Справа № 463/4970/16-ц

Провадження № 2/463/122/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 жовтня 2019 року                                Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді                Леньо С. І.

з участю секретаря                                Станько Р.О.

представника позивача ОСОБА_1

представників відповідачів Сачали ОСОБА_2 , ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_4  до Виконавчого комітету Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Четвертої Львівської державної нотаріальної контори, Комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»,  ОСОБА_5 , третя особа  ОСОБА_6  про визнання незаконними розпоряджень, реєстрації права власності, визнання недійсними свідоцтв, заповіту –

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, який у встановленому законом порядку неодноразово уточнював, як шляхом збільшення розміру позовних вимог, так і шляхом зміни підстави позову та в кінцевому, просить ухвалити рішення, яким:

визнати незаконним розпорядження Личаківської районної адміністрації від 17.04.1995 року № 404;

визнати незаконним розпорядження Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.04.1995 року № 248;

визнати недійсним свідоцтво про право власності № ЛО1350 від 18.04.1995 року;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.08.2003 року за № 73270;

визнати незаконною реєстрацію права власності за ОСОБА_7 та визнати недійсним витяг про реєстрацію № 18848691 від 17.05.2008 року;

визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.09.2008 року за № 2-1848;

визнати незаконною реєстрацію права власності за ОСОБА_5 та визнати недійсним витяг про реєстрацію № 20244465 від 16.09.2008 року;

визнати недійсним договір дарування від 24.09.2008 року;

визнати незаконною реєстрацію права власності за ОСОБА_6 та визнати недійсним витяг про реєстрацію № 35317053 від 29.08.2012 року;

визнати недійсним заповіт від імені ОСОБА_7 від 17.10.2000 року за № 3-2666.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що з 1989р. проживає у квартирі АДРЕСА_1 , яка складається з двох кімнат площею 48,10 кв.м. Ванна кімната, кухня, вбиральня знаходяться у спільному користуванні з квартирою АДРЕСА_2 а цього будинку, де проживали ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Вирішив приватизувати власну квартиру та в процесі приватизації дізнався, що ОСОБА_8 і ОСОБА_7 приватизували квартиру АДРЕСА_2 а таким чином, що їм видали свідоцтво про право власності на загальну площу 56,1 кв.м., що унеможливлює приватизацію ним своєї квартири, оскільки у приватизовану площу квартири АДРЕСА_2 а увійшли площа кухні, коридору, ванни, вбиральні та коридору. Тому, ЛРА ЛМР видала незаконне розпорядження від 17.04.1995р. № 404 про передачу квартири АДРЕСА_3 , а Виконавчий комітет Львівської міської ради народних депутатів видав незаконне розпорядження № 248 від 18.04.1995р., яким затвердив розпорядження ЛРА ЛМР № 404 від 17.04.1995р. Як наслідок, на основі розпорядження ВК ЛМР № 248 від 18.04.1995р. ОСОБА_9 та ОСОБА_8 видали свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_3 , тоді як їм належало до приватизації лише дві кімнати площею 37,7 кв.м. Тому всі ці документи просить визнати незаконними та скасувати в судовому порядку.

Крім того, після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину після неї за законом прийняла ОСОБА_7 , а до складу спадщини увійшла 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , про що в кінцевому, ОСОБА_7 видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.08.2003р. Разом з тим, спадкодавець у встановленому законом порядку не зареєстрував право власності на належну їй 1/2 частки квартири, у зв`язку з чим ОСОБА_7 могла успадкувати таку частку лише в судовому порядку. Відповідно, видане на її ім`я свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.08.2003 року просить визнати недійсним в судовому порядку.

Крім того, після смерті ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадщину після неї за заповітом прийняв ОСОБА_5 , а до складу спадщини увійшла квартира АДРЕСА_1 , про що в кінцевому, ОСОБА_5 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.09.2008р. Разом з тим, в процесі спадкування цієї квартири ОСОБА_5 на запит нотаріуса директор ЛОКП «БТІ та ЕО» повідомив ОСОБА_5 про можливість видачі витягу про реєстрацію лише після реєстрації свідоцтва про право на спадщину на 1/2 частки квартири, яка належала ОСОБА_8 , підтвердивши тим самим, що право власності на квартиру не було зареєстровано за ОСОБА_8 і ОСОБА_7 . В подальшому, державний реєстратор БТІ ОСОБА_10 М.В ОСОБА_11 здійснила реєстрацію права власності за ОСОБА_7 на 1/2 частку квартири не на підставі оригіналу, а на підставі копії свідоцтва про право на спадщину від 17.05.2003р., в якій наявні викреслення і дописки не посвідчені належним чином. Крім того, здійснила таку реєстрацію ІНФОРМАЦІЯ_3 р ІНФОРМАЦІЯ_4 , тобто після смерті ОСОБА_7 , що в сукупності, вказує не незаконність проведеної реєстрації права власності від 17.05.2008р., яку просить визнати незаконною в судовому порядку, а витяг про реєстрацію № 18848691 від 17.05.2008р. – недійсним.

В кінцевому, на підставі договору дарування від 24.09.2008р. ОСОБА_5 подарував ОСОБА_12 спірну квартиру і на даний час саме вона є її власником. Право власності зареєстровано згідно витягу про державну реєстрацію прав від 29.08.2012р. № 35317053.

В процесі розгляду справи заявою від 26.07.2018р. (а.с.167-168 т.1) повноважний представник позивача змінив підставу позову, підтвердивши особисто в судовому засіданні 21.08.2018р., що змінюється лише підстава позову, а предмет позову залишається незмінним.

Згідно цієї заяви, підставою недійсності свідоцтва про право на спадщину на квартиру АДРЕСА_1 від 12.09.2008р., виданого нотаріусом Ярошенко Ж.С. на ім`я ОСОБА_5 є порушення встановлених правил подання заяви про прийняття спадщини і видачі свідоцтва про право на спадщину, які мали місце в процесі оформлення документів, а саме: всі підписи від імені ОСОБА_5 в матеріалах спадкової справи – на заяві про прийняття спадщини, яка знаходиться на аркуші 1 у спадковій справі № 12 від 10.01.2008р., на паспорті ОСОБА_5 , копія якого знаходиться на аркуші 3 спадкової справи № 12 і на договорі дарування квартири значно відрізняються і очевидно виконані різними особами. При цьому, на копії паспорта є виправлення підпису, на що нотаріус не відреагував під час встановлення особи при вчиненні нотаріальних дій. Крім того, заповіт від імені ОСОБА_7 виготовлено на бланку, щодо якого є сумніви у його справжності, внаслідок чого всі ці порушення є підставою для визнання незаконною реєстрації права власності за ОСОБА_5 , яку державний реєстратор Куйбіда ОСОБА_13 здійснила 16.09.2008р. та визнання недійсним витягу про реєстрацію № 20244465 від 16.09.2008 року; визнання недійсним договору дарування від 24.09.2008 року; визнання незаконною реєстрації права власності за ОСОБА_6 та визнання недійсним витягу про реєстрацію № 35317053 від 29.08.2012 року.

Що стосується заповіту від імені ОСОБА_7 від 17.10.2000р., то згідно заяви про уточнення позовних вимог від 26.09.2017р. (а.с.101 т.1) просить визнати такий недійсним, оскільки ОСОБА_7 квартира не належала на праві власності, а лише її 1/2 частка, внаслідок чого вона не могла заповідати таку в цілому.

Відзиву на позовну заяву або письмових заперечень відповідачі не скерували. Натомість, Четверта ЛДНК в особі завідуючої Ярошенко Ж.С ОСОБА_11 , яка видала ОСОБА_5 свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.09.2008р. надала письмові пояснення, у яких підтвердила, що підписи ОСОБА_5 на всіх документах, які є в спадковій справі виконані особисто ОСОБА_5 , а відмінність у підписах пояснює тим, що таким напевно був змінений самим ОСОБА_5 . На всіх внутрішніх заявах, які зберігаються у справі, в тому числі на заяві про прийняття спадщини, або про видачу свідоцтва про право на спадщину, проставляється лише підпис нотаріуса, а прізвище, ім`я, по батькові нотаріуса та печатка на таких не проставляється. Справжність бланку, на якому викладений заповіт, перевірений нотаріусом, про що зроблена відповідна відмітка. Справжність банку чи заповіту сумнівів не викликають. На всіх документах, щодо справжності підпису нотаріуса на яких у позивача виникають сумніви проставлені нею особисто. Печатка також проставлена нею особисто, а посилання на підробку документів є необґрунтованим.

Інформація про процесуальні дії, вчинені судом під час розгляду справи.

Провадження у справі відкрито ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 23.12.2016р.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 24.01.2019р. відмовлено в задоволенні клопотання представника позивача про призначення судової ідентифікаційної технічної експертизи документів.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 22.04.2019р. заявлений позивачем відвід головуючому визнано необґрунтованим, а вирішення питання про відвід головуючого передано судді визначеному в порядку, встановленому ч.1 ст. 33 ЦПК України.

Ухвалою судді Личаківського районного суду м. Львова від 23.04.2019р. ОСОБА_14 відмовлено в задоволенні заяви позивача про відвід головуючого.

Ухвалою Личаківського районного суду м. Львова від 16.10.2019р. відмовлено в задоволенні повторного клопотання представника позивача про призначення судової ідентифікаційної технічної експертизи документів.

Узагальнена позиція учасників справи.

В судовому засіданні повноважний представник позивача позовні вимоги підтримав. ОСОБА_15 пояснення, аналогічні вищенаведеним та просить позов задовольнити.

Представник відповідача ЛРА ЛМР – Сачала І.Л. в судовому засіданні проти обґрунтованості позову заперечила. Процедура приватизації дотримана, а приміщення коридору, кухні та санвузла перебувають у загальному користуванні і тому, права позивача не порушені. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_5 – адвокат Галаса Ж.Т. проти обґрунтованості позову заперечила з підстав, викладених представником ЛРА ЛМР. Просить в задоволенні позову відмовити.

Представник відповідача Четвертої ЛДНК в судове засідання не з`явився, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Заявою до суду справу просить слухати у його відсутності з врахуванням попередньо наданих письмових пояснень.

Представники відповідачів ВК ЛМР та КП ЛОР «БТІ та ЕО», а також третя особа ОСОБА_6 в судове засідання також не з`явились, хоча про дату, місце та час розгляду справи повідомлялись належним чином, причин неявки не повідомили. Враховуючи обсяг зібраних доказів, яких достатньо для ухвалення судового рішення, суд вважає можливим завершити розгляд справи у відсутності осіб які не з`явились.

Позиція суду.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачів, дослідивши матеріали справи, матеріали реєстраційної справи, заведеної на квартиру АДРЕСА_1 , матеріали спадкової справи № 12, заведеної після смерті ОСОБА_7 , оцінивши в сукупності зібрані докази та ухвалюючи рішення у відповідності до вимог ст. 264 ЦПК України, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову належить відмовити виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що на підставі заяви ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від 09.12.1994р. (а.с.43 т.1), яка подана на ім`я керівника органу приватизації, а також долученої до такої заяви довідки про склад сім`ї наймача (а.с.44 т.1), головою Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради 17.04.1995р. видано розпорядження № 404 «Про передачу житла у власність громадян» (а.с.8 т.1).

При цьому, як вбачається з довідки про склад сім`ї наймача, квартира АДРЕСА_2 а є квартирою спільного заселення сім`ями 2 наймачів. Квартира має такі підсобні приміщення спільного користування: кухня площею 14,92 кв.м., ванна площею 6,28 кв.м., вбиральня площею 1,52 кв.м., коридор площею 10,5 + 4,91 кв.м. Площа підсобних приміщень квартири спільного користування становить 38,13 кв.м.

Розпорядження № 404 від 17.04.1995р. затверджено розпорядженням Львівського міського голови № 248 від 18.04.1995р. (а.с.9 т.1), на підставі якого 18.04.1995р. ОСОБА_7 та ОСОБА_8 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.10 т.1). Оригінал цього свідоцтва знаходиться в матеріалах спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_7 (а.с.12 спадкової справи).

В подальшому, в порядку спадкування за законом ОСОБА_7 успадкувала 1/2 частки спірної квартири після смерті ОСОБА_8 , про що їй надано свідоцтво про право на спадщину за законом від 14.08.2008р., оригінал якого знаходиться в матеріалах спадкової справи (а.с.14 спадкової справи).

Після смерті ОСОБА_16 квартира в порядку спадкування за заповітом була успадкована ОСОБА_5 , на чиє ім`я був складений заповіт від 17.10.2000р., оригінал якого знаходиться в матеріалах спадкової справи (а.с.5 спадкової справи) і який отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 12.09.2008р. (а.с.22 спадкової справи).

В кінцевому, на підставі договору дарування квартири від 24.09.2008р. (а.с.16-17), ОСОБА_5 відчужив квартиру ОСОБА_12 , яка на даний час є її єдиним власником.

Незважаючи на те, що предметом спору у даній справі є кожний правочин, на підставі яких змінювався власник спірної квартири, в першу чергу належить надати правову оцінку обставинам приватизації спірної квартири, в процесі якого така перейшла з державної у приватну власність.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначаються Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Як зазначено в преамбулі цього закону, метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваних розпоряджень та свідоцтва, приватизація державного житлового фонду – це відчуження квартир (будинків) та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

У відносинах приватизації положення Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є спеціальними, тоді як відповідні положення ЖК УРСР в таких правовідносинах є нормами загальної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 5, ч. ч. 2, 3 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» в редакції, чинній на момент видачі оскаржуваних розпоряджень та свідоцтва, До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Порядок передачі квартир у власність громадян та склад документів, що підлягають оформленню визначався Положенням про порядок передачі квартир у власність громадян, затвердженим Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992р., який був чинним на момент видачі оскаржуваних розпорядження та свідоцтва.

Пунктом 7 цього Положення передбачено, що загальна площа квартири (будинку) визначається як сума площ жилих і підсобних приміщень квартири (будинку), веранд, вбудованих шаф, а також площ лоджій, балконів і терас, які враховуються з використанням таких коефіцієнтів:

для лоджій - 0,5,

для балконів і терас - 0,3.

Розмір загальної площі, що належить кожному наймачеві у квартирі, де мешкають два і більше наймачів, визначається як сума площ займаних жилих кімнат з урахуванням площі балконів, лоджій та терас і площі підсобних приміщень квартири, яка розподіляється між всіма наймачами пропорційно площі займаних ними жилих кімнат. При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення.

Крім того, згідно п. п. 20-24 цього Положення, при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення

У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відомості про займані наймачем приміщення та їх площу наводяться згідно з інвентаризаційними матеріалами, які зберігаються у державному підприємстві по обслуговуванню житла. При відсутності інвентаризаційних матеріалів, або невідповідності їх інформації фактичному стану, що викликано проведенням ремонту чи реконструкцією будинку, підприємство по обслуговуванню житла відновлює їх через бюро технічної інвентаризації. Уточнення необхідних для приватизації квартир (будинків) даних шляхом обстеження можуть здійснювати підприємства, на які покладені обов`язки оформлення документів по приватизації державного житлового фонду.

Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані в залежності від складу сім`ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки та видає розпорядження. При створенні підприємства по оформленню документів ця робота виконується вказаним підприємством (крім оформлення розпорядження).

Як вбачається з матеріалів справи, після отримання заяви про приватизацію та довідки про склад сім`ї наймача квартири (а.с.43, 44), орган приватизації на основі інвентаризаційних даних (а.с.45-46) у відповідності до вимог п. 7 Положення провів відповідний розрахунок площ (а.с.47), згідно якого площа квартири АДРЕСА_2 а, яка підлягає приватизації становить 56,1 кв.м., в тому числі житлова – 37,7 кв.м.

Статтею 54 ЖК УРСР передбачено, якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення.

Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім`ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання.

Верховний Суд під час розгляду цивільної справи № 758/6490/15-ц (постанова від 27.02.2019р.) сформулював правову позицію, згідно якої роз`яснив, що при розгляді спорів щодо права користуванням жилим приміщення, яке звільнилось у квартирі, судам слід встановлювати, чи є приміщення, які звільнились не ізольованими; чи мають право особи, які претендують на зайняття зазначеного приміщення, на покращення житлових умов та чи реалізували вони своє право постановки на квартирний облік відповідно до Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській СРСР, затверджених Постановою Ради Міністрів УСРСР і Української республіканської Ради профспілок від 11 грудня 1984 року № 470.

Разом з тим, у справі яка розглядається не просто відсутній будь-який доказ про те, що позивач реалізував своє право постановки на квартирний облік відповідно до Правил обліку громадян, які потребують покращення житлових умов та надання їм жилих приміщень в Українській СРСР, але й спірні приміщення залишились у спільному користуванні.

Зокрема, як вбачається зі змісту всіх правовстановлюючих документів на квартиру, на підставі яких після приватизації змінювався титульний власник, така складається в цілому з двох кімнат житловою площею 37,7 кв.м. Загальна площа становить 56,1 кв.м. Кухня та вигоди в спільному користуванні.

Тобто, в процесі приватизації у приватну власність ОСОБА_8 та ОСОБА_7 по суті було передано лише житлові кімнати, позначені на плані літ. 1 та 2 площею 16,1 кв.м. та 21,6 кв.м. відповідно (а.с.45 т.1). Інші ж приміщення спільного користування, загальна площа яких згідно довідки про склад сім`ї наймача квартири (а.с.44 т.1) становить 38,13 кв.м. не приватизовувались ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а залишились у спільному користуванні.

З огляду на це, загальна площа квартири АДРЕСА_2 становить 56,1 кв. АДРЕСА_4 ., була розрахована у відповідності до вимог п. 7 Положення, що не вказує на приватизацію ОСОБА_8 та ОСОБА_7 приміщень спільного користування.

Отже, під час приватизації квартири АДРЕСА_2 а не просто відсутні порушення процедури приватизації, але й не може існувати порушень прав позивача і за таких обставин, суд відмовляє в задоволенні вимоги про визнання незаконним розпорядження Личаківської районної адміністрації від 17.04.1995 року № 404, визнання незаконним розпорядження Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.04.1995 року № 248 та визнання недійсним свідоцтва про право власності № ЛО1350 від 18.04.1995 року.

Як наслідок, суд відмовляє в задоволенні всіх інших позовних вимог та одночасно, звертає увагу на наступне.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої – третьої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення в справі Афанасьєв проти України, 05.04.2005).

Таким чином особа має право пред`явити до суду таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Виходячи з обставин даної справи, після приватизації спірної квартири її титульний власник змінювався – двічі в процесі спадкування, а востаннє на підставі договору дарування.

Однак, за відсутності порушень прав позивача під час процедури приватизації, немає підстав для висновку, що внаслідок спадкування цієї квартири після смерті ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також внаслідок дарування квартири ОСОБА_6 права позивача зазнали обмежень, оскільки останній не є заінтересованою особою у таких правовідносинах та як наслідок, не вправі ставити під сумнів правомірність набуття права власності на квартиру спочатку ОСОБА_7 , а в подальшому ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Тому, в задоволенні позову належить відмовити в повному обсязі.

В такому випадку, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, понесені позивачем судові витрати не підлягають компенсації.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 12,81,82,141,206,223,263-265,268 ЦПК України, ст. ст. 3, 15, 16, 317, 319, 321, 391 ЦК України, суд –

в и р і ш и в:

В позові ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 ) до Виконавчого комітету Львівської міської ради (м. Львів, пл. Ринок, 1), Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради (м. Львів, вул. К.Левицького, 67), Четвертої Львівської державної нотаріальної контори (м. Львів, вул. Зелена, 2), Комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» (м. Львів, вул. Липинського, 54), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_6 ), третя особа ОСОБА_6 (м. Львів АДРЕСА_7 вул. АДРЕСА_6 , 129/ АДРЕСА_2 а) про визнання незаконним розпорядження Личаківської районної адміністрації від 17.04.1995 року № 404, визнання незаконним розпорядження Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.04.1995 року № 248, визнання недійсним свідоцтва про право власності № ЛО1350 від 18.04.1995 року, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 14.08.2003 року за № 73270, визнання незаконною реєстрації права власності за ОСОБА_7 та визнання недійсним витягу про реєстрацію № 18848691 від 17.05.2008 року, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12.09.2008 року за № 2-1848, визнання незаконною реєстрації права власності за ОСОБА_5 та визнання недійсним витягу про реєстрацію № 20244465 від 16.09.2008 року, визнання недійсним договору дарування від 24.09.2008 року, визнання незаконною реєстрації права власності за ОСОБА_6 та визнання недійсним витягу про реєстрацію № 35317053 від 29.08.2012 року, визнання недійсним заповіту від імені ОСОБА_7 від 17.10.2000 року за № 3-2666 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в порядку та строки передбачені ст. ст. 354,355, пп. 15.5 п. 15 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 31.10.2019 року.

Суддя:                                                                Леньо С. І.