ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/388/16-ц Номер провадження 22-ц/814/2641/19Головуючий у 1-й інстанції Блажко І.О. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 жовтня 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Лобов О.А.,

судді: Дорош А.І., Триголова В.М.

за участю секретаря судового засідання Ачкасової О.Н.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2018 року (час ухвалення судового рішення не вказаний, дата виготовлення повного тексту рішення - 22 грудня 2018 року)

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, апеляційний суд

В С Т А Н О В И В:

У січні 2016 року ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В. звернулося до суду із вказаним позовом, просило ухвалити рішення, яким стягнути солідарно з відповідачів на користь Банку заборгованість за кредитним договором у сумі 1 714 498,50 грн.; стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору у розмірі 25 717,48 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 27 серпня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №126-0191002/ФКВ- 08, згідно якого банк надав ОСОБА_1 кошти у розмірі 35 120 доларів США з розрахунку 10,35% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 27 серпня 2008 року по 26 серпня 2015 року. В цей же день між ТОВ "Український промисловий банк" та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 126-0191002/2фпор-08, відповідно до якого поручитель зобов`язався перед кредитором відповідати всім своїм майном за виконання ОСОБА_1 всіх його зобов`язань перед кредитором, що виникають з умов кредитного договору.

Банк свої зобов`язання за договором виконав, надавши ОСОБА_1 кредит у сумі 35 120 доларів США. Проте останній свої зобов`язання за кредитним договором у повному обсязі не виконав, в результаті чого утворилась заборгованість станом на 29 грудня 2015 року у розмірі 1 714 498,50 грн., з яких: тіло кредиту - 796 458,68 грн., відсотки - 345 335,84 грн., комісія - 141 90,60 грн., пеня - 527 355,41 грн., сума за ставкою 3% від простроченого тіла по кредиту - 21 198,26 грн., сума за ставкою 3% від прострочених доходів по кредиту - 9 959,71 грн.

Заочним рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 26.04.2016 року позов ПАТ «Дельта-Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Дельта-Банк» заборгованість за кредитним договором №126-0191002/ФКВ-08 від 27 серпня 2008, укладеним між ТОВ «Український промисловий банк», у розмірі 1 714 498 грн. 50 коп. та судовий збір в сумі 25 717 грн. 48 коп., всього 1 740 215 грн. 90 коп.

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 12 жовтня 2018 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення задоволено.

Скасовано заочне рішення від 26 квітня 2016 року у справі №554/388/16-ц за позовом ПАТ «Дельта-Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 18 грудня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Мирко Р.О. , представник за довіреністю АТ «Дельта Банк», в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначається, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку наявним у справі доказам, у зв`язку з чим зробив помилкові висновки про недоведеність факту виконання Банком зобов`язань щодо видачі позичальнику кредиту в іноземній валюті та відсутність у Банку права здійснювати такі операції (видача кредиту в іноземній валюті); про допущене Банком прострочення кредитора у зв`язку з невжиттям заходів щодо звернення стягнення на предмет застави; про недостовірність розрахунку суми заборгованості; про припинення поруки відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України; про недоведеність відступлення права вимоги за кредитним договором та про пропуск строку позовної давності.

ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, повторно виклавши доводи своїх заперечень на позов, стверджував про законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, тому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2018 року скасовано.

Позов публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 54 9844,62 грн., а саме 30 7576,12 грн. - тіло кредиту, 13 893,28 грн. - відсотки, 280,71 грн. - комісія, 230 094,51 грн. - пеня.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 288 804,14 грн., а саме 10 242,73 грн. - тіло кредиту, 27 8561,41 грн. - пеня.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір, сплачений останнім при подачі позовної зави, в розмірі 10 510,73 грн. та - при подачі апеляційної скарги в розмірі 15 766,10 грн.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір, сплачений останнім при подачі позовної зави, в розмірі 2 165,41 грн. та - при подачі апеляційної скарги в розмірі 3 248,12 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 серпня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Полтавського апеляційного суду від 11 квітня 2019 року скасовано, справу передано на новий апеляційний розгляд.

Передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд вказав, що при частковому задоволені позову суд апеляційної інстанції: не встановив, коли настав для строк виконання основного зобов`язання; не з`ясував, за який період нарахована заборгованість і який початок перебігу позовної давності; не врахував, що після настання строку виконання договору кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України; не перевірив та не встановив, за який період нараховані відсотки, комісія та пеня за кредитним договором; не з`ясував чи існують підстави для припинення поруки. Тому зробив передчасний висновок про часткове задоволення позову.

18 вересня 2019 року справа надійшла до Полтавського апеляційного суду на новий розгляд, ухвалою колегії суддів від 20.09.2019 року справа прийнята до провадження, та призначена до розгляду.

Відповідно до ч.5 ст.411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, а рішення місцевого суду скасувати з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.

Відповідно до ч.1, ч.2 та ч.3 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що 27 серпня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №126-0191002/ФКВ-08, згідно якого банк надає останньому кошти у розмірі 35 120 доларів США з розрахунку 10,35% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 27 серпня 2008 року по 26 серпня 2015 року.

Пунктом 1.7 кредитного договору встановлено, що комісія за управління кредитом - 0,1% від суми кредиту.

Згідно п.1.4 кредитного договору мета кредитування - придбання транспортного засобу марки Mitsubishi моделі L200.

Відповідно до п.3.1 кредитного договору виконання позичальником зобов`язань за цим договором забезпечується заставою транспортного засобу Mitsubishi моделі L200.

Пунктом 2.1 кредитного договору встановлено, що для видачі кредиту банк відкриває рахунок за НОМЕР_1 в Полтавській філії ТОВ «Укрпромбанк», МФО 331821 («позичковий рахунок»). Днем отримання кредиту є день перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок ОСОБА_1 або за його заявою - на рахунок контрагента - продавця товарів/робіт/послуг, або день одержання ОСОБА_1 готівкових коштів із каси банку.

Надання кредиту здійснюється за письмовою заявою позичальника шляхом видачі готівкових коштів через касу банку (п.2.2 кредитного договору).

27 серпня 2008 року ОСОБА_1 подав заяву на видачу готівки № 2 в розмірі 35 120 доларів США, що еквівалентно 170 180, 98 грн. (т.1 а.с.20).

Згідно квитанції №16 про здійснення валютно-обмінної операції або операції з купівлі-продажу банківського металу 27 серпня 2008 року ОСОБА_1 продана валюта у розмірі 35 120 доларів США за курсом - 4,625; за результатами операції йому видані кошти в розмірі 162 430, 00 грн. (т.1 а.с.141).

Відповідно до квитанції № 000098 від 27 серпня 2008 року ОСОБА_1 переказано на рахунок ТОВ «Інтеравто-Полтава» 161 532,00 грн. Призначення платежу: плата за авто Mitsubishi зг. рах фак № S-00002509 від 19 серпня 2008 року (т.1 а.с.141).

Всі операції здійснені 27 серпня 2008 року в одному відділенні, одним касиром - ОСОБА_4

27 серпня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №126-0191002/Zфпор-08, відповідно до якого останній є поручителем перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань по кредитному договору №126-0191002/ФКВ-08 від 27 серпня 2008 року. Відповідальність поручителя настає у випадку невиконання (неналежного виконання) Боржником зобов`язань за кредитним договором. Поручитель і Боржник несуть перед Кредитором солідарну відповідальність. Поручитель відповідає перед кредитором в тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи повернення кредиту, сплату процентів, штрафні санкції та відшкодування збитків.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту отримання кредиту, переходу права вимоги по спірному кредитному договору до позивача, невжиття позивачем заходів щодо реалізації свого права на звернення стягнення, а також на пропуск строку позовної давності.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

У постанові Верховного Суду від 21 серпня 2019 року (т.3 а.с.54-57) зазначені як встановлені судом слідуючі фактичні обставини.

27 серпня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №126-0191002/ФКВ-08, згідно якого банк надає останньому кошти у розмірі 35 120 доларів США з розрахунку 10,35% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 27 серпня 2008 року по 26 серпня 2015 року.

27 серпня 2008 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №126-0191002/Zфпор-08, відповідно до якого останній є поручителем перед Кредитором за виконання Боржником зобов`язань по кредитному договору №126-0191002/ФКВ-08 від 27 серпня 2008 року.

Відповідно до витягу з додатку №2 до договору від 30 червня 2010 року про передачу активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь ПАТ «Дельта Банк» останньому передані зобов`язання за договором №126-091002/ФКВ-08, боржник ОСОБА_1 , який забезпечений договором застави та поруки.

У мотивувальній частині рішення суду касаційної інстанції відсутні указівки щодо необхідності повторної перевірки доказів у підтвердження доведеності зазначених фактичних обставин.

Пунктом 2.1. договору про передачу активів та Кредитних зобов`язань Укрпромбанку на користь Дельта Банку від 30 червня 2010 року передбачено передачу Активів Укрпромбанку, а також відступлення Прав Вимоги, які входять до складу Активів Укрпромбанку, на користь переможця конкурсу - Дельта-Банк.

Згідно п.п. 4.1, 4.2 відступлення Укрпромбанком - Прав Вимоги за Кредитними та Забезпечувальними Договорами до Дельта Банку не вимагає отримання згоди боржника (ст.516 ЦК України). Внаслідок передачі Укрпромбанком Дельта Банку Прав Вимоги до Боржників, Дельта Банку переходить (відступається) право вимоги (замість Укрпромбанку) від боржників повного, належного та реального виконання обов`язків за

Кредитними та Забезпечувальними договорами.

Перелік Кредитних та Забезпечувальних договорів наведений в Додатку № 2 (п. 1.7 Договору)

Відповідно до Витягу з Додатку № 2 на користь Дельта Банку передано зобов`язання за договором № 126-0191002\ФКВ8, боржник ОСОБА_1 , який забезпечений договором застави та договором поруки.

Належним чином завірені копії зазначених документів (т.1 а.с.23-35) апеляційний суд визнає належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами (ст.77 - ст.80 ЦПК України).

Згідно вимог ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідач не надав суду доказів неукладення та/або ж недійсності договору передачі прав вимоги за кредитним договором, додатку №2 до нього, клопотання про витребування і дослідження оригіналів вказаних документів не заявлено. Відомості з витягу Державного реєстру обтяжень рухомого майна (т.1 а.с.134 зворот) про дату договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (08.12.2011) не спростовують факту передачі права вимоги за кредитним договором № 126-0191002\ФКВ-08 від 27 серпня 2008 року, який забезпечений договором поруки і договором застави.

При цьому, слід виходити з того, що за змістом ст.516, ч.2 ст.517 ЦК України неповідомлення боржника про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляє його обов`язку погашення боргу, боржник лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15, постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року по справі № 61-7378св18.

Апеляційний суд визнає доведеним належними і допустимими доказами факт виконання банком своїх зобов`язань за кредитним договором, оскільки доказів на спростування цього факту (отримання ОСОБА_1 35 120 дол. США) чи доказів на підтвердження наявності у ОСОБА_1 інших коштів для придбання автомобіля відповідачем не надано.

Так, пунктом 2.2. кредитного договору передбачено, що надання кредиту здійснюється за письмовою заявою позичальника шляхом видачі готівкових коштів через касу Банку.

Заявою про видачу готівки від 27 серпня 2008 року (т.1 а.с.225), а також квитанціями №16 і №000098 від того ж числа (т.1 а.с.141) підтверджується, що 27 серпня 2008 року ОСОБА_1 отримав у відділенні Банку 35 120 доларів США і там же здійснив валютну обмінну операцію, кошти у сумі 161 350 грн. перерахував на користь ТОВ «Інтеравто-Полтава», продавця автомобіля, задля придбання якого укладався кредитний договір.

Твердження відповідача та висновок суду першої інстанції про те, що кредитний договір не укладався і кошти ОСОБА_1 не отримував спростовуються його заявою на ім`я голови ради директорів АТ «Дельта Банк» від 11 квітня 2012 року (т.1 а.с.140), а також частковим виконанням зобов`язань за укладеним договором (т.1 а.с.145-148).

Оформлення довідки-рахунку на автомобіль 26 серпня 2008 року (т.1 а.с.142), тобто напередодні дати укладення кредитного договору, а також можливі порушення банківських інструкцій щодо порядку оформлення і видачі готівкових коштів в іноземній валюті, на які посилається відповідач, не спростовують факту укладення кредитного договору і його виконання Банком і часткового відповідачем.

Апеляційний суд визнає необґрунтованими доводи ОСОБА_1 та висновок суду першої інстанції про доведеність факту прострочення кредитора.

У справі №6-2387цс15, розглянутій Верховним Судом України, судами був встановлений той факт, що автомобіль переданий банку на реалізацію відповідно до акту прийому-передачі, тобто сторонами було узгоджено продаж транспортного засобу в рахунок погашення заборгованості, танспортний засіб перебував у банка, проте останній його не реалізував.

У цій справі мається лише заява ОСОБА_1 про його згоду на продаж заставного майна. Проте, транспортний засіб Банку не передавався, питання його продажу в рахунок погашення заборгованості не вирішувалося.

Апеляційний суд відповідно до вимог ч.5 ст.411 ЦПК України керується правовими висновками, зробленими Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 14-154цс18, а також від 13 червня 2018 року у справі №408/8040/12, а також у постанові ВСУ №6-160цс14 від 19 листопада 2014 року.

У зазначених судових рішеннях Верховним Судом, а також Верховним Судом України сформульовані такі правові висновки.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У разі неналежного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

У разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Разом із тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

У суді першої інстанції ОСОБА_1 заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України), а за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Відповідно до п.2.4 кредитного договору та додатку №1 до нього повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менше як 418,10 доларів США по 20 число кожного місяця, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту (т.1 а.с.7,11,13).

Пунктом 2.6 кредитного договору передбачено, що проценти нараховуються щомісячно на фактичну заборгованість по кредиту за період з першого по останній день кожного календарного місяця (т.1 а.с.8).

Таким чином, згідно умов договору виконання зобов`язання з повернення кредитних коштів здійснюється шляхом внесення позичальником щомісячних платежів, отже строк давності слід обчислювати з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Строк дії договору, укладеного між Банком та ОСОБА_1 , з 27 серпня 2008 року по 26 серпня 2015 року.

ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. звернувся до суду з позовом 22 січня 2016 року, тобто через п`ять місяців після закінчення строку дії договору.

Згідно додатку до позову (т.1 а.с.21-22) заборгованість за кредитним договором № 26-0191002\ФКВ8 нарахована з 01.07.2010 року по 22.11.2015 року по тілу кредиту у сумі 796 458,68 грн., по відсотках - 345 335,84 грн.

Комісія нарахована за період з 01.07.2010 року по 28.02.2013 року у сумі 14 190,60 грн.

Пеня нарахована за період з 23.12.2014 року по 22.12.2015 року в сумі 527 355,41 грн. (а.с.21-22 т.1).

На вимогу апеляційного суду банком наданий лист, у якому повідомлено про заборгованість, нараховану за три роки і за один рік, і долучені розрахунки (т.2 а.с.220-225).

Згідно повідомлення Банку заборгованість у межах трирічного строку, тобто за період з 22 січня 2013 року по 22 січня 2016 року, становить:

по тілу кредиту - 12 960,70 доларів США або 317 818 грн. 85 коп.,

по відсоткам - 10 314,67 доларів США або 252 933 грн. 60 коп.,

по комісії - 17 089 грн. 10 коп.

Заборгованість у межах річного строку, тобто з 22 січня 2015 року по 22 січня 2016 року становить:

пеня - 553 778 грн. 75 коп.,

три відсотки річних від про строченої заборгованості по тілу кредиту - 22 025 грн.,

три відсотки від простроченої заборгованості по доходах - 10 260 грн. 37 коп.

Підсумовуючи, необхідно зробити висновок про те, що Банк має право на стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором по тілу кредиту, відсотках та неустойці за період дії кредитного договору (по 26 серпня 2015 року), але в межах строку позовної давності (з 22 січня 2016 року по 22 січня 2013 року - трирічний строк давності і з 22 січня 2016 року по 22 січня 2015 року - однорічний строк давності), а саме:

-по тілу кредиту, відсотках та комісії за період з 22.01.2013 року по 26.08.2015 року;

- по пені за період з 22.01.2015 року по 26.08.2015.

Отже, з наведеного слідує, що період розрахунку заборгованості по тілу кредиту, відсотках і комісії у межах дії строку договору, та із застосуванням позовної давності становить 31 місяць (з 22.01.2013 року по 26.08.2015 року).

Згідно п.2.4 Кредитного договору повернення кредиту здійснюється щомісячно частинами в розмірі не менше як 418,10 дол. США. Останній платіж боржник ОСОБА_1 сплатив 20.07.2012 року (т.1 а.с.170).

У позові Банк просить стягнути заборгованість в гривневому еквіваленті за ставкою НБУ 100 доларів США - 24,1735 грн.

Отже, заборгованість за тілом кредиту, яка підлягає стягненню на користь Банку становить 418,10 доларів США * 31 місяць = 12 960,71 дол. США. * 24,17 грн. = 317 822 грн. 53 коп.

Аналогічним чином має бути визначена сума заборгованості по процентам за період з 22.01.2013 року по 26.08.2015 року, проте, при зверненні до суду Банком надано розрахунок (т.1 а.с.21), де заборгованість по відсотках нарахована з 01.07.2010 року лише по 28.02.2013 року.

З наведеного слідує, що, оскільки трирічний строк давності охоплює період до 22 січня 2013 року, враховуючи дату звернення до суду з позовом - 22 січня 2016 року, з відповідача ОСОБА_1 підлягають стягненню відсотки, нараховані за період з 01.02 по 28.02.2013 року у сумі 268,88 дол. США, що в еквіваленті становить 6 593,47 грн.

Наданий апеляційному суду розрахунок (т.2 а.с.219) не може бути взятий до уваги, так як у колонці «Нараховано відсотків на поточну суму заборгованості» у підсумковій графі «Загальна сума в USD" зазначено 25 033, 56 доларів США за період з 21.01.2013 року по 01.01.2016 року. Але у поясненні до таблиці (т.2 а.с.220 верх) зазначено: відсотки 24 833,56 доларів США, тоді як у листі Банку (т.2 а.с.217) заборгованість по процентам визначена у сумі 10 314,67 доларів США за той же період.

Враховуючи приписи ст.258 ЦК України, на користь Банку підлягає стягненню пеня, нарахована у період з 22.01.2015 року по 26.08.2015 року в розмірі 508 655,93 грн. згідно розрахунку (т.2 а.с.220 - 225), тобто за мінусом пені, нарахованої за п`ять місяців після закінчення строку дії кредитного договору.

З урахуванням ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Так як сума пені значно перевищує розмір збитків (заборгованість по тілу кредиту, проценти), то вона підлягає зменшенню до суми заборгованості по тілу кредиту і процентам : 317 822 грн. 53 коп. + 6 593,47 грн. = 324 416 грн.

Вирішуючи питання щодо вимоги Банку про стягнення комісії, апеляційний суд виходить з такого.

У постановах судів касаційної інстанції, зокрема постанова ВСУ №6-1746цс16 від 16 листопада 2016 року, постанова ВС КЦС від 04 вересня 2019 року у справі № 553/4163/15-ц, з посиланням на положення ЗУ «Про захист прав споживачів» (ст.11, ст.18), «Про банки і банківську діяльність» (ст.55), Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені постановою правління НБУ № 168 від 10 травня 2007 року (пункт 3.6), сформульована правова позиція, згідно якої встановлення щомісячної винагороди банку за обслуговування кредиту (комісія) без визначення змісту такої послуги є незаконним.

Як вбачається зі змісту пунктів 1.6 - 1.10 кредитного договору Банк нараховував позичальнику комісію у розмірі 0,1% щомісячно від суми кредиту за управління кредитом, тобто позичальнику встановлений обов`язок платити на користь банку певні кошти за дії, які банк здійснює на власну користь, що прямо суперечить Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту.

Разом з тим, ЗУ «Про захист прав споживачів» у редакції, яка діяла станом на час укладення кредитного договору (27 серпня 2008 року), містив норму про те, що несправедливі умови договору, укладеного зі споживачем, можуть бути визнані недійсними, тобто несправедливі умови договору не визнавалися законом нікчемними.

Оскільки ОСОБА_1 вимог про визнання недійсними умов договору, якими визначений його обов`язок сплачувати комісію, не заявлено, то нарахована заборгованість підлягає стягненню у межах строку давності.

При зверненні з позовом Банк просив стягнути з відповідача комісію, розраховану за період з 01.07.2010 року по 28.02.2013 року (т.1 а.с.21 і зворот). Наданий Банком розрахунок заборгованості зі сплати комісії на вимогу апеляційного суду (т.2 а.с.220) не може бути прийнятий до уваги, оскільки у ньому нарахована заборгованість у двічі більша, ніж та, що заявлена у позові.

Таким чином, на користь Банку підлягає стягненню сума заборгованості за один місяць - за лютий 2013 року у сумі 280,71 доларів США * 24,1735 грн. = 6 785 грн. 74 коп.

Вимоги до поручителя.

Оскільки позов пред`явлений до суду 22 січня 2016 року, то згідно ч.4 ст.559 ЦК України поручитель несе відповідальність за періодичними платежами у межах шестимісячного строку - за період з 22 липня 2015 року по 26 серпня 2015 року, тобто за платежі в останній місяць дії кредитного договору.

Таким чином, з поручителя на користь Банку підлягає стягненню платіж за тілом кредиту у сумі 418,10 доларів США, що в еквіваленті становить 418,10 * 24,1735 грн. = 10 105 грн. 47 коп.

Так як поручитель несе відповідальність лише за останній платіж за кредитним договором, то відсутні підстави для покладення на нього відповідальності по сплаті пені, яка нарахована по останній день дії кредитного договору. Відповідальність за прострочення останнього платежу за кредитним договором виходить за межі строку його дії. У кредитному договорі відсутні уточнення щодо порядку сплати останнього платежу за договором.

Зважаючи на те, що розрахунок заборгованості по процентам, наданий Банком на вимогу апеляційного суду (т.2 а.с.219), визнаний апеляційним судом неналежним доказом, а розрахунок заборгованості по процентам, долучений до позову (т.1 а.с.21), містить відомості про нараховану заборгованість по процентам лише за станом на 28 лютого 2013 року, то апеляційний суд приходить до висновку про відмову у задоволенні вимоги про стягнення з поручителя заборгованості по процентам.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Умовами кредитного договору встановлений розмір відсотків за прострочення виконання зобов`язання (п.5.2). Отже, вимоги Банку про стягнення трьох відсотків річних у межах строку дії кредитного договору з урахуванням строку давності не можуть бути задоволені.

Що стосується періоду після закінчення строку дії кредитного договору, тобто з 26 серпня 2015 року по 21 січня 2016 року, то апеляційний суд виходить з того, що Банк має право на стягнення з боржника трьох відсотків річних від простроченого тіла кредиту, визначеного у межах строку давності у відповідності до приписів ч.2 ст.625 ЦК України.

Сума трьох процентів річних розраховується за формулою: (сума боргу х 3 % х кількість прострочених днів) / 365 (кількість днів у році).

Період з 26 серпня 2015 року по 21 січня 2016 року становить 117 днів.

Отже, 317 822,53 х 3% х 117 /365 = 7 671 грн. 37 коп.

Вимоги Банку про стягнення трьох відсотків річних від суми прострочених доходів апеляційний суд визнає необґрунтованими, так як у матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження того, що включено (які види платежів) у дохід банку і з яких правових підстав цей дохід обчислювався і нараховувався.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме про солідарне стягнення з боржника і поручителя на користь Банку заборгованості по тілу кредиту у сумі 10 105, 47 грн., стягнення з боржника на користь Банку: тіло кредиту - 307 717 грн. 06 коп., проценти - 6 593 грн. 47 коп., пеня - 324 416 грн., комісія - 6 785 грн. 74 коп., три проценти на прострочене тіло кредиту - 7 671 грн. 37 коп., а всього 653 183 грн. 64 коп.

Здійснюючи розподіл судових витрат відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, апеляційний суд виходить з такого.

Частиною 13 ст.141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Частиною 1 та п.1 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача у разі задоволення позову.

Згідно ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно п.36 Постанови Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року, якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позовних вимог точно визначити неможливо, то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Так, з матеріалів справи вбачається, що банк, подаючи позовну заяву, до суду сплатив 25 717,48 грн. судового збору (т.1 а.с.6)

При апеляційному оскарженні рішення ПАТ «Дельта Банк» сплачено 38 576,22 грн. судового збору (т.2 а.с.126)

Позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково на 38,69 % .

Таким чином, ПАТ «Дельта Банк» має право на стягнення з відповідачів 25 717,48 + 38 576,22 = 64 293,70 : 100% Х 38,69% = 24 875,23 грн. судових витрат, тобто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 необхідно стягнути по 12 437,62 грн. з кожного.

Керуючись ст.141, ст.367, ст.374 ч.1 п.2, ст.376 ч.1 п.1,3,4, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 18 грудня 2018 року скасувати.

Позов публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 653 183 грн. 64 коп., з яких тіло кредиту - 307 717 грн. 06 коп., проценти - 6 593 грн. 47 коп., пеня - 324 416 грн., комісія - 6 785 грн. 74 коп., три проценти на прострочене тіло кредиту - 7 671 грн. 37 коп.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитом в розмірі 10 105, 47 грн. (тіло кредиту).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір сплачений останнім при подачі позовної зави та при подачі апеляційної скарги в розмірі 12 437,62 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» судовий збір сплачений останнім при подачі позовної зави та при подачі апеляційної скарги в розмірі 12 437,62 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 30 жовтня 2019 року.

Головуючий: О.А. Лобов

Судді: А.І. Дорош

В.М. Триголов