Справа № 761/17234/19

Провадження № 2-з/761/662/2019

У Х В А Л А

21 жовтня 2019 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши заяву представника позивачів ОСОБА_1 по справі № 761/17234/19 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Яна Миколаївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна про визнання правочинів недійсними та скасування реєстраційних дій, -

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебуває позов ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 1), ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач 2) до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі по тексту - відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор» (далі по тексту - відповідач 2), Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі по тексту - відповідач 3), ОСОБА_4 (далі по тексту - відповідач 4), треті особи - ОСОБА_5 (далі по тексту - третя особа 1), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Яна Миколаївна (далі по тексту - третя особа 2), Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна (далі по тексту - третя особа 3) про визнання правочинів недійсними та скасування реєстраційних.

Позивачі в особі свого представника звернулись до суду із заявою, відповідно до якої просили вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та заборони її відчуження та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаного майна, заборонити ОСОБА_4 користуватись вказаною квартирою, вживати заходи щодо зміни особових рахунків, дверних замків, заборонити відповідачу 4 вживати заходи щодо зняття з реєстрації позивачів та виселення останніх із вказаної квартири.

Заява обґрунтована тим, що між позивачем 1 ОСОБА_2 та ПАТ «КБ «Надра» було укладено кредитний договір та низку забезпечувальних договорів, зокрема, Договір іпотеки, стороною якого також є позивач 2 - ОСОБА_3 .. Так, предметом договору іпотеки є квартира за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала позивачам на праві власності. В подальшому Банк відступив право вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами, в тому числі і за договором іпотеки.

Так, новим кредитором у зобов`язальних відносинах, що виникли між сторонами, став ОСОБА_4 , який направив на адресу позивача 2 лист, яким повідомив про заміну сторони кредитора. Крім того, у зв`язку з наявністю у позивача 1 непогашеної заборгованості за кредитним договором в розмірі 1 753 514, 30 грн., а відтак останній має намір задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки. В свою чергу позивачі вважають, що договори про відступлення прав вимоги за кредитним та забезпечувальними договорами укладені з порушенням норм чинного законодавства, у зв`язку з чим звернулись до суду з відповідним позовом. 17.10.2019 відповідач 4 зареєстрував у позасудовому порядку право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала позивачам.

Разом з тим, у позивачів є підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову перешкоджатиме чи взагалі зробить неможливим виконання рішення суду у справі про визнання правочинів про відступлення прав вимоги недійсними, оскільки відповідач 4, не дочекавшись рішення суду, буде вчиняти незаконні дії щодо предмета іпотеки, зокрема, відчужить його, а позивачі, в разі невжиття таких заходів, можуть залишитись без єдиного житла.

Пропозиції щодо застосування зустрічного забезпечення у позивачів відсутні.

Так, відповідно до ч.1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

З врахуванням наведеного, сторони в судове засідання не викликались, оскільки суд прийшов до висновку про розгляд вказаної заяви за їх відсутності у відповідності до положень ч. 1 ст. 153 ЦПК України.

При цьому, фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалось відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд дослідивши матеріали позовної заяви, заяву про забезпечення позову та надані до неї документи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

При цьому, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Так, судом встановлено, що між сторонами дійсно виник спір з приводу визнання договорів про відступлення прав вимоги за кредитним договором та забезпечувальними договорами, сторонами якого є учасники справи.

Разом з тим, наявність самого по собі позову не є підставою для задоволення заяви та вжиття відповідних заходів забезпечення позову, про які просять позивачі.

При цьому, вид забезпечення позову, який просить вжити позивач, не є співмірним із заявленими позовними вимогами, оскільки позовні вимоги не стосуються права власності позивачів на квартиру, а стосуються законності укладених між відповідачами правочинів щодо відступлення права вимоги.

Крім того, під час вжиття такого виду забезпечення позову як накладення арешту на майно та заборона розпоряджатись ним, необхідно враховувати, що в контексті положень ст. 149, 150 ЦПК України цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, тому може застосуватись у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.

При цьому піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18).

Судом встановлено, що майно, на яке позивачі просять накласти арешт, не належить до предмета спору, оскільки позовні вимоги стосуються саме законності укладених договорів про відступлення права вимоги за кредитним договором, а не права власності на квартиру.

З врахуванням наведеного, суд, надаючи оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, враховуючи співмірність заходів забезпечення позову змісту заявлених позовних вимог, приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому. При цьому, вказані в заяві заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленими вимогами.

Відтак, позивачі належним чином не обґрунтували доцільність забезпечення позову визначеними у заяві способами, а тому заява про забезпечення позову є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.149, 150, 153 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 по справі № 761/17234/19 за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра», Товариства з обмеженою відповідальністю «Лекс Навігатор», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, ОСОБА_4 , треті особи - ОСОБА_5 , Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Толочко Яна Миколаївна, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна про визнання правочинів недійсними та скасування реєстраційних дій, - відмовити.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.

Суддя: