець передав належне йому майно, квартиру АДРЕСА_1 належна іпотекодавцеві на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серія НОМЕР_1 , виданого виконкомом Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради № 213 від 27 квітня 2007 року, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_1 21 червня 2007 року КП «Бюро технічної інвентаризації Києво-Святошинської районної ради Київської області» і записано в книгу 3 за номером запису 38/51, загальна площа квартири становить 67,7 кв.м., житлова площа 44,3 кв.м., складається із двох жилих кімнат.

Заставна вартість предмета іпотеки сторонами на момент укладення договору іпотеки була визначена у сумі 901 208 грн.

Ураховуючи невиконання умов кредитного договору боржником, виконання якого забезпечене іпотекою, банк просив суд у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Згідно статті 572 ЦК України, частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель має право в разі невиконання іпотекодавцем забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов`язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов`язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв`язку із пред`явленням вимог, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із статтею 590 ЦК України, статті 33 Закону України «Про іпотеку», заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов`язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. У разі часткового виконання боржником зобов`язання, забезпеченого заставою, право звернення на предмет застави зберігається в первісному обсязі.

Статтею 7 Закону України «Про Іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель має право за рахунок предмета іпотеки задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про Іпотеку» у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у межах позовної давності (стаття 256 ЦК України).

Відповідач просила застосувати позовну давність до вимог банку.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу (до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов`язання) вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики, що підлягає сплаті.

Таким чином, якщо за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов`язань.

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

За змістом пункту 1.3 кредитного договору повернення кредиту та сплата відсотків здійснюється позичальником щомісячно відповідно до графіку платежів.

Таким чином, умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обовязок позичальника повернути суму кредиту частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку.

Останній платіж ОСОБА_1 , за розрахунком банку, здійснила 29 листопада 2007 року. Інших доказів про те, що позичальник здійснювала платежі на погашення заборгованості за вищевказаним кредитним договором, матеріали справи не містять.

28 березня 2018 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зробила правовий висновок про те, що якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п`ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині визначення розміру кредитного боргу, в рахунок якого здійснюється звернення стягнення на предмет іпотеки, не звернув уваги на те, що не внесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі, , підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів та дійшов передчасного висновку про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості у повному розмірі, який визначений кредитором, при цьому не навів будь-яких висновків щодо доводів відповідача про пропуск позовної давності.

Установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду, тому відповідно до статті 411 ЦПК України рішення суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, оскільки суди апеляційний суд усунувся від виконання своїх обов`язків, що стало причиною передчасного та необґрунтованого його висновку про наявність правових підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення кредитної заборгованості ОСОБА_1 у заявленому банком розмірі за наведених вище підстав.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Київської області від 09 лютого 2017 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

Є. В. Краснощоков

В. П. Курило