1Справа № 335/188/19 2/335/969/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 жовтня 2019 року                                                        м. Запоріжжя

Орджонікідзевський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді                                                        Рибалко Н.І.,

за участю секретаря судового засідання                                Косатої М.А,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, -

ВСТАНОВИВ:

Представник Концерну «Міські теплові мережі» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, мотивуючи свої вимоги тим, що у період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року відповідачу було надано послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Заборгованість відповідача за надані послуги складає 11187,61 грн.

Посилаючись на викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у розмірі 11187,61 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762,00 грн.

Згідно відзиву на позовну заяву, відповідач просить відмовити суд у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що: у розрахунку заборгованості неправильно відображено співвідношення вартості наданих послуг у конкретному місяці та сум оплат; до правовідносин не може бути застосовано норми житлового господарства, а виключно норми цивільного законодавства. Також з посиланням на практику ВССУ відповідач зазначає, що вона є власником тільки 1/2 квартири за адресою АДРЕСА_1 , а позивач безпідставно заявляє позовні вимоги про стягнення одноособово з неї суми боргу. Окрім того, як на підставу відмови у позові зазначає відсутність письмового договору між сторонами. Посилається відповідач на те, що позовні вимоги позивача стосуються стягнення заборгованості за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року, проте позов пред`явлений у 2019 році після спливу позовної давності щодо вимог з 01.04.2015 року по 25.01.2016 року. Суду надано заяву про застосування позовної давності.

Окрім того, у заяві від 23.04.2019 року позивач просить стягнути на свою користь судові витрати у сумі 815,06 грн., що є витратами пов`язаними з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, компенсацією витрат особистого часу на вчинення дій з підготовки справи до розгляду.

21.08.2019 року на адресу суду від відповідача надійшла заява у якій відповідач просить урахувати правові висновки рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 року у справі №826/9665/16 про визнання протиправною та нечинною постанови КМУ №315 від 27.04.2016 року «Про внесення змін до постанови КМУ від 01.10.2015 року №758» з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016 року та недоведеність Концерном «МТМ» своїх позовних вимог у заявленому розмірі за період з 27.04.2016 року по 31.03.2018 року через її економічну необґрунтованість.

Сторони, будучи належно повідомленими про час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилися, причини неявки суду не повідомили.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи у його відсутності, вимоги позову підтримує, просить їх задовольнити.

Згідно ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

На підставі ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу не здійснювалося.

Суд, перевіривши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

Згідно з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності, цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно вимог ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Як вбачається з відповіді Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 28.01.2019 року №01-71/0613 – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 22.02.1978 року по теперішній час.

Згідно інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 – 1/2 частка власності, ОСОБА_1 – 1/2 частка власності.

Відповідач ОСОБА_1 , як споживач, отримує послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, які надаються Концерном «Міські теплові мережі» за адресою: АДРЕСА_1 , відкрито особовий рахунок НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1

Відповідач зареєстрований, є власником 1/2 частки квартири та проживає у вказаній квартирі, отримує, як споживач, послуги з теплопостачання, які надаються Концерном «Міські теплові мережі».

Що стосується заперечень відповідача щодо не укладення договору, то суд виходить з наступного.

Концерн «Міські теплові мережі» включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та є юридичною особою.

Відповідно до п.2.1 Статуту концерну «Міські теплові мережі», затвердженого розпорядженням Запорізького міського голови №99р від 08.04.2013 року, основною метою діяльності концерну «МТМ» є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу концерну.

Згідно п.1 Правил про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630, з наступними змінами та доповненнями, ці Правила регулюють відносини між суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг(виконавець) і фізичною та юридичною особою(споживач), яка отримує або має намір отримувати послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення.

Послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання відносяться до комунальних послуг.

Пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ від 21.07.2005 р. за № 630 (надалі-Правила) зазначено, що розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим місяцем.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов`язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб`єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, АДРЕСА_2 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент виникнення правовідносин).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент виникнення правовідносин) залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент виникнення правовідносин) й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини другої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент виникнення правовідносин) обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Враховуючи викладене, суд не бере до уваги твердження відповідача, як підставу для відмови у позові, те, що договір не було укладено, оскільки відсутність укладеного між сторонами договору не виключає можливості стягнення з споживача на користь теплопостачальній організації вартості послуг з теплопостачання, оскільки між сторонами склалися фактичні договірні відносини.

Щодо твердження відповідача про невірний розрахунок заборгованості та недоведеність Концерном «МТМ» своїх позовних вимог у заявленому розмірі за період з 27.04.2016 року по 31.03.2018 року через її економічну необґрунтованість, то суд виходить з наступного.

Відповідно до довідки щодо заборгованості за надані послуги централізованого опалення та постачання гарячої води:

-нараховано за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року: 35040,90 грн.;

-загальна сума оплат: 12593 грн.;

-субсидія: 12593,29 грн.

-заборгованість за період з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року складає 11187,61 грн.

У відзиві відповідач посилається на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 04.03.2019 року у справі №826/9665/16 про визнання протиправною на нечинною постанови КМУ №315 від 27.04.2016 року «Про внесення змін до постанови КМУ від 01.10.2015 року №758» з моменту її прийняття, а саме з 27.04.2016 року, як підставу для недоведеності Концерном «МТМ» своїх позовних вимог у заявленому розмірі за період з 27.04.2016 року по 31.03.2018 року через її економічну необґрунтованість.

Суд враховує, що згідно ст. ч. 2 статті 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (у редакції на момент виникнення правовідносин) передбачено, що ціни/тарифи на комунальні послуги формуються і затверджуються національними комісіями, що здійснюють державне регулювання у відповідних сферах відповідно до їхніх повноважень, визначених законом.

Плата за комунальні послуги (централізоване опалення, централізоване постачання гарячої води) береться за затвердженими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг в установленому поряду тарифами та вноситься щомісячно.

Тобто, на момент отримання, споживання з 01.04.2015 року по 31.03.2018 року житлово-комунальних послуг, ціна цих послуг була визначена за чинними тарифами, оскільки відомості про скасування тарифів відповідачем не надано та судом не встановлено.

Виходячи з вищевикладеного, суд приходить до висновку, що твердження відповідача про необґрунтованість тарифів не заслуговує на увагу, як і розрахунок наданий відповідачем, так як він наведений без належного обґрунтування, оскільки не зазначено відповідачем, з яких джерел відповідачем отримано вихідні дані для подальшого розрахунку та сам метод (формули) розрахунку, зазначено і у розрахунку про «вірогідність», що само по собі ставить під сумнів розрахунок, який передбачає точність та чіткість.

Разом з тим, відповідач просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч. 1,5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.ч. 3,4,5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

29.12.2018 року засобами поштової кореспонденції року Концерн «Міські теплові мережі» звернувся з цим позовом до суду.

Враховуючи вказану дату звернення позивача з цим позовом до суду, то позивач має право на стягнення заборгованості в межах 3-х річного строку позовної давності, тобто з грудня 2015 року.

У зв`язку з цим, позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з квітня 2015 до грудня 2015 року задоволенню не підлягають, у зв`язку з пропуском трьохрічного строку позовної давності.

Отже, вирішуючи питання про розмір заборгованості за надані послуги за період з грудня 2015 року по березень 2018 року, суд враховує, що за вказаний період відповідачу були надані послуги на суму 31694,01 грн., відповідачем була внесена плата за отримані послуги у розмірі 12593,29 грн., субсидія складає 11260,00 грн., а тому розмір заборгованості за від`ємним значенням за вказаний період складає 7840,72 грн.

Разом з тим, у відзиві відповідач порушує питання про безпідставність вимог позивача про стягнення з відповідача всієї суми заборгованості, посилаючись на те, що відповідач є власником 1/2 частини квартири за адресою надання послуг і несе відповідальність тільки відповідно до своєї частки.

Суд враховує, що згідно інформації у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, квартира за адресою: АДРЕСА_1 , на праві приватної власності належить ОСОБА_2 – 1/2 частка власності, ОСОБА_1 – 1/2 частка власності.

Також суд враховує, що згідно зазначеної інформації з Реєстру прав власності на нерухоме майно, в полі «причина відсутності коду» щодо ОСОБА_2 зазначено, що особа померла.

Відповідач у відзиві посилається на те, що не є спадкоємцем.

Згідно положеннями ст. 81 ЦПК України - докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Суд приймає до уваги, що позивач звернувся до суду з позовом тільки до ОСОБА_1 , з клопотанням про витребування інформації щодо спадкоємців після померлого ОСОБА_2 до суду не звертався, суду відомостей про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_2 позивачем не надано.

Виходячи з викладеного, суд приймає до уваги, положення ст.360 ЦК України, відповідно до яких співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Стаття 541 ЦК України визначено, що солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує.

Статтею 322 ЦК України передбачено, що власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, враховуючи зазначені положення закону, суд приходить до висновку, що кожен з співвласників відповідно до своєї частки повинен окремо нести відповідальність і заборгованість підлягає стягненню з кожного в частках.

Оскільки відповідач ОСОБА_1 є власником 1/2 частки квартири за адресою АДРЕСА_1 , а розмір заборгованості за надані позивачем послуги за період з грудня 2015 року по березень 2018 року (у межах строку позовної давності) складає 7840,72 грн., то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 3920,36 грн., що відповідає рівню відповідальності відповідно до її частки власності.

На підставі викладеного, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у розмірі 3920,36 грн.

При розподілі судових витрат, суд виходить з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 1762,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням.

Враховуючи, що позовні вимоги були задоволені частково, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 617 грн. 40 коп.

Що стосується вимог відповідача про стягнення на її користь судових витрат у порядку п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України, які полягають у витратах часу відповідача на складання відзиву та заяв по справі, то суд виходить з наступного.

Згідно зі ст. 133 ЦПК України,судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч.1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (п.4 ч.3).

Частиною другою статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини восьмої ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Суд враховує, що відповідачем у відповідності до вимог ч.8 ст. 141 ЦПК України, суду не надано доказів (договорів, рахунків тощо) на підтвердження розміру витрат, які відповідач сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи.

А також, суд враховує положення ч.1 ст.81 ЦПК України у відповідності до яких, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а тому витрати часу відповідача на складання відзиву на позовну заяву та інших заяв по справі, є обов`язком відповідача по доказуванню і поданню доказів, та не є витратами, пов`язаними з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду в розумінні п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про безпідставність вимог відповідача про стягнення на її користь судових витрат у порядку п.4 ч.3 ст.133 ЦПК України, у зв`язку з чим дані вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 223, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1  про стягнення заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 3920 (три тисячі дев`ятсот двадцять) грн. 36 коп.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» витрати по сплаті судового збору у розмірі 617 (шістсот сімнадцять) грн. 40 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У відповідності до п.п. 15.5 п.15 ч. 1 Розділу ХШ «Перехідні Положення» ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя                                                                        Н.І.Рибалко