Дата документу 15.10.2019 Справа № 310/3195/18

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 310/3195/18                                                  Головуючий у 1 інстанції Черткова Н.І.

Провадження №22ц/807/2151/19                           Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2019 року        м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого:         Полякова О.З.

суддів:         Крилової О.В.

Кухаря С.В.

при секретарі: Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 квітня 2019 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про відібрання дітей та визначення їх місця проживання з батьком, -

В С Т А Н О В И Л А:        

У травні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа – орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про відібрання дітей та визначення їх місця проживання з батьком.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що з 01.06.2011 року до 2016 року перебував з ОСОБА_3 у шлюбі. Від шлюбу вони мають двох малолітніх дітей - ОСОБА_5 Ситін, ІНФОРМАЦІЯ_1 .н. та ОСОБА_5 Силінь, ІНФОРМАЦІЯ_2 . ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Народного суду району Тяньхе м. Гуансжлу КНР шлюб між сторонами анульовано, а старшого сина ОСОБА_5 Ситіна передано на проживання із ним.

Проте, на даний момент діти перебувають із відповідачем, яка усіма можливими способами перешкоджає батьку бачити та відвідувати дітей, тим самим приймати участь у їх розвитку, житті. Також зазначав, що ОСОБА_3 веде досить розкутий спосіб життя, зовсім не переймається фізичним, соціальним, освітнім та моральним станом дітей. Не має постійної роботи та власної квартири, чим спричиняє шкоду малолітнім дітям. На теперішній час діти знаходиться у незадовільних санітарно-гігієнічних умовах, знятих в оренду, квартир, ходять у брудній та подертій одежі, не забезпечені усім потрібним та знаходяться не у рідній країні. Відповідач не надає достатнього виховання дітям і часто залишає їх без нагляду.

У позивача є усі необхідні умови для проживання дітей разом з ним, у нього є великий приватний будинок, який належить йому на праві власності, він є приватним підприємцем, має стабільний, непоганий дохід та здатен забезпечити своїх дітей платною освітою, житлом, соціальними та іншими благами.

Зважаючи на той факт, що діти є громадянами Китайської народної республіки, проте не відвідують дитячого садка та школи, а відповідач вчиняє усі можливі протиправні дії, з метою не повернення дітей до Китаю, просив суд визначити проживання малолітніх ОСОБА_5 Силінь та Нє Ситін з батьком ОСОБА_6 , та постановити рішення про відібрання дітей та їх повернення за попереднім місцем проживання з батьком ОСОБА_7 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 квітня 2019 року відмовлено у задоволені позову.

Не погоджуючись із зазначеним заочним рішенням, ОСОБА_4 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилалась на незаконність, необґрунтованість та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що судом не враховано те, що у позивача є всі необхідні умови для проживання дітей разом з ним, зокрема наявність на праві власності приватного будинку, стабільного доходу та спроможності забезпечити своїх дітей належною платною освітою. Не прийнято до уваги також ставлення позивача до виконання своїх батьківських обов`язків, та їх неналежне виконання відповідачем. Також зазначав, що відповідно до інформації відділу освіти виконавчого комітету Бердянської міської ради малолітні діти не навчаються, та не виховуються у підпорядкованих відділу закладах, а згідно з інформацією КП «Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги» Бердянської міської ради відсутні картки розвитку дітей. Вказане підтверджує факт того, що ні відповідач, ні її родичі, не виконують батьківських обов`язків належним чином.

15 липня 2019 року від органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради надійшло клопотання про розгляд справи за їх відсутністю. Зазначають, що позиція органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради щодо спору була висловлена під час розгляду справи у суді першої інстанції.

15 жовтня 2019 року від ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення доказів. Просили долучити відповідь Комітету Верховної Ради України з питань сім`ї, молодіжної політики, спорту та туризму на звернення позивача, оскільки вказаний лист містить інформацію щодо предмету доказування у цій справі.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи та пояснення учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 264 ЦПК України ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує  чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Так, відмовляючи у задоволенні позову  ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з відсутності належних доказів для вирішення питання про визначення місця проживання малолітніх дітей з батьком, оскільки в ході судового розгляду було встановлено що  ОСОБА_3  з дітьми на теперішній час на території м. Бердянськ не мешкають, а отже суд позбавлений можливості встановити особисту прихильність дітей до кожного з батьків. Крім того, судом першої інстанції було встановлено що рішенням Народного суду Китайської Народної Республіки від 01 червня 2016 року вже було визначено місце проживання малолітніх дітей, так в рішенні зазначено, залишити малолітнього  ОСОБА_8 ,  ІНФОРМАЦІЯ_3  на утриманні батька -  ОСОБА_1 , молодшого сина,  ОСОБА_9 ,  ІНФОРМАЦІЯ_4  залишити на утриманні відповідача – ОСОБА_10   Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивача до суду України з відповідним клопотанням про визнання рішення іноземного суду в порядку розділу ІХ ЦПК України «Визнання та виконання рішень іноземних судів, міжнародних комерційних арбітражі в Україні, надання дозволу на примусове виконання рішень третейських судів».

Висновок суду є таким, що узгоджується з матеріалами справи.

Так, вбачається з матеріалів справи, що громадянин Китайської Народної Республіки ОСОБА_4 та громадянка України ОСОБА_3 01 червня 2011 року зареєстрували шлюб (т. 1 а.с. 17, 18).

Від шлюбу за період спільного проживання у них в м. Гуансжоу КНР народилися діти – Нє Силінь, ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 Ситін, ІНФОРМАЦІЯ_3 (т. 1 а.с. 16, 19-21).

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 31 жовтня 2016 року шлю між сторонами розірвано (а.с. 158).

Підставою звернення ОСОБА_1 до суду є його бажання приймати участь в вихованні своїх дітей, піклуватися про їх здоров`я, духовний та моральний розвиток, проте, неможливість реалізувати своє право через перешкоди з боку відповідача. У зв`язку з цим він просив визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 Силінь та ОСОБА_5 Ситін з батьком, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та постановити рішення про їх повернення за попередні місцем проживання до Китайської Народної Республіки.

Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і складається зі спеціального Закону України «Про охорону дитинства» та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у міжнародному праві та національному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони й піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства» наголошує, що кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, однак предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із системного тлумачення статей 3, 9, 18 Конвенції про права дитини, частин другої та третьої статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», слідує, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини.

За змістом статей 160-161 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків, а місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

За приписами частин першої-третьої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Із системного аналізу наведених норм вбачається, що у випадку відсутності згоди батьків щодо того, з ким із них буде проживати їх малолітня дитина, спір з цього приводу вирішується органом опіки та піклування або судом.

Натомість, з висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Бердянської міської ради про визначення місця проживання малолітніх ОСОБА_5 Силінь та Нє Ситін вбачається, що орган опіки та піклування дійшов про недоцільність при наданні висновку посилатись на інформацію, яку біло отримано лише від однієї сторони, без змоги надання обґрунтованого пояснення від ОСОБА_3 (т. 1 а.с.184-186).

Колегія суддів погоджується із висновком суду, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідач веде розкутий спосіб життя, не займається дітьми та належним чином не виконує свої батьківські обов`язки, що могло б бути підставою для вирішення питання про відібрання дітей, та відповідно визначення місця їх проживання разом з батьком.

Відповідно до ч. 1 ст. 76  ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 77  ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 1  ст. 81 ЦПК України передбачено,  що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Положення зазначених статей узгоджуються із сталою практикою Європейського Суду, так у рішенні в справі "Бочаров проти України" від 17.03.2011 року (остаточне 17.06.2011 року), зазначено, що "Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.

Так, відповідно до інформації відділу освіти виконавчого комітету Бердянської міської ради від 30.10.2018 року № 1050 та 21.12.2018 року за № 1239 малолітні діти – ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 Силінь, ІНФОРМАЦІЯ_4 не навчаються та не виховуються у підпорядкованих відділу закладах середньої та дошкільної освіти (т. 1 а.с. 134).

Згідно з інформацією КП «Бердянський центр первинної медико-санітарної допомоги» БМР від 08.01.2019 року за № 02.1-04/35 та від 08.01.2019 року за 02.1-045/36 малолітні ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 Силінь, ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою: АДРЕСА_2 не виявлені. Картки розвитку дитини ( ф 112/о) в КП «БЦПМСД» БМР відсутні (т. 1 а.с. 135).

Згідно журналу реєстрації амбулаторних хворих ( форма 074-1/о) за медичною допомогою до дільничного лікаря-педіатра звернень не зафіксовано (т. 1 а.с. 136).

Вищенаведена інформація, на думку позивача підтверджує те, що на теперішній час діти знаходиться у незадовільних санітарно-гігієнічних умовах, знятих в оренду, квартир, ходять у брудній та подертій одежі, не забезпечені усім потрібним та знаходяться не у рідній країні. Відповідач не надає достатнього виховання дітям і часто залишає їх без нагляду.

За приписами ч. 6 ст. 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Так, колегія зауважує, що відсутність даних про навчання малолітніх дітей підпорядкованих відділу закладах середньої та дошкільної освіти, відсутність карток розвитку дитини не свідчить про неналежне виконання батьківських обов`язків, оскільки в довідці від 18.01.2019 року, наданій головою вуличного комітету № 13 зазначено, що ОСОБА_3 разом з дітьми ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 , але фактично не проживають.

В матеріалах справи також міститься рішення Народного суду Китайської Народної Республіки від 01 червня 2016 року (т. 1 а.с. 29-31). Так, вказаним рішенням дозволено розлучення Нє Юйфен із ОСОБА_11 . Крім того, вирішено питання місця проживання малолітніх дітей. Зокрема, зазначено: Народженого у шлюбі сина ОСОБА_5 Ситін ІНФОРМАЦІЯ_3 залишити на утриманні позивачу - ОСОБА_4 , молодшого сина Нє Силінь, ІНФОРМАЦІЯ_4 залишити на утриманні відповідача – ОСОБА_11 .

Крім того, за положеннями статті 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Так, у відносинах між Україною та Китайською Народною Республікою застосовується Договір між Україною і Китайською Народною Республікою про правову допомогу у цивільних та кримінальних справах, який ратифіковано Постановою ВР № 2996-XII ( 2996-12 ) від 05.02.93).

За приписами ст. 17 цього Договору Договірні Сторони зобов`язані згідно з  положеннями  цього Договору  визнавати  і,  якщо  цього  потребує  характер  рішення, виконувати на своїй території судові рішення,  рішення арбітражних органів  винесені  на території   іншої Договірної  Сторони, після того, як цей Договір набере чинності. Термін "судове рішення",  що вживається в цьому Договорі, означає: в Україні вирок щодо відшкодування збитків з кримінальної справи, рішення,  ухвала, постанова суду (судді),  мирова  угода, затверджена судом з цивільної справи, рішення, ухвала арбітражного суду; у Китайській Народній Республіці - винесене судом рішення, ухвала, постанова, акт примирення з цивільної справи та вирок щодо відшкодування збитків.

Частиною 1 статті 18 Договору про правову допомогу визначено, що клопотання про визнання й виконання судового рішення подається заявником до суду, який прийняв це рішення, і пересилається останнім до суду іншої Договірної Сторони в порядку, передбаченому статтею 2 цього Договору. Якщо заявник має місце проживання або місце перебування на території Договірної Сторони, де рішення підлягає виконанню, клопотання може бути подане і безпосередньо суду цієї Договірної Сторони.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Договору визнання і виконання судового рішення здійснюються Договірною Стороною, до якої звернене клопотання, згідно з порядком, встановленим її законодавством.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження звернення позивача з клопотанням про визнання рішення іноземного суду в порядку розділу ІХ ЦПК України.

Разом з тим, встановлено, що позивач звертався до ГУ МВС Росії по м. Моква із заявою щодо розшуку ОСОБА_3 , оскільки, як він зазначає у позовній заяві останній раз її разом з дітьми бачили на території Російської Федерації у м. Москва. Позивачу було відмовлено у проведенні на території Російської Федерації оперативно-розшукових заходів (т. 1 а.с. 97).

Таким чином, за відсутності встановленого місця перебування ОСОБА_3 , та малолітніх дітей ОСОБА_5 Ситін, ОСОБА_5 Силінь судом першої інстанції вірно зазначено, що суд позбавлений можливості встановити обставини, що мають значення для вирішення справи.

Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_5 Юйфен спростовуються аналізом наведених вище норм матеріального права.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування вказаних висновків суду, апеляційна скарга позивача не містить.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 – залишити без задоволення.

Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 02 квітня 2019 рокуу цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дняїї прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена  24 жовтня 2019 року.

Головуючий:

Судді: