ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 604/459/17Головуючий у 1-й інстанції Щербата Г.Р.

Провадження № 22-ц/817/909/19 Доповідач - Ткач З.Є.

Категорія - 304020000

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 жовтня 2019 року        м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі колегії:

головуючого Ткач З.Є.

суддів:  Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

за участю секретаря Іванюта О.М.,

з участю ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 604/459/17за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року, ухваленого суддею Щербатою Г.Р., повний текст рішення складено 08 липня 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Підволочиського районного нотаріального округу Коломійчук Олександра Івановича про визнання недійсним договору дарування від 26 серпня 2010 року,-

ВСТАНОВИВ:

В травні 2017 року ОСОБА_6 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу Коломійчук О.І., про визнання недійсним договору дарування житлового будинку від 26 серпня 2010 року.

Позов обґрунтовувала тим, що 26 ІНФОРМАЦІЯ_1 року її батько ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклав із своїм сином ОСОБА_3 договір дарування, відповідно до умов якого подарував останньому житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказала, що вказаний договір дарування є недійсний, оскільки ОСОБА_7 не мав наміру відчужувати будинок, а будучи особою похилого віку хотів, щоб за ним хтось із дітей здійснював догляд. Пропонував ОСОБА_3 доглядати за ним, за що обіцяв скласти на його ім`я заповіт. Укладаючи 26 серпня 2010 року договір дарування житлового будинку, ОСОБА_7 вважав, що він складає заповіт, а не відчужує свій будинок, тобто, помилився в природі укладеного правочину, і це є обставиною, що має істотне значення та є підставою для визнання цього правочину недійсним відповідно до ч. 1 ст. 229 ЦК України.

Помилка була зумовлена також тим, що ОСОБА_7 погано бачив, оскільки у нього було відшарування сітківки обох очей, зміст договору ним не був прочитаний і нотаріус зміст договору йому не прочитав. Про помилку щодо природи укладеного правочину, свідчить поведінка ОСОБА_7 після укладення 26 серпня 2010 року договору дарування, а саме, що він не передавав ОСОБА_3 ключі від будинку, продовжував проживати в ньому, за власні кошти оплачував всі комунальні послуги, доглядав за ним, тобто, відносився до нього, як до свої власності, а у 2016 році він будинок подарував їй. В свою чергу відповідач після укладення договору дарування житлового будинку, не вимагав передачі ключів до будинку, не мав самостійного доступу до будинку, своєї речі в будинок не переніс, за будинком не доглядав, не переоформив на своє ім`я особові рахунки по оплаті комунальних послуг та не ніс витрати по утриманню будинку, не подав документи, необхідні для державної реєстрації права власності до Підволочиського районного бюро технічної інвентаризації, тобто про належність йому будинку офіційно ніде не заявляв, та своєю поведінкою приховував від батька дійсну природу укладеного договору.

На підставі вищевикладеного просить визнати договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 — недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 229 ЦК України.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року вирішено:

“В позові ОСОБА_5 до ОСОБА_3 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача приватного нотаріуса Підволочиського районного нотаріального округу Коломійчука Олександра Івановича про визнання недійсним договору дарування від 26.08.2010 року - відмовити.”

Не погодившись із даним рішенням ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги посилалась на те, що суд не дав належної оцінки обставинам, якими вона обґрунтовувала позов, зокрема те, що ОСОБА_7 помилявся щодо обставин вчиненого правочину, оскільки на час укладення договору дарування 26 серпня 2010 року батькові було 79 років, батько погано бачив, в 2000 році йому була проведена операція в Одеському інституту імені Філатова, мав на меті скласти заповіт на свого сина ОСОБА_3 , який його доглядатиме, а не дарувати йому житловий будинок. Суд не дав належної оцінки показам свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які в суді першої інстанції пояснили, що ОСОБА_7 склав заповіт на ОСОБА_3 , який буде його доглядати.

Наголосила на тому, що після укладення договору ОСОБА_7 не вчинив дій щодо передачі майна.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Однак, відзив на апеляційну скаргу не надійшов.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивачки підтримав апеляційну скаргу, представник відповідача апеляційної скарги не визнав, посилаючись на законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_6 обґрунтовуючи свої позовні вимоги, фактично посилалась на те, що договір дарування був укладений ОСОБА_7 внаслідок помилки, та внаслідок обману.

Проте, просила визнати договір недійсним з підстав передбачених ст. 229 ЦК України.

Підстави заявленого позову позивачка підтвердила в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом установлено, що ОСОБА_7 є батьком позивачки ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_3

21 серпня 2010 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 був укладений договір дарування, за умовами якого ОСОБА_7 подарував житловий будинок надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Укладений договір дарування від 26 серпня 2010 року був посвідчений нотаріально, однак право власності на будинок за ОСОБА_7 на житловий будинок в Підволочиському РБТІ не було зареєстровано.

02 лютого 2016 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_10 був укладений договір дарування, за яким дарувальник ОСОБА_7 передав, а обдарована ОСОБА_6 прийняла у дар житловий будинок надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер.

Також встановлено, що в серпні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 , ОСОБА_1 та інших відповідачів про визнання договору дарування від 02 лютого 2016 року, свідоцтва про право власності, рішення про державну реєстрацію недійсними.

Рішенням Підволочиського районного суду від 23 січня 2017 року, яке залишено без зміни ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 11 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, визнано недійсним та скасовано договір дарування житлового будинку серії НАС №763595від 02 лютого 2016 року з надвірними будівлями та спорудами за адресою АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_11 .

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування від 26 серпня 2010 року суд першої інстанції виходив з того, що позивачем та її представником не доведена належними доказами та обставина, що укладаючи 26 серпня 2010 року спірний договір дарування, ОСОБА_7 помилявся щодо правової природи даного правочину, вважаючи, що складає на сина ОСОБА_3 заповіт.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірному житлі після укладення договору дарування тощо.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так одним із доводів позовних вимог позивачки є те, що ОСОБА_7 уклав договір дарування на ОСОБА_3 внаслідок помилки, в силу свого похилого віку, оскільки на час укладення договору йому було 79 років, батько добре не бачив і не міг ознайомитись із текстом договору дарування.

Однак, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що 26 серпня 2010 року при укладенні спірного договору дарування ОСОБА_7 помилявся щодо природи укладеного договору, вважаючи, що укладає заповіт на ім`я сина.

В обґрунтування того, що ОСОБА_7 не мав наміру відчужувати будинок, позивачка посилалась на те, що після укладення правочину ОСОБА_7 не передав ключі від будинку своєму синові, залишився проживати в ньому та продовжував сплачувати комунальні платежі.

Проте, як вбачається із спірного договору дарування від 26 серпня 2010 року, цей договір складено в двох примірниках, один із яких було видано нотаріусом обдарованому ОСОБА_3

Цю обставину підтвердив відповідач ОСОБА_3 .

Позивачка цієї обставини належними доказами не спростувала.

Таким чином, судом першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з урахуванням стосунків між ОСОБА_7 та його сином, які проживали окремо, не передання ОСОБА_3 комплекту ключів від будинку, продовження дарувальником проживати в ньому, оплата комунальних послуг, догляд за будинком, не є переконливими доказами невиконання договору дарування.

Доводи про те, що ОСОБА_7 , який погано бачив, оскільки у нього було відшарування сітківки обох очей, в момент укладення угоди зміст договору не був прочитаний і нотаріус зміст договору йому не прочитав, теж не підтверджується належними доказами.

Навпаки, ці обставини спростовуються наступними обставинами, якими відповідач заперечував заявлений позов.

Так в наступному, 02 лютого 2016 року ОСОБА_7 уклав договір дарування на позивачку ОСОБА_12 (а.с.7)

По-перше, ця обставинна спростовує доводи позивачки про те, що ОСОБА_7 не мав наміру відчувати належний йому житловий будинок.

Також колегія суддів бере до уваги і те, що договір дарування від 26 серпня 2010 року та договір дарування від 02 лютого 2016 року посвідченні одним і тим же нотаріусом Підволочиського районного нотаріального округу — Коломійчуком О.І. проте, жодних застережень щодо того, що договори прочитанні іншою особою, а не ОСОБА_7 в них не міститься.

Всупереч вимогам ст. 81 ЦПК України, позивачкою не надано доказів наявності факту вад зору у ОСОБА_7 після операції.

ОСОБА_10 не представлено суду медичної документації (виписка з медичної карти хворого, обстеження сітківки очей хворого тощо) з якої б вбачалось, що ОСОБА_7 не міг читати тексту.

Пояснення сімейного лікаря амбулаторії загальної практики сімейної медицини с. Старий Скалат ОСОБА_13 (а.с.79), відповідь Скалатської комунальної районної лікарні №152 (а.с.84), пояснення завідуючої терапевтичного відділення СКЛ ОСОБА_14 (а.с. 85) щодо самопочуття ОСОБА_7 не засвідчують факту, що на момент укладення спірного правочину він за станом здоров`я не міг розуміти зміст укладеного ним 26 серпня 2010 року договору.

Ці доводи заперечував відповідач, мотивуючи тим, що батько за станом здоров`я міг укласти договір, оскільки навіть у 2016 році уклав договір дарування з позивачкою, який визнано недійсним з підстав недодержання в момент його вчинення вимог встановлених ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України.

Отже, позивачка не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_7 добросовісно вважав, що складає заповіт на користь відповідача і помилявся щодо природи оспорюваного договору.

Крім того, колегія суду бере до уваги висновки рішення Підволочиського районного суду від 23 січня 2017 року, які підтверджені ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 11 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, про те, що в нотаріальній конторі під час укладення договору дарування від 26 серпня 2010 року ОСОБА_15 Й. ОСОБА_16 передав ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння, тому він набув право власності на майно з урахуванням вимог частин першої та четвертої статті 722 ЦК України.

Безпідставними є посилання ОСОБА_1 на показання свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , пояснення яких не є безспірними доказами щодо розуміння ОСОБА_7 природи укладеного правочину.

Інші докази та обставини, на які посилались заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Тернопільський апеляційний суд в складі колегії суддів,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повна постанова складена 21 жовтня 2019 року.

Головуючий:                                                Ткач З.Є.

Судді:                                                        Міщій О.Я.

                                                               Шевчук Г.М.