РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2019 року м. Рівне

Справа № 562/536/19

Провадження № 22-ц/4815/1254/19

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Бондаренко Н.В. (суддя-доповідач), Хилевича С.В., Ковальчук Н.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2

розглянув у письмовому провадженні без виклику сторін апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 9 липня 2019 року в складі судді Кушніра О.Г., проголошене в 16 год. 08 хв. в м. Здолбунів, дата складання повного судового рішення-11.07.2019 р.,

в с т а н о в и в:

20.02.2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

Позовна заява мотивована тим, що 1 березня 2016 року між сторонами укладений договір позики, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 у борг грошові кошти в сумі 2000 доларів США строком до 1 березня 2017 року. На час подання позову вказану суму боргу не повернуто, чим відповідач порушив взяті на себе зобов`язання.

Просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь суму боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 12719,55грн та 3 % річних у розмірі 3209грн.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 9 липня 2019 року позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу з урахуванням 3 % річних в сумі 57509грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором позики, укладеним 1 березня 2016 року між сторонами. Норми частини другої статті 625 ЦК України щодо спати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов`язання, яке визначене у гривнях. Оскільки позика надана в іноземній валюті, то стягненню з відповідача підлягає лише сума боргу та 3% річних, правильність нарахування яких відповідач не оспорює.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, мотивуючи свої вимоги неправильним застосуванням судами норм матеріального та порушенням норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що кошти за розпискою він позичав у ОСОБА_1 не для себе, а для ОСОБА_3 , яка в той час перебувала у скрутному становищі, яка і написала розписку про отримання грошей від відповідача. Доводить, що борг ним кредитору був повернутий частинами в присутності свідків. Розписки про повернення коштів від позивача він не вимагав, оскільки вони перебували у дружніх стосунках. Факт повернення ним позики в повному об`ємі підтверджується показами свідків, у допиті яких, судом відмовлено; письмовою розпискою дружиною ОСОБА_4 та технічним записом розмови між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Покликався на порушення судом норм п.2 ч.2 ст.197 ЦПК України, оскільки його неявка до суду була першою, і суд повинен був відкласти розгляд справи.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач покликається на те, що кошти у позику він надавав виключно відповідачу, який їх не повернув. Просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Встановлено, що 1 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики, що підтверджується відповідною розпискою.(а.с.5)

За умовами вказаного договору відповідач отримав у борг 2000 доларів США та взяв на себе зобов`язання повернути вказану суму грошових коштів до 1.03.2017 року.

Проте, взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 не виконав. Під час судового розгляду факт повернення позичальником вказаних грошових коштів для ОСОБА_1 не доведено.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, -незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Суд першої інстанції, встановивши те, що відповідач не виконав умов укладеного із ОСОБА_1 договору позики, оформленого розпискою, факт власноручного підписання якої та отримання спірної суми коштів ОСОБА_2 підтвердив у відзиві на позов та апеляційній скарзі, оскільки у визначений сторонами у договорі строк кошти не повернув, зробив правильний висновок, що боржник зобов`язаний сплатити позивачу суму основного боргу з урахуванням сум, визначених частиною другою статті 625 ЦК України.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року за наслідками розгляду цивільної справи № 464/3790/16-ц (касаційне провадження № 14-465цс18).

Доводи скарги про те, що вказані кошти він позичав не для себе, а для ОСОБА_3 не приймаються до уваги, оскільки розписка відповідачем написана власноручно, вона містить істотні умови договору позики, зокрема, умови отримання ОСОБА_2 в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Мета отримання позики та подальше розпорядження коштами правового значення не має та не впливає на обов`язок позичальника повернути їх в обумовлені розпискою строки.

Не доведеними є покликання відповідача про повне повернення коштів кредитору, виходячи з наступного.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. Згідно з нормами статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною четвертою статті 545 ЦК України передбачено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Відповідно до положень частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наявність у позивача боргового документа - розписки відповідача - свідчить про невиконання ним взятих на себе зобов`язань, що виключає підтвердження факту повернення боргу показами свідків. У випадку повернення боргу (в т.ч. частинами) відповідач не був позбавлений можливості вимагати від позивача видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання, а у разі відмови позикодавця у цьому - не повертати борг. Надана розписка ОСОБА_5 про отримання від ОСОБА_3 коштів у сумі 250доларів США у даній справі значення не має, оскільки ОСОБА_3 не є стороною договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , або поручителем боржника і кредитор заперечує написання вказаної розписки для ОСОБА_3 .

Доводи скарги про порушення прав відповідача в зв`язку з розглядом справи у його відсутності є безпідставними. Справа до судового розгляду призначалась на 24 квітня 2019 року, на 23.05.2019 року, на 20.06.2019 року та на 9.07.2019 року. Перших два судових засідання не відбулись, в зв`язку з тим, що суддя відповідно перебував у нарадчій кімнаті по іншій справі та розглядав кримінальне провадження, а на два останніх-представником відповідача-адвокатом Петриченком О.Р. подані клопотання про їх відкладення з причин, вказаних у заявах. Отже, суд першої інстанції, враховуючи строки розгляду справи, обґрунтовано відмовив у повторному клопотанні представника ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи та, з дотриманням ст.223 ЦПК України, розглянув справу у їх відсутності.

Оскаржуване судове рішення містить вичерпні висновки, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи, та обґрунтування щодо доводів сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, підстави для скасування відсутні, тому відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України воно підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 та ч. 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, то понесені ним витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у сумі 1152,6грн. слід віднести на його рахунок.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, ст. ст. 1212,1215 ЦК України, апеляційний суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Здолбунівського районного суду Рівненської області від 9 липня 2019 року залишити без змін.

Витрати по оплаті судового збору при подачі апеляційної скарги у сумі 1152,6грн. віднести на рахунок ОСОБА_2

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення. Касаційна скарга може бути подана до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення ухвалено та виготовлено 22.10.2019 року.

Судді: Бондаренко Н.В.

Хилевич С.В.

Ковальчук Н.М.