Справа № 288/539/15-ц

Провадження № 2/288/77/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2019 року смт Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Рудник М. І.,

з участю секретаря судових засідань - Франчук Ю.О.,

представника первісного позивача /відповідача за зустрічними позовами/- ОСОБА_1 ,

первісного відповідача /позивача за зустрічним позовом/ ОСОБА_21 ,

представника первісного відповідача /позивача за зустрічним позовом/ - ОСОБА_4 ,

представника первісного відповідача /позивача за зустрічним позовом/ - ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Попільня в режимі відеоконференції цивільну справу за первісним позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про стягнення заборгованості, зустрічним ОСОБА_11 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 про визнання кредитного договору № К2К4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним та зустрічним позовом ОСОБА_8 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 про визнання поруки припиненою, зустрічним позовом ОСОБА_6 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання кредитного договору № К2К4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі первісний - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_6 (далі - первісний відповідач-1), ОСОБА_7 (далі - первісний відповідач-2), ОСОБА_8 (далі - первісний відповідач-3), ОСОБА_11 (далі - первісний відповідач - 4), ОСОБА_10 (далі - первісний відповідач-5) про стягнення заборгованості, в обґрунтування якого вказує, що 17 серпня 2005 року між ними та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № K2K4GF00260001.

Згідно договору позивач зобов`язався надати первісному відповідачу-1 кредит у розмірі 41000,00 (Євро) на термін до 15 серпня 2025 року, а первісний відповідач -1 зобов`язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом в строки та в порядку, встановлених кредитним договором.

Відповідно до договору, погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати, відповідач -1 повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно кредитного договору.

Згідно договору у випадку порушення зобов`язань за кредитним договором відповідач-1 сплачує банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Позивач свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

В порушення умов кредитного договору та норм закону первісний відповідач-1 зобов`язання за вказаним кредитним договором належним чином не виконав та не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором, станом на 02 квітня 2015 року первісний відповідач-1 має перед банком заборгованість в розмірі 40269,63 (Євро), яка складається з: заборгованості за кредитом - 33147,29 (Євро); заборгованості по процентам за користування кредитом - 4128,72 (Євро); заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 1630,24 (Євро); пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 1363,38 (Євро).

В забезпечення виконання зобов`язання за договором № K2K4GF00260001 між АТ КБ «Приватбанк» та нижче вказаними фізичними особами було укладено: договір поруки укладений з поручителем ОСОБА_7 - договір поруки; укладений з поручителем ОСОБА_8 ; договір поруки укладений з поручителем ОСОБА_18 ; договір поруки укладений з поручителем ОСОБА_10 .

Відповідно до умов договору поруки, а саме пункту 5, АТ КБ «ПриватБанк» було направлено на адресу первісних відповідачів письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором № K2K4GF00260001.

Проте вимога, що була пред`явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов`язання, залишена без задоволення.

Позивач просить стягнути солідарно з ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 на свою користь заборгованість за кредитним договором № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року в розмірі 40269,63 (Євро), що за курсом 25,25 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02 квітня 2015 року складає 1016808,16 гривень та судовий збір у розмірі 3654 гривні 00 копійок.

10 листопада 2015 року до суду надійшли заперечення ОСОБА_8 проти позову, в якому посилаючись на частину 4 статті 599 ЦК України, просить застосувати строки давності для пред`явлення вимог до поручителя. Вважає, що позивач пропустив встановлений законом трирічний строк звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості, річний строк для стягнення штрафних санкцій та шестимісячний строк пред`явлення вимог до поручителя про стягнення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, а тому просить відмовити в задоволенні позову у зв`язку з пропуском строків давності. Зазначає, що на поточну заборгованість здійснюється нарахування відсотків за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нарахованої від суми непогашеної заборгованості. /Т.1, а. с.119-123/

26 листопада 2015 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_9 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 про визнання кредитного договору № К2К4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним. В обґрунтування якого зазначає, що вона являлась дружиною ОСОБА_6 в період укладення кредитного договору. Для укладення даного договору вона зобов`язана була надати свою згоду. В іншому випадку кредитний договір не міг бути таким, що укладений. При цьому зазначає, що не надавала згоду на укладення кредитного договору на тих умовах, що викладені в долученому до позовної заяви кредитному договорі. Вважає, що кредитний договір з зазначеними в ньому умовами так і не був укладений з огляду на те, що в ньому сторонами не досягнуто всіх істотних умов, зважаючи на це вона і не могла надати згоду укласти договір по яким не досягнуто всіх істотних умов. Банк зобов`язаний зазначити в кредитному договорі загальну (сукупну) вартість кредиту, шляхом зазначення реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). Враховуючи те, що в кредитних правовідносинах кредит є товаром, а абсолютне значення подорожчання кредиту - це його ціна у грошовому виразі. При укладанні кредитного договору Банк не зазначив абсолютне значення подорожчання кредиту, що свідчить про порушення положень законодавства та відсутність у договорі істотної умови - детального розпису загальної вартості кредиту для споживача. Кредитний договір не містить графіку платежів, передбаченого п. 3.2 Правил. Враховуючи викладене просить відмовити в задоволенні позовних вимог та визнати Кредитний договір № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним. /Т. 1, а. с. 134-135/

Як вбачається з копії свідоцтва про зміну прізвища серії НОМЕР_1 , ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25 липня 2017 року змінила своє прізвище на ОСОБА_16 , актовий запис № 85. /Т. 2, а. с. 100/

27 листопада 2015 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_8 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 про визнання поруки припиненою. В обґрунтування якої зазначає, що між нею та Банком був укладений 17 серпня 2005 року договір поруки № б/н. Вважає, що порука припинилась згідно частини 4 статті 559 ЦК України. Пунктом 11 договору поруки встановлено, що договір діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. У договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов`язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині 1 статті 251 та частині 1 статті 252 ЦК України, тому вважає, що підлягають застосуванню норми частини 4 статті 559 ЦК України. Сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною 3 статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку, тобто 15 числа кожного місяця починаючи з 17 вересня 2005 року. Повідомленням від 10 лютого 2015 року Банк повідомив боржника ОСОБА_6 , поручителів про порушення зобов`язань за вказаним кредитним договором, наявність заборгованості у сумі 6599,98 Євро та про дострокове повернення суми кредиту в повному обсязі, нарахованих процентів, комісій та штрафних санкцій. Але подібні вимоги до неї протягом 6 місяців, як це передбачено частиною 4 статті 559 ЦК України Банком направлені не були, що призвело до припинення поруки. Згідно умов кредитного договору та договору поруки щомісячний платіж визначений у сумі 580,30 Євро для погашення заборгованості за кредитним договором, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам за користуванням кредитом. В той час у зазначеному повідомленні банк вказує про наявну заборгованість у сумі 6599, 98 Євро, то виходячи із розміру щомісячної сплати, вказана заборгованість утворилася більш ніж за 11 місяців. Виходячи із того, що строк дії поруки у договорі поруки не встановлений, то порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. У зв`язку з тим, що Банк звернувся з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, то можна вважати, що Банк не визнав поруки, яка була надана припиненою.

Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні первісного позову в частині стягнення з ОСОБА_8 заборгованості у розмірі 40269, 63 Євро, за кредитним договором № K2K4GF00260001, укладеного 17 серпня 2005 року між ОСОБА_6 та АТ КБ «Приватбанк». Визнати поруку такою, що є припиненою. /Т. 1, а. с. 137-140/

05 лютого 2016 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_6 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання кредитного договору № К2К4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним. В обґрунтування якого зазначає, що кредитний договір було укладено на умовах: він отримав суму в розмірі 49173,74 Євро при цьому повинен був сплачувати банку за користування кредитом 0,92 % в місяць на суму залишку заборгованості, комісію в розмірі 0,5 % від суми виданого кредиту в момент надання кредиту і + 0,37% від суми виданого кредиту щомісячно. При цьому зазначено, що він повинен в період з 10 по 15 число кожного місяця сплачувати суму в розмірі 580,30 Євро. Натомість, як фактично цей договір є таким, що не укладений з огляду на наступне: Відповідно до статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» інформація про послуги повинна містити дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг). Банк зобов`язаний зазначити в кредитному договорі загальну (сукупну) вартість кредиту, шляхом зазначення реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, що свідчить про порушення вказаних положень законодавства та відсутність у договорі істотної умови - детального розпису загальної вартості кредиту для споживача. Кредитний договір не містить графіку платежів, передбаченого п. 3.2 Правил. Так зокрема в п. 6.2 Договору зазначений прочерк щодо реквізитів графіку платежів, що свідчить про його відсутність. Згідно підписаного договору також вбачається, що сторони не узгодили суму договору зважаючи на те, що відповідно до п. 1.1 Договору вбачається, що ОСОБА_6 повинен кожного місяця сплачувати лише відсотків: 0,92 % від залишкової суми кредиту і 0,37 % від суми виданого кредиту. Враховуючи викладене перший платіж ОСОБА_6 повинен складати 452,40 євро та 181,94 євро, всього 634,34 євро відсотків з дати першого платежу. При цьому договором передбачено, що всього в місяць ОСОБА_6 повинен сплачувати в розмірі 580,30 євро. Ця сума становить меншу ніж передбачені відсотки за договором. Отже, виходячи з цього просить визнати кредитний договір № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року є таким, що не укладеним, у задоволенні позовних вимог банку відмовити. /Т. 1, а. с. 176-178/

09 березня 2016 року до суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_9 , в яких просила відмовити АТ КБ «Приватбанк» в задоволенні позову, з тих підставі, що сторонами фактично не був укладений кредитний договір, та зважаючи на те, що ОСОБА_6 повернув Банку отриману суму в повному обсязі, а також сплатив передбачені законодавством відсотки за користування грошовими коштами, та вважає що Банк безпідставно отримав від ОСОБА_6 грошову суму в розмірі 3843,98 євро. /Т. 1, а. с. 204-208/

04 квітня 2016 року на адресу суду надійшло заперечення АТ КБ «Приватбанк» проти зустрічного позову ОСОБА_8 в яких просять відмовити в задоволенні зустрічних позовних вимог, з огляду на те, що п. 11 Договору поруки встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором. П. 12 Договору передбачає, що порука припиняється після закінчення 5 років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним Договором. Кредитором було пред`явлено вимогу до поручителя, що підтверджується реєстром відправки вимоги в межах 5 річного строку. У зв`язку з пред`явленням вимоги до поручителя строк припинення поруки повинен визначатися з дня пред`явлення такої вимоги. /Т. 1, а. с. 225-228/

17 квітня 2018 року до суду надійшов відзив ОСОБА_8 на позовну заяву про стягнення заборгованості, в якому ОСОБА_8 не визнає позовних вимог в повному обсязі та просить відмовити в їх задоволенні, виходячи з того, що з метою встановлення відповідності даного кредитного договору вимогам законодавства ОСОБА_16 надала до Київського науково - дослідного інституту належних експертиз клопотання про призначення експертизи щодо предмету позову у даній справі кредитного договору № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року. За наданим висновком встановлено, що документальне оформлення операції з надання кредиту ОСОБА_6 за кредитним договором № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не відповідає вимогам чинних нормативно правових актів через те, що задля повноти нарахування сплати відсотків за користування кредитом, кредитним договором повинен бути передбачений чіткий графік поточних платежів, а також встановлена щомісячна сума для сплати їх Позичальником. Кредитний договір не містить ні додатків, ні графіків платежів, а щомісячний платіж не враховує в себе ті показники, які зазначені договором, як і ті, що враховані. Крім того, даний платіж є неповним і є недостатньою щомісячною сумою, яка б дала можливість Позичальнику, вносячи її помісячно, погасити даний кредит до строку, на який цей кредит було взято. Долучений до позовної заяви розрахунок заборгованості за відсотками по кредиту та основного боргу ОСОБА_6 не відповідає умовам укладеного між ними кредитного договору та документам погашення кредиту. Виходячи з висновку експертизи, сторони кредитного договору не погодили істотну умову договору, а саме: його ціну та порядок оплати; в договорі не узгоджена сума погашення кредиту, сума щомісячних платежів, не визначена сума здорожчання кредиту. Враховуючи викладене вважає, кредитний договір № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року є таким, що не укладений. /Т. 2, а. с. 49-51/

ОСОБА_12 17 квітня 2018 року надала до суду додаткові письмові пояснення та посилаючись на експертний висновок № 13792/16-45 від 07 грудня 2016 року зазначає, що сторони не погодили істотну умову договору, а саме його ціну та порядок оплати. Отже кредитний договір № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року є таким, що не укладений згідно статті 638 ЦК України. З огляду на те, що договір не був укладений ОСОБА_6 повинен був повернути отриману суму як безпідставно набуті кошти. ОСОБА_6 протягом періоду з 17 серпня 2005 року по сьогоднішній день повернув Банку всі кошти, які безпідставно отримав з урахуванням 3% річних. Враховуючи, що сторонами фактично не був укладений кредитний договір та зважаючи на те, що ОСОБА_6 повернув Банку отриману суму в повному обсязі, а також сплатив передбачені законодавством відсотки за користування грошовими коштами, а тому вважає, що підстав для задоволення позову немає, та просить відмовити в задоволенні позовних вимог Банку. /Т. 2, а. с. 55-58/

АТ КБ «Приватбанк» надіслав до суду відповідь на відзив та пояснення, згідно яких, розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певний період часу. Виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів ОСОБА_6 та всі проведені операції. З матеріалів справи не вбачається, а ОСОБА_6 не доведено відсутність заборгованості та відповідно виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі. Судово - бухгалтерська експертиза з метою з`ясування питання наявності або відсутності заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором не проводилась, а тому підстави вважати наданий Банком розрахунок заборгованості неналежним відсутні. Кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. Звертає увагу, що ОСОБА_6 до певного часу належним чином виконував свої зобов`язання за кредитом, що свідчить про те, що він знав про умови кредитування та визнав свої зобов`язання за Договором. Враховуючи викладене, просять задовольнити позовні вимоги Банку в повному обсязі. /Т. 2, а. с. 120-124/

Представник акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» в судовому засіданні позовні вимоги просив задовольнити у повному обсязі, зазначив, що в зв`язку з зміною судової практики заборгованість за кредитним договором необхідно стягнути з відповідачів в рівних частинах з кожного, а не солідарно, зустрічні позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити в їх задоволенні у повному обсязі з підстав викладених в запереченні та письмових поясненнях проти зустрічних позовів.

Первісний відповідач /позивач за зустрічним позовом/ ОСОБА_18 , яка також представляє інтереси ОСОБА_6 в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнала, з підстав зазначених в додаткових поясненнях, зустрічні позовні вимоги підтримала просила їх задовольнити.

Представник первісного відповідача /позивача за зустрічним позовом/ ОСОБА_19 , - ОСОБА_5 , в судовому засіданні підтримала зустрічні позовні вимоги, в задоволенні первісних вимог просила відмовити.

Представник первісного відповідача /позивача за зустрічним позовом/ - ОСОБА_8 - ОСОБА_4 , в судовому засіданні первісні позовні вимоги не визнала, заперечувати проти їх задоволення з підстав зазначених в запереченні на позовну заяву, відзиві та додаткових поясненнях. Зустрічні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задовольнити.

ОСОБА_7 , ОСОБА_10 в судове засідання не з`явились надали до суду заяви про розгляд справи без їх участі, проти первісних позовних вимог заперечують, зустрічні вимоги підтримують в повному обсязі.

Суд, вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини і дійшов висновку, що позовні вимоги первісного позивача акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_9 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 про визнання кредитного договору № К2К4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним, зустрічні позовні ОСОБА_8 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 про визнання поруки припиненою, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_6 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання кредитного договору № К2К4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до статті 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Суд вважає, що правовідносини, які виникли між сторонами регулюються главою 16 розділу 4 книги першої, главами 48, 49 розділу 1 книги п`ятої, главами 53, 71 книги п`ятої Цивільного кодексу України, Законом України «Про захист прав споживачів», тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються спірні правовідносини.

21 травня 2018 року позивач ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» змінив тип товариства з публічного на приватне без зміни їх організаційно-правової форми: приватне акціонерне товариство. Оскільки відповідно до змісту абзацу 3 частини 2 статті 5 Закону України «Про акціонерні товариства» № 514-ІV від 17.09.2008 року (із змінами та доповненнями) зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням, ураховуючи, що банком здійснено відповідну державну реєстрацію зміни назви юридичної особи, відсутні юридичні підстави для залучення до участі у справі їх правонаступника, а тому в ході розгляду цього судового провадження слід враховувати нове найменування позивача: АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Матеріалами справи встановлено, що 17 серпня 2005 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_6 уклали кредитний договір № K2K4GF00260001, згідно якого банк зобов`язався надати Позичальнику кредит у сумі 41000,00 (Євро), на строк до 15 серпня 2025 року, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановленому кредитним договором./ Т.1 а. с. 20-21/

Банк зобов`язувався надати позичальникові кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк до 15 серпня 2025 року, виключно у вигляді не відновлювальної лінії в розмірі 49173,74 Євро на наступні цілі: купівлю квартири в розмірі 41000,00 Євро та на сплату страхових платежів по особистому страхуванню в розмірі 4100,00 Євро і на сплату страхових платежів по страхуванню нерухомості в розмірі 4073,74 Євро, з сплатою за користування кредитом відсотків в розмірі 0,92% в місяць на суму залишку заборгованості по кредиту, комісію в розмірі суми 0,5 від суми виданого кредиту початкового в момент надання кредиту плюс 0,37 % від суми виданого кредиту щомісячно, і сума розрахована в відповідності з п. 3.11 даного договору. Погашення заборгованості по кредиту здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати, за який приймається період з «10» по «15» число кожного місяця позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 580,30 Євро для погашення заборгованості по кредитному договору, яка складається з заборгованості по кредиту, відсотках.

Випадки та порядок надання кредиту в розмірі 4100 Євро та 4073,74 Євро на цілі визначені умовами кредитного договору (сплата страхових платежів), визначені пунктами 2.1.3., а саме: позичальник звертається до банку про надання йому кредиту на оплату чергових страхових платежів відповідно до договорів страхування, укладених відповідно до пункту 2.2.6. договору, і доручає банку щорічно перераховувати необхідну для цього суму коштів згідно договорів страхування. Перерахування кредитних коштів банк зобов`язується проводити у випадку не пред`явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, передбачених договорами страхування. Перерахування коштів на сплату чергових страхових платежів здійснюється в національній валюті України. Якщо кредит надається в іноземній валюті, то позичальник доручає банку: одержати з каси банку іноземну валюту готівкою, необхідну для сплати чергового платежу на підставі договору страхування, укладеного згідно пункту 2.2.6. договору; здійснити продаж у касі банку готівкової іноземної валюти за курсом купівлі банку даної іноземної валюти, встановленому на день виконання даного доручення; отримані від продажу іноземної валюти кошти зарахувати від імені позичальника на сплату чергового страхового платежу.

Зазначене доручення позичальника не підлягає виконанню банком тільки у випадку пред`явлення позичальником банку документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел до дат їхньої сплати, передбачених договором страхування. Даний пункту договору виконується лише у випадку укладення договору застави згідно пункту 1.3 даного договору або пред`явлення банком вимог, пов`язаних особистим страхуванням.

Відповідно до п. 1.2 договору забезпеченням виконання позичальником зобов`язань по даному договору виступає договір іпотеки 2-х кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 46,40 кв. м., житловою площею 29,10 кв. м..

Згідно договору купівлі - продажу квартири від 17 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, ОСОБА_23 передала належну їй на праві власності, а ОСОБА_6 купив двохкімнатну квартиру за АДРЕСА_2 . Продаж квартири здійснено за 256170 гривень, які продавець отримав до підписання цього договору. Договір купівлі - продажу квартири зареєстрований в державному реєстрі правочинів, що підтверджується витягом про реєстрацію в Державному реєстрі правочинів від 17 серпня 2005 року. / Т.3 а. с. 62-63/

Відповідно до пункту 8 договору купівлі - продажу квартири, вищевказана квартира купляється за письмовою згодою дружини ОСОБА_16 , що підтверджується заявою, підпис на якій посвідчено 17 серпня 2005 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального, за реєстром № 4604, зі змістом якої продавець ознайомлена.

17 серпня 2005 року між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» та ОСОБА_6 в особі ПриватБанку, який діє від імені страховика на підставі договору доручення на виконання страхових агентських послуг № 2 від 31 березня 2003 року, укладеного між страховиком і страховим агентом від імені якої діє особа, зазначена у п. 17 договору, - з одного боку, та особа, зазначена у п. 15 цього договору, з іншого боку. Відповідно до пункту 2.1 договору об`єктом страхування за цим договором є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном зазначеним у п. 20 цього договору, а саме: квартири АДРЕСА_3 . Згідно пункту 14 договору, строк його дії один рік з моменту набрання ним чинності до 16 серпня 2016 року. /Т.3, а. с.57/

Також між Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» та ОСОБА_6 в особі ПриватБанку укладено договір особистого страхування № К2К4 GFР0537 від 17 серпня 2005 року. / Т.3, а с. 60-61/

Зі змісту кредитного договору вбачається, що ОСОБА_12 , надала згоду на укладення Позичальником кредитного договору № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року, отримання Позичальником кредитних коштів і їх використання відповідно умов кредитного договору, а також надання ним в заставу/іпотеку Приватбанку будь - якого майна, яке належить їй на праві спільної сумісної власності, з ціллю забезпечення виконання зобов`язань по укладеному договору. В випадку втрати або пошкодження майна, представлено в забезпечення по кредитному договору (повністю або частково), зобов`язується передати банку в залог/іпотеку іншого майна, достатнього для погашення заборгованості по даному кредиту.

Згідно пункту 11.4 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 (зі змінами та доповненнями), договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві.

Заявами на видачу готівки від 17 серпня 2005 року, підтверджується той факт, що ПАТ КБ «Приват Банк» перерахував, а ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 41000,00 (Євро). / Т.1 а. с. 22/

Згода відповідача на отримання кредиту та на умови кредитного договору підтверджується його підписом у вказаному договорі.

У відповідності до частини першої статті 509 ЦК України (далі -ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договорів, виборі контрагента та визначенні умов з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, вимог розумності та справедливості, ОСОБА_6 був вільним у виборі, як фінансової установи, так і валюти кредитування.

У відповідності з частиною другою статті 639 ЦК України - якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Зміст договору становить умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до частини першої статті 638 та статті 1054 ЦК України істотними умовами кредитного договору є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір і порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін.

В кредитному договорі сторони погодили всі істотні умови договору, відповідач за первісним позовом погодився з вказаними умовами, що засвідчив власним підписом в договорі.

ОСОБА_6 не надав жодного доказу, що під час укладання кредитного договору він не мав можливості прочитати даний договір та детально ознайомитися зі всіма його умовами, навпаки позичальник протягом тривалого часу належним чином виконував зобов`язання, що свідчить про його згоду зі всіма умовами кредитного договору.

Відповідно до частини другої статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом, отже пропозицію в укладанні договору та визначенні його також вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», зокрема: досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору: мета, сума і строк кредиту; умови і порядок його видачі та погашення; види (способи) забезпечення зобов`язань позичальника; відсоткові ставки; порядок плати за кредит; порядок зміни та припинення дії договору; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

ОСОБА_6 особистим підписом в кредитному договорі підтвердив згоду зі всіма умовами договору та вважав їх справедливими по відношенню до себе. Більш того, відповідач тривалий час виконував зобов`язання за договором належним чином, що підтверджує його згоду зі всіма умовами договору.

Вирішуючи вимоги про визнання кредитного договору неукладеним, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, правочин може бути визнаний недійсним, лише з підстав визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно приписів статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 203 ЦК України, встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до частини 2 статті 345 ГК України, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов`язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Отже, згідно статей 638, 639 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

В свою чергу, якщо сторони не досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся); якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Таким чином, непогодження сторонами істотних умов договору може бути лише підставою для визнання договору неукладеним.

Втім, визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення договору, а не за наслідками його виконання сторонами; якщо дії сторін свідчать про те, що оспорюваний договір фактично було укладено, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності його вимогам закону.

Вказаної правової позиції дійшов Верховний Суд України у постановах від 23.09.2015 р. у справі № 3-502гс15; від 20.04.2016 р. у справі № 3-287гс16; від 06.07.2016р. у справі № 3-436гс16 .

Крім того, визначення договору як неукладеного може мати місце на стадії укладення договору в разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх його істотних умов, а не за наслідками виконання договору сторонами.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 червня 2011 р. у справі № 3-58гс11 та п. 22 постанови Верховного Суду від 11.10.2018 у справі № 922/189/18. Аналогічної правової позиції також дійшов Верховний Суд України в постановах від 23.09.2015 у справі № 914/2846/14 та від 06.07.2016 у справі № 914/4540/14.

Також, відповідно до п. п. 74-76 постанови № 14-144цс18 від 5 червня 2018 року Великої Палати Верховного Суду, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України (частина восьма статті 181 ГК України). Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом. Не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону та залежно від встановлених обставин вирішити питання щодо наслідків його часткового чи повного виконання сторонами. У такому разі визнання вказаного договору укладеним не буде належним способом захисту.

Необґрунтованість підстав позову підтверджує аналогічна правова позиція Верховного Суду у справі № 922/189/18, викладена в Постанові від 11.10.2018 року.

Відповідно до пункту 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідно до частини першої статті 215 ЦК ( 435-15 ) підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв`язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК ( 435-15) тощо). Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Вимога про визнання правочину (договору) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою.

Спірний договір його сторонами виконувався, це виключає кваліфікацію договору як неукладеного. Таку правову позицію у постанові від 6 листопада 2018 року по справі №926/3397/17 висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що Банком на виконання вимог відповідних положень Закону України «Про захист прав споживачів» надано всю інформацію в письмовому вигляді, результат чого є факт підписання сторонами кредитного договору. Враховуючи, що законодавчо не встановлений обов`язок кредитора на відібрання підпису позичальника під наданою інформацією, доказом наявності факту виконання вимог Закону України «Про захист прав споживачів» є положення частини другої статті 638, частини другої статті 642 ЦК України, тобто фактичне прийняття пропозиції до укладання договору дією (отримання кредиту боржником та сплата ним періодичних платежів).

Вищевказану обставину підтверджує також відсутність від ОСОБА_6 претензій протягом передбачених 14 днів й протягом трьох років.

На момент укладання кредитного договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами та печатками сторін, як цього вимагає стаття 203 ЦК України; правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, зокрема надання кредиту Позичальнику, кредитний договір укладено з дотримання положень законодавства.

Стосовно того, що відсутній графік погашення кредиту необхідно зазначити, що згідно пункту 1.1 Договору встановлено, Позичальник зобов`язується щомісячно в період сплати, за який приймається період з «10» по «15» число кожного місяця повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 580,30 Євро для погашення заборгованості по кредитному договору, яка складається з заборгованості по кредиту, відсотках.

Разом з тим, належних та допустимих доказів порушення зі сторони Банку положень статті 203 ЦК України ОСОБА_6 та ОСОБА_21 не надано.

В порушення умов кредитного договору, а також статей 509, 526, 1054 ЦК України, ОСОБА_6 свої зобов`язання не виконав, а саме, не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому договором порядку та строки.

У зв`язку з зазначеним порушенням зобов`язань, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року, ОСОБА_6 станом на 02 квітня 2015 року має заборгованість перед банком в розмірі 40269,63 (Євро), яка складається з: заборгованості за кредитом - 33147,29 (Євро); заборгованості по процентам за користування кредитом - 4128,72 (Євро); заборгованості по комісії за користуванням кредитом - 1630,24 (Євро); пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 1363,38 (Євро). / Т.1 а. с. 4-10, Т.3 а. с. 48-50/

Як вбачається з службового розпорядження НБУ від 02 квітня 2015 року курс (Євро) складає 2525,4831 гривень за сто одиниць. / Т.1 а. с. 11/

Розрахунок заборгованості не є первинним документом за своєю природою, а є інформаційним документом по факту обробки фактичного операційного руху грошових коштів по рахунках кредитної угоди, а також відображає стан нарахувань в певні періоди часу.

Банком надано виписку з банківського рахунку, яка містить інформацію про рух коштів та про проведені операції. Виписка є первинним бухгалтерським документом. / Т.2 а.с.172-183/

ОСОБА_11 надано висновк експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження № 13792/16-45 від 07 грудня 2016 року Київського науково - дослідного інституту судових експертиз. / Т.2 а. с. 59-69/

Наданий ОСОБА_11 вищезазначений висновок експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження, суд не приймає до уваги, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно статті 103 ЦПК України, для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, суд призначає експертизу у справі.

Висновок експертизи може бути доказом у справі, лише в тому разі, коли експертиза була проведена на підставі ухвали суду відповідними судово - експертними установами. Як експерт може залучатися особа, яка відповідає вимогам установленим законом України «Про судову експертизу», і внесена до Державного реєстру атестованих судових експертів.

У разі якщо висновок експертизи доданий стороною як додаток до позовної заяви, тобто проведений відповідною експертною установою за її клопотанням чи клопотанням її представника, то такий висновок може розцінюватися, лише як письмовий доказ, який підлягає дослідженню в судовому засіданні та відповідній оцінці. Якщо стосовного письмового доказу в судовому засіданні виникають сумніви, то виходячи з характеру матеріально - правового спору та залежно від того, яке значення має наявність у справі такої експертизи, суд повинен роз`яснити особам, які беруть участь у справі про їх право заявляти клопотання про її призначення. Клопотань про призначення судово - бухгалтерської експертизи учасниками судового розгляду не заявлялись.

Відповідно до пункту 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8, при перевірці та оцінці експертного висновку суд повинен з`ясувати:

- чи було додержано вимоги законодавства при призначенні та проведенні експертизи;

- чи не було обставин, які виключали участь експерта у справі;

- компетентність експерта і чи не вийшов він за межі своїх повноважень;

- достатність поданих експертові об`єктів дослідження;

- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим фактичним даним;

- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком експертизи;

- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.

У пункті 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах» від 30 травня 1997 року № 8, зазначено, що судам потрібно мати на увазі, що акти чи інші документи, в тому числі відомчі, де зазначаються обставини, встановлені із застосуванням спеціальних знань (наприклад, про причини аварії, вартість ремонту, розмір нестачі матеріальних цінностей), не можуть розглядатися як висновок експерта та бути підставою для відмови в призначенні експертизи, навіть якщо вони одержані на запит суду, органу дізнання, слідчого або адвоката.

Процес призначення та проведення судової експертизи також безпосередньо пов`язаний з судовим експертом, який на підставі ухвали суду вирішує поставлені йому питання та який попереджається про відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову від виконання покладних на нього обов`язків.

В ухвалі про призначення судової експертизи, серед іншого мають бути зазначені об`єкти експертного дослідження (предмети, матеріали, документи, тощо), які повинні бути надані судовому експерту, а відтак попередньо витребувані і досліджені судом, як правило до винесення ухвали про призначення експертизи та про зупинення у зв`язку з цим провадження у справі.

Якщо особи, які проводитимуть експертизу, не попереджені про відповідальність передбачену статтями 384 і 385 КК України за дачу завідомо неправдивого висновку або відмову дати висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків, то поданий суду висновок може вважатися висновком експерта, але не висновком судового експерта в розумінні статті 106 ЦПК України.

Отже, особа набуває права та несе обов`язки експерта після оголошення (вручення) їй ухвали про призначення експертизи та попередження про відповідальність. Тільки за цих умов висновок експерта набуває доказової сили. Не виконання цих умов робить неможливим використання висновку експерта як доказу у справі. Тому не можуть розглядатися як висновок експерта і бути підставою для відмови у призначенні експертизи акти ревізії, калькуляції, інші висновки спеціалістів, навіть якщо вони надані на запит суду, адвоката сторони. За необхідності з`ясування зазначених у таких документах обставин судом може бути призначена експертиза, яка буде вважатися первинною.

Разом з тим, судового експерта потрібно забезпечити необхідною документацією, з якої експерт мав би змогу отримати вихідні дані для вирішення поставлених питань, проте як вбачається з висновку експертного дослідження, експерту для дослідження надано лише: позовна заява банку, кредитний договір № K2K4GF00260001 від 17.08.2005, розрахунок заборгованості за кредитним договором № K2K4GF00260001 від 17.08.2005 та квитанції про сплату по кредитному договору № K2K4GF00260001 від 17.08.2005 за період з 13.10.2005 по 20.03.2014. Також при проведенні дослідження експертом використовувалися законодавчі та нормативні акти чинні станом на 2007 рік, проте кредитний договір укладений 17 серпня 2005 року та на момент його укладення зазначені норми не діяли.

Наслідками недодержання і порядку призначення та проведення судової експертизи є справедливе виникнення сумнівів в правильності експертного висновку та припущення у суперечності доказів.

Як вбачається з матеріалів справи судово - бухгалтерська експертиза з метою з`ясування питання наявності або відсутності заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором, дотримання норм законодавства при укладення кредитного договору та умов його виконання не проводилась і такого клопотання учасниками процесу не заявлялось.

В судовому засіданні допитаний судовий експерт Київського науково - дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_24., яка підтвердила свій висновок експертного дослідження за результатами проведення економічного дослідження № 13792/16-45 від 07 грудня 2016 року та вважає, що при призначенні та проведенні експертизи додержано вимоги законодавства, також повідомила, що проводила дослідження на підставі документів наданих ОСОБА_3 ..

Відповідно статей 526, 527, 530, 1054 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (статтею 611 ЦК України).

Згідно статті 627 ЦК України свобода договору включає вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників.

Укладаючи Договір Позичальник не ставив під сумнів розумність і справедливість його умов, навпаки, укладаючи договір сторони розумно оцінювали умови, за яких він буде виконуватися, зокрема, зважувати відповідальність, яка настає, згідно з умовами Договору, при його невиконанні чи неналежному виконанні.

При укладанні Договору сторони досягли згоди щодо його умов відповідно до статті 638 ЦК України. Таким чином, розумною вважається сума неустойки (штрафу та пені), яку сторони визначили та погодили при укладенні Договору.

Згідно статті 526, частини третьої статті 549 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов Договору. За несвоєчасне виконання зобов`язання, боржнику нараховується пеня, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною другою статті 625 ЦК України, передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та проценти від простроченої суми.

Вирішуючи вимоги про визнання поруки такою, що припинена, суд приходить до наступного.

В забезпечення виконання зобов`язання за договором № K2K4GF00260001 між АТ КБ «Приватбанк» та нижчевказаними фізичними особами було укладено: договір поруки укладений з поручителем ОСОБА_7 (відповідач 2) в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором (відповідача 1); - договір поруки, укладений з поручителем ОСОБА_8 (відповідач 3) в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором (відповідача 1); договір поруки укладений з поручителем ОСОБА_16 (відповідач 4) в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором (відповідача 1); договір поруки укладений з поручителем ОСОБА_10 (відповідач 5) в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором (відповідача 1), що підтверджується договорами поруки від 17 серпня 2005 року. /Т. 1, а. с. 23-26/

Згідно із пунктом 2 договору поруки поручитель відповідає перед АТ КБ «ПриватБанк» за виконання зобов`язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, винагороди, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Пунктом 11 договору поруки встановлено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Згідно із пунктом 12 договору поруки від 17 серпня 2005 року порука припиняється після закінчення 5 років із дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Якщо ж сторони у договорі визначили інший строк дії поруки, відповідно застосовується строк, визначений за домовленістю сторін що відповідає засадам цивільного законодавства щодо свободи договору.

З матеріалів справи вбачається, що боржник (а отже і поручитель) узяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту з відповідними процентами до 15 серпня 2025 року, сплачуючи її частинами (щомісячними платежами) згідно графіком платежів.

Таким чином, у разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначене періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Отже, порука - це строкове зобов`язання, і незалежно від того, встановлено договором чи законом строк її дії, його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим з настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов`язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).

Погашення заборгованості по кредиту здійснюється в наступному порядку: щомісячно в період сплати, за який приймається період з «10» по «15» число кожного місяця позичальник повинен надати банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 580,30 Євро для погашення заборгованості по кредитному договору, яка складається з заборгованості по кредиту, відсотках.

Отже, сторони встановили не лише строк дії договору, а й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно із частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Якщо умовами кредитного договору передбачено окремі самостійні зобов`язання боржника про повернення боргу щомісяця частинами та встановлено самостійну відповідальність боржника за невиконання цього обов`язку, то в разі неналежного виконання позичальником цих зобов`язань позовна давність за вимогами кредитора до нього про повернення заборгованих коштів повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки відповідно до статті 554 ЦК України поручитель відповідає перед кредитором у тому самому обсязі, що й боржник, то зазначені правила (з урахуванням положень частини четвертої статті 559 цього Кодексу) повинні застосовуватись і до поручителя.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тому, саме з часу прострочення несплаченої заборгованості відповідно до статті 261 ЦК України починається перебіг позовної давності для вимог до боржника та обчислення встановленого договором поруки п`ятирічного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

Тобто банк мав протягом п`яти років від дня настання строку виконання основного зобов`язання пред`явити вимоги до поручителя.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через п`ять років після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

Відповідно до виписки зі сплати ОСОБА_6 заборгованості за кредитним договором № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року останній здійснював періодичні платежі з часткового погашення заборгованості по кредиту до квітня 2014 року включно. / Т.2 а. с. 172-184/

Відповідно до матеріалів цивільної справи № 288/539/15-ц за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про стягнення заборгованості, із вказаним позовом банк звернувся до суду 09 квітня 2015 року.

Згідно положень третього абзацу пункту 24 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», пред`явленням вимоги до поручителя є як направлення/вручення йому вимоги про погашення боргу (залежно від умов договору), так і пред`явлення до нього позову. При цьому, в разі пред`явлення вимоги до поручителя кредитор може звернутися до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Окрім того, поданню позову передувала вимога банку до боржника та поручителів від 10 лютого 2015 року. АТ КБ «ПриватБанк» було направлено на адресу відповідачів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 письмову вимогу із зазначенням невиконаних зобов`язань за договором № K2K4GF00260001. Проте вимога, що була пред`явлена до поручителів щодо виконання забезпеченого зобов`язання, залишена без задоволення. Дані вимоги направлялись рекомендованим листом, що підтверджується реєстром згрупованих поштових відправлень - рекомендованих листів, претензій до боржників від 16 березня 2015 року. / Т.1 а. с. 12-19/

За таких обставин порука ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 щодо періодичних платежів, які зобов`язався здійснити ОСОБА_6 в межах п`ятирічного строку до дня пред`явлення вимоги до поручителя, не припинилась.

Отже, сторони у договорі поруки встановили строк дії поруки - п`ять років від дня настання терміну повернення кредиту, враховуючи, що термін кредитування сторони узгодили до 15 серпня 2025 року, вимогу до боржника та поручителів банк направив 10 лютого 2015 року, в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості пред`явив 09 квітня 2015 року, тобто в межах п`ятирічного строку дії поруки, отже, відсутні підстави для визнання поруки припиненою.

Наведене узгоджується з правовими висновками викладених в постановах Верховного суду №61-17932св18 від 18 лютого 2019 року, № 61-35997св18 від 27 лютого 2019 року.

За нормами статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Аналіз наведених норм дає підстави стверджувати, що в разі укладення кількох договорів поруки, які забезпечують виконання одного зобов`язання, виникає кілька самостійних зобов`язань, сторони яких (поручителі) перебувають у правовідносинах з одним боржником, проте не пов`язані правовідносинами між собою. У такому разі кожен поручитель відповідає перед кредитором боржника в обсязі та відповідно до умов договору поруки, стороною якого він є.

Порука кількох осіб може визначатися як спільна в разі укладення договору поруки кількома поручителями та встановлення умовами договору волевиявлення цих осіб щодо спільного забезпечення зобов`язання. Лише в такому випадку поручителі відповідають перед кредитором солідарно з боржником та солідарно між собою (спільна порука).

Норми закону, якими врегульовано поруку, не містять положень щодо солідарної відповідальності поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено іншого. У разі укладення між поручителями кількох договорів поруки на виконання одного й того самого зобов`язання у них не виникає солідарної відповідальності між собою.

За таких обставин кредитор, керуючись статтею 543 ЦК України, має право на свій розсуд пред`явити вимогу до боржника й кожного з поручителів разом чи окремо, в повному обсязі або частково, але поручитель, що виконав зобов`язання, не має права пред`явити вимогу до іншого поручителя щодо розподілу відповідальності перед кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи предметом спору є різні самостійні договори поруки, за якими кожен з поручителів поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарні боржники за порушення умов одного й того ж кредитного договору.

З огляду на викладене й на відсутність положень про солідарну відповідальність поручителів у нормах чинного законодавства та в умовах договорів поруки підстав для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості згідно з вимогами частини третьої статті 554 ЦК України немає.

Такі ж висновки застосування норм матеріального права викладено в постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-511цс15 та від 21 вересня 2016 року в справі № 6-1252цс16.

Така позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 13 лютого 2018 року в справі №61-1929св18.

Разом з тим, відсутність підстав для солідарного стягнення з поручителів заборгованості за окремими договорами поруки, не зумовлює відмову в задоволенні позову про стягнення заборгованості з кожного поручителя окремо.

Таким чином, суд повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності та взаємного зв`язку, дійшов висновку, що позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню на суму 40269,63 Євро, що за курсом 25,25 відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.04.2015 складає 1016808,16 гривень.

При цьому, враховуючи неможливість солідарної відповідальність поручителів, таку суму заборгованості слід стягнути окремо з кожного поручителя рівними частинами, тобто по 8053,92 Євро, що в гривневому еквіваленті за курсом 25,25 гривень відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.04.2015 складає по 203361, 63 гривень з кожного.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 35 Постанови Пленуму від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз`яснено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Керуючись Законом України «Про захист прав споживачів»; Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»; Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9; Постановою №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин»; ст. ст. 203, 209, 210, 215, 219, 220, 252-255, 256-257, 261, 262, 267, 369, 526, 527, 530, 533, 543, 549, 551, 553, 554, 559, 572, 575, 577, 578, 589, 599, 610, 611, 625, 626, 627, 629, 638, 639, 640, 642, 1048 - 1052, 1054 ЦК України; ст. ст. 60,65 СК України; ст. ст. 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 130, 133, 141, 211, 258, 259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Первісний позов акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , уродженця с. Красилівка Броварського району Київської області та жителя АДРЕСА_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , уродженки та жительки АДРЕСА_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 , уродженки смт Попільня Попільнянського району Житомирської області, зареєстрованої та жительки АДРЕСА_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , уродженки, зареєстрованої АДРЕСА_4 та жительки АДРЕСА_7 , ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_6 , уродженки смт Буча Київської області та жительки АДРЕСА_8 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (КОД ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат - № НОМЕР_7 , адреса: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) заборгованість за кредитним договором № K2K4GF00260001 від 17 серпня 2005 року в розмірі 8053,92 Євро, що в гривневому еквіваленті за курсом 25,25 гривень відповідно до службового розпорядження НБУ від 02.04.2015 складає по 203361, 63 гривень з кожного.

Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 , уродженця с. Красилівка Броварського району Київської області та жителя АДРЕСА_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП - НОМЕР_3 , уродженки та жительки АДРЕСА_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_4 , уродженки смт Попільня Попільнянського району Житомирської області, зареєстрованої та жительки АДРЕСА_6 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 , уродженки, зареєстрованої АДРЕСА_4 та жительки АДРЕСА_7 . ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - НОМЕР_6 , уродженки смт Буча Київської області та жительки АДРЕСА_8 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (КОД ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, рахунок для погашення заборгованості та судових витрат - № НОМЕР_7 , адреса: 01001, місто Київ, вулиця Грушевського, 1Д) сплачений судовий збір в розмірі 856,80 гривень з кожного.

В решті позовних вимог відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_9 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 про визнання кредитного договору № К2К4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним - відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_8 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 про визнання поруки припиненою - відмовити.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_6 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 про визнання кредитного договору № К2К4GF00260001 від 17 серпня 2005 року не укладеним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник