Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 484/3991/16-ц

провадження № 61-21345св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , приватне підприємство «Хорт-М», ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області, у складі судді Максютенко О. А., від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області, у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Лисенка П. П., Галущенка О. І., від 19 лютого 2018 року.

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , приватного підприємства «Хорт-М» (далі - ПП «Хорт-М»), ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів про охорону об`єктів і приміщень та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що йому та відповідачу ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності, по 1/2 частці кожному, належить комплекс нежитлових будівель, які знаходяться по АДРЕСА_1 . 12 листопада 2016 року між ОСОБА_2 та ПП «Хорт-М» укладено договір № 31 про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1 . Вказаний договір укладено без його письмової згоди як співвласника майна. Працівники охоронної фірми ПП «Хорт-М» чинять йому перешкоди у користуванні і розпорядження належним йому майном, здійсненні господарської діяльності.

Із урахуванням зазначеного, уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договір про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень № 31 від 12 листопада 2016 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП «Хорт-М». Визнати недійним з моменту укладення договір про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень № 32 від 15 березня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП «Хорт-М». Зобов`язати відповідачів ПП «Хорт-М», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні комплексом нежитлових приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1 , шляхом надання фактичного доступу до вказаного приміщення. Зобов`язати відповідачів ПП «Хорт-М», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні комплексом нежитлових приміщень, які знаходяться по АДРЕСА_1 , шляхом зняття охорони з вказаних приміщень, та не чинити перешкоди у користуванні зазначеним майном.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов`язано відповідачів ПП «Хорт-М», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні комплексом нежитлових приміщень по переробці масляних культур за адресою АДРЕСА_1 , шляхом фактичного доступу до вказаного приміщення. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, щоспірне приміщення знаходиться у спільній частковій власності, виділ в натурі відповідно до часток співвласників спірного приміщення не проводився. Враховуючи те, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні спірним приміщенням, що підтверджується відповідними доказами, а також показами свідків, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині усунення перешкод у користуванні позивачу спірним приміщенням, шляхом фактичного доступу до приміщення. В іншій частині позовні вимоги визнанні такими, що до задоволення не підлягають у зв`язку з їх недоведеністю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 19 лютого 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_4 , а також апеляційну скаргу ПП «Хорт-М» залишено без задоволення, а рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року - без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваних договорів недійсними, оскільки позивачем не доведено факту недодержання в момент вчинення сторонами правочинів вимог закону. Окрім того, на час розгляду цієї справи спірні договори припинили свою дію. Обраний позивачем спосіб захисту щодо визнання договорів недійсними не узгоджується з характером спірних правовідносин, а права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом усунення перешкод у здійсненні нею права користування і розпорядження нерухомим майном на підставі статті 391 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 лютого 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорювані договори від 12 листопада 2016 року та 15 березня 2017 року про охорону об`єктів і приміщень безпосередньо порушують права позивача, як співвласника нежитлових приміщень, допуск до яких було обмежено відповідачами, які чинять перешкоди у вільному володінні та користуванні спірним майном. При вирішенні спору судами неповно встановлено обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, не враховано у повній мірі баланс інтересів позивача та відповідача при здійсненні права спільної часткової власності.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ПП «Хорт-М», ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів про охорону об`єктів і приміщень та усунення перешкод у користуванні нерухомим майном призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Комплекс нежитлових будівель загальною площею 1 036,50 кв. м та земельна ділянка площею 0,3531 га, що розташовані по АДРЕСА_1 , перебувають у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з розміром часток по 1/2.

12 листопада 2016 року між ФОП ОСОБА_2 та ПП «Хорт-М» у простій письмовій формі укладено договір про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень № 31 , відповідно до якого власник доручив, а виконавець прийняв під охорону об`єкт комплексу нежитлових приміщень, розміщених на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 13).

Додатковою угодою № 1 від 15 березня 2017 року до договору про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень № 31 , сторони домовились вважати цей договір виконаним у повному обсязі та закінченим 15 березня 2017 року (т. 2, а. с. 14).

15 березня 2017 року між ФОП ОСОБА_2 та ПП «Хорт-М» укладено договір про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень № 32 , відповідно до якого власник доручив, а виконавець прийняв під охорону об`єкт комплекс нежитлових приміщень, розміщених на земельній ділянці, що розташована по АДРЕСА_1 (т. 2, а. с. 15).

02 червня 2017 рок між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений договір дарування 1/2 частки комплексу нежитлових будівель та 1/2 частки земельної ділянки, який був посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області Мовчан А. С. та зареєстрований в реєстрі за № 927, за умовами якого ОСОБА_2 подарував ОСОБА_3 1/2 частку нежитлових будівель та 1/2 частку земельної ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 178-181).

Цього ж дня, 02 червня 2017 року, між ПП «Хорт-М» та ФОП ОСОБА_2 укладено договір за № 10/1 про добровільне розірвання договору про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень № 32 від 15 березня 2017 року, відповідно до якого сторони домовилися про розірвання зазначеного договору № 32 у зв`язку із зміною власника нерухомого майна (т. 2, а. с. 16).

Рішенням Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року у справі № 484/1865/17 позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору недійсним задоволенні.

Визнано недійсним договір дарування 1/2 частки комплексу нежитлових будівель, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частки земельної ділянки, призначеної для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншій промисловості, для обслуговування та експлуатації цеху по переробці масляничних культур, що знаходиться за цією ж адресою, укладений 02 червня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області (т. 2, а. с. 67-68).

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 05 лютого 2018 року рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року змінено.

Виключено з рішення висновок суду щодо недійсності договору дарування 1/2 частки комплексу нежитлових будівель, що знаходить за адресою: АДРЕСА_1 , та 1/2 частки земельної ділянки, призначеної для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості за цією ж адресою, від 02 червня 2017 року, укладеного між дарувальником ОСОБА_2 та обдаровуваним ОСОБА_3 , з підстави, передбаченої статтею 234 ЦК України.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року в частині вирішення позовних вимог про повернення сторін у попередній стан скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким задоволено вказані позовні вимоги.

Зобов`язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_2 безоплатно передану йому у власність за договором дарування від 02 червня 2017 року, посвідченим приватним нотаріусом Первомайського міського нотаріального округу Миколаївської області (зареєстровано в реєстрі № 827), 1/2 частку комплексу нежитлових будівель та 1/2 частку земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, для обслуговування та експлуатації цеху по переробці масляничних культур, кадастровий номер 4810400000:03:009:0001, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція Верховного Суду

Частинами першою та другою статті 400 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Суди встановили, що договір про встановлення порядку володіння та користування спільним майном між співвласниками відповідно до їх часток у праві спільної часткової власності не укладався, частки співвласників спільної часткової власності у натурі не виділялися.

Звертаючись до суду із цим позовом про визнання недійсним договорів про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень за № 31 від 12 листопада 2016 року та за № 32 від 15 березня 2017 року, позивач посилався на те, що оскаржувані договори порушують його права, як співвласника нерухомого майна - комплексу нежитлових будівель та земельної ділянки, оскільки він позбавлений можливості належним чином розпоряджатися і користуватися зазначеним майном. ОСОБА_1 просив визнати недійсними оскаржувані договори, посилаючись на положення статті 16, частини першої статті 203, статті 215 ЦК України.

Згідно із частини другої статті 16, частини першої статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, обґрунтовано виходив із того, що права позивача підлягають захисту шляхом усунення перешкод у користуванні ним єдиним майновим комплексом, який перебуває у спільній частковій власності. Позивач довів, що відповідачами позивачу чиняться перешкоди у користуванні майновим комплексом, який знаходиться у спільній частковій власності.

При цьому суди дійшли обґрунтованих висновків щодо відмови у задоволенні позовних вимог в частині визнання недійсним договорів про охорону об`єктів (об`єкта) і приміщень за № 31 від 12 листопада 2016 року та за № 32 від 15 березня 2017 року, оскільки позивач не довів що їх було укладено з порушенням вимог статті 203 ЦК України. Окрім того, як встановили суди, на час розгляду цієї справи спірні договори припинили свою дію та не порушують прав позивача.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди загалом правильно застосували до правовідносин сторін норми матеріального права, які регулюють ці спірні правовідносини, об`єктивно встановивши обставини справи, дійшли цілком обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права та зводяться значною мірою до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 14 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 19 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович