РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 жовтня 2019 року

м. Рівне

Справа № 557/1041/15-ц

Провадження № 22-ц/4815/1171/19

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструк С.В., Бондаренко Н.В.

секретар судового засідання : Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач: Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»,

відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 26 червня 2019 року, ухваленого в складі судді Пацка Д.В. ,дата складання повного тексту судового рішення не зазначена, у справі №557/1047/15-ц

в с т а н о в и в :

У серпні 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог - ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 29.03.2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_3 , було укладено договір №61/ФКВ-07. Згідно з умовами кредитного договору Банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 25 000, 00 доларів США з розрахунку 12,5% річних на строк по 28.03.2032 р.

На забезпечення належного виконання позичальником кредитних зобов`язань 29 березня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 було укладено договір поруки, відповідно до умов якого вони зобов`язувалися нести солідарну відповідальність за виконання позичальником умов кредитного договору усім належним їм майном та грошовими коштами.

30.06.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», НБУ та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених даним Договором. ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`заннях. Внаслідок цього відбулася передача прав вимоги до боржників ТОВ «Укрпромбанк» до АТ «Дельта Банк».

Оскільки позичальник свої зобов`язання щодо своєчасною повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором процентів не виконував, то станом на 28 липня 2015 року утворилась заборгованість у розмірі 469 571,90 грн, яка складається із заборгованості за кредитом - 395 842,49 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 67 310,69 грн, комісія за ведення кредиту - 6 418,72 грн, яку банк просив суд стягнути з поручителів.

Рішенням Гощанського районного суду Рівненської області від 26 червня 2019 року позов Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором № 61/ФКВ-07 від 29.03.2007 року в сумі 453 741 (чотириста п`ятдесят три тисячі сімсот сорок одна) гривень 79 коп.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь держави судовий збір в розмірі 4537 (чотири тисячі п`ятсот тридцять сім) грн. 41 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В поданій на рішення апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не прийняв до уваги того, що банк скористався правом звернення стягнення на предмет іпотеки і реалізував квартиру, тому при визначенні суми стягнення необхідно враховувати вартість квартири згідно висновку експерта, оскільки відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку", сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Покликається на те, що суд не надав належної оцінки доказам, які наявні в матеріалах справи. Так, рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 19 квітня 2016 року в справі № 570/3406/15-ц задоволено позов ПАТ "Дельта Банк" про стягнення з позичальника ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором № 61/ФКВ-07 від 29.03.2007 року в сумі 469571,90 грн. Зазначене рішення виконане 28.04.2017 року шляхом здійснення реєстрації у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тобто, 28 квітня 2017 року ПАТ "Дельта Банк" шляхом набуття у власність предмету іпотеки, задоволив свої вимоги, щодо стягнення заборгованості за кредитним договором № 61/ФКВ-07 від 29.03.2007 року.

Звертає увагу суду, що зобов`язання за кредитним договором № 61/ФКВ-07 від 29.03.2007 року в силу виконання рішення суду в справі № 570/3406/15-ц у зв`язку з його виконанням - виконане на суму 469475 грн. Зазначає, що з огляду на наявність двох судових рішень про стягнення заборгованості за кредитним договором № 61/ФКВ-07 від 29.03.2007 року суд оскаржуваним рішенням допустив подвійне стягнення.

Скаржник зазначає, що при винесенні оскаржуваного рішення, суд неправильно оцінив суб`єктний склад осіб в зобов`язанні. Позов пред`явлений солідарно до поручителів ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , кожен з яких самостійно виступив поручителем по зобов`язаннях ОСОБА_3 перед ПАТ "Дельта Банк". Позовні вимоги до ОСОБА_3 не заявлялись. В справі її статус - третя особа.

Зазначає, що стягуючи виключно з двох поручителів в солідарному порядку, не пред`являючи позову до боржника за основним зобов`язанням, заборгованості за кредитним договором, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що в даному випадку ч. 3 ст. 554 ЦК України застосована бути не може і поручителі не несуть солідарної відповідальності між собою, так як відсутня їх спільна порука, оскільки укладено два окремі договори поруки.

Окрім того, зазначає, що позичальник допустив порушення взятого на себе зобов`язання - припинив здійснювати виконання взятих на себе зобов`язань належним чином 30 квітня 2014 року. Позов було подано до суду 31.08.2015 року, тобто через 13 місяців з моменту виникнення права на позов.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач вказує, що рішення суду законне та обґрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно з частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення не відповідає.

Установлено, що 29.03.2007 року між правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та ОСОБА_3 , було укладено кредитний договір №61/ФКВ-0705, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 25 000, 00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12,5% річних та кінцевим терміном повернення коштів до 28.03.2032 р.

Цього ж дня між ТОВ «Український промисловий банк» і ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за яким позичальник на забезпечення виконання кредитного договору передав банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

На забезпечення належного виконання позичальником кредитних зобов`язань 29 березня 2007 року між ТОВ «Український промисловий банк» та ОСОБА_1 , ОСОБА_2 були укладені договори поруки, відповідно до умов яких вони зобов`язувалися нести солідарну відповідальність за виконання позичальником умов кредитного договору усім належним їм майном та грошовими коштами.

30.06.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укрпромбанк», НБУ та ПАТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого в порядку, обсязі та на умовах визначених даним Договором. ТОВ «Укрпромбанк» передає (відступає) АТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, внаслідок чого АТ «Дельта Банк» замінює ТОВ «Укрпромбанк» як кредитора (стає новим кредитором) у зазначених зобов`заннях. Внаслідок цього відбулася передача прав вимоги до боржників ТОВ «Укрпромбанк» до АТ «Дельта Банк».

Відповідно до розрахунку ПАТ «Дельта Банк», доданого до матеріалів позовної заяви, станом на 28 липня 2015 року в ОСОБА_3 наявна заборгованість за кредитним договором в розмірі 469 571,49 грн, з яких заборгованість за кредитом - 395 842,49 грн, заборгованість за процентами за користування кредитом - 67310,69 грн. комісія за ведення кредиту - 6 418,72 грн.

13 серпня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» звернулося з письмовими вимогами до поручителів про дострокове погашення кредиту, а з цим позовом до суду - 31 серпня 2015 року.

Рішенням Рівненського районного від 19 квітня 2016 року, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 469 571,49 грн звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 та належить на праві власності ОСОБА_3 шляхом визнання за ПАТ «Дельта Банк» права власності на квартиру.

Позивач на підставі рішення суду звернув стягнення на квартиру АДРЕСА_1 та 28 квітня 2017 року набув право власності на іпотечне майно відповідно до запису про право власності 20535338, реєстраційний номером обєкта нерухомого мана : 1254665156246.

Станом на дату набуття позивачем права власності на іпотечне майно, відповідно висновку експерта №190624/1/с судової оціночно-будівельної експертизи від 26 червня 2019 року, вартість квартири становила 469 475 грн.

Згідно з наданим ПАТ «Дельта Банк» суду першої інстанції уточненого розрахунку заборгованості станом на 19.06.2019 року сума заборгованості за кредитним договором становить 453 741,79 грн, з яких: 7998,64 доларів США , що еквівалентно 211071,53 грн, заборгованість за тілом кредиту, 7790,79 доларів США, що еквівалентно 205586,69 грн, проценти за користування кредитом, 37 083,57 грн - комісія за ведення кредиту.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, порукою.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 цього Кодексу).

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов`язання.

Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Можна констатувати, що добровільно зареєструвавши своє право власності у Єдиному реєстрі прав на нерухоме майно, позивач виконав судове рішення яким звернуто стягнення в рахунок погашення заборгованості в сумі 469 571,90 грн на іпотечне майно, шляхом набуття права власності на квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої на час набуття права власності становила 469 475 грн, у зв`язку з чим задовольнив забезпечену іпотекою вимогу.

Будь-які докази на спростування вартості іпотечного майна на час набуття права власності іпотедержателем в матеріалах справи відсутні. Як і відсутні докази ціни за яку майно було продане Банком.

Таким чином, банк не надав суду доказів наявності заборгованості у сумі 453 741,79 грн за зазначеним кредитним договором.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, що заборгованість за процентами нарахована станом на 19 червня 2019 року, тобто після пред`явлення до поручителя вимоги про дострокове повернення кредиту від 13 серпня 2015 згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та від 04 липня 2018 року у справі № 10/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Отже, підстав для нарахування відсотків за користування кредитом з вересня 2015 року у позивача не було.

Крім того, із наданого розрахунку вбачається, що позичальник 01.06.2017 року сплатив додатково 11452,56 доларів США.

Разом з тим є необґрунтованими позовні вимоги щодо стягнення із поручителів у солідарному порядку комісії у розмірі 37083,57 грн станом на 19.06.2019 та не підлягають задоволенню з таких підстав.

Так, Верховний Суд України у постанові від 16 листопада 2016 року по справі № 6-1746цс16 вказав, що відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року по справі № 6-2071цс16.

Таким чином, позивач не надав суду доказів на підтвердження того, що після здійснених боржником платежів в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та після визнання за банком права власності на предмет іпотеки залишилася заборгованість по кредиту, а отже не довів суду наявності заборгованості за зазначеним кредитним договором.

За змістом частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку», якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми).

Апеляційний суд відхиляє покликання позивача як підставу стягнення заборгованості за кредитом на положення ст. 591 ЦК України та ст. 47 Закону України «Про іпотеку», оскільки вказані норми не поширюються на дані правовідносини, так як після добровільної реєстрації позивачем (іпотекодержателем) права власності на нерухоме майно воно втратило статус іпотеки та було реалізовано власником (Банком) не як предмет іпотеки.

Оскільки вартості набутого у власність позивачем предмета іпотеки вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання, кредитор в силу норм ЦК України та Закону України «Про іпотеку» не має права на стягнення суми заборгованості з поручителя.

П.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України - якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 376, 381-384, 389 ЦПК України, ст.ст. 526, 553, 554, 591,599,1049,1050,1054 ЦК України , апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 26 червня 2019 року в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 в сумі 453741,79 грн. та стягнення судового збору скасувати.

У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

У абзаці 2,3 резолютивної частини рішення Гощанського районного суду Рівненської області від 26 червня 2019 року виключити слова « з ОСОБА_1 та…. солідарно».

Стягнути з ПАТ «Дельта Банк» на користь дерєжави судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції в сумі 6806,11 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 28 жовтня 2019 року.

Головуючий :

Судді :