Постанова

Іменем України

23 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 761/22481/15-ц

провадження № 61-19858св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,

відповідач - ОСОБА_1, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року у складі судді Маліновської В. М., та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 рокуу складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Ратнікової В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивовано тим, що 09 серпня 2005 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір № 23-05-И/09, згідно умов якого, відповідачу надано кредит в розмірі 49 000,00 дол. США строком до 09 серпня 2025 року та сплатою 12 % річних за його користування. Водночас, 09 серпня 2005 року ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит» було укладено договір поруки № 23-05-П/09 (далі - договір поруки) з відповідачем ОСОБА_2 .

Позивач свої зобов`язання перед відповідачем виконав в повному обсязі, проте відповідач порушує умови договору, не своєчасно та не в повному обсязі повертає кредит, не сплачує проценти, внаслідок чого станом на 24 липня 2015 року має заборгованість у сумі 70 534,81 дол. США та 1 855 990,36 грн., з яких: сума заборгованості по основному боргу - 46 507,54 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 1 023 896,05 грн.; сума заборгованості по відсоткам - 24 027,27 дол. США, що в еквіваленті по курсу НБУ складає 528 977,17 грн.; сума заборгованості по комісії - 34 466,72 грн.; сума пені за прострочення сплати основного боргу - 1 821 523,64 грн., яку позивач просив солідарно стягнути з відповідачів на свою користь, враховуючи укладення 09 серпня 2005 року договору поруки з ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016року, яке залишене без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року, позовні вимоги ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено частково.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором № 23-05-И/09 від 09 серпня 2005 року у розмірі 70 534,81 доларів США та 1 034 466,72 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення судів мотивовані тим, що відповідачем не виконані договірні умови з погашення кредиту. Установивши, що розмір нарахованої позивачем пені значно більший від розміру заборгованості по кредиту, суд зменшив розмір пені, який підлягає стягненню з відповідачів. Наданий позивачем розрахунок заборгованості відповідачами не було спростовано у встановлений процесуальним законом спосіб.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди вважали доведеним суму боргу, однак сума кредиту становила 49000 доларів США, сума відсотків невідома, оскільки відсутній графік погашення заборгованості, сума повернення кредиту також невідома. Суди обмежилися лише формальними посиланнями в рішенні на пояснення відповідача, без надання їм оцінки та не здійснивши їх перевірки, що свідчить про необґрунтованість та поверховість оскаржуваних рішень.

Отже судові рішення оскаржуються лише в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині судом касаційної інстанції не перевіряються.

Позиція інших учасників справи

Відзив від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі, витребувано цивільна справа № 761/22481/15-ц із суду першої інстанції.

У вересні 2017 року матеріали цивільної справи надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року касаційну скаргу разом з матеріалами цивільної справи передано до Верховного Суду.

03 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судами встановлено, що 09 серпня 2005 року між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», правонаступником якого є ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №23-05-И/09, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит в розмірі 49 000,00 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12% річних та кінцевим терміном повернення кредиту до 09 серпня 2025 року.

Того ж дня, з метою забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_1 за кредитним договором між ВАТ «Банк «Фінанси та Кредит», ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір поруки №23-05-П/09, за умовами якого ОСОБА_2 поручилась відповідати перед банком у повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором №23-05-И/09 від 09 серпня 2005 року.

За змістом статті 526 ЦК України зобов`язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України.

ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» свої зобов`язання за кредитним договором виконало належним чином, проте ОСОБА_1 умови договору належним чином не виконував, ним було порушено умови щодо погашення кредиту та нарахованих процентів за його користування, у зв`язку з чим утворилася заборгованість.

У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.

Отже, для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16 та зробила висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Наявність судового рішення про дострокове задоволення вимог кредитора щодо всієї суми заборгованості, яке боржник виконав не в повному обсязі, не є підставою для нарахування процентів та пені за кредитним договором, який у цій частині змінений кредитором, що засвідчено в судовому рішенні. Якщо за рішенням про звернення стягнення на предмет застави заборгованість за кредитним договором указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України.

Судами встановлено, що відповідач ОСОБА_1 повинен був, згідно договірних умов, повернути отриманий кредит не пізніше дати остаточного погашення, а саме, до 09 серпня 2025 року.

Відповідно до п. 3.2 вказаного кредитного договору, ОСОБА_1 зобов`язався щомісячно, в термін до 10 число кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтентого платежу, розмір якого за цим договором становить 539,53 доларів США. У складі ануїтентного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами.

За змістом пункту 3.8 кредитного договору банк має право вимагати дострокового повернення кредитних ресурсів, сплати нарахованих процентів по них, неустойки відповідно до умов цього договору у наступних випадках: позичальник в період дії цього договору порушував будь-які умови цього договору, в тому числі: позичальник несвоєчасно та не в повному обсязі здійснював зарахування грошових коштів на погашення заборгованості за кредитом та/або на сплату процентів і комісійної винагороди, відповідно до пунктів 3.2, 4.3, 4.4, 4.7, 4.8.

У випадку вимоги банку про дострокове повернення кредитних ресурсів та сплату процентів позичальник зобов`язаний здійснити повне погашення заборгованості за цими договором, тобто повернути отримані кредитні ресурси та сплатити всі проценти протягом 10 банківських днів з моменту отримання вимоги банку.

02 лютого 2015 року позивач направив на адресу ОСОБА_1 лист-вимогу про погашення заборгованості за кредитом, відсотками, пенею та штрафними санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди на зазначені обставини уваги не звернули, достовірно не з`ясували розмір заборгованості за кредитним договором, не перевірили період, за який вона нарахована, не встановили період нарахованих процентів за користування кредитними коштами та пені.

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У статті 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

У постанові Верховного Суду України від 03 липня 2019 року у справі №1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19) зроблено висновок, що «умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

За змістом кредитного договору передбачений термін повернення кредиту, а також обов`язок з погашення кредиту шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів за цим договором.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальник був зобов`язаний згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тому за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання».

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з квітня 2009 року перестав сплачувати кошти в рахунок погашення тіла кредиту, з червня 2010 року не здійснював сплату комісійної винагороди за користування кредитом, а з лютого 2015 року не сплачував платежі на оплату заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом.

Аналіз договору поруки № 23-05-П/09 від 09 серпня 2005 року свідчить, що сторони не встановили строк поруки, оскільки умова договору поруки про його дію до повного виконання зобов`язань боржника (пункт 6.2 договору поруки) не є встановленим сторонами строком дії поруки.

Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу на те, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів, у зв`язку з чим не з`ясував, чи припинилась порука за окремими платежами та зробив передчасний висновок про стягнення солідарно заборгованості по тілу кредиту, відсоткам та пені.

Крім того, суд першої інстанції, зменшуючи розмір пені на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, виходив з принципів розумності та справедливості, фізичного стану позичальника, суми боргу того факту, що останній частково сплачував суму заборгованості.

Апеляційний суд, залишаючи в цій частині рішення суду першої інстанції без змін, обмежився лише посиланням на те, що розмір нарахованої пені значно більший від розміру заборгованості та не дав належної оцінки іншим обставинам, які мають істотне значення та на які посилався ОСОБА_1 в апеляційній скарзі - тяжкий майновий стан, тяжкий стан здоров`я, наявність малолітніх дітей.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За таких обставин доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що ухвала апеляційного суду постановлена з порушенням норм процесуального права. Це унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, ухвалу апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, передати справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 рокув частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості скасувати.

Справу № 761/22481/15-ц в частині задоволення позовних вимог публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції ухвала апеляційного суду м. Києва від 15 лютого 2017 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: І. О. Дундар

В. І. Журавель

Є. В. Краснощоков

М. М. Русинчук