Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю.

Доповідач -Суддя доповідач: Луганська В.М.

Справа № 409/1285/18

Провадження № 22-ц/810/528/19

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Луганської В.М.

суддів: Коновалової В.А., Єрмакова Ю.В.

за участю секретаря: Перишкіна Т.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

третя особа - Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради

розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у залі судових засідань Луганського апеляційного суду в м. Сєвєродонецьку цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на заочне рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 16 травня 2019 року постановлене судом у складі судді Максименко О.Ю. в смт. Білокуракине Луганської області

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав, третя особа - Орган опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради,

в с т а н о в и в:

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеними вимогами, в обґрунтування яких вказала, що у ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивача, ОСОБА_1 , та відповідача, ОСОБА_2 , народилась донька ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 15.03.2008 р. виданого Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції, актовий запис № 338 від 15.03.2008 р.

Згідно рішення Жовтневого районного суду м. Луганська від 18.03.2010 року з відповідача на користь позивача стягуються аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 у твердій грошовій сумі в розмірі 500,00 грн. щомісяця, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.11.2009 року до досягнення дитиною повноліття.

Дитина на цей час проживає разом із матір`ю, що підтверджується довідкою №1333000154 від 24.10.2014 р. Позивач з донькою з вересня 2014 року змушені були покинути місце свого проживання в м. Луганськ та переїхали до м. Львова.

Відповідач ухиляється від своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, не цікавиться її долею, життям, не відвідує її дома, в школі. Відповідач у вихованні доньки участі не бере та не має бажання з нею бачитись, матеріально не підтримує взагалі. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються самостійно матір`ю без участі та підтримки з боку Відповідача.

У зв`язку з викладеним просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв`язку з ухиленням відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 16 травня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з вказаним рішенням ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 16 травня 2019 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції залишив поза увагою ті обставини, що відповідач постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню доньки, не цікавиться її долею, життям, не відвідує її дома, матеріально не підтримує. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються самостійно матір`ю.

Згідно постанови про закінчення виконавчого провадження від 26.12.2013 р. винесеної державним виконавцем Жовтневого відділу ДВС Луганського міського управління юстиції розмір заборгованості зі сплати аліментів ОСОБА_2 станом на 30.11.2013 р. становив 24316,66 грн.

Фактично з моменту винесення рішення суду 14.04.2010 року про стягнення аліментів, відповідач не сплатив жодної суми аліментів. З середини 2014 року вказане виконавче провадження № 41527300 від 14.01.2014 року є втраченим, оскільки всі документи залишились на непідконтрольній території України і на цей час інформація про вказане виконавче провадження є лише в автоматизованій системі виконавчого провадження. Користуючись цієї ситуацією, відповідач перебуваючи в окупованому м. Луганськ, не сплачує аліменти по цей час.

Суд в порушення вимог закону не обґрунтував, чому висновок органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 28.01.2019 року судом не взято до уваги.

В судовому засіданні ОСОБА_1 її представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримали посилаючись на доводи викладені в апеляційній скарзі.

В судове засідання представник органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради не з`явився, про місце та час судового засідання повідомлений належним чином.

В судове засідання ОСОБА_2 не з`явився про місце та час судового засідання був повідомлений у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, належним чином, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши доповідача, вислухавши пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені обставини про те, що батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 15.03.2008 року Жовтневим відділом РАЦС Луганського міського управління юстиції.

Згідно виконавчого листа, виданого Жовтневим районним судом м.Луганська 14.04.2010 року по цивільній справі №2-2862/2010 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі 500 грн. щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 11.11.2009 року і до повноліття дитини.

Згідно інформації, наданої Луганським міським ВДВС ГТУЮ у Луганській області 04.06.2018 року, на виконанні в Артемівському ВДВС м. Луганська перебувало виконавче провадження № 41527300 від 14.01.2014 року з примусового виконання виконавчого листа Жовтневого районного суду м. Луганська №2-2862, виданого 25.12.2013 року, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Матеріали виконавчого провадження залишились на тимчасово окупованій території.

Відповідно до характеристики, наданої ЗОШ №13 м. Львова, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ученицею 4-В класу. Дитина проживає з мамою, яка приділяє достатньо уваги навчанню та вихованню дочки, відвідує всі батьківські збори, шкільні свята, зустрічає дитину після уроків, постійно цікавиться успіхами та результатами навчання дочки. Батько не цікавиться навчанням та вихованням дочки, жодного разу не був у школі

Згідно довідки про взяття на облік особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції №1333000154 від 24.10.2014 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перемістилися з тимчасово окупованої території до м.Львова.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради від 28.01.2019 року, ОСОБА_2 самоусунувся від виконання батьківських обов`язків, не дбає про фізичний і духовний розвиток доньки, не переживає за її навчання, здоров`я та майбутнє, матеріально не забезпечує, не з`явився на засідання комісії, хоча належним чином запрошувався через засоби масової інформації (газета Урядовий кур`єр), в зв`язку з чим комісія з питань захисту прав дитини вважає за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_3 .

Також суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо доньки ОСОБА_3 або дані про те, що до нього раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини відповідач присутнім не був. Судом не взято до уваги зазначений висновок, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно його доньки, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними ухилення відповідача від участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_3 , що давало б підстави для можливості застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суд відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, врахувавши статтю 9 Конвенції про права дитини та статтю 164 СК України, обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітньої дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу.

Як вбачається із тексту позовної заяви, ОСОБА_1 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 підставою позбавлення батьківських прав відповідача зазначила його ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (зі змінами) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками

Слід розуміти, що поняття ухилення від виконання обов`язку і невиконання обов`язку не є тотожними. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

У рішенні у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, здійснений на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Сихівській районній державній адміністрації Львівської області від 28 січня 2019 року про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо доньки, оскільки він є непереконливим, в цілому ґрунтується на констатації факту відсутності спілкування батька з дитиною та не враховує об`єктивні для відповідача фактори, які ускладнюють його безпосередню участь у вихованні доньки, зокрема проживання дитини та батька в різних містах країни. Батько проживає в у м. Луганську, а позивач з донькою - в м. Львові. При цьому висновок складено без з`ясування даних про особу відповідача, умови та спосіб його життя. Отже, комісією з питань захисту прав дитини не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

У висновку комісії з питань захисту прав дитини при Сихівській районній державній адміністрації Львівської області від 28 січня 2019 року зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з тим, із зазначеного висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту інтересів дитини.

Крім того, слід зазначити, що частиною 2 статті 171 СК України передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Однак, комісією з питань захисту прав дитини не була вислухана дитина та не з`ясовувалася її думка.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що висновок комісії з питань захисту прав дитини з питань захисту прав дитини при Сихівській районній державній адміністрації Львівської області від 28 січня 2019 року про визнання доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_3 є недостатньо обґрунтованим та під час його складання не в повній мірі враховано обставини, які мають суттєве значення.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не приймає участі у вихованні доньки, що підтверджується наданими позивачем доказами, які свідчать про винну поведінку відповідача у самоусуненні від виконання батьківських обов`язків відносно їхньої дитини, не заслуговує на увагу, оскільки не свідчить про винну поведінку відповідача щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов`язками, оскільки позивач з донькою та відповідач мешкають в різних містах, про що також зазначає позивач в апеляційній скарзі. Так, відповідач проживає в у м. Луганську, а позивач з донькою - в м. Львів, що є об`єктивною обставиною реальної неможливості відповідача відвідувати доньку, дошкільний заклад, який вона відвідує, так як це потрібно і необхідно.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що відповідач не надає жодного матеріального утримання не заслуговує на увагу, оскільки ця обставини не може бути підставою для позбавлення батька батьківських прав відносно дитини.

З доводами апеляційної скарги про те, що в діях відповідача є винна поведінка щодо ухилення від виховання дитини, свідоме нехтування своїми обов`язками щодо дитини відповідача, погодитися не можна, як не можна визнати й доведеним факт ухилення ОСОБА_2 від виконання своїх обов`язків по відношенню до доньки ОСОБА_3 , оскільки обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов`язків, не знайшли свого беззаперечного доведення, виняткових обставин для задоволення позову суду не наведено, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов`язками.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки позивачем не надані безспірні та достатні докази винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов`язками відповідачем, які б свідчили про ухилення від виховання доньки, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 16 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2019 року.

Головуючий В.М. Луганська

Судді: В.А. Коновалова

Ю.В. Єрмаков