У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого Іващука В.А.,
суддів: Колоса С.С., Нікушина В.П.,
при секретарі Топольській В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання чоловіка та за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2010 року,
у с т а н о в и л а :
Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2010 року позов ОСОБА_6 задоволено.
Вирішено стягувати з ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Жуківці, Жмеринського району, Вінницької області, мешканця АДРЕСА_1, пенсіонера, інваліда другої групи, на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4, у розмірі ј частки його доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, до досягнення сином повноліття, починаючи з 23 липня 2009 року.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 120 грн. витрат на інформаційно - технічне забезпечення розгляду цивільних справ, а витрати по оплаті судового збору віднесто за рахунок держави.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць, тобто, за період з 23 липня 2009 року по 23 серпня 2009 року на утримання дитини, допусщено до негайного виконання.
У задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про стягнення аліментів на утримання чоловіка - відмовлено.
У апеляційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у позовних вимогах ОСОБА_6 до нього, а його позовні вимоги задовольнити. Просив стягнути судові витрати на його користь з ОСОБА_6, а також стягнути з неї моральну шкоду у розмірі 1000 грн.
ОСОБА_6 та її представник заперечували доводи апеляційної скарги через їх безпідставність. Просили відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.
Судом першої інстанції встановлено і не оспорюється сторонами, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 перебували в шлюбі у період з 12 лютого 2004 року по 8 травня 2009 року. Шлюб між ними розірвано 8 травня 2009 року, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 8 травня 2009 року (а.с.48).
Від шлюбу є син ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.49).
В даний час відповідач ОСОБА_5 не надає допомоги на утримання сина.
Встановлено, що в даний час ОСОБА_7 з батьком не проживає, знаходиться на утриманні матері.
Не заперечується, що ОСОБА_5 є інвалідом ІІ групи з 20 листопада 2001 року у зв’язку із чим отримує пенсію по інвалідності.
Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 113, 114, 117) ОСОБА_6 самостійно сплачує всі комунальні послуги, зокрема і за кімнату у якій проживає ОСОБА_5
ОСОБА_6 працює продавцем в ПП Якименко, отримує заробітну плату, яка становить в середньому від 498 грн. до 580 грн., що підтверджується відповідною довідкою (а.с.115).
Судом також встановлено, що ОСОБА_6 хворіє та не в змозі сама утримувати дитину.
З урахуванням встановлених обставин суд задовольнив позов ОСОБА_6 на підставі ст. 182 СК України, а у задоволенні позову ОСОБА_5 - відмовив.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги виходячи із наступного.
Ухвалене рішення суду є по суті правильним і справедливим, а тому не може бути скасовано з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов ОСОБА_6 про стягнення аліментів на її користь на утримання неповнолітньої дитини з ОСОБА_5 та відмовляючи у задоволенні позову останнього про стягнення аліментів на його утримання з ОСОБА_6 суд правильно виходив із встановленого законом обов’язку батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а також правильно врахував всі обставини при вирішенні питання про присудження та визначення розміру стягуваних аліментів на користь ОСОБА_6 на утримання дитини, з урахуванням правил ст. 182 СК України. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_5, суд правильно виходив із того, що відповідачка ОСОБА_6 не в змозі надавати своєму колишньому чоловікові матеріальну допомогу, як непрацездатному, в силу її малозабезпеченості, стану здоров’я, а також необхідності утримувати спільну дитину, яка проживає з нею та знаходиться в неї на утриманні.
Доводи апеляційної скарги не є такими, що дають підстави для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Такі доводи не спростовують правильного по суті висновку суду про неможливість ОСОБА_6, як колишньої дружини ОСОБА_5, надавати останньому матеріальну допомогу, а також висновку щодо стягнення аліментів на користь ОСОБА_6 на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_4.
Посилання у апеляційній скарзі на важкий матеріальний стан, що дає підстави суду для звільнення ОСОБА_5 від сплати аліментів, відповідно до положень ст. 273 СК України, незастосування судом цієї норми матеріального права, не можна визнати такими обставинами, що давали підстави суду для вирішення вимог позову про стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини саме так, як це зазначив ОСОБА_5
Відповідно до вимог ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі .
Як вбачається із матеріалів справи ОСОБА_5 не звертався із самостійними вимогами про зміну розміру аліментів, чи звільнення від їх сплати, відповідно до правил ст.273 СК України.
Зазначена норма матеріального права передбачає вирішення цього питання для осіб, які сплачують аліменти. На час розгляду справи ОСОБА_5 не сплачував аліменти, оскільки це питання ще не було вирішено судом.
За таких обставин ОСОБА_5 не позбавлений права звертатися з відповідним позовом до суду з підстав передбачених ст. 273 СК України, за умов, що аліменти на утримання дитини він буде сплачувати в установленому законом порядку.
Отже доводи апеляційної скарги щодо незастосування судом вказаної норми матеріального права за якою суд зобов’язаний був би вирішити питання про звільнення ОСОБА_5 від сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильних по суті висновків суду та не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_5 щодо стягнення моральної шкоди на його користь з ОСОБА_6 в розмірі 1000 грн. є безпідставними, оскільки таких самостійних вимог про відшкодування моральної шкоди ОСОБА_5 не заявляв і суд першої інстанції не приймав щодо такого питання судового рішення.
Відповідно ст. 308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Рішення суду першої інстанції є правильним і справедливим та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.
Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 20 січня 2010 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та протягом двох місяців може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України.
Судді: /підпис/ В.А. Іващук
/підпис/ В.П. Нікушин
/підпис/ С.С. Колос
З оригіналом вірно: