ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" жовтня 2019 р. Справа№ 910/18299/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Дикунської С.Я.

при секретарі судового засідання Костяк В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу б/н від 24.07.2019 (вх. №09.1-04.1/6119/19 від 07.08.2019) Публічного акціонерного товариства «Газпром» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 про відмову у задоволені скарги Публічного акціонерного товариства «Газпром» про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.05.2017 у ВП № 53823056 в частині накладення арешту на 50% Статутного капіталу ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» в розмірі 93.275.000,00грн.

у справі №910/18299/16 (суддя Мандриченко О.В.)

за позовом Антимонопольного комітету України

до Публічного акціонерного товариства «Газпром»

про стягнення 85.965.927.000 грн штрафу, 85.965.927.000 грн пені та зобов`язання виконати п.4 рішення Антимонопольного комітету України від 22.01.2016 № 18-р.

за участю представників учасників справи:

від стягувача - Павленко О.В., довіреність № 300-122/03-75 від 08.07.19;

Атаманюк Г.В., довіреність № 300-01/95 від 16.08.19

від боржника - Кравець О.С., довіреність № 01/04/04-543д від 23.09.19

від ДВС - Скалецька І.О. довіреність № 7665/9.1.4/22-19 від 18.09.19

Медведєв О.В. довіреність № 13548/20.3/22-18 від 20.12.18

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.12.2016 у справі № 910/18299/16, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2017 та постановою Вищого господарського суду України від 16.05.2017, позовні вимоги Антимонопольного комітету України задоволено повністю: стягнуто з ПАТ «Газпром» у дохід загального фонду Державного бюджету України 85 965 927 000,00 грн штрафу і 85 965 927 000,00 грн пені за прострочення сплати штрафу, накладеного рішенням Антимонопольного комітету України від 22.01.2016 № 18-р у справі № 143-26.13/108-15 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу», а також зобов`язано ПАТ «Газпром» виконати пункт 4 резолютивної частини Рішення АМК щодо припинення порушення, зазначеного в пункті 2 згаданого рішення, шляхом забезпечення отримання послуг з транзиту природного газу магістральними трубопроводами територією України у Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на обґрунтованих умовах; стягнуто з ПАТ «Газпром» на користь Комітету 206 700,00 грн судового збору.

17.03.2017 на виконання судового рішення видано накази, зокрема, про: стягнення з боржника з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання даного рішення суду, в доход загального фонду Державного бюджету України на рахунок УК у Солом`янському районі міста Києва, код ЄДРПОУ 38050812, Банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок 31118106700010, код класифікації доходів - 21081100 (символ звітності 106) 85 965 927 000 грн штрафу і 85 965 927 000 грн пені.

16.06.2019 до господарського суду надійшла скарга Публічного акціонерного товариства «Газпром» на дії Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо арешту майна боржника постановою від 29.05.2017 ВП № 53823056. Скаржник просить визнати незаконною та скасувати постанову 29.05.2017 ВП № 53823056 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. в частині накладення арешту на 50% Статутного капіталу ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» в розмірі 93 275 000,00грн. та зобов`язати відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкликати з реєстраційних органів повідомлення про арешт та заборону відчуження майна, на яке було накладено арешт.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 Публічному акціонерному товариству «Газпром» відмовлено у задоволені скарги про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.05.2017 у ВП № 53823056 в частині накладення арешту на 50% Статутного капіталу ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» в розмірі 93 275 000,00грн.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач у справі - Публічне акціонерне товариство «Газпром» подав апеляційну скаргу б/н від 24.07.2019 (вх. №09.1-04.1/6119/19 від 07.08.2019) на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/18299/16, просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 та ухвалити нове рішення про задоволення скарги заявника, просить визнати незаконною та скасувати постанову 29.05.2017 ВП № 53823056 головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєва О.В. в частині накладення арешту на 50% Статутного капіталу ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» в розмірі 93.275.000,00грн. Разом з апеляційною скаргою апелянт заявив клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що була прийнята з невірним застосуванням норм матеріального права. Так, скаржник вказує на те, що накладаючи арешт на корпоративні права боржника державний виконавець фактично змінив спосіб і порядок виконання рішення, що суперечить положенням чинного Закону України «Про виконавче провадження». Також апелянт наполягає на тому, що місцевим господарським судом безпідставно не було застосовано приписи Угоди держав Співдружності Незалежних держав про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності (ратифікована постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.1992 року) яка визначає імперативний обов`язок виконання рішень на території іноземної держави за знаходженням відповідача.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.08.2019 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Дідиченко М.А., Зубець Л.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.08.2019 поновлено Публічному акціонерному товариству «Газпром» процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/18299/16. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою б/н від 24.07.2019 (вх. №09.1-04.1/6119/19 від 07.08.2019) Публічного акціонерного товариства «Газпром» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/18299/16. Антимонопольному комітету України та Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України встановлено процесуальний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а учасникам справи заяв, клопотань, пояснень до 06.09.2019. Справу №910/18299/16 призначено до розгляду на 12.09.2019.

29.08.2019 від Антимонопольного комітету України надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якій просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/18299/16.

Заперечуючи проти доводів апелянта, Антимонопольний комітет України вказує на те, що виконання рішення компетентного суду України щодо іноземних юридичних осіб, які, зокрема, мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, здійснюється у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, зазначає, що звернення до іноземної держави за виконанням рішення суду не є обов`язком, а правом стягувача.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.09.2019 розгляд справи відкладено на 20.09.2019.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.09.2019, у зв`язку з перебуванням суддів Дідиченко М.А. та Зубець Л.П. у відпустці, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Жук Г.А., суддів Дикунської С.Я., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.09.2019 апеляційну скаргу б/н від 24.07.2019 (вх. №09.1-04.1/6119/19 від 07.08.2019) Публічного акціонерного товариства «Газпром» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 прийнято до провадження визначеним складом суду.

В судовому засіданні 20.09.2019, на підставі ст. 216 ГПК України, оголошено перерву до 21.10.2019.

30.09.2019 від Антимонопольного комітету України надійшли письмові пояснення.

01.10.2019 від Публічного акціонерного товариства «Газпром» надійшли письмові пояснення.

Представник апелянта в судовому засіданні 21.10.2019 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 скасувати.

Представники Антимонопольного комітету України та державної виконавчої служби заперечили проти довідок апелянта, просили ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 залишити без змін.

Згідно п. 25 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про розгляд скарг на рішення, дії (бездіяльність) органів Державної виконавчої служби, державного виконавця, приватного виконавця.

За змістом ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали оскарження, заслухавши пояснення присутніх представників учасників провадження, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.

Постановою Головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. від 21.04.2017 ВП № 53823056 відкрито виконавче провадження на підставі наказу Господарського суду міста Києва від 17.03.2017 у справі №910/18299/16 про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Газпром» в доход загального фонду Державного бюджету України 85 965 927 000 грн штрафу і 85 965 927 000 грн пені.

29.05.2017 в межах виконавчого провадження ВП № 53823056 головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим Олександром Вячеславовичем винесено постанову, якою, зокрема, було накладено арешт на 50% статутного капіталу в розмірі 93 275 000 грн. Товариства з обмеженою відповідальністю «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України», що належать боржнику - Публічному акціонерному товариству «Газпром», у межах суми звернення стягнення з урахуванням виконавчого збору 189 125 039 400,00 грн.

Звертаючись зі скаргою на дії державного виконавця щодо арешту майна, ПАТ «Газпром» посилався на те, що державним виконавцем не було здійснено необхідних заходів примусового виконання рішення, які відповідають способу і порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Також боржник наполягав на тому, що державний виконавець не вжив заходи щодо вчинення дій по виконанню рішення суду на території Російської Федерації відповідно до порядку виконання рішення на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав.

У зв`язку викладеним, ПАТ «Газпром» просив визнати незаконною та скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Медведєвим О.В. від 29.05.2017 у ВП № 53823056 в частині накладення арешту на 50 % статутного капіталу ТОВ "Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України" в розмірі 93 275 000,00 грн.

Місцевий господарський суд, з посиланням на приписи ст. ст. 48, 56 Закону України «Про виконавче провадження» дійшов висновку про правомірність накладення державним виконавцем згідно постанови від 29.05.2017 у ВП № 53823056 арешту на майно боржника. Крім того, судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку з відсутністю на рахунках боржника достатньої суми коштів для виконання остаточного рішення суду, стягувач, в порядку ст. 121 ГПК України (в редакції до 03.10.2017) та ст. 33 Закону України «Про виконавче провадження», звернувся до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, яка була задоволена судом.

Згідно ст. 129-1 Конституції України, судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ст. 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб), у відповідності до присів ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 названого Закону унормовано, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

У відповідності до ст. 3 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, за змістом ст. 19 Основного Закону, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у ст. 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 18 названого Закону унормовано, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 10 Закону України "Про виконавче провадження" заходами примусового виконання рішення є, зокрема, звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами.

У відповідності до ч. 5 ст. 48 названого Закону у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

За приписами ч. 7 ст. 26 Закону № 1404-VIII у разі якщо в заяві стягувача зазначено конкретне майно боржника, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження перевіряє в електронних державних базах даних та реєстрах наявність права власності або іншого майнового права боржника на таке майно та накладає на нього арешт. На інше майно боржника виконавець накладає арешт в порядку, визначеному ст. 56 цього Закону.

Відповідно до ст. 56 Закону № 1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт.

Із правового контексту вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що за своєю правовою природою арешт майна є забезпечувальним заходом збереження майна боржника, оскільки воно може зменшитись або зникнути, що у майбутньому може ускладнити виконання остаточного рішення суду. При цьому, накладення арешту на майно не може свідчити про безумовне його відчуження на користь стягувача, а лише забороняє боржнику вчиняти будь-які дії по його відчуженню. Тобто накладення арешту та звернення стягнення на майно не є тотожними процесуальними діями, оскільки мають різні правові наслідки.

Також апеляційна інстанція вважає за необхідне зауважити, що накладення арешту на майно в межах виконавчого провадження здійснюється виконавцем в порядку, визначеним Законом, яким унормовано право державного виконавця у випадку відсутності грошових коштів для забезпечення виконання рішення суду накласти арешт на інше майно боржника. При цьому, на державного виконавця, в силу приписів ч. 8 ст. 48 Закону № 1404-VIII, покладено обов`язок регулярної перевірки наявності у боржника майна.

З огляду на наведене та беручи до уваги спрямованість дій державного виконавця на повне виконання судового рішення, яке набрало законної сили, з метою захисту та реалізації прав стягувача, а також те, що ці дії було вчинено державним виконавцем з дотриманням вимог Закону України «Про виконавче провадження», апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення скарги ПАТ «Газпром».

Крім того, як підставно зауважено місцевим господарським судом ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2017 у справі № 910/18299/16, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2017, задоволено заяву стягувача та змінено спосіб, порядок виконання рішення суду рішення Господарського суду від 05.12.2016 у справі № 910/18299/16, а саме: стягнути з Публічного акціонерного товариства "Газпром" в дохід загального фонду Державного бюджету України на рахунок УК у Солом`янському районі міста Києва, код ЄДРПОУ 38050812, Банк одержувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, МФО 820019, рахунок 31118106700010, код класифікації доходів - 21081100 (символ звітності 106) 85 965 927 000 грн штрафу і 85 965 927 000 грн пені, шляхом звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; стягнути з Публічного акціонерного товариства "Газпром" на користь Антимопольного комітету України 206 700 грн судового збору, шляхом звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі, якщо вони перебувають у інших осіб або належать боржникові від інших осіб від інших осіб, або божник володіє ними спільно з іншими особами.

Щодо доводів апелянта про незастосування місцевим господарським судом Угоди держав Співдружності Незалежних держав про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 2889-XII від 19.12.1992 року (далі Угода СНД від 19.12.1992), судова колегія зазначає наступне.

Так, у відповідності до положень ст. 1 Угоди СНД від 19.12.1992 вона регулює питання вирішення справ, що випливають з договірних та інших цивільно-правових відносин між господарюючими суб`єктами, з їх відносин з державними та іншими органами, а також виконання рішень за ними.

Статтею 5 Угоди СНД від 19.12.1992 визначено, що компетентні суди та інші органи держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав зобов`язуються надавати взаємну правову допомогу.

Згідно зі ст. 7 названої Угоди Держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав взаємно визнають і виконують рішення компетентних судів, що набули законної чинності. Рішення, винесені компетентними судами однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав, мають бути виконаними на території інших держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав. Рішення, винесені компетентним судом однієї держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав у частині звернення стягнення на майно відповідача, підлягають виконанню на території іншої держави - учасниці Співдружності Незалежних Держав органами, призначеними судом або визначеними законодавством цієї держави.

Таким чином, виходячи із правового аналізу норм міжнародного договору, має місце наявність висновку про те, що вказана угода визначає основні засади взаємодії органів державної влади країн-учасниць та не містить імперативного припису виконання рішення суду за місцем знаходження відповідача, на чому помилково наполягає апелянт.

Водночас, у відповідності до ч. 1 ст. 77 Закону України «Про виконавче провадження», під час виконання рішень стосовно іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб, які відповідно проживають (перебувають) чи зареєстровані на території України або мають на території України власне майно, яким володіють самостійно або разом з іншими особами, застосовуються положення цього Закону.

Враховуючи вищевикладені положення Угоди, з яких вбачається про виконання рішення суду щодо іноземної юридичної особи в частині взаємного виконання державами учасницями Співдружності Незалежних Держав лише у разів відсутності підстав виконання рішення суду на території України, та враховуючи, що майно боржника знаходить на території України, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження, судова колегія погоджується з висновком господарського суду про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 05.12.2016 має виконуватись відповідно до приписів Закону України "Про виконавче провадження". При цьому, наявність у стягувача права на виконання судового рішення зі справи на території Російської Федерації у відповідності до приписів Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, жодним чином не нівелює можливості його виконання на території України у відповідності до приписів Закону України "Про виконавче провадження" за рахунок майна боржника, розміщеного на території України. Доводи апеляційної скарги не спростовують вірності вищенаведених висновків суду, а тому відхиляються апеляційною інстанцією за їх необґрунтованістю.

Колегія суддів, серед іншого, вважає за необхідне зауважити, що з огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України", частину 1 статті 3 і частину четверту статті 11 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - Закон) встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Савіцький проти України" від 26.07.2012 зазначено, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи договірних держав допускали, щоб остаточні та обов`язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній зі сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Тому необґрунтована тривала затримка виконання обов`язкового рішення може суперечити Конвенції. Саме на державу покладається обов`язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані відповідно до вищезазначених вимог Конвенції. Держава відповідає за виконання остаточних рішень, якщо органи влади контролюють обставини, що блокують або перешкоджають їхньому повному та своєчасному виконанню.

За певних обставин затримка з виконанням судового рішення може бути виправданою, але затримка не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").

Саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення у справі "Comingersoll S. A." проти Португалії").

Таким чином, оскільки пункт 1 статті 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін.

Підсумовуючи вищенаведене в своїй сукупності, судова колегія вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги ПАТ «Гаспром» про визнання незаконною та скасування постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 29.05.2017 у ВП № 53823056 в частині накладення арешту на 50% Статутного капіталу ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України» в розмірі 93.275.000,00грн.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Газпром» - залишенню без задоволення.

Судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 129, 253-255, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Газпром" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі № 910/18299/16 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі № 910/18299/16 залишити без змін.

3. Копії матеріалів оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 у справі №910/18299/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Сторони мають право оскаржити постанову в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст.ст. 286-291 ГПК України.

Головуючий суддя Г.А. Жук

Судді А.О. Мальченко

С.Я. Дикунська

Повний текст постанови складено 31.10.2019