ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/2039/19 Номер провадження 22-ц/814/2288/19Головуючий у 1-й інстанції Антонов А. В. Доповідач ап. інст. Чумак О. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Чумак О.В.

суддів: Пилипчук Л.І., Кривчун Т.О.

за участю секретаря Ткаченко Т.І.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області

на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 червня 2019 року, ухвалене суддею Антоновим А.В.,

у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа Управління державної міграційної служби України в Полтавській області.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

в с т а н о в и л а:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до районного суду з заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року посилаючись на те, що він народився в м. Тбілісі, Грузія. Після розлучення батьків у 1990 році разом з матір`ю переїхав до м. Антрацит Луганської області, де постійно проживав та працював до 2014 року. У зв`язку з подіями, що відбуваються на Сході України, він змушений був переїхати до м. Полтави та став на облік як внутрішньо переміщена особа.

Паспорт громадянина України, свідоцтво про народження та інші документи втрачені. У м. Полтаві проживає за адресою АДРЕСА_1 .

З метою отримання паспорту для виїзду за кордон необхідно встановлення його належності до громадянства України, у зв`язку з чим просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 18 червня 2019 року заяву ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України задоволено.

Встановлено факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Тбілісі, Грузія, станом на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року і по даний час.

З рішенням суду першої інстанції не погодилось Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (далі - УДМСУ в Полтавській області), оскарживши його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі начальник УДМСУ в Полтавській області, посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального і процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, просив скасувати рішення суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що вимоги заявника належними доказами не підтверджені.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників справи не надходив.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення заявника, зацікавленої особи, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Судом першої інстанції вірно встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився в м. Тбілісі, Грузія. що вбачається з копії паспорта громадянина України, який був виданий йому 16 серпня 2012 року Антрацитівським МВ УДМС України в Луганській області (а.с. 3).

З 16.08.2012 року місце проживання ОСОБА_1 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 3 на звороті).

Згідно копії картки платника податків, виданої органом податкової інспекції 03.09.2012 року, ОСОБА_1 зареєстрований у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків за № 3056505932 з 25.09.1998 року (а.с. 3а).

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 р. № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» м. Антрацит Луганської області входить в Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

Як убачається з довідки від 13.04.2017 року № 0000177502, виданої органом соціального захисту населення, ОСОБА_1 взятий на облік як внутрішньо переміщена особа. Його фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с. 4).

УДМС України в Полтавській області тимчасово відмовлено ОСОБА_1 в оформленні паспорта громадянина України для виїзду за кордон, з підстав неможливості підтвердити належність до громадянства України (а.с. 5).

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що заявником надано достатньо доказів на підтвердження того, що станом на час проголошення незалежності України - 24.08.1991 року, він проживав на території України.

Встановлення даного факту має для нього юридичне значення, оскільки він не може отримати закордонний паспорт, тоді як іншим шляхом зазначений факт встановити неможливо.

Особливий правовий режим території, яка є тимчасово окупованою територією, позбавляє заявника можливості надати інші докази його постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України.

Колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч 2 ст. 315 ЦПК України судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року, який має юридичне значення.

Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Згідно з п.7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року N 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року N 588/2006), громадяни колишнього СРСР, які не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року, проходять процедуру встановлення їхньої належності до громадянства України.

У таких випадках, одним із документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 або 13.11.1991.

У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України, для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» № 5 від 31.03.1995р. передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У рішенні місцевий суд послався на довідку Антрацитівської гімназії №1 Антрацитівської міської ради Луганської області від 25.09.2012 року за № 95, згідно якої ОСОБА_1 навчався в середній шкоді №25 м. Антрацит (на даний час Антрацитівська гімназія №1 Антрацитівської міської ради), в 1998 році закінчив 8 класів (а.с. 19).

Разом з тим, поза увагою місцевого суду залишився той факт, що вказана довідка не містить інформації, з якого саме часу ОСОБА_1 навчався у вищевказаному навчальному закладі, та чи навчався станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року.

Копія трудової книжки, згідно якої ОСОБА_1 з 10 червня 2003 року працював сторожем на ВП «Шахта Комсомольська» ДП «Антрацит», з 26 грудня 2012 року прийнятий учнем машиніста підземних установок, 21.01.2013 року відрахований у зв`язку з закінченням повного курсу навчання, з 25.03.2013 року прийнятий на роботу машиністом підземних установок на ВП «Шахта Комсомольська» ДП «Антрацит», звільнений 12.11.2013 року за власним бажанням, - також не доводить той факт, що ОСОБА_1 на час проголошення незалежності України станом на 24.08.1991 року та 13.11.1991 року проживав на території України, оскільки не містить таких даних (а.с. 20-24).

Так, судом першої інстанції був допитаний свідок ОСОБА_2 , який показав суду, що знає заявника, який з 90-х років проживав у м. Антрацит Луганської області. Добре знав його родичів, які на даний час вже померли. Навчався з ним в одній школі в паралельних класах.

Між тим, свідок ОСОБА_3 не конкретизував, що заявник проживав на території України саме станом на 24.08.1991 р. та 13.11.1991 р., пояснивши, що заявник проживав у м. Антрацит Луганської області у 90-х роках.

Тоді як поняття «дев`яності роки» що можуть охоплювати період з 1990 по 1999 роки.

Отже, жодних належних і допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 на час проголошення незалежності України станом на 24.08.1991 року або 13.11.1991 року проживав на території України, матеріали справи не містять та заявником не надано.

Крім цього, згідно ст. 13 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про громадянство України», документами, що підтверджують громадянство України», є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України»; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Згідно із ст. 3 Закону України «Про громадянство України», громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;

3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;

4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - з 13 листопада 1991 року, а у пункті 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.

Як встановлено п. 124 Указу Президента України від 27.03.2001 р. № 2015 «Про затвердження порядку провадження за заявами та поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», особам, які мають у паспортах громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або факт проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року, замість паспортів громадян колишнього СРСР видаються залежно від місця проживання паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон.

Громадяни колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їх постійного проживання на території України за станом на 24.08.1991 року або проживання в Україні за станом на 13.11.1991 року, відповідно до вимог п. п. 7, 117, 118 зазначеного Порядку, отримують паспорти громадянина України після прийняття Міграційною службою України рішення про встановлення належності такої особи до громадянства України.

Для встановлення належності громадянства України особа подає до підрозділу міграційної служби за місцем проживання: заяву про встановлення належності до громадянства України; паспорт громадянина колишнього СРСР; судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24.08.1991 року.

Заявником не надано суду підтвердження наявності фактів, з якими Закон України «Про громадянство України» пов`язує належність особи до громадянства України, зокрема, перебування у громадянстві колишнього СРСР, постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року або 13.11.1991 року.

Також відсутні документи на підтвердження того, що ОСОБА_1 проживав на території України станом на 24.08.1991 року.

У зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до помилкових висновків про задоволення заяви ОСОБА_1 та встановлення факту постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України 24.08.1991 року і по даний час.

За вказаних обставин, апеляційна скарга УДМСУ в Полтавській області підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заяви.

При цьому, з заявника ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід держави 384,20 грн. судового збору за подання до суду першої інстанції заяви про встановлення факту постійного проживання на території України.

Відповідно до п. 21 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Посилання заявника на те, що він звільнений від сплати судового збору за подання заяви про встановлення факту на підставі п. 21 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону, на увагу не заслуговують, оскільки подана ОСОБА_1 заява стосується встановлення факту постійного проживання на території України та не пов`язана з встановленням фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв`язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Статтею 294 ЦПК України визначено порядок розгляду справ окремого провадження.

Відповідно до ч. 7 статті 294 ЦПК України, при ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на положення ч. 7 ст. 294 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору, понесені УДМСУ в Полтавській області за подання апеляційної скарги на рішення Київського районного суду м. Полтави від 18.06.2019 року у сумі 576,30 грн., не відшкодовуються.

Керуючись ст.ст. 367, 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 4, ст.ст. 382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 18 червня 2019 року скасувати.

Ухвалити нове рішення.

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа Управління державної міграційної служби України в Полтавській області, - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у сумі 384,20 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя О.В.Чумак

Судді: Т.О.Кривчун

Л.І.Пилипчук