Справа № 161/1743/19 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.

Провадження № 22-ц/802/937/19 Категорія: 26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2019 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л.В.,

суддів - Федонюк С.Ю., Осіпука В.В.,

з участю секретаря - Лимаря Р.С.,

представника позивача - Опанасюка А.О..

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» про визнання договору позики недійсним за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2019 року

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року товариство з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» (далі - ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що 13.10.2016 року між ним та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 38000,00 грн. Відповідно до видаткового касового ордера № 1287 від 17 жовтня 2016 року, кошти у розмірі 38000 грн. були отримані відповідачем. Вказує, що відповідно до п.5.4 договору позики від 13.10.2016 року у випадку звільнення позичальника з ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» він зобов`язаний погасити борг до моменту звільнення. ОСОБА_1 , згідно наказу № 14 від 28.02.2017 року, був звільнений з роботи 28.02.2017 року за угодою сторін відповідно до п.1 ст 36 КЗпП. Пунктом 5.4. Договору позики від 13.10.2016 року передбачено, що у разі звільнення позичальника з ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» - позичальник зобов`язаний погасити борг до моменту звільнення. Станом на день звільнення та на день звернення до суду зобов`язання відповідача щодо повернення суми позики не виконано.

Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 38000 грн.

У березні 2019 року відповідач ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічною позовною заявою до ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» про визнання договору позики недійсним, обґрунтовуючи його тим, що з 09.06.2016 року по 28.02.2017 року працював водієм-експедитором автоколони у ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС - СЕРВІС», здійснював перевезення вантажів у країни Європи транспортом належним ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС». 25.09.2016 року на угорській митниці на нього наклали стягнення у вигляді штрафу у розмірі 300000 тисяч угорських форинтів та 400000 тисяч угорських форинтів. В подальшому, 26.09.2016 року отримавши готівкові кошти у розмірі 700000 тисяч угорських форинтів через банківську установу сплатив вищевказані штрафи. Повернувшись з рейсу, комерційний директор ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» ОСОБА_5. звинуватив його, що товариство сплатило великі штрафи та поставив умову - або він підписує документ, про те що він нібито позичив кошти у даного товариства і йому виплачують заробітну плату та він продовжує працювати на даному підприємстві, або його звільняють без виплати заробітної плати за виконані попередні рейси. Вказує, що внаслідок психічного тиску на нього, 17.10.2016 року підписав фіктивний документ - видатковий касовий ордер № 1287 від 17.10.2016 року та зробив запис про те, що він нібито отримав 38000 гривень, хоча вказані кошти реально не отримував. Також зазначає, що оспорюваний договір позики 13.10.2016 року з генеральним директором ТзОВ «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» не укладали (не підписували), вказаний договір був підписаний 27.02.2017 року фінансовим директором ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» ОСОБА_3 Вважає, що застосувавши психічний тиск, змусивши підписати вищевказаний договір і касовий ордер, посадові особи ТзОВ «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» хотіли незаконно перекласти на нього фінансову відповідальність за штрафи, сплачені на Угорській митниці 26.09.2016 року. Крім того вважає, що підписи генерального директора ОСОБА_4 , який звернувся до суду із позовною заявою, яку підписав та підпис у договорі позики від 13.10.2016 року різняться, а тому вважає, що підписані різними особами.

На підставі вищевикладеного просить визнати договір позики від 13.10.2016 року недійсним.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2019 року ухвалено позов товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» заборгованість за договором позики в сумі 38 000 гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» понесені судові витрати в сумі 1921 гривня.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» про визнання договору позики недійсним - відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 покликаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати це рішення суду та ухвалити нове, яким первісний позов залишити без задоволення, а зустрічний позов задовольнити.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.10.2016 року між ТзОВ госпрозрахункова-фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» та ОСОБА_1 укладено договір позики на суму 38000,00 грн (а.с. 12). ОСОБА_1 , 17.10.2016 року підписав видатковий касовий ордер № 1287 від 17.10.2016 року, згідно якого він отримав 38000 гривень (а.с. 13).

Фінансові операції по видачі грошових коштів в розмірі 38 000 грн. для ОСОБА_1 відображені в бухгалтерському і податковому обліку ТзОВ «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» та підтверджуються карткою рахунку 301 за 17.10.2016 року, записами вчиненими в касовій книзі ТзОВ «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» за період з 06.10.2016 року по 01.11.2016 року (а.с. 15, 18).

Згідно п. 4.1. договору позики термін надання позики визначається з моменту її надання і становить 36 (тридцять шість) місяців.

Пунктом 5.4. договору позики визначено, що у разі звільнення позичальника з фірми «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» позичальник зобов`язується погасити борг до моменту звільнення.

Згідно копії наказу ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» № 14 від 28.02.2017 року, відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 було звільнено з роботи за згодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Підставою для звільнення є заява ОСОБА_1 від 27.02.2017 року (а.с. 21, 22).

Згідно з ч. 1, 2 п. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, тощо. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 цього Кодексу передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За своєю суттю видатковий касовий ордер є документом, який видається кредитором боржнику за договором позики, підтверджуючи як його укладення, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом факту укладення договору, а видатковий касовий ордер підтверджує факт передачі грошової суми позичальнику.

Таким чином, місцевий суд, встановивши, що в порушення вимог ст. 1046 ЦК України та п. 5.4. договору позики від 13.10.2016 року, ОСОБА_1 не повернуто кошти, отримані як позика, прийшов до правильного висновку про стягнення з відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 на користь ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» заборгованість за договором позики в сумі 38 000 грн.

ОСОБА_1 вимоги зустрічного позову обґрунтовував тією обставиною, що у зв`язку з тим, що договір позики був підписаний ним під психологічним тиском, тому він є недійсним відповідно до вимог ст. 231 ЦК України.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3 ст. 203 ЦПК України).

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (ч. 1 ст. 231 ЦК України).

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

Матеріалами справи підтверджено, що договір позики та видатковий касовий ордер підписані саме ОСОБА_1 , зокрема це не заперечується останнім.

У пункті 21 постанови Пленуму Верхового Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК України), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна.

Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з положень ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, для визнання правочину недійсним через вчинення його під впливом насильства або погрози, необхідна наявність фізичного або психічного впливу на особу з метою спонукання до укладення правочину, що і має бути доведено позивачем.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б підтверджували застосування до ОСОБА_1 фізичного чи психічного тиску під час підписання договору позики та видаткового касового ордера та не з його волі.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання договору позики недійсним на підставі ст. 231 ЦК України, оскільки вони ґрунтуються на досліджених в судовому засіданні доказах та відповідають вимогам чинного законодавства.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що відповідач грошових коштів не отримував, відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються наявними у справі доказами, зокрема: видатковим касовим ордером від 17.10.2016 року.

Покликання в апеляційній скарзі на незаконність та необгрунтованість рішення суду першої інстанції в зв`язку з відмовою у виклику і допиту як свідків працівників ТзОВ госпрозрахункова фірма «КАМАЗ-ТРАНС-СЕРВІС» ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та необхідність їх допиту в апеляційному суді є безпідставними з огляду на таке.

З матеріалів справи, зокрема з протоколу судового засідання та запису фіксування судового засідання технічними засобами, встановлено, що суд першої інстанції, вирішуючи заявлене відповідачем клопотання про виклик в судове засідання свідків, ухвалив клопотання задовольнити частково та викликати і допитати в якості свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , яким безпосередньо відомі фактичні обставини щодо предмету первісного та зустрічного позову. Відсутні підстави вважати, що суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 в частині виклику, як свідків, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та у зв`язку з цим неправильно встановив обставини справи.

Зміст оскаржуваного судового рішення та доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні, а тому апеляційну скаргу залишає без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 374,375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2019 року в даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді