ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 2а – 127/10
15 лютого 2010 року Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого – судді Багрової А.Г.
секретаря Шульдякової О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Нікополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополь про визнання дій не правомірними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої щомісячної соціальної державної допомоги до пенсії, -
ВСТАНОВИВ :
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополь (далі УПФУ), в якому просить визнати дії відповідача не правомірними щодо відмови у виплати підвищення до пенсії, зобов’язати відповідача нарахувати щомісячну соціальну державну допомогу в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та стягнути з відповідача недоплачену щомісячну соціальну державну допомогу до пенсії за 2006-2008 роки в розмірі 4471,20 грн.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що він має статус „дитина війни” і тому у відповідності до ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на підвищення до пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком. Однак відповідач у 2006-2007 роках таке підвищення до пенсії не проводив, так як дія ст. 6 вищезазначеного Закону була зупинена на 2006 і 2007 роки Законом України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" від 20.12.2005 року та Законом України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року. У 2008 році розмір підвищення до пенсії, який було виплачено , складав 10% мінімальної пенсії за віком, так як ст. 6 Закону була викладена Законом України „Про Державний бюджет України на 2008 рік” в іншій редакції.
Вважає, що після прийняття 09.07.2007 року та 22.05.2008 року Конституційним Судом України рішень про визнання неконституційними положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України" стосовно зупинення дії ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, відповідач повинен був здійснити перерахунок та виплатити пенсію у розмірі, передбаченому законодавством.
На її звернення до відповідача з цього приводу, вона отримала відмову.
Позивачка в судове засідання не з’явилася, була повідомлена належним чином, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, на позовних вимогах наполягає.
Представник відповідача у судове засідання не з’явилася, була повідомлена належним чином, подала до суду письмові заперечення в яких просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач без поважної причини пропустив строк звернення до суду, так як обидва рішення Конституційного Суду України були оприлюднені. На 2007 рік дію ст. 6 вказаного закону було зупинено ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" . На 2008 рік ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було викладено в іншій редакції: дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (надбавка в розмірі 10% прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, які втратили працездатність) . Така надбавка з 01.01.2008 року позивачу нараховувалася та виплачувалася. Порядок визначення мінімального розміру пенсії для нарахування надбавки дітям війни згідно ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" законодавчо не встановлений. Здійснюючи нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії у 2007-2008 роках , відповідач діяв в межах норм діючого законодавства.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у відповідності до ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” від 18.11.2004 року № 2195-IV має статус „дитина війни” (а.с.5). Вона отримує пенсію за віком, яка нараховується і виплачується УПФУ у м. Нікополь.
Відповідно до ст. 6 Закону України № 2195-IV , який набув чинності з 01.01.2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Однак дія вказаного положення була зупинена Законом України «Про державний бюджет на 2006 рік» і це зупинення законодавчо не мінялося, тому дії відповідача щодо не нарахування та невиплати допомоги за 2006 рік є законними.
П.12 ст. 71 та ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006 року № 489-V, дія вказаного положення також була зупинена. Законом України "Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28.12.2007 року № 107-VI текст ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” викладено в іншій редакції: дітям війни до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни (тобто 10% від прожиткового мінімуму , встановленому для осіб , які втратили працездатність).
Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008 положення Закону України № 489-V та Закону України № 107-VI стосовно зупинення дії ст. 6 Закону України № 2195-IV визнані неконституційними , а тому втратили чинність, відповідно до ст. 152 Конституції України, ст. 73 Закону України „Про Конституційний Суд України” з дня прийняття рішення про їх неконституційність.
У позовній заяві позивач не зазначає, причини пропущення річного строку звернення до суду з даним позовом, однак посилається на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, які були оприлюднені.
Відповідач у запереченнях на позов наполягає на тому, що позивач звернувся до суду з пропуском річного строку звернення до суду з адміністративним позовом, просить відмовити у задоволенні позову і з цієї причини.
Згідно ч.ч.1,2 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути поданий в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч.ч. 1,2 ст. 100 КАС України порушення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
З огляду на час обізнаності позивача про порушення своїх прав, суд прийшов до висновку, що у задоволенні позову в частині вимог за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. слід відмовити за пропуском строку.
Суд вважає, що позов підлягає задоволенню за період після винесення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року.
Період, який передував винесенню Конституційним Судом України цього рішення, регулювався відповідним Законом України № 107-VI. Рішення Конституційного Суду України не має зворотної сили у часі, а повноваженнями перевіряти вказаний Закон на його відповідність Конституції України наділений лише Конституційний Суд України, тому в цій частині позов задоволенню не підлягає.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що після прийняття Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року відповідач повинен був провести перерахунок пенсії та здійснити виплати у розмірах передбачених законом.
Однак відповідач будь-яких дій, пов’язаних з перерахунком в частині підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком і виплату такого підвищення відповідно до положень ст. 6 Закону України № 2195-IV не здійснив. Тому суд вважає такі дії відповідача неправомірними.
Суд не бере до уваги доводи відповідача в частині відсутності в бюджеті коштів та державного фінансування для здійснення виплат підвищення до пенсії та самого порядку і механізму таких виплат, оскільки рішення і висновки Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання. Крім того, саме на органи Пенсійного фонду України покладено обов’язок щодо перерахування та виплати пенсії з відповідними підвищеннями.
У зв’язку з наявністю декількох визначених нормативними актами розмірів мінімальної пенсії за віком для різних категорій осіб, серед яких відсутня така категорія, як „дитина війни”, суд не має можливості самостійно визначити який саме розмір необхідно до нарахувати та виплатити позивачу , оскільки це має бути визначено на законодавчому рівні, тому в цій частині, позов задоволенню не підлягає.
Щодо вимог позивача призначати йому та виплачувати надалі відповідно щомісячну допомогу «Діти війни» суд зазначає наступне.
Згідно ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Отже, необхідною умовою для звернення особи до суду з адміністративним позовом є обов'язкова наявність порушення прав, свобод чи інтересів цієї особи у сфері публічно-правових відносин. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.
При цьому суд зазначає, що оскільки правовою підставою для звернення до адміністративного суду є захист порушених прав, свобод чи інтересів, то право на позов у особи виникає лише після порушення відповідачем її права, тобто захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
На підставі викладеного, суд вважає, що відповідача необхідно зобов’язати здійснити перерахунок і забезпечити виплату позивачу підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком у відповідності до ст.6 Закону України № 2195-IV за період з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року.
Керуючись ст.ст. 2,5-15,17,18,99,100,104,158-163,167 КАС України , ст.152 Конституції України, ст.73 Закону України „Про Конституційний Суд України”, ст. 6 Закону України" Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 року № 2195-IV, Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 року № 10-рп/2008, -
ПОСТАНОВИВ:
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у м. Нікополь про визнання дій не правомірними, зобов’язання вчинити певні дії, стягнення недоплаченої щомісячної соціальної державної допомоги до пенсії - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії Управління Пенсійного Фонду України у м. Нікополь щодо відмови у нарахуванні ОСОБА_1 підвищення до пенсії, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року.
Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України у м. Нікополь здійснити перерахунок і забезпечити виплату підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» ОСОБА_1 за період з 22.05.2008 року до 31.12.2008 року.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Постанова може бути оскаржена до Апеляційного адміністративного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги з подачею її копії до суду апеляційної інстанції протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка може бути подана протягом 10 днів з дня складання повного тексту постанови через Нікопольський міськрайонний суд, або в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 186 КАС України.
Суддя :