ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/821/201/19Головуючий по 1 інстанції

Категорія: 30230000 Коцюбинський Ю.Д.

Доповідач в апеляційній інстанції

Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

       26 вересня 2019 року Черкаський апеляційний суд  в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: :

Головуючого         Нерушак Л.В. ( суддя – доповідач)

Суддів                 Бородійчука В.Г., Єльцова В. О.

       за участю секретарів Попової М.В., Анкудінова О.І., Торопенко Н.М.

учасники справи:

позивач – Фермерське господарство «Степ»;

відповідачі – Іноземне підприємство «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу – Фермерське господарство «Степ»

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Черкаси апеляційну скаргу Фермерського господарства «Степ» на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Коцюбинської Ю.Д. в приміщенні Жашківського районного суду Черкаської області 25.05.2018 року, повний текст рішення складений 01 червня 2018 року, у справі за позовом Фермерського господарства «Степ» до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, -

в с т а н о в и в :

09 січня 2018 року Фермерського господарства«Степ» звернулося в суд з позовом до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису.

Позивач позовні вимоги обґрунтовує тим, що 21 січня 2008 року між ФГ «Степ» і ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі загальною площею 4,36 га в адміністративних межах Вільшанської сільської ради Жашківського району Черкаської області. Додатковою угодою від 01 серпня 2011 року встановлено строк дії договору до 31 грудня 2017 року.

Позивач вказує, що згідно даних свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18 червня 2015 року право власності на вище вказану земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1

13 липня 2015 року Іноземне підприємство «Агро-Вільд Україна» зареєструвало право емфітевзису на ту ж саму земельну ділянку. Пунктом 2.4. договору емфітевзису встановлено початок перебігу емфітевтичного права з 1 січня 2018 року до 1 січня 2025 року.

Позивач ФГ «Степ» вважає, що укладення договору про встановлення емфітевтичного права на земельну ділянку суперечить діючому договору оренди ділянки та є порушенням вимог Закону України «Про оренду землі». Позивач посилається, що договір емфітевзису суперечить діючому законодавству в частині позбавлення особи переважного права на поновлення договору оренди, що у відповідності до приписів частини 1 статті 203, статті 215 ЦК України має наслідком його недійсність.

Також ФГ «Степ» вказує, що 27 вересня 2017 року на адресу ОСОБА_1  було направлено лист-повідомлення із доданим проектом додаткової угоди на поновлення договору оренди земельної ділянки, чим позивач підтвердив свій намір на переважне право поновлення договору оренди та подальше використання земельної ділянки.

Відповідач ОСОБА_1 запропоновану додаткову угоду підписала.

Позивач просив суд визнати недійсним договір емфітевзису від 13 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна», на використання земельної ділянки площею 4,3644 га, розташованої в адміністративних межах Вільшанської сільської ради Жашківського району Черкаської області за межами населеного пункту, кадастровий номер 7120984900:02:001:0255, судовий збір стягнути з відповідача.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2018 року у задоволенні позову ФГ «Степ» до ІП «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису відмовлено.

Сплачений судовий збір залишено за позивачем ФГ «Степ». Стягнуто з ФГ «Степ» на користь ІП «Агро-Вільд Україна» понесені судові витрати у розмірі 7 000 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ФГ «Степ» оскаржило рішення в апеляційному порядку, подавши 04 липня 2018 року апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі скаржник вказує, що рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2018 року прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування апеляційної скарги ФГ «Степ» зазначає, що одночасне використання земельної ділянки різними суб`єктами на підставі різних цивільно-правових титулів не узгоджується з вимогами цивільного та земельного законодавства. Тому скаржник вважає безпідставним висновок суду першої інстанції про те, що переважне право позивача на укладення договору оренди укладенням договору емфітевзису порушене не було, а також висновок про те, що укладенням договору емфітевзису не були порушені вимоги діючого договору оренди та Закону України «Про оренду землі» в частині не перешкоджання орендарю у використанні ним орендованої земельної ділянки .

Скаржник ФГ «Степ» просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2018 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. Стягнути судові витрати із відповідачів.

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Згідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Постановою апеляційного суду Черкаської області від 28 серпня 2018 року апеляційну скаргу ФГ «Степ» було задоволено частково, рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2018 року скасовано, прийнято у справі нову постанову, якою позовні вимоги ФГ «Степ» до ІП «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису задоволено, визнано недійсним договір емфітевзису від 13 липня 2015 року, укладений між ОСОБА_1 та ІП «Агро-Вільд Україна» на використання земельної ділянки площею 4,3644 га, розташованої в адміністративних межах Вільшанської сільської ради Жашківського р-ну Черкаської обл. за межами населеного пункту, кадастровий номер 7120984900:02:001:0255, стягнуто з ІП «Агро-Вільд Україна» та ОСОБА_1 на користь ФГ «Степ» судові витрати по 2000 грн. з кожного.

Постановою Верховного Суду від 05 червня 2019 року постанову апеляційного суду Черкаської області від 28 серпня 2018 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача Іноземного підприємства «Агро- Вільд Україна», вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

         Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або ) відзиві на неї.

Згідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право : скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи ; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону.

         Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні між ОСОБА_1 та ІП «Агро-Вільд Україна» договору встановлення емфітевзису від 13 липня 2015 року не були допущені порушення вимог чинного законодавства і права ФГ «Степ» укладеним договором, оскільки земельна ділянка за цим договором передавалась у користування ІП «Агро-Вільд Україна» вже після закінчення договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та ФГ «Степ». Суд першої інстанції вказав у рішенні, що зміст договору встановлення емфітевзису, не містить заборони власнику земельної ділянки на укладення будь - яких угод.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає, що судом першої інстанції допущено порушення вимог процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, висновки суду не відповідають обставинам справи, тому оскаржуване рішення суду підлягає скасуванню відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України з прийняттям нового судового рішення.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 21 січня 2008 року між ФГ «Степ» і ОСОБА_2 був укладений договір оренди землі загальною площею 4,36 га в адміністративних межах Вільшанської сільської ради, Жашківського району Черкаської області строком на 5 років. (т. 1 а. с. 9-10).

Пунктом 8 договору оренди землі передбачено, що договір укладено на 5 років, початок дії договору 21 .01. 2008 року, закінчення 21.01. 2013 року. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Додатковою угодою від 1 серпня 2011 року встановлено строк дії договору до 31 грудня 2017 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, тому відкрилась спадщина після смерті на її майно, на отримання якої мали право спадкоємці.

18 червня 2015 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_2 , виданим державним нотаріусом Жашківського державного нотаріального округу , право власності на земельну ділянку загальною площею 4, 36 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться в адміністративних межах Вільшанської сільської ради Жашківського району Черкаської області за межами населеного пункту (т. 1 а. с. 12).

13 липня 2015 року між ОСОБА_1 та ІП «Агро – Вільд» укладено договір встановлення емфітевзису (т. 1 а. с. 76-79).

Предметом договору є земельна ділянка площею 4,3644 гектара, яка розташована Черкаська область, Жашківський район, Вільшанська сільська рада, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер земельної ділянки 7120984900:02:001:0255, склад угідь рілля 4,3544 га та належить власнику на підставі свідоцтва про право на спадщину.

Згідно пункту 1.3 договору зазначено, що власник стверджує, що дана земельна ділянка знаходиться в оренді до 31 грудня 2017 року.

Сторони домовились, що емфітевтичне право за цим договором набирає чинності з 1 січня 2018 року і закінчується 1 січня 2025 року, про що зазначено у п. 2.4 договору встановлення емфітевзису.

Також у п. 5.6 договору встановлення емфітевзису зазначено, що емфітевту відомо, що на дану земельну ділянку існує обмеження у користуванні згідно договору оренди, укладеного між ФГ «Степ» та власником вищевказаної земельної ділянки, термін дії якого закінчується 31 грудня 2017 року. Договір нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі під № 1455.

Листом від 01 серпня 2017 року ОСОБА_1 повідомила ФГ «Степ» про небажання поновлювати договір оренди землі від 21 січня 2018 року та протягом 5 днів після закінчення строку дії договору просить повернути їй земельну ділянку у стані, не гіршому, ніж була передана в оренду (т. 1 а. с. 80).

27 вересня 2017 року позивач ФГ «Степ» направив лист-повідомлення власнику земельної ділянки ОСОБА_1 , в якому запропонував поновити договір оренди земельної ділянки від 21 січня 2008 року шляхом укладення додаткової угоди на умовах, передбачених в ній. Додатком до вказаного листа вказано проект додаткової угоди на 1 арк. (т. 1 а. с. 15-16).

Даний лист – повідомлення ОСОБА_1 отримала 27 вересня 2017 року, що підтверджується її підписом (т. 1 а. с. 15).

Додатковою угодою про поновлення договору оренди земельної ділянки від 21 січня 2008 року вносяться зміни до п. 2 договору оренди, який запропоновано викласти в такій редакції : «в оренду передається земельна ділянка загальною площею 4,36 га, у тому числі 4,36 ріллі, що розташована в адміністративних межах Жашківської міської ради Черкаської області. Кадастровий номер 7120984900:02:001:0255».

Внесено зміни до п. 5 договору, викладеного наступним чином: «нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на дату укладення цього договору становить 86998 грн. 63 коп. За домовленістю сторін, для цілей цього договору, земельна ділянка має вартість, яка дорівнює зазначеній нормативній грошовій оцінці».

До пункту 8 договору оренди внесено зміни та викладено в наступній редакції: «договір укладено строком на 7 (сім) років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 90 (дев`яносто) календарних днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію».

Внесено зміни до п. 9 договору оренди, викладено в наступній редакції: «орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі, що складає 4785,00 грн. та на дату підписання цього договору складає 5,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка вказана в п. 5 цього договору».

Внесено зміни до п. 39 договору оренди, викладено в наступній редакції : «перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - Орендаря не є підставою для зміни умов або розірвання договору».

Всі інші умови договору залишаються без змін (т. 1 а. с. 16).

04 січня 2018 року ОСОБА_1 повідомила «ФГ» Степ» про те, що заперечує проти поновлення договору оренди земельної ділянки (т. 1 а. с. 84).

Діючим законодавством визначено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», тощо.

Статтею 41 Конституції України закріплено принцип непорушності права приватної власності, тобто права власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею.

Правовою підставою набуття права орендного землекористування є укладення договору оренди земельної ділянки.

За договором оренди земельної ділянки кожна із сторін наділяється певними права і на неї покладаються певні обов`язки.

Відповідно до ч.4 ст. 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Згідно ст.13 Закону України «Про оренду землі» під договором оренди землі розуміється договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

За змістом ч. 2 ст.792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, вони регулюються також актами земельного законодавства України, Законом України «Про оренду землі».

Як вбачається з матеріалів справи, предметом судового розгляду є визнання недійсним договору емфітевзису, оскільки земельна ділянка, яка є предметом договору емфітевзису, на момент укладення договору емфітевзису перебувала в оренді у позивача.

Відповідно ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

         Згідно частин 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином вбачається, що земельна ділянка, яка є предметом спору, під час дії договору оренди землі була передана в користування відповідно до договору емфітевзису іншій особі, що є порушенням норм діючого законодавства оскільки одна і таж земельна ділянка не може бути передана в оренду або в інший спосіб у користування - одночасно.

Висновки суду першої інстанції, що позивачем не надано належних і допустимих доказів, які свідчать, що при укладенні договору встановлення емфітевзису відповідачами порушено вимоги, які встановлені ЦК України не ґрунтуються на нормах матеріального права.

Колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що договір емфітевзису між ОСОБА_1 та ІП «Агро-Вільд Україна» не порушує права позивача, так як виконуватиметься після закінчення строку дії договору оренди, укладеного з ФГ «Степ», є помилковими, оскільки оспорюваний правочин позбавляє позивача права на пролонгацію договору оренди землі, що передбачене статтею 33 Закону України «Про оренду землі».

Статтею 33 Закону України «Про оренду землі» встановлено переважне право орендаря, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, на його поновлення після закінчення строку, на який було укладено договір.

Переважне право орендарів на поновлення договору оренди поширюється на випадки, коли обидві сторони договору мають намір продовжувати правовідносини з оренди земельної ділянки.

Так, частинами 1-5 статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк.

Орендар, який має намір скористатись переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у встановлений цим договором строк, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Таким чином, відповідно до положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» реалізація переважного права на поновлення договору оренди землі можлива лише за умови дотримання встановленої цією нормою процедури та наявності волевиявлення сторін.

У частині 1 статті 777 ЦК України законодавець закріпив переважне право наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором, на укладення договору на новий строк та передбачив певну процедуру здійснення цього права.

Права наймача, що встановлено статтею 777 ЦК України, є переважними, тобто за своєю правовою природою вони є привілеями носія таких прав, який має перевагу на укладення відповідних договорів перед третіми особами.

Поняття переважного права орендаря означає надання йому переваги орендодавцем у разі наявності пропозицій інших господарюючих суб`єктів, що містять умови, рівні з умовами особи, що наділена переважним правом.

Таким чином, можливість реалізації переважного права орендарем прямо пов`язана з наявністю пропозицій, які містять виключно рівні умови з умовами орендаря, інакше це суперечило б праву та інтересу власника розпорядитися своїм майном на більш сприятливих умовах.

Так, за змістом статті 33 Закону України «Про оренду землі» поновлення договору оренди може мати місце лише тоді, коли сторони до закінчення строку дії договору не вчиняли будь-яких значимих юридичних дій, передбачених частинами першою – п`ятою статті 33 Закону України «Про оренду землі».

Із постанови суду касаційної інстанції, вбачається, що висновок апеляційного суду зроблений без з`ясування всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема судом не встановлено чи запропоновані умови ФГ «Степ» є кращими від умов, запропонованих ІП «Агро-Вільд Україна, також  суд не врахував  поведінку сторін договору оренди землі від 21 січня 2018 року, оскільки за змістом ст. 33  Закону України  « Про оренду землі»  поновлення договору може мати місце лише тоді, коли сторони до закінчення строку дії договору не вчиняли  будь -  яких значимих юридичних дій, передбачених  частинами 1 - 5 ст.  33 Закону України «Про оренду землі».

На виконання вказівок суду касаційної інстанції, судом апеляційної інстанції при повторному розгляді справи враховано вимоги касаційного суду, тому судом приймались міри для з`ясування вказаних обставин, безпосередньо суд зобов`язував особисто відповідача ОСОБА_1 з`явитися в апеляційний суд, про що надсилались судові повістки на її адресу для дачі пояснення та з`ясування позиції відповідача, оскільки суд касаційної інстанції послався саме на порушення принципу « неприпустимості суперечливої поведінки « та належної правової оцінки діям відповідача ОСОБА_1 .

У зв`язку із такими обставинами та неявкою відповідача в суд, під час розгляду справи двічі оголошувалась перерва, розгляд справи відкладався, але відповідач так я не з`явилася в суд, надіславши лише письмові пояснення суду, де висловила свою позицію щодо укладення нею договорів.

Так, 25 вересня 2019 року на адресу Черкаського апеляційного суду електронною поштою надійшли письмові пояснення відповідача ОСОБА_1 , де вона вказує, що відповідачем ОСОБА_1 визнаються позовні вимоги ФГ «Степ» в повному обсязі, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення судом. Відповідач підтвердила, що ФГ «Степ» запропонував найвигідніші умови оренди, зокрема, в частині орендної плати та строку дії договору, тому вбачає в існуванні у ІП «Агро-Вільд Україна» права емфітевзису на належну їй ділянку порушення права власності на земельну ділянку.

ОСОБА_1 у письмових поясненнях вказує, що укладення договору 13 липня 2015 року фактично позбавляло її на вільне волевиявлення у подальшому при вирішенні питання про пролонгацію строку дії договору оренди в момент його закінчення 31.12.2017року. Договір встановлення емфітевзису від 13 липня 2015 укладався з її сторони лише з метою допущення у подальшому , тобто з 31.12.2017 відповідного суб`єкта до «змагання» на використання належної їй ділянки. Зазначила, що нею усвідомлено повноту недобросовісності дій ІП «Агро-Вільд Україна», що і спонукало продовжити оренду ділянки із поточним добросовісним орендарем. ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції у даній справі просить скасувати, апеляційну скаргу ФГ «Степ» задовольнити, договір встановлення емфітевзису від 13 липня 2015 року визнати недійсним.

За вказаних обставин, колегія суддів, приймаючи до уваги позицію відповідача, її відношення до укладення договорів та визнання позовних вимог позивача, вважає, що за таких обставин позовні вимоги слід задовольнити, а тому вимоги апеляційної скарги є обґрунтованими та підлягають задоволенню апеляційним судом.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Неврахування судом переважного перед іншими особами права наймача, який належно виконує свої обов`язки за договором найму, на укладення договору найму на новий строк, свідчить про ігнорування практики Європейського суду з прав людини у розрізі захисту права власності та є підставою для констатації порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, у рішенні Європейського суду з прав людини по справі " Пайн Велі Девелопмент Лтд " та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 Європейський суд з прав людини зазначив, що ст. 1 Першого протоколу Конвенції можна застосувати до захисту "правомірних очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. "Правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей. З наведеного слідує висновок про те, що по-перше, особа, якій відповідним рішенням надано право користування земельною ділянкою, набуває право власності на майно у вигляді правомірних очікувань щодо набуття у майбутньому права володіння майном (право оренди) ще до укладення відповідного договору оренди на виконання даного рішення, по-друге, після укладення відповідного договору оренди у особи виникає право мирно володіти майном, яким є майнові права (право оренди) протягом певного строку. При цьому, право власності на майно у вигляді як правомірних очікувань, так і майнового права (права оренди), є об`єктом правового захисту згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та національного законодавства України.

Відповідно до ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, аналіз приведених вище обставин та правових норм дає підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до ст. 4 ЦПК України, статті 15 ЦК України буде порушеним у разі укладання договору оренди з новим орендарем при дотриманні процедури повідомлення попереднього орендаря про намір реалізувати переважне право.

Таким чином, колегія суддів вважає, що даний спір стосується захисту переважного права одного орендаря перед іншим орендарем на продовження дії договору оренди і на підставі вказаних вище доводів вважає, що таке право ФГ «Степ» порушене, а рішення суду в цій частині не відповідає вимогам закону, тому підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, оскільки задоволено апеляційним судом лише вимоги щодо визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, але вимоги щодо визнання укладеною додаткової угоди позивачем не заявлялися, що вбачається із змісту позовної заяви та її прохальної частити, оскільки така вимога відсутня в позовній заяві, то відповідно судом першої інстанції вказана вимога не розглядалась і рішення по даній вимозі суд не приймав.

За таких обставин, вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, оскільки відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги у повному обсязі за в вказаних обставин.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом апеляційної інстанції прийнято нову постанову, якою задоволено позовні вимоги, то відповідно перегляду підлягають судові витрати.

Частиною 2 ст. 137 ЦПК встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач ФГ «Степ» при поданні позовної заяви сплатив 1600 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1984 від 28 грудня 2017 року (т. 1 а. с. 8), а при поданні апеляційної скарги 4800 грн. згідно платіжного доручення № 859 від 04 липня 2018 року (т. 1 а. с. 142). Скаржником при подачі апеляційної скарги було сплачено 4800 грн. за подачу апеляційної скарги, однак це на 2400 грн. перевищує розмір судового збору, який підлягав сплаті.

На підтвердження витрат, понесених ФГ «Степ», за надання юридичних послуг спеціалістом у галузі права в частині підготовки позовної заяви, проведенні консультації на стадіях до та під час розгляду справи в суді першої інстанції, представником позивача надано копію договору про надання правової допомоги (т. 1 а. с. 113-115); копію розрахунку гонорару за надану правову допомогу (т. 1 а. с. 116), де зазначено, що правова допомога надавалась з приводу підготовки 11 позовних заяв та попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин, відповідно щодо 1 цивільної справи понесені витрати складають 200 грн. за попередню консультацію щодо характеру спірних правовідносин та 1800 грн. за підготовку позовної заяви; на підтвердження понесених витрат надано копію платіжного доручення № 916 від 01 лютого 2018 року (т. 1 а. с. 117).

Колегія суддів звертає увагу на те, що оскільки наданий в матеріали справи розрахунок суми гонорару за надану правову допомогу в розмірі 22 000 гривень (а. с. 116 т. 1) не є розрахунком розміру витрат в розумінні частини 3 статті 137 ЦПК України, так як не містить детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом у даній справі, а зазначений характер правової допомоги у вигляді попередньої консультації щодо характеру спірних правовідносин та підготовка 11 позовних заяв є неконкретизований, до даної справи відношення не має, то  колегія суддів вважає, що понесення витрат на правничу допомогу у даній справі в розмірі 2 000 гривень учасником справи є непідтвердженим належними доказами, а тому до стягнення на користь позивача з відповідачів не підлягають.

При розгляді цивільної справи в суді апеляційної інстанції понесені витрати на правову допомогу позивач підтверджує копією попереднього розрахунку суми гонорару за надану правову допомогу по справі № 693/41/18 (т. 1 а. с. 140), однак в даному випадку розглядається справа № 693/45/18, з огляду на дані обставини колегія суддів не приймає копію попереднього розрахунку, як належний доказ понесених витрат на правову допомогу.

          Апеляційний суд вважає за необхідне стягнути з ІП «Агро-Вільд Україна» та  ОСОБА_1  на користь ФГ «Степ» судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги в розмірі 4000 грн. по 2000 гривень з кожного із відповідачів.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням судом норм матеріального права, а рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення про задоволення вимог позивача про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису, а апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд , -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Степ» - задовольнити частково.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 25 травня 2018 року у справі за позовом Фермерського господарства «Степ» до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису – скасувати, прийняти нову постанову.

Позовні вимоги Фермерського господарства «Степ» до Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна», ОСОБА_1 про визнання недійсним договору встановлення емфітевзису – задовольнити.

Визнати недійсним договір емфітевзису від 13 липня 2015 року, укладений між Іноземним підприємством «Агро-Вільд Україна» та ОСОБА_1 предметом якого є земельна ділянка площею 4,3644 га, яка розташована в адміністративних межах Вільшанської сільської ради Жашківського району, кадастровий номер 7120984900:02:001:0255.

Стягнути з Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» та ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Степ» по 2 000 грн. з кожного в рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат по справі.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту, постанови в порядку та за умов, визначених цивільно – процесуальним законом.

Головуючий Нерушак Л.В.

Судді БородійчукВ.Г.

Єльцов В. О.