УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 758/4337/18

провадження № 51-4603ск19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Мазура М. В.,

суддів Матієк Т. В., Могильного О. П.,

розглянув касаційну скаргу захисника Михайлова Андрія Леонідовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Подільського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року в межах кримінального провадження № 12018100070000410, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Корюківка Чернігівської області, зареєстрованого у тому ж місті АДРЕСА_1 ), проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Суть питання

За вироком Подільського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року ОСОБА_1 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

За вироком суду ОСОБА_1 визнано винуватим і засуджено за те, що він 03 лютого 2018 року приблизно о 02 годині 05 хвилин, керуючи технічно-справним автомобілем «Daewoo Klan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись зі швидкістю 50 км/год у крайній правій смузі по проїзній частині вул. Кирилівської зі сторони Подільського Узвозу у напрямку вул. Сирецької у м. Києві, порушив вимоги пунктів 1.5, 2.3 (б), 8.7.3 (д) та 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), проявив неуважність, не врахував дорожньої обстановки, при наближенні до пішохідного переходу, розташованого на перехресті вулиць Кирилівської та Петропавлівської у м. Києві, не зменшив швидкість, не зупинився для того, щоб надати дорогу пішоходу, в результаті чого здійснив наїзд на ОСОБА_2 , який у цей час переходив проїжджу частину по пішохідному переходу зліва направо відносно руху водія. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Київський апеляційний суд ухвалою від 12 червня 2019 року залишив вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_1 без змін.

У касаційній скарзі захисник Михайлов А. Л., посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно надану оцінку доказам, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, внаслідок суворості, просить скасувати постановлені стосовно ОСОБА_1 судові рішення і закрити кримінальне провадження.

Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник указує на те, що покладені в якості вихідних даних експерту, для проведення авто технічного дослідження, показання свідків - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , судом не досліджено, тим самим сторона захисту була позбавлена права на перехресний допит цих свідків. Також захисник звертає увагу на те, що в наданих експерту слідчим вихідних даних вже зазначено, що потерпілий переходив вулицю по пішохідному переходу, що суттєво впливає на висновки експерта. При цьому, на думку захисника, наявність у місці ДТП пішохідного переходу не підтверджено матеріалами справи. Крім того, судами не надано оцінки факту наявності у ОСОБА_1 технічної можливості запобігти ДТП.

Встановлені обставини та мотиви Верховного Суду

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваження лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.

Отже, суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів у вироку є виключною компетенцією суду, який постановив вирок.

Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника в частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та його незгоди із наданою судами першої та апеляційної інстанцій оцінкою доказам на предмет їх достовірності, оскільки перевірка цих обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Факт керування ОСОБА_1 автомобілем марки «Daewoo Klan», реєстраційний номер НОМЕР_1 та вчинення 03 лютого 2018 року ДТП, внаслідок якої потерпілий ОСОБА_2 отримав тяжкі тілесні ушкодження, захисником у касаційній скарзі не заперечується.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України підтверджуються сукупністю доказів, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив і належно оцінив.

Надані показання повною мірою узгоджуються між собою та з іншими наведеними у вироку об`єктивними доказами, які не викликають сумнівів у їх достовірності, а саме даними:

- протоколу огляду місця події від 03 лютого 2018 року з фототаблицями, в ході якого проведено огляд місця ДТП, за участі понятих та в присутності ОСОБА_1 , а саме - ділянки дороги по вул. О. Теліги - вул. Сирецька у м. Києві, та встановлено, що по вул. Кирилівській на регульованому пішохідному переході автомобілем марки «Daewoo Klan», реєстраційний номер НОМЕР_1 , був здійснений наїзд на пішохода, при цьому, рух на вказаній ділянці дороги регулювався світлофором, який, на момент огляду, працював в режимі жовтого мигаючого сигналу;

- що містяться у листі Комунального підприємства «Шляхово-експлуатаційне управління по ремонту та утриманню автомобільних шляхів та споруд на них Подільського району м. Києва», що є структурним підрозділом Комунальної корпорації «Київавтодор» (далі - КК «Київавтодор»), від 21 лютого 2018 року № 185, а саме згідно схеми ділянки проїзної частини на перехресті вулиць Кирилівської і Петропавлівської у м. Києві дорожній рух регулюється світлофором, у тому числі і рух пішоходів по ньому, також на перехресті розташована розмітка 1.14.2, що позначає пішохідний перехід, де рух регулюється світлофором;

- які надані Українським гідрометеорологічним центром № 01-20/221 від 13 лютого 2018 року, за оперативними даними метрологічної станції Київ (пр.-т Науки, 37), погодні умови 02 лютого 2018 року о 23 годині 00 хвилин температура повітря становили 0,1° морозу, без опадів, метеорологічна дальність видимості 4 км; 03 лютого 2018 року о 02 годині 00 хвилин температура повітря становила 0,9° морозу, без опадів, метеорологічна дальність видимості 4 км;

- що містяться у відповіді комунального підприємства електромереж зовнішнього освітлення м. Києва «Київміськсвітло» від 21 лютого 2018 року № 546-01.7, згідно якої з 01 години 00 хвилин до 06 години 00 хвилин зовнішнє освітлення працювало в черговому режимі (50% освітлювального обладнання було відключено);

- що містяться у висновку експерта №360/е від 23 березня 2018 року, згідно якого при зверненні за медичною допомогою 03 лютого 2018 року о 01 годині 13 хвилин у ОСОБА_1 були виявлені тілесні ушкодження;

- що містяться у висновку експерта № 12-1/573 від 26 березня 2018 року, згідно якого у даній дорожній ситуації встановлено в діях водія - ОСОБА_1 невідповідність вимогам п. 18.1 ПДР, що і стало причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, при цьому експерт ОСОБА_5 дала показання у суді першої інстанції, що вона підтверджує зроблений висновок, їй було достатньо даних для проведення експертного дослідження та на її висновок не впливають твердження, щодо місця розташування потерпілого на пішохідному переході;

- що містяться у висновку експерта № 35 від 21 травня 2018 року, згідно якого, враховуючи, що на момент ДТП пішохідний перехід не регулювався світлофорними об`єктами, вуличне освітлення було на 50 % вимкнене, то експерт мав підстави зробити висновки про те, що у заданій дорожній ситуації водій автомобіля «Daewoo Klan», ОСОБА_1 при виявленні на пішохідному переході пішохода ОСОБА_2 , що рухався зліва направо відповідно до напрямку руху автомобіля, повинен був керуватися технічними вимогами п. 12.3, п. 18.1 ПДР;

- що надані в листі КК «Київавтодор» від 10 липня 2018 року № 01-19/9/2599, згідно якого на регульованому перехресті вул. Кирилівської, яка має по дві смуги руху в кожному з протилежних напрямків, та вул. Петропавлівської, яка має по одній смузі руху в кожному з протилежних напрямків, горизонтальна поздовжня дорожня розмітка 1.1, 1.3, 1.5, 1.6 та поперечна 1.12, 1.14.2 була нанесена у відповідності до існуючої організації дорожнього руху на ньому та згідно вимог ДСТУ 2587:2010 «Безпека дорожнього руху. Розмітка дорожня. Загальні технічні вимоги. Методи контролювання. Правила застосування».

Дослідивши вищевказані докази, відповідно до ст. 94 КПК України, і визнавши їх належними та допустимими, оцінивши їх у сукупності з іншими фактичними даними, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину, що виразилося у порушенні правил безпеки дорожнього руху, а саме пунктів 1.5, 2.3(б), 8.7.3(д), 18.1 ПДР, особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 286 КК України.

Не погоджуючись з вироком місцевого суду, захисники Михайлов А. Л. та Єльчанінова І. О., які діють в інтересах засудженого ОСОБА_1 , подали апеляційні скарги, в яких наводять доводи щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильно наданої оцінки доказам та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

Апеляційний суд під час розгляду кримінального провадження в апеляційному порядку, ретельно перевірив усі посилання й доводи, викладені захисниками у згаданих апеляційних скаргах, й вмотивовано відмовив у задоволенні заявлених апеляційних вимог, навівши достатні аргументи та підстави для прийняття такого рішення.

Зокрема, обґрунтовуючи свій висновок апеляційний суд зазначив, що оскільки ОСОБА_1 при наближенні до перехрестя вулиць Кирилівської та Петропавлівської у м. Києві, бачив миготливий жовтий сигнал світлофору, то мав би зменшити швидкість руху. При цьому, враховуючи напрямок руху пішохода, зліва направо відносно руху водія, його поява на проїзній частині не була раптовою, він, відповідно до вимог п.4.16 ПДР мав право на перевагу під час переходу проїзної частини, у той час, коли ОСОБА_1 проігнорувавши поданий жовтий миготливий сигнал світлофора, який відповідно до вимог п.8.7.3. (д) ПДР вказує на наявність нерегульованого пішохідного переходу, не зменшив швидкість руху та порушив вимоги п.18.1 ПДР, що і стало причиною виникнення ДТП.

Також суд указав, що жовтий миготливий сигнал світлофору хоч й інформує не лише про наявність пішохідного переходу, а і про небезпечне нерегульоване перехрестя, однак існування останнього не позбавляло ОСОБА_1 обов`язку бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну. Виконання цих умов за встановлених судом обставин допомогли б йому уникнути наїзду на пішохода, навіть за відсутності на місці ДТП пішохідного переходу, а тому на думку апеляційного суду, місцевий суд обґрунтовано взяв його до уваги з чим погоджується й Верховний Суд.

Таким чином доводи захисника про відсутність у місці ДТП пішохідного переходу та про ненадання судами оцінки факту технічної можливості у ОСОБА_1 запобігти ДТП, є необґрунтованими.

Отже, висновок місцевого суду, залишений без змін апеляційним судом, щодо визнання доведеною винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України є обґрунтованим.

Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного засудженому покарання тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення та його особі внаслідок суворості Верховний Суд зазначає наступне.

Частиною 2 ст. 50 КК України закріплено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.

Як убачається з долучених до касаційної скарги копій судових рішень, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_1 згідно з указаними нормами закону врахував: межі санкції ч. 2 ст. 286 КК України, характер та ступінь тяжкості вчиненого ним злочину з необережності, особу засудженого, котрий раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину та те, що він на підставі вимог ст. 89 цього Кодексу судимостей не має, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, вжив заходів щодо відшкодування шкоди та повинен відшкодовувати заподіяні збитки, що зможе робити перебуваючи на волі. При цьому суд, навівши достатні мотиви, не врахував не визнання ОСОБА_1 своєї вини як обставину, що обтяжує його покарання.

Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.

Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 12 липня 2018 року у справі № 745/398/16-к).

Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.

У касаційній скарзі захисника не наведено переконливих доводів, які б спростували вищезазначені висновки судів першої і апеляційної інстанцій та вказували на те, що призначене ОСОБА_1 , за встановлених судами обставин, покарання зі звільненням від його відбування з випробуванням свідчить про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до явної несправедливості такого покарання.

Тому, підстав вважати призначене ОСОБА_1 покарання явно несправедливим через суворість або призначеним у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду, вмотивованість висновків цих судів, захисник у касаційній скарзі не навів.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.

Таким чином, оскільки з касаційної скарги та наданих до неї судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, Верховний Суд, керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, вважає за необхідне відмовити у відкритті касаційного провадження.

На цих підставах Верховний Суд постановив:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника Михайлова Андрія Леонідовича, який діє в інтересах засудженого ОСОБА_1 , на вирок Подільського районного суду м. Києва від 17 квітня 2019 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 12 червня 2019 року стосовно останнього.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

М. В. Мазур Т. В. Матієк О. П. Могильний