Справа - № 22ц-1243/09 Головуючий в 1-й інстанції -Мороз В.П.,

Категорія - 34 Доповідач - Сіромашенко Н.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 березня 2009 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Петренко І.О.,

суддів Котушенко С. П., Сіромашенко Н.В.,

при секретарі Шило С. Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2008 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2008 року позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 7333 грн. 18 коп., у відшкодування моральної шкоди -3000 грн., судові витрати у вигляді державного мита в сумі 81 грн. 83 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 30 грн., витрат на правову допомогу в сумі 396 грн., а всього 10848 грн. 51 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 порушив питання про скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд до суду 1-ї інстанції, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи; неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши пояснення сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні, а, отже, законність та обгрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 29 вересня 2007 року о 7 год. 30 хв. ОСОБА_2, керуючи автомобілем «Опель Омега» д/н НОМЕР_1, який належить йому на праві приватної власності, рухаючись по вул. Крайня в м. Підгороднє, при зміні напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-21213 д/н НОМЕР_2 під керування ОСОБА_1., якому даний автомобіль також належить на праві приватної власності. Постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2007 року ОСОБА_2 був визнаний винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, тому ним повинна бути відшкодована шкода, заподіяна внаслідок ДТП, в тому числі, і моральна, оскільки пережив стрес в результаті ДТП, морально страждав та переживав у зв’язку з пошкодженням автомобіля, а також внаслідок того, що відповідач відмовився відшкодувати спричинену шкоду. При цьому суд зазначив, що сума 3000 грн. відповідає перенесеним моральним стражданням позивача. Також підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1. витрату на правову допомогу в сумі 396 грн., та понесені останнім судові витрати у вигляді судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Апеляційний суд вважає, що суд 1-ї інстанції, виходячи із встановлених фактичних обставин справи, та, керуючись ст. ст. 1166, 1167 ЦК України, постановами Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами

про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6, «Про судову практику в справа х про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, правильно прийшов до висновку про часткове задоволення вищевказаного позову.

У відповідності до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В силу вимог ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Окрім того, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов’язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Ч. 1 ст. 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Апеляційний суд вважає юридично необгрунтованими доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі щодо того, що не відповідають дійсності ствердження суду про те, що постановою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2007 року його визнано винним в скоєнні адміністративного порушення, а тому ці підстави не потребують доказуванню, оскільки вказана постанова скасована постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2007 року, до того ж його вина в ДТП ніким не доведена, бо грунтується лише на даних протоколу про адміністративне правопорушення, з яким він не згодний.

Так, з матеріалів справи, дійсно, вбачається, що постанова Індустріального райсуду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2007 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності та накладення на нього адміністративного стягнення за ст. 124 КУпАП, скасована. Однак, в судовому засіданні в апеляційному суді було надано ОСОБА_1. постанову Індустріального райсуду м. Дніпропетровська від 6 лютого 2008 року, відповідно до якої провадження в адміністративній справі у відношенні ОСОБА_2 за ст. 124 КУпАП було закрито у зв’язку зі спливом строку притягнення до адмінвідповідальності, але встановлена його вина у скоєнні вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди.

В той же час ч.ч. 3, 4 ст. 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд приходить до висновку про те, що заподіяна шкода внаслідок ДТП повинна відшкодовуватися саме ОСОБА_2, винність якого підтверджується належним доказом.

При цьому висновком спеціаліста автотоварознавця № А 117/07 від 16 жовтня 2007 року підтверджується розмір матеріальної шкоди, спричиненої володільцю автомобіля

ВАЗ 21213 д/н НОМЕР_2 в результаті його пошкодження при ДТП, що складає 6525 грн.18 коп.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а суд зобов’язаний забезпечити реалізацію принципу змагальності і рівності сторін у здійсненні процесуальних прав.

Зі змісту п. 4 вказаної статті вбачається, що суд має створювати необхідні умови для здійснення сторонами процесуальних прав та виконання обов’язків.

Враховуючи вищенаведене, ухвалою Індустріального суду м. Дніпропетровська від 6 червня 2008 року за клопотанням ОСОБА_2 в даній справі була призначена судова автотоварознавча експертиза (а.с. 64), від проведення якої 1 грудня 2008 року останній відмовився (а.с. 81). Таким чином, доказів зворотного щодо розміру спричиненої матеріальної шкоди ОСОБА_2 суду не надано, а, отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є безпідставними.

При цьому належними доказами підтверджуються витрати на проведення автотоварознавчого дослідження 16 жовтня 2007 року в сумі 500 грн. (а.с. П), витрати на послуги по евакуації автомобіля в сумі 300 грн. та відправлення телеграми про виклик відповідача для участі у проведенні дослідження в сумі 12 грн. 42 коп., але ОСОБА_1. просив стягнути 8 грн., то саме ця сума підлягає стягненню (а.с. 32).

Приймаючи до уваги вищезазначене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що у відшкодування матеріальної шкоди підлягають стягненню 7333 грн. 18 коп., із розрахунку: 6525 грн. 18 коп. + 500 грн. + 300 грн. + 8 грн., а саме та сума, яка була визначена судом 1 -ї інстанції.

Посилання апелянта в апеляційній скарзі на необгрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в частині відшкодування моральної шкоди є також надуманими, оскільки в рішенні суду зазначені мотиви, з яких суд прийшов до висновку про стягнення саме 3000 грн. Апеляційний суд погоджується з висновком суду 1-ї інстанції щодо цього, оскільки внаслідок ДТП позивач зазнав моральних страждань та переживань, викликаних пошкодженням його автомобіля, вимушений був тривалий час захищати свої порушені права в суді, витрачати на це свій час.

Інші доводи ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки не мають правового значення для спору, який вирішений судом 1-ї інстанції правильно.

Рішення суду відповідає вимогам закону, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому скасуванню воно не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303, 307-308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Індустріально районного суду Дніпропетровської області від 30 грудня 2008 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з цього часу.