УХВАЛА

22 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 643/6591/13-ц

провадження № 61-18664ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Жданової В. С. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерної компанії «Харківобленерго» (далі - АТ «Харківобленерго»), ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання права власності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ :

ОСОБА_1 звернулась до суду з указаним позовом до АТ «Харківобленерго», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у якому з урахуванням уточнень просила:

1) визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вступну електричну кабельну лінію 0,4 кВ, що проходить від ТП616, піднімається по сходових клітинах на 3-й поверх і заходить до електрошафи ВРУ 0,4 кВ в приміщенні, що належить ОСОБА_3 у нежитловій будівлі, розташованій по АДРЕСА_1 ;

2) визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вступний електричний кабель АВВГ,4х35мм2,L=15м, що проходить з електрошафи ВРУ 0,4 кВ приміщення ФОП ОСОБА_3 3-го поверху на 1-ий поверх в приміщення, що належать ОСОБА_1 (приміщення коридору 25), у нежитловій будівлі літ. А-5, розташованій по АДРЕСА_1 ;

3) зобов`язати АК "Харківобленерго" розділити ліміт 35 кВт дозволенної потужності, виділеної для електропостачання нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) згідно технічних умов ТУ № 11/616 від 05 квітня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на дві рівні частини, тобто по 17,5 кВт кожному, укласти договір про користування електричною енергією з ОСОБА_1 в виділених і зареєстрованих за ним приватних нежитлових приміщеннях: підвалу № 29 , 30, 1-го поверху-частини торгівельну залу 20, № 21-25,33,34 на підставі технічних умов ТУ 11/616 від 05 квітня 2002 року, але з потужністю 17,5 кВт по існуючому вводу від ТП 616 та проекту реконструкції кабельних мереж НПФ «Азімут-Сервіс» від 2002 року, який зобов`язати АК «Харківобленерго» долучити до договору з ОСОБА_4 з попередніх договорів на постачання електроенергії №036851 від 14 лютого 2003 року та № 03-7060 від 02 квітня 2004 року;

4) визнати право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на електрошафу ВРУ 0,4 кВ, до якої заходить вступна електрична кабельна лінія 0,4 кВ від ТП616 та яка розташована на третьому поверсі в приміщенні ОСОБА_3 у нежитловій будівлі по АДРЕСА_1 .

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вступну електричну кабельну лінію 0,4кВ., що проходить від ТП616, піднімається по сходових клітинах на 3-й поверх і заходить до електрошафи ВРУ 0,4 кВ в приміщення ОСОБА_3 у нежитловій будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 .

Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вступний електричний кабель АВВГ 4х35кв.мм, L=15м., що проходить з електрошафи ВРУ 0,4кВ. приміщення ФОП ОСОБА_3 3-го поверху на 1-1 поверх в приміщення ОСОБА_1 (приміщення коридору 25), у нежитловій будівлі літ. А-5 , розташованої по АДРЕСА_1 .

Зобов`язано АК «Харківобленерго» розділити ліміт 35 кВТ дозволеної потужності, виділеної для електропостачання нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 ) згідно технічних умов ТУ № 11/616 від 05 квітня 2002 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на дві рівні частини, тобто по 17,5 кВт кожному, укласти договір про користування електричною енергією з ОСОБА_1 у виділених і зареєстрованих за нею приватних нежитлових приміщенням: підвалу № 29, 30, 1-го поверху-частини торгівельної зали 20, № 21-25, 33, 34 на підставі технічних умов ТУ 11/616 від 05 квітня 2002 року, але з потужністю 17,5 кВт по існуючому вводу від ТП 616 та проекту електропостачання НПФ «Азімут-Сервіс» від 2002 року необхідні для укладання договору на постачання електричної енергії витяги з якого зобов`язано АК «Харківобленерго» долучити до договору на постачання електричної енергії між АК «Харківобленерго» та ОСОБА_1 з попередніх договорів на постачання електроенергії до нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 - № 036851 від 14 лютого 2003 року та № 03-7060 від 02 квітня 2004 року.

Визнано право спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на електрошафу ВРУ 0,4кВ, до якої заходить вступна електрична кабельна лінія 0,4 кВ від ТП616 та яка розташована на 3-му поверсі у приміщенні ОСОБА_3 у нежитловій будівлі по АДРЕСА_1 .

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Місцевий суд, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходив з того, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню, оскільки останньою надані належні та допустимі докази на підтвердження своїх вимог.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року апеляційні скарги АТ «Харківобленерго» та ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , виходив з того, що право спільної власності на нежитлові приміщення припинено згідно рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 квітня 2012 року, яким зобов`язано ОСОБА_2 не чинити перешкоди в обладнанні приміщень ОСОБА_4 самостійною системою електропостачання, надавши можливість приєднатись до мереж. Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи від 19 грудня 2011 року сторони зобов`язано обладнати приміщення першого та другого співвласників самостійними системами електропостачання.

У жовтні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року, у якій заявник просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення Московського районного суду м. Харкова від 07 грудня 2018 року.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на наступне.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, містяться у статті 129 Конституції України, відповідно до якої основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

При цьому Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Вказівка у резолютивній частині постанови Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року про можливість її оскарження до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною третьою статті 389 ЦПК України, не є підставою для відкриття касаційного провадження судом касаційної інстанції, оскільки оскаржувані судові рішенні ухвалені у малозначній справі.

Крім того, при визначенні справи малозначною Верховний Суд враховує рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року № R (95) 5, згідно яких державам-членам Ради Європи необхідно вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження.

Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України встановлено, що суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року слід відмовити з підстав, встановлених пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України.

Керуючись пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 03 вересня 2019 року в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерної компанії «Харківобленерго», ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, про визнання права власності, зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Суддя В. С. Жданова