Справа № 2-а-1985/09

ПОСТАНОВА

іменем України

28 квітня 2009 року Глухівський міськрайонний суд Сумської області в складі: головуючого судді Сапона О.В., при секретарі Самойленко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Глухів справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради Сумської області про стягнення недоплаченої разової грошової допомоги як учаснику бойових дій, -

ВСТАНОВИВ:

В січні 2009 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що він є учасником бойових дій, і відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» йому щорічно, до 5 травня, повинна надаватися разова грошова допомога в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Виплата допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення. При цьому розмір мінімальної пенсії за віком у 2007 році становив 387 грн., відповідно до Закону України від 19.12.2006р. № 489-V, а у 2008 році - 481 грн., відповідно до Закону України від 28.12.2007р. №107-VI.

Однак у порушення вимог ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ст.ст. 19, 22, 64 Конституції України, у 2007 та 2008 роках позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу не в повному розмірі.

Так, рішенням Конституційного Суду України №6-рп від 09 липня 2007 року визнано неконституційними положення ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» щодо виплати щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 280 грн.

Рішенням Конституційного Суду України №10-рп від 22 травня 2008 року визнано неконституційними положення ст. 20 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» та Постанови КМУ № 183 від 12.03.2008 року щодо виплати щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у розмірі 310 грн.

Позивач вважає, що у 2007 році відповідачем не доплачено допомогу у сумі 1655 грн. ((387х5)-280), а у 2008 році - 2095 грн. ((481х5)-310), а всього 3750 грн.

Виходячи з викладеного, позивач просить визнати неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради Сумської області щодо нарахування та виплати йому не в повному розмірі у 2007 році і у 2008 році разової грошової допомоги як учаснику бойових дій, та просить зобов'язати відповідача виплатити йому недоплачену одноразову грошову допомогу за 2007 та 2008 роки у сумі 3750 грн.

Крім того, позивач просить поновити йому строк звернення до суду, так як відповідач про неповну виплату допомоги його не повідомляв, довідок про розмір боргу не надавав, а позивач дізнався про недоплату щорічної грошової допомоги лише в листопаді 2008 року від своїх товаришів.

В судове засідання позивач не з'явився, був повідомлений належним чином. Подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'явився, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В свою чергу відповідач надав письмові заперечення проти позову, суть яких зводиться до того, що в частині позовних вимог про нарахування і виплату допомоги за 2007 рік позивач пропустив строк звернення до суду, встановлений ст. 99 КАС України, а тому відповідач просить застосувати ст. 100 КАС України та відмовити в задоволенні позову в цій частині. Стосовно вимог позивача про нарахування і виплату одноразової грошової допомоги за 2008 рік, то відповідно до змін до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», внесених Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року, розмір разової грошової допомоги учасникам бойових дій 310 грн. був визначений Постановою КМУ від 12.03.2008 року №183.

Також відповідач зазначає, що норми, які вводяться Законом «Про Державний бюджет», діють протягом бюджетного року, є безумовними та пріоритетними відносно інших законів. Так як виплата грошової допомоги ветеранам війни потребує фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України, його обсяги не можуть визначатися будь-яким іншим законом, крім закону про Державний бюджет України.

Використання службовою особою бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню або в обсягах, що перевищують затверджені межі видатків, карається законом.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України.

Також відповідач зазначає, що бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів, а головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо виплати грошової допомоги ветеранам війни визначено Міністерство праці та соціальної політики України, яке розробляє програми соціального захисту ветеранів війни, контролює їх виконання, виділяє кошти на допомоги у встановленому розмірі, і забезпечує через систему підпорядкованих йому органів реалізацію прав громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної допомоги. Відповідач вважає, що законодавством України не передбачено захист порушеного права внаслідок невиконання одним державним органом своїх завдань за рахунок коштів іншого державного органу.

Тому відповідач вважає, що управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради не має можливості виплачувати позивачу допомогу у розмірах передбачених Законом «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», так як розмір таких коштів не передбачений у державному бюджеті і не виділений управлінню праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради, а саме управління не має права встановлювати інший розмір зазначеної допомоги, ніж той, що встановлений Законом «Про Державний бюджет України»

Крім того, відповідач зазначає, що рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року, на яке посилається позивач, набрало чинності лише з 22 травня 2008 року, а виплата допомоги проводилась у квітні 2008 року і допомога вже була виплачена в тому розмірі, що діяв до 22 травня 2008 року, тому дане положення не може бути скасоване рішенням Конституційного Суду.

Також Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та іншими нормативними актами не визначено порядку застосування розміру мінімальної пенсії для розрахунку щорічної разової грошової допомоги. А також вказує, що позивачем при розрахунку взято невірний розмір мінімальної пенсії.

Враховуючи викладене, відповідач просить в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому

задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення, а тому він має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Також судом встановлено, що у 2007 році управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради здійснило нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги позивачу у розмірі 280 грн., а у 2008 році - у розмірі 310 грн., відповідно до розмірів разової грошової допомоги учасникам бойових дій, встановленим законами «Про Державний бюджет України» на 2007 та 2008 роки відповідно.

В листопаді 2008 року позивач звернувся до управління праці та соціального захисту із заявою про здійснення перерахунку та виплати недоплаченої грошової допомоги за 2007 та 2008 роки.

Однак як вбачається із листа управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради, позивачу було відмовлено у перерахунку недоплаченої грошової допомоги, з посиланням на те, що управління праці та соціального захисту діяло в межах повноважень, наданих державою, і не мало права встановлювати розмір зазначеної допомоги, а лише виплачувало таку допомогу відповідно до розмірів, встановлених законами України «Про Державний бюджет України» на відповідні роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій щорічно до 5 травня виплачується разова грошова допомога в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 17-1 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах передбачених ст.ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача), пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання, чи одержання грошового утримання.

Згідно ст. 2 Закону України «Про статусу ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги ветеранів війни, передбачені цим законом, є недійсними.

Відповідно до п. 13 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на

2007 рік», дію ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги було зупинено.

Однак рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп (справа про соціальні гарантії громадян) визнано неконституційними положення п.13 ст.71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинялась дія ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.

Відповідно до Розділу II п. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на

2008 рік», ч. 5 ст. 12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» була викладена в новій редакції: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога в розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених Законом про Державний бюджет України».

Постановою КМУ від № 183 від 12.03.2008року «Про розміри грошової допомоги, що виплачується в 2008 році відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», визначено розмір щорічної разової грошової допомоги для учасників бойових дій 310 грн.

При цьому рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-

рп визнано неконституційними положення Розділу II п. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік», яким визначався розмір виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2008 році.

Згідно із ч. 2 ст.19, ч.3 ст. 22 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі та в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з конституційних гарантій прав та свобод

людини і громадянина є недопущення їх скасування чи звуження їх обсягу при прийнятті нових законів або внесення змін до чинних.

Відповідно до ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або окремі їх положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Рішення Конституційного мають преюдиційне значення для судів загальної юрисдикції при розгляд ними позовів у зв'язку з правовідносинами, що виникли внаслідок дії положень статей закону, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Згідно вимог ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Таким чином, суд вважає, що на підставі вищевказаних Рішень Конституційного Суду України від 09.07.2007 року від 22.05.2008 року та приписів ч.2 ст.152 Конституції України, управління праці та соціального захисту населення за місцем проживання позивача, з 09 липня 2007 року та з 22 травня 2008 року повинно було діяти у відповідності з приписами діючої норми ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», та нарахувати і виплатити позивачу за його своєчасними зверненнями одноразову грошову допомогу у розмірі, передбаченому ч. 5 ст. 12 зазначеного Закону.

Посилання відповідача на те, що виплати проводились з врахуванням законів «Про Державний бюджет України» на відповідні роки, не відповідає ст. 22 Конституції України, оскільки це призводить до звуження змісту та обсягу прав і свобод громадянина, закріплених Конституцією України.

За таких обставин, дії відповідача щодо нарахування та виплати не в повному обсязі позивачу щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових не можуть вважатися законними та обґрунтованими, так як вони направлені на звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод позивача, як громадянина, що суперечить вимогам основного закону.

Однак при цьому суд приймає до уваги доводи відповідача щодо пропущення позивачем річного строку звернення до суду в частині вимог по виплаті допомоги за 2007 рік, так як позивачем не надано суду доказів того, що він не знав про неповний розмір виплаченої йому допомоги.

Відповідно до ч. 2 ст. 99 КАС України передбачений річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В силу ч. 1 ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна з сторін. І як вбачається з письмових заперечень відповідача, він наполягає на застосуванні річного строку звернення до суду.

Позивач в своїй заяві про поновлення строку посилається на те, що дізнався про неповну виплату йому допомоги в листопаді 2008 року від своїх товаришів. При цьому позивач не надав суду жодних доказів своїх стверджень. Пояснення позивача про те, що він є людиною юридично необізнаною, не є підставою для поновлення строку. Тому суд

не вбачає підстав для поновлення цього строку і з урахуванням зазначеного вважає необхідним відмовити у позові в частині вимог про нарахування і виплати недоплаченої одноразової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2007 рік, оскільки позивач звернувся до суду з зазначеним позовом лише в січні 2009 року.

Стосовно вимог позивача про нарахування і виплату йому одноразової грошової допомоги у встановленому законом розмірі за 2008 рік, то суд вважає ці вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

При цьому посилання відповідача на те, що Рішення Конституційного суду України від 22.05.2008 року № 10-рн, яким визнані неконституційними положення Розділу II п. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» про розмір виплат щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2008 році, було ухвалено 22.05.2008 року та зазначені положення закону втратили чинність саме з цього моменту, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради з вимогою провести перерахунок та доплату недоплачену разової грошової допомоги 28 листопада 2008 року (тобто вже після прийняття Конституційним Судом рішення № 10-рп/08), на що отримав відмову, а отже спірні правовідносини виникли, коли положення Розділу II п. 20 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» вже втратили свою чинність.

Посилання відповідача на те, що управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради не є належним відповідачем по справі, оскільки спірні виплати проводять за рахунок коштів Державного бюджету України, а головним розпорядником цих коштів є Міністерство праці та соціальної політики України, суд також вважає безпідставними.

За змістом ст. 102 Бюджетного кодексу України, видатки місцевих бюджетів, передбачені в підпункті «б» п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу, фінансуються за рахунок субвенцій з Державного бюджету України у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Пунктами 2, 3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здіснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою КМУ від 04.03.2002 року № 256 передбачено, що фінансування видатків, передбачених державних бюджетом на відповідний рік, проводиться у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджетах міст обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здіснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення. Цим же Порядком (п.6) передбачено дії, які необхідно здійснити головним розпорядникам коштів місцевих бюджетів у разі виникнення додаткових зобов'язань.

Суд вважає, що питання стосунків між суб'єктами владних повноважень щодо отримання в повному обсязі фінансування для виконання положень Законів України не може погіршувати соціальний захист позивача та розмір гарантованих йому Законом соціальних виплат.

Суд також не приймає до уваги заперечення відповідача щодо відсутності фінансування на виплату в повному розмірі щорічної одноразової допомоги учасникам бойових дій, оскільки сама по собі відсутність фінансового забезпечення державних соціальних гарантій і відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для порушення права громадянина на отримання соціальної допомоги.

Доводи відповідача про відсутність механізму реалізації ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» також не можуть бути підставою для відмови в задоволенні позову, зважаючи на позицію Європейського Суду з

прав людини, відповідно до якої держава не може посилатися на відсутність певного нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, а громадяни повинні мати змогу покладатися на зобов'язання взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.

Так само суд не може прийняти до уваги доводи відповідача про відмову в позові в зв'язку з законодавчою невизначеністю порядку обчислення мінімальної пенсії за віком з метою реалізації положень ч. 5 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», оскільки відповідно до ч. 4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Проаналізувавши зміст ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд вбачає, що мінімальний розмір пенсії встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і цей мінімальний розмір пенсії застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим законом.

Отже, питання щодо визначення розміру мінімальної пенсії за віком, який застосовується при обчислення розміру пенсії, призначеної за іншими законами та при розрахунку щорічної разової допомоги, законодавчо не визначено.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

Тому, з урахуванням зазначеного, при обчисленні розміру мінімальної пенсії для розрахунку щорічної разової допомоги необхідно застосовувати загальні норми, які в даному випадку містяться у ч. 1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та ст. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік».

Одночасно, суд вважає, що вимоги позивача в частині зобов'язання нарахувати недоплачену разову грошову допомогу у конкретно визначеній сумі не можуть бути задоволені, тому що суд не може перебирати на себе функції органів, на які законодавством покладено повноваження по нарахуванню сум грошової допомоги.

За вказаних обставин, зважаючи на те, що нарахування і виплату щорічної грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій здійснюють органи соціального захисту населення, суд вважає необхідним задовольнити вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати недоплачену щорічну разову грошову допомогу як учаснику бойових дій за 2008 рік в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за вирахуванням вже отриманої позивачем допомоги за 2008 рік в сумі 310 грн.

На підставі ст. ст. 19, 22, 75, 92, 152 Конституції України, ст. 73 Закону України «Про Конституційний Суд України», Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів України», Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», керуючись ст.ст. 8, 9, 11, 122, 160-163 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Зобов'язати управління праці та соціального захисту населення Глухівської міської ради Сумської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоотриману

щорічну разову грошову допомогу, як ветерану війни - учаснику бойових дій, за 2008 рік, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про нарахування та виплату щорічної разової грошової допомоги за 2007 рік - відмовити в зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду може бути подана протягом 10 днів з дня її проголошення, а апеляційна скарга на постанову може бути подана в Харківський апеляційний адміністративний суд протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.