ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року м. Київ

справа № 761/46606/18

провадження № 22-ц/824/13852/19

Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого - Іванової І.В.

суддів - Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.

при секретарі - Ярмак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єдігарова Ельвіра Михайловича, треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення,

встановив:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Єдігарова Е.М., треті особи - ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , в якому просила визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Єдігарова Е.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43166890 від 24 вересня 2018 року, яким зареєстровано право спільної часткової власності на Ѕ частину трикімнатної квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_3

Одночасно з позовом ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, посилаючись на те, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу суду через порушення норм процесуального права та постановити нову, якою заяву ОСОБА_5 задовольнити.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги позивач посилається на те, що її власність без її ж згоди була перереєстрована на іншу особу. Отже, на думку апелянта, існує загроза того, що третя особа буде робити спроби подальшої перереєстрації права власності на частину майна позивача на інших осіб.

У відзиві на скаргу, представник ОСОБА_3 заперечує проти скарги посилаючись, що ОСОБА_3 не може відчужити частину квартири без згоди ОСОБА_1 та без її попередження.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_3 адвокат Пекар А.О. заперечує проти апеляційної скарги, просила її залишити без задоволення.

Інші учасників справи належним чином повідомлені про час розгляду справи, до суду не з`явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала відповідає не в повній мірі.

Судом встановлено, що в провадженні Дарницького районного суду м. Києва знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Єдігарова Е.М., треті особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення про реєстрацію права власності на Ѕ частину квартири за ОСОБА_3 .

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона знаходиться в шлюбі з ОСОБА_2 , який є боржником у виконавчому провадженні.

У листопаді 2018 року вона дізналась, що 1/2 частина спірної квартири, яка зареєстрована за нею на праві власності, вже належить ОСОБА_3 , тому вважає що приватний нотаріус зменшив її частку з 1/1 на 1/2 в квартирі у спосіб, не передбачений законом та без відповідних підстав.

Провадження у справі відкрите ухвалою судді Дарницького районного суду м. Києва від 06 березня 2019 року.

Разом з позовом було подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просила вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру.

Заява про забезпечення позову мотивована тим, що з метою запобігання реєстрації права власності на спірну квартиру, яка належить їй за іншими особами до визначення подальшої долі цього майна необхідно заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії щодо відчуження спірної квартири.

Відмовляючи у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що незастосування заявленого позивачем заходу забезпечення позову не створює реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду про скасування державної реєстрації прав.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до положень ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити заходів забезпечення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Види забезпечення позову, які може вжити суд, передбачені ч.1 ст.150 ЦПК України, згідно якої позов забезпечується накладенням арешту на майно та грошові кошти, а також забороною вчиняти певні дії, в тому числі іншим особам. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову (ч.2 ст.150 ЦПК).

Згідно ч.3 ст.150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.5 ст.153 ЦПК України залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Інститут забезпечення позову є особливим видом судової юрисдикції, яка має свою процесуальну форму, і з цих підстав забезпечення позову розглядається як вимога, яка характеризується своєю універсальністю, охоронною функцією, превентивністю, імперативністю та обов`язковістю.

Поняття забезпечення позову визначається, як встановлені законом тимчасові процесуальні дії примусового характеру у вигляді обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб, що застосовуються судом та гарантують або можуть гарантувати зацікавленій особі виконання ухваленого на її користь судового рішення або ефективний захист її прав.

Метою забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку інших учасників з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, у випадку прийняття його на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, доведеності і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду чи утруднення ефективного захисту прав позивача в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Крім цього, вирішуючи питання про забезпечення позову та виходячи з приписів ст.ст.11, 12, 81 ЦПК України (змагальність сторін та пропорційність у цивільному судочинстві, обов`язок доказування і подання доказів), суд також має здійснити оцінку обґрунтованості доводів протилежної сторони (відповідача) щодо відсутності підстав та необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову з урахуванням зокрема того, чи порушує вжиття відповідних заходів забезпечення позову (у вигляді заборони третім особам вчиняти певні дії щодо предмета спору тощо) права відповідача або вказаних осіб, а відповідно чи порушується при цьому баланс інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу та яким чином; чи спроможний відповідач фактично (реально) виконати судове рішення в разі задоволення позову, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав та чи спроможний позивач захистити їх в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду, якщо захід забезпечення позову не буде вжито судом.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Таким чином, перевіряючи доводи позивача, судовою колегією встановлено, що між сторонами виник спір щодо права власності на 1/2 частину спірної квартири, а відтак невжиття заходів забезпечення позову в разі його задоволення та скасування реєстрації права власності на 1/2 частину спірної квартири за ОСОБА_3 може істотно ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду, оскільки остання не позбавлена можливості без дозволу позивача укласти договір дарування 1/2 частини квартири, яка зареєстрована за нею, в інтересах іншої особи.

Враховуючи наведені обставини та вимоги законодавства, судова колегія дійшла висновку про необхідність забезпечення позову у даній справі у виді накладення арешту на 1/2 частину спірної квартири, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3

Такий вид забезпечення позову є співмірним і відповідає заявленим позовним вимогам, є необхідним і достатнім для забезпечення виконання можливого судового рішення.

При цьому таке забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін. Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, оскільки в даному випадку відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства вирішено лише процедурне питання про забезпечення позовних вимог, не позбавляючи ОСОБА_3 права власності на належне їй майно та не обмежуючи її у користуванні цим майном.

Враховуючи викладене, висновок суду про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову є таким, що не відповідає вимогам закону.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали з постановленням нового судового рішення про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 72,1 кв.м., власником якої є ОСОБА_3 .

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381 ЦПК України, Київський Апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

постановив :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 06 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову задовольнити частково.

В порядку забезпечення позову накласти арешт на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 72,1 кв.м., власником якої є ОСОБА_3 .

Заходи забезпечення позову вжити до вирішення судом даного спору по суті.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий:

Судді :