№2-153

                                                2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

16 березня 2010 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:

головуючого судді Бугери О.В.,

при секретарі  Тихенькій О.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав,  за участю органу опіки та піклування  Ленінської районної в м.Луганську ради, -

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась до суду із відповідним позовом. В обґрунтування позову зазначила, що  між нею та відповідачем було розірвано шлюб. Від шлюбу мають спільну дитину ОСОБА_3. Батько дитини відповідач у справі та його батьки з моменту розірвання шлюбу з 2007 року не цікавляться долею дитини, не приймають участі у її вихованні та матеріальному забезпеченні, правовий режим батьківства ОСОБА_2 лише  заважає дитині.  Органом опіки та піклування прийнято рішення щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, окрім того останній самостійно написав заяву про згоду на позбавлення його батьківських прав відносно нашої дитини.

В судовому засіданні позивач свої вимоги підтримала, просила позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно їх спільної дитини – доньки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Додатково зазначила, що відповідач не приймає участі у вихованні доньки, не підтримує стосунків, не вітає із святами, днями народжень, вона із свого боку перешкод не чинить. Батьки чоловіка також не намагались зустрітись із нею та донькою. У зв’язку з тим, що відповідач не надавав матеріальної допомоги, вона зверталась до суду із заявою про стягнення аліментів, внаслідок ухилення від сплати аліментів відповідач був засуджений за ст..164 ч.1 КК України. Станом на сьогодні взагалі перебуває в колонії, заборгованість по аліментам  не сплачена.

Відповідач у судовому засіданні не був присутній. З позовними вимогами відповідач був ознайомлений у колонії, судом було спрямовано на його адресу копію позовної заяви з додатками. Подав до суду письмову заяву, в який заперечив проти позову, посилався на те, що йому не надавали можливості  бачитись із дитиною, від виплати аліментів він не відмовляється, його батьки також не відмовлялись від спілкування з онукою, позивачка не надавала можливості з дитиною спілкуватись.

Представник органу опіки та піклування в судовому засіданні підтримала висновок органа опіки  й  піклування  й суду пояснила, що органом опіки й піклування було розглянуто питання про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача. Орган опіки й піклування ретельно досліджував всі обставини життя дитини, відношення до нього батьків, їхні можливості й здатність прийняття участі у вихованні дитини, стан здоров'я дитини, прихильність дитини до матері й рідних матері, до рідних батька й виніс рішення, у якому визначився про доцільність позбавлення батьківських прав. Приймалось до уваги подану заяву  відповідачем про його згоду щодо позбавлення батьківських прав.

Окрім того, судом доручалось органу опіки та піклування провести  додатково з’ясування обставин по справі, для цього опитати батьків відповідача у справі, з приводу спілкування з дитиною, існування будь-яких обмежень з боку позивачки,  але виконати зазначене доручення суду не стало можливим, оскільки батьки відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5 за викликом до органу опіки не з’явились, провести обстеження житлово-побутових умов за місцем проживання відповідача не проведено оскільки двері не було відчинено. У телефонному режимі ОСОБА_5 відмовився від спілкування із спеціалістами служби у справах дітей.                     Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, висновок органу опіки та піклування, дослідивши письмові докази,  вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.                                               Стаття 165 СК України передбачає право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має один з батьків.      З позовом до суду щодо позбавлення батьківських прав звернулась ОСОБА_1, яка є матір’ю малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.                                              З матеріалів справи вбачається, що сторони у справі перебували у шлюбі з 02 серпня 2003 року. Згідно до копії рішення Ленінського районного суду м.Луганська від 23.07.2007 року шлюб між сторонами розірвано. Зі змісту рішення вбачається, що сторони припинили шлюбні стосунки ще в 2004 році, спільне господарство ними не ведеться, відповідач мешкає окремо.             Від шлюбу сторони мають спільну дитину – малолітню ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується відповідною копією свідоцтва про народження.         У відповідності зі ст.141 СК України батько й мати мають рівні права й обов'язки відносно дитини. Розірвання шлюбу між родителями , проживання їх окремо від дитини не впливають на обсяг їхніх прав, не звільняє від обов'язків відносно дитини.      Відповідно до  ст.150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.  Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.  Батьки зобов'язані поважати дитину. У відповідності зі ст.151 СК України  батьки мають право на переважне право перед іншими особами на  особисте виховання дитини; мають право вибирати форми й методи виховання, за винятком тих, які суперечать закону, моральним принципам суспільства. У відповідності зі ст.153 СК України  мати, батько й дитина мають право на безперешкодне спілкування

Як свідчать матеріали справи батько дитини з 2004 року мешкає окремо від позивачки з донькою.  Рішенням Жовтневого районного суду м.Луганська від 10 листопада 2004 року було стягнуто аліменти з відповідача, оскільки в добровільному порядку він допомоги на утримання дитини не надавав. Як вбачається із наданих позивачкою копій довідок державного виконавця Державної виконавчої служби у Ленінському районі м.Луганська за відповідачем постійно існує заборгованість по сплаті аліментів. У зв’язку із ухиленням від сплати аліментів відповідач був притягнутий до кримінальної відповідності та як свідчить копія вироку Ленінського районного суду м.Луганська від 16 травня 2007 року був засуджений до громадських робіт на термін 60 годин.

 Як зазначила позивачка вона із свого боку не чинить перешкод в спілкуванні з дочкою, але батька не виявляє бажання підтримувати стосунки, не мають наміру це роботи й родичі відповідача. Всім добре відомо місце проживання позивачки. Фактично позивач змушена нести відповідальність щодо виховання та утримання дитини самостійно вже понад 5 років. За цей час відповідач, його рідні жодного разу не цікавились долею дитини, не намагались зустрітись або поспілкуватись з дитиною.

У відповідності зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в родині є першочерговим завданням розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання й розвиток. Фактично батько дитини самоусунувся від своїх обов’язків щодо дитини, пояснюючи це лише тим, що він не має можливості їх виконувати внаслідок перебування за гратами. Станом на день розгляду справи відповідач перебуває у місцях позбавлення волі з 03.09.2008 року. Був засуджений за ст.390 ч.1 КК України.

У відповідності зі ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, що проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримку з ними регулярних особистих відносин і прямих контактів.  У відповідності зі ст.8 Конвенції про права дитини спілкування з дітьми може залежати від віку, стану здоров'я дитини, поводження батьків і інших істотних обставин. У випадку перешкоди в такім спілкуванні батьки можуть звернутися в органи опіки й піклування або суд.

Не знайшли свого підтвердження доводи відповідача та батьків відповідача, щодо заборони у спілкуванні з дитиною з боку матері. Оскільки звернень до органу опіки та піклування з цього приводу протягом часу за 2008 – 2009 рік від зазначених осіб не надходило.

Відповідно до ст. 19 СК України  при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов'язковою є участь органу опіки та піклування.  Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.  Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.                             Судом було надано оцінку висновку органу опіки та піклування за №449 від 16.12.2008 року та визначено, що висновок був наданий внаслідок ретельного обстеження обставин справи. Тому суд погоджується з висновком органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав відповідача, у зв’язку з тим, що даний висновок зроблений в інтересах дитини.       Відповідно до п.2  ч.1 ст.164 СК України  мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він  ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини. В даному випадку суд вважає, що було повністю доведено ухилення батька від виконання своїх обов’язків щодо дитини. Судом всебічно було досліджено матеріали цивільної справи. Була опитана позивач, надані пояснення письмові відповідачем,  було вислухано висновок органу опіки та піклування, досліджено письмові докази у справі.                                 Керуючись ст.ст. 19, 164 ч.1 п.2,  165 СК України, ст.ст. 10,11,60, 212-215 ЦПК України,  Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, що ратифікована для України 2 7.02.91 року,  Законом України «Про охорону дитинства» суд,  -

ВИРІШИВ :

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Ленінський районний суд м.Луганська   шляхом подання протягом  десяти  днів з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження, а після того подання протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

Головуючий:  суддя                         Бугера О.В.