Постанова

Іменем України

24 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 305/581/16-ц

провадження № 61-38382св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_5 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

треті особи: Рахівська державна нотаріальна контора, Білинська сільська рада,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2017 року у складі судді Ємчук В. Е. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року у складі колегії суддів: Готри Т. Ю., Бисаги Т. Ю., Фазикош Г. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У квітні 2016 року ОСОБА_5 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Рахівська державна нотаріальна контора, про визнання свідоцтв про право на спадщину за законом недійсним та їх скасування, припинення права власності.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6 , після смерті якого спадщину прийняла його дружина ОСОБА_7 , проте юридично її не оформила. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_7 За життя спадкодавцю належав житловий будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 2 253 кв. м, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 11 червня 2010 року серії № 746901. Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 09 грудня 2014 року встановлено факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період із травня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі зазначеного рішення, 15 січня 2015 року державним нотаріусом Рахівської державної нотаріальної контори Лецівському Ю. Ю. видані свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 2 253 кв. м для ведення особистого селянського господарства, яка розташована у АДРЕСА_1. Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 27 травня 2015 року рішення Рахівського районного суду від 09 грудня 2014 року скасовано, а заяву ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю залишено без розгляду.

Вказує на те, що вона у встановлений законом шестимісячний строк вона звернулася до Рахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_7 як спадкоємець п`ятої черги за законом, а ОСОБА_3 не є спадкоємцем жодної із черг за законом, у зв`язку з чим не мав права на отримання свідоцтв про право на спадщину за законом.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_5 просила визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину за законом, видані 15 січня 2015 року Рахівською державною нотаріальною конторою спадкодавцю ОСОБА_3 на спадкове майно: житловий будинок АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 2 253 кв. м, що розташована у АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, шляхом припинення та скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 .

У жовтні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_5 , треті особи: Рахівська державна нотаріальна контора, Білинська сільська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що він із 05 травня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав однією сім`єю зі своєю тіткою ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 , з якою був пов`язаний спільним побутом, здійснював матеріальні витрати на утримання будинку, догляд за худобою, щороку проводив весняно-польові роботи на земельній ділянці, належній до будинку, проводив різного роду ремонтні роботи будинку та господарських споруд, здійснював заготівлю дров на зиму тощо. ІНФОРМАЦІЯ_2 його тітка померла. Поховання він здійснював за свій рахунок, що підтверджується довідкою Білинської сільської ради від 15 травня 2014 року № 862. Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина на спадкове майно: житловий будинок із належними до нього господарськими спорудами у АДРЕСА_1 та землю. За життя спадкодавця заповіт складений не був. Вказує на те, що він має право на спадкування за законом у четверту чергу, оскільки проживав із ОСОБА_7 однією сім`єю понад п`ять років до часу відкриття спадщини, а ОСОБА_5 є спадкоємицею п`ятої черги за законом. Він вважається таким, що спадщину прийняв, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживав разом із спадкодавцем, а також звернувся до Рахівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, але нотаріус відмовила йому в оформленні права на спадщину з підстав недостатності документів для її оформлення.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просив встановити факт його проживання із ОСОБА_7 однією сім`єю з 05 травня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_5

Зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено частково. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 однією сім`єю із ОСОБА_7 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в період із 05 травня 2008 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції виходив із того, що надані ОСОБА_3 докази містять у собі інформацію щодо предмета розгляду, вони логічно пов`язані з тими обставинами, які підтверджують факт спільного проживання заявника зі спадкодавцем ОСОБА_7 та ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету, що є підтвердженням спадкових прав, відповідно до чинного законодавства, а отже, відсутні підстави для задоволення первісного позову ОСОБА_5

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що перебування ОСОБА_3 у зареєстрованому шлюбі, починаючи з 1996 року до 2014 року, не є підставою для скасування судового рішення, оскільки ОСОБА_3 , перебуваючи у зареєстрованому шлюбі, проживав однією сім`єю із ОСОБА_7 на інших засадах, ніж фактичні шлюбні відносини, а тому він належить до спадкоємців четвертої черги. Крім того, встановивши відсутність порушених прав ОСОБА_5 спірними свідоцтвами про право на спадщину за законом від 15 січня 2015 року, виданих Рахівською державною нотаріальною конторою ОСОБА_3 , суд першої інстанції правильно дійшов висновку про відмову у задоволенні її позову.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги

У червні 2018 року ОСОБА_5 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2017 рокута постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що ОСОБА_7 знаходилась на обслуговуванні в Ясінському територіальному центрі у відділенні соціального обслуговування, починаючи із 14 грудня 2001 року до ІНФОРМАЦІЯ_2, і знята у зв`язку із смертю. ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі, починаючи з 1996 року до 2014 року, і проживав разом зі своєю дружиною за іншою адресою, а в будинку АДРЕСА_1 значиться зареєстрованим лише із 2015 року. Позивачем за зустрічним позовом не надано і судом не встановлено доказів на підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_3 однією сім`єю, не встановлено обставин того, що вони були пов`язані спільним побутом, мали будь-які взаємні права та обов`язки.

У грудні 2018 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_8 подала до суду відзив на касаційну скаргу у якому зазначено, що враховуючи відсутність у спадкодавця спадкоємців за заповітом, а також відсутність спадкоємців за законом першої, другої, третьої черги, ОСОБА_3 відповідно до статті 1264 ЦК України, має право на спадкування за законом у четверту чергу, оскільки проживав із спадкоємицею однією сім`єю понад п ять років до часу відкриття спадщини.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.

Судом встановлено, що ОСОБА_7 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , після смерті якої відкрилася спадщина на належне їй майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , де 1/2 частини їй належала на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 квітня 2008 року серії САВ № 353149, виданого Виконавчим комітетом Білинської сільської ради, а інша 1/2 частини вона прийняла як спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але юридично своїх прав на це майно не оформила. Також до спадкового майна належать земельні ділянки площею 1 043 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 11 червня 2010 року серії ЯК № 730311, виданого ОСОБА_6 , та земельна ділянка площею 0,2253 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 11 червня 2010 року серії ЯК № 746901, виданого ОСОБА_6 ; земельна ділянка площею 0,2500 га, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 11 червня 2010 року серії ЯК № 602738, виданого ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , його дружина ОСОБА_7 спадщину прийняла, але своїх спадкових прав на це майно у встановленому законом порядку не оформила.

Після смерті ОСОБА_7 відкрилася спадщина за законом, та як за життя вона заповіту не складала.

ОСОБА_3 постійно з 05 травня 2008 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 проживав зі своєю тіткою ОСОБА_7 однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 , з якою був пов`язаний спільним побутом, здійснював матеріальні витрати на утримання будинку, догляд за худобою, щороку проводив весняно-польові роботи на земельній ділянці, належній до будинку, проводив різного роду ремонтні роботи будинку та господарських споруд, здійснював заготівлю дров на зиму, за власний рахунок здійснив поховання ОСОБА_7 , що підтверджується показаннями свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , допитаних у суді першої інстанції, а також листом сільського голови Білинської сільської ради від 09 лютого 2017 року № 33 та довідкою Білинської сільської ради від 14 травня 2014 року № 863.

ОСОБА_3 у встановлений законом шестимісячний строк спадщину за ОСОБА_7 прийняв, що підтверджується спадковою справою № 119/2014.

Нормативно-правове обґрунтування

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Статтею 1264 ЦК України встановлено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійнепроживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Статтею 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СКУкраїни про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом.

До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім`ї, тощо.

Необхідною умовою для встановлення факту постійного проживання ОСОБА_3 разом зі спадкодавцем, і визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом є доведеність факту спільного проживання ОСОБА_7 і ОСОБА_3 , як осіб, які складали сім`ю, що передбачає їх пов`язаність спільним побутом, веденням спільного господарства, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків у період, не менше ніж із 14 травня 2009 року до дня смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_2.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, із урахуванням наведених норм матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, належним чином оцінивши письмові докази, показання свідків та пояснення учасників справи, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність ОСОБА_3 факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_7 протягом п`яти років на момент відкриття спадщини за адресою: АДРЕСА_1 , визнавши, що відносини ОСОБА_3 із ОСОБА_7 носили характер сімейних, та були пов`язані зі спільним побутом, веденням спільного господарства, бюджету, наявністю між ними взаємних прав і обов`язків.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність обставин, які за диспозицією статті 1264 ЦК України дають підстави вважати ОСОБА_3 спадкоємцем четвертої черги, а тому висновки судів відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних рішеннях, питання вичерпності висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Доводи касаційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції, не свідчать про неправильне застосування судами норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі; враховуючи правомірний правовий результат вирішення спору судами першої та апеляційної інстанцій, підстав вийти за межі розгляду справи судом касаційної інстанції не встановлено.

Інші доводи касаційної скарги є аналогічними тим доводами, які були викладені в апеляційній скарзі та перевірялися судом апеляційної інстанції під час апеляційного розгляду цього спору.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника, при цьому Верховний Суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на основі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 402, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 14 листопада 2017 рокута постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 03 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

Г. І. Усик